Право є нормою суспільного життя — політика методом, як ним кермувати; вони стоять в нерозлучному звязку зі собою.
Хто хоче бути керманичем суспільного життя, мусить знати норми, яким воно підлягає. Основи права є тісамі, що основи політики: політика можлива тільки там, де є правні норми і де їх треба дальше розвивати; з другого боку право є вислідом політичних змагань минулої доби.
Всеж таки вихідною точкою є тільки право: мусять уже істнувати правні норми суспільного життя, коли хочеться приступити до них з мірилом політика, що орудує тим, що є, та змагає до нового, ліпшого.Право та політика.
Тому й наука права є першою та головною основою політики, як науки: з загальною наукою права вяжеться загальна наука політики. Справжнім ученим політиком може бути тільки той, хто є справжнім ученим правником; загальний науковий матеріал є в праві та в політиці той самий; політика може тільки дошукуватися дальших наукових висновків на підставі сього матеріалу, який подає загальна наука права.
Але що се таке: „загальна наука права?“ Та чи дослід права є взагалі наукою?
Наука вчить чоловіка пізнати світ і все, що до нього належить, чи на ньому діється. Відомо, що науки діляться на природничі й духові; природничі досліджують природу, духові духове життя у світі. Наука права належить до наук про життя чоловіка в суспільности; вона, значить, належить до духових наук, які займаються не природою чоловіка, але витвором людського духа, що складає суспільне життя людства в норму.
Право як наука.
Право єсть без сумніву предметом наукового досліду.
Ріжпі роди науки права.
Відповідно до ріжних категорій суспільного ладу є ріжні роди науки права: державне й міжнародне право, карне право й карний процес, цивільне право й цивільний процес, торгівне та векслеве право ітд.
Переглядаючи наукові системи ріжних родів права, бачимо, * що в науці здобули собі право громадянства: загальна наука про державу, загальна теорія карного права та загальні частини цивільного права — збираючи загальні висновки поодиноких правничих доктрин в одну загальну, теоретичну систему.
Головна мета легальної науки права.
Але тих загальних систем не можемо вважати загальною наукою права. Загальна наука права мусить подати в загальних рисах все, що торкається права, подаючи загальні контури, розвиткові тенденції, та загальні висновки для зрозуміння того правного стану, що був і того стану, що єсть; політика приходить на основі того до висновків на будуче. Загальна наука права й політики повинна піти шляхами історичної і сучасної соціяльної синтези, шляхами, на які в історичному розвитку впроваджує її суспільне життя.
Зосібна: загальна наука права повинна приглянутися точно до того, в чім лежить суть права в історії людського суспільства, яке є його значіння в розвитку народів, та яке його відношення до суспільности, зокрема до держави. Вона не повинна обмежитися ні на постановах римського права, ні на постановах якогонебудь обовязуючого права, вона мусить перевести повну аналізу головних правних систем і представити характеристику та провідні ідеї в історії розвитку правних норм. Але загальна наука права не може зупинитися на сьому відношенні права до суспільности; вона мусить звернути також свою бачну увагу на своє відношення до економіки, на відношення до економічного життя чоловіка. Представивши все те, загальна наука права мусить витворити загальну ідеольоґію юриста, з якою він повинен приступити до праці над поодинокими правними питаннями, та загальне наукове підготовлення для політика, який з тим матеріялом може приступити як слід до визначення провідних шляхів своєї доктрини.
Коротко кажучи: загальна наука права повинна дати прав- никам загальну підставу, щоби присвоївши собі загальні норми суспільного порядку, вони знайшли й провідний шлях, яким повинні піти дальше, переймаючи кермування суспільним життям у всіх його галузях.
Пригляньмося близче тим доктринам, які мають подібну мету, як загальна наука права в повищому розумінні, або торкаються бодай одної частини тих завдань, що їх має сповнити загальна наука права.
Зосібна: фільософію права можна вважати тільки одною із частин загальної науки права.
Фільософія права досліджує, яка є суть права, та обмірковує ріжні наукові системи більше чи менше визначних фільософів; але обмежуючися тільки на самі абстрактні міркування не обіймає всего того, що повинна дати наука.права взагалі, значить не тільки в своїх фільософічних висновках, але й в тих ріжноманітних формах, в яких право виступає в історії.Відношення до фільософії права.
Побіч фільософії права загальна наука права мусить звернути увагу на історію права, і то не тільки на історію правних систем одного чи кількох народів, але взагалі всіх тих народів, які мають вагу для нинішного устрою цивілізованих держав світа та для правних приписів усіх галузів права. Ce повинна бути історія правної культури від початків культури аж до останніх днів. Така історія права повинна дати правникам і політикам щойно сей матеріял, на основі якого вони зможуть прийти до загальних фільософічних висновків про суть права.
