§ 4. Поняття екологічного права

Висловлені в науці думки щодо поняття екологічного права в загальних рисах зводяться до двох основних напрямів. Одні автори вважають, що екологічне право належить до комплексних (інтегрова-

і

них) галузей права, до складу її входить кілька самостійних галузей права, які регулюють різні види екологічних відносин. ГТри цьому комплексність екологічного права такі автори трактують по-різному. Наприклад: а) кожна галузь права, що входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид екологічних відносин, в основу яких покладені різні екологічні об’єкти. Тому й існують такі самостійні галузі права, як земельне, лісове, водне, гірниче, фауністичне, атмо- сфероповітряне та ін.; б) екологічне право — інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об’єднує сукупність еколого- правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічноїбезпеки, реалізації захисту екологічних прав¹. 3 точки зору Ю. C. Шемшученка, визначальним для предмета екологічного права як комплексної галузі є чотири групи суспільних відносин: а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо формування, збереження та раціонального використання екомережі^{[8] [9].}

B умовах сьогодення все більше звертається увага на загальновизнані принципи пріоритету міжнародного права, відповідно до яких держава зобов’язана адаптувати свою еколого-правову термінологію до міжнародних стандартів. Деякі фахівці вважають, що доцільно вживати термін «довкілля», який c більш адекватним термінові «навколишнє середовище», ніж «навколишнє природне середовище» або «екологічне», у назві галузі права. A ситуацію, коли одна й та ж галузь права має різні назви, не можна вважати нормальною.

Водночас отримує розвиток і концепція, згідно з якою екологічне право не є комплексною галуззю права, а являє собою самостійну галузь у загальній системі права. Так, Ю. О. Вовк вважає, що при- родоресурсове (екологічне) право має єдиний предмет правового регулювання — суспільні відносини, які складаються з приводу раціонального використання й охорони природних ресурсів¹. Інші автори, підтримуючи таку думку, вважають, що єдині екологічні відносини мають декілька різновидів (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосфероповітряні та ін.), яким притаманні свої істотні специфічні особливості та спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права: земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного тощо. Ha їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність яксамостійної(некомплексної) галузі правата внутрішню диференціацію.

Важливо підкреслити, що В. В. Петров, який тривалий час не поділяв таких поглядів, в останніх працях обґрунтовано зазначає, що екологічне право з огляду на його предмет є сукупністю однорідних суспільних екологічних відносин, тому його не слід відносити до комплексних галузей права^{[11] [12]. У літературі справедливо зазначається, що екологічні відносини є ЄДИНИМИ.}

Ще одна цікава точка зору: О. Л. Дубовик розглядає екологічне право як самостійну комплексну галузь права, що регулює відносини у сфері взаємодії суспільства і людини з навколишнім природним середовищем, пропонує визначити місце екологічного права в правовій системі як над/супер/понад галузь права, мотивуючи це тим, що головна мета екологічного права — збереження життя на Землі і забезпечення необхідних умов життєдіяльності людини^[13].

B юридичній літературі є й інші пропозиції щодо виокремлення підгалузей (галузей) екологічного права — флористичного права^[14], ландшафтного права¹ тощо. Правникитакож обгрунтовують наявність комплексної галузі екологічного права — права екологічної безпеки^{[15] [16], а також еколого-процесуальної підгалузі[17].}

Можна зробити висновок, що в науці йде активний пошук оптимального розуміння сутності екологічного права, його місця в системі права. Найбільш аргументованою є думка тих авторів, які розглядають екологічне право як самостійну (некомплексну) галузь права з підга- лузевою структурою. Викладене дозволяє зробити висновок, що екологічне право як галузь права являє собою систему правових норм, які регулюють екологічні відносини, які виникають між суб ’єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання, відтворення (відновлення) природних об ’єктів та камтексів, охорони, а в певних випадках — захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків, u задоволення екологічних та інших інтересів відповідних суб ’єктів і підтримання сталого екологічного розвитку, екологічноїрівноваги в країні та окремих іїрегіонах.

Поряд з викладеним слід пам’ятати, що екологічне право — це відносно «молода» галузь права, яка розвивається дуже динамічно в сучасних умовах. Численність та різноманітність нормативно-правових актів, що регламентують екологічні відносини, обумовлені великою кількістю об’єктів зазначеної галузі права та їх видовою диференціацією. Багато суспільних відносин вже екологізовано, частина ще потребує подальшої екологізації, триває процес систематизації екологічного законодавства.