НА ЗАКІНЧЕННЯ

Необхідність ретельного опанування правом між­народних договорів значною мірою пояснюється тим, що воно не тільки пронизує всю систему міжнародно­го права, але нерідко накладає суттєвий відбиток на окремі національні правопорядку Причому, інколи зазначений вплив може мати несподівані форми.

Раніше йшлось про необхідність опублікування міжнародних договорів, в зв'язку з чим (див § 7.6) за­значалось, що стан з промульгацією міжнародних до­говорів в Україні не можна вважати задовільним. Про­те дане питання, ю у зв'язку з прийняттям нової Кон­ституції України, отримало досить-таки специфічний зміст.

По-перше, Конституцією України (стаття 21) про­голошено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Більш того, згідно зі статтею 22 Конституції права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Звід­си випливає наступне питання: якщо чинним міжнаро­дним договором України людині надаються якісь пра­ва, що не передбачені Конституцією України, то звід­ки громадянин України має про них довідатися, якщо відповідний договір у державі не опубліковано? Більш того, як саме національний суд буде здійснювати за­хист прав наших громадян за таких умов?

Наступне запитання є ще більш складним. Справа в тому, що за статтею 57 Конституції України кожно­му гарантується право знати свої права і обов'язки. За нею закони та інші нормативно-правові акти, що ви­значають права і обов'язки громадян, мають бути до­ведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а якщо вони у такому порядку до населення не доведені, вони є нечинними.

Як вже неодноразово наголошувалось, згідно зі статтею 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Європейська конвенція про захист прав лю­дини і основних свобод 1950 р.

Є велика спокуса дати на поставлене запитання не­гативну відповідь. Тим більше, що саме вона міститься у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про застосування Конституції України при здійс­ненні правосуддя" від 01.11.96 р., де зазначено наступ­не: "Звернути увагу судів на те, що згідно з ч. 2 ст. 57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть засто­совуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не дове­дені до відома населення у встановленому законом по­рядку. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту". Проте, мені особисто вкрай неприємно робити висновок, за яким належним чином ратифікова­на Верховною Радою України Європейська конвенція, яка, до того ж, згідно зі статтею 9 Конституції України, складає частину нац іонального законодавства Украї­ни, є все ж нечинною на території нашої держави.

Нарешті, ще одне цікаве питання виникає у зв'язку з положеннями статті 55 Конституції України, якою передбачається право кожного, після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнарод­них судових установ чи до відповідних органів міжна­родних організацій, членом або учасником яких є Укра­їна. За вказаних умов де громадянин України може отримати відомості про ці судові установи або "відпо­відні органи", й головне - як він дізнається, чи є Украї­на їх членом або учасником?

Таким чином, вивчення права міжнародних дого­ворів, особливо при уважному співставленні його ви­мог з положеннями національного законодавства, зда­тне висвітлити питання, які мають безпосереднє від­ношення до повсякденного життя людини і може саме в цьому значною мірою полягає цінність його належ­ного вивчення нашими науковцями і практиками.