Відношення до історії права.
Правнича література знає назву: „загальної науки права". В Англії повстала навіть школа, що залюбки послугувалася сею назвою для заснування нової правничої теорії. На чолі сеї школи стояв Austin. Він звернув у своїх творах („The province of jurisprudence determined1*, „Lectures on jurisprudence") увагу на те, що факти, якими право орудує, хоч вони не ідентичні у всіх цивілізованих народів, є так анальоґічні, що можна їх звести до спільного знаменника та підпорядкувати під спільні правні ідеї і проблеми. Одначе школа Austin-a не вийшла далеко поза рамці загальних абстракцій, що їх зберігли новітні романісти (с. т. приклонники римського права), тому й не могла виповнити як слід сих завдань, які повинна сповнити загальна наука права.
Загальна наука права в літературі.
Значно більше значіння для сеї науки має тому новітна школа порівнуючої науки права (пор. на пр. Kohler). Вона звернула увагу на правні системи ріжних країн, народів та часів і поширила горизонт пізнання правних інституцій та їхньої історії.
Порівнуюча наука права дала емпіричну основу для загальної науки права, та велика її заслуга в тому, що приняла індук- ктивнй метод досліду, вказуючи на розвиткові тенденції ідеї права від первісних початків людського роду аж до теперішної доби. Але попри тих вислідів, які дає порівнуючий метод юріс- пруденції, загальна наука права мусить мати ще иншу, питому собі мету, а саме: якщо досліджено історичний розвиток найважливіших правних систем, чи публичного чи приватного права, треба зібрати ті висновки до спільного знаменника, та всі вони мусять завершуватися в правдивому понятті права, в його значінні та призначенні для людства. Поняття права може бути шойно тоді правдиве, якщо воно вийде не як чиста абстракція теоретичних міркувань, але як квінтессенція дійсних правних систем в історії людської культури. Вкінці порівнуючий метод науки права може обмежуватися тільки на самі правничі питання, міжтим коли загальна наука права не може позабути про відношення права до економіки і якраз тому питанні мусить присвятити бачну увагу. Тому загальна наука права мусить вийти поза обсяг порівнуючого методу.Відно- шення*до порівнуючої науки права.
„Енциклопедія права".
В новійших часах появилися в правничій літературі збірні видання т. зв. „Енцикльопедії права“. Вони помішують побіч системи фільософії права також історію важливіших правних систем та системи позитивного права. Ті збірні видання підходять найблизче під сю систему, яку повинна приняти „загальна наука права“. Та про те є дві основні ріжниці, які вже виступають супроти порівнуючого методу права: одна ріжниця втому, що збірне видання моноґрафій ріжних учених не може давати одної спільної синтези, та не може перестерігати одної провідної лінії; а друга ріжниця виходить із того, що згадані енцикльопедії не займаються загальним питанням людських економічних потреб у правній системі.
Загальний зміст сього підручника.
З найновішої літератури зближується найбільше до сеї ідеї загальної науки права, як її зазначено, оден твір німецького професора, що вийшов доси в 2 томах (1920, 1922).
Автор називається Apmyp Баумгартен (Baumgarten), а його твір: „Die Wissenschaft vom Recht und ihre Methode." Праця, заложена на великі монографічні розміри, розважує влучним науковим методом головні основні питання загальної науки права. Але всеж таки і форма і загальні межі тої наукової праці є инші, ніж сього підручника.Сей науковий підручник, що стоїть перед нами, подає перш за все в звязкій формі науковий матеріял, уложений у відповідну синтетичну систему; наукові міркування та висновки слідують щойно при помочі сього матеріялу. Тому він присвячує значну частину самій історії публичного та приватного права, а ріж- ниться від усіх видавництв сього роду тим, що в осібній книзі займається відношенням економіки до права і що старатимеся з загальною наукою права получити загальну науку політики.
Так обміркуємо весь матеріял у відношенні права до суспіль- ности (в перших 5 книгах), у відношенні до економіки (в 6. книзі), та по загальним провідним ідеям політики (в 7. книзі). Зо- сібна-ж обіймати-ме:
І. книга: „Ґенезу та основи права“.
Поділ на
7 книг.
IL-IV. книги: „Загальну історію права“.
V. книга: „Фільософію права“.
VI. книга: „Економічні проблеми в[*]праві“.
VII. книга: „Політику*'.