Примусові заходи виховного характеру.

Крім особливостей призначення покарань, кодекс передбачає можливість н окремих випадках обійтися взагалі без кримінального покарання неповнолітнього, застосувавши замість покарання примусові заходи виховного характеру.

Ознайомтеся з витягом із Краяіначьного кодексу України та визнач - те, за яких умов можливе застосування примусових заходів виховного характеру та які саме заходи можуть дути застосовані.

З Кримінальною кодексу України

Стаття 97. Звільнення віл кримінальної відповідальності із

застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, то підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років (...).

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені в частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, установлюється судом, який їх призначає.

Застереження неповнолітньому оголошує суд. Він попереджає його про неприпустимість порушення закону, пояснює можливі наслідки повторення злочинної поведінки. Також суд має попередити неповнолітнього про наслідки, які потягне за собою його ухилення від вжитих щодо нього примусових виховних заходів.

Суд має право заборонити неповнолітньому перебувати поза квартирою чи будинком, де він живе, у певний час доби (найчастіше пізно ввечері чи вночі), відвідувати певні місця — дискотеки, бари, місця масового зібрання людей тощо. Його можуть зобов’язати отримувати згоду органу, який здійснює за ним нагляд, на зміну місця проживання, навчання чи роботи, виїзд в іншу місцевість. Неповнолітньому може бути поставлено вимогу продовжити навчання, пройти курс лікування від алкоголізму чи наркотичної залежності тощо.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку й має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків застосовується лише за умови, коли неповнолітній своїми діями завдав майнової шкоди й погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки в розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що не є умовою його звільнення від покарання.

Найсуворішим примусовим заходом виховного характеру є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для його виправлення. Направлення вілбувається, незважаючи на бажання неповнолітнього та його батьків. Цей захід застосовується щодо неповнолітніх, які не піддаються виховному впливу батьків, навчального закладу.

3.