Методи та прийоми психологічного впливу на підлітка

Серед основних правомірних методів та прийомів психологічного впливу при допиті підлітка слід виділити такі:

• переконання;

• примушення;

• навіювання (вселяння, сугестія);

• постановка і варіювання розумових задач;

• прикладу;

• приховування інформації;

• маніпуляції;

• цільовий обмін інформацією (взаємний обмін даними, при цьому потрібно дати мінімум, а одержати максимум, причому розкривати бажано лише ті факти, які не завдадуть потенційної шкоди слідству) тощо.

Вибір певних методів залежить від:

• реальної уразливості підлітка (рис його характеру, епізодів біографії, наявної ситуації...);

• мети намічуваного впливу (зміна мислення, залучення до співробітництва, одержання інформації, одноразового сприяння...);

• власних можливостей (володіння часом, уміннями, знаннями, компетентними помічниками...);

• персональних установок слідчого (його рівня моральної допустимості).

І. Отже, метод «переконання». Під переконанням розуміється, з одного боку - різнобічний вплив на особистість підлітка з метою формування в нього одних якостей і коректування інших, а з іншого боку - спонукання до визначеної діяльності. Основними компонентами переконання є:

• інформування (розповідь),

• роз’яснення,

• доказ,

• скасування,

• бесіда.

У спонуканні підлітка до діяльності важлива роль відводиться інформуванню.

Розповідаючи щось підлітку, можна обрати індуктивний шлях, тобто розглядати послідовно факти, явища, події і потім робити узагальнення; можна обрати дедуктивний шлях, тобто спочатку висловити загальні положення і потім наводити факти для їх підтвердження.

Аналізуючи «роз’яснення» як один з компонентів переконання, можна виділити найбільш типові його види:

• схематичне;

• доказове;

• розмірковуюче;

• проблемне.

«Схематичне роз’яснення» доречне, при інструктуванні, коли підліток повинен засвоїти та запам’ятати почуте.

«Доказове роз’яснення» - це виклад фактів, що з логічною послідовністю приводить до відповідних висновків.

«Розмірковуюче роз’яснення» полягає в тому, що слідчий ставить різні запитання, змушуючи підлітка задумуватися над ними, а сам шляхом ряду певних психологічних міркувань приводить його до необхідного висновку.

«Проблемне роз’яснення» відрізняється від попередніх тим, що сам слідчий відповіді на поставлені питання не дає. До відповідей приходить підліток, але матеріал для роз’яснення подається йому таким чином, що наштовхує на висновок, потрібний слідчому.

Тут варто враховувати й елементи доказу, що будуються за законами логіки і свідчать про те, що доказ буде ефективним, якщо спиратимеся на факти, правильні за своєю суттю, чи такі, що сприймаються підлітком як правильні. Доказ буде тим переконливішим, чим ретельніше слідчий добере аргументи. До них належать:

• достовірні факти;

• визначення основних понять конкретної області знання;

• положення, істинність яких була доведена раніше.

Найбільш важливими для практичної діяльності слідчих є факти.

Люди звикли спиратися на факти. Факти створюють у них відповідну налаштованість на сприйняття дійсності, формуючи установку.

Скасування має ту ж природу, що й доказ. Доводячи підлітку одну ідею, слідчий тим самим скасовує іншу. У психологічному ж плані тут мається певна різниця. Вона пов’язана з тим, що скасування має справу з критикою усталених поглядів підлітка, з руйнуванням старих і формуванням нових установок. Звідси в процесі скасування потрібно поряд з логічними прийомами використовувати й психологічні. Успішність скасування багато в чому пов’язана з тактикою співбесіди.

Процес переконання завжди повинен допомагати людині розібратися у сформованих обставинах, допомагати прийняти правильне рішення, виявити допущені помилки, усвідомити свою провину. Переконання повинне допомагати формувати мету, лінію поведінки на майбутнє.

Для того щоб метод переконання дав необхідні результати, треба пробудити уявну діяльність у підлітка, направити так, щоб підвести підлітка до певних висновків (наприклад, до переконання давати правдиві свідчення або показання).

Для активізації і спрямованості переконуючої розумової діяльності можуть бути використані різні засоби. Так, може проводитися цілеспрямований розгляд певної події, даватися оцінка поводження підлітка в минулому й у сьогоденні, оцінка залежності спонукальних причин для здійснення злочинних дій і т.д. Важливе значення для цього має інформація про те, як можуть поставитися до його вчинків особи, яких він любить.

У процесі переконання припускається і використання стимулювання. Це може виражатися в словесному схваленні, підтримці думок того, кого переконують, його дій.

Переконання у всіх випадках є процесом, що завжди включає такі основні елементи:

• викладення певних аргументів;

• передання інформації, що підтверджує правильність наведених аргументів;

• вислуховування сумнівів, заперечень підлітка;

• викладення нових доводів з урахуванням заперечень;

• повторення окремих доводів і елементів переданої інформації з метою більш повного впливу на хід розумових процесів підлітка.

При здійсненні переконання варто враховувати всі позитивні риси, здібності підлітка, відповідним чином акцентувати на них увагу, використовуючи також і протиставлення їх особливостям, установкам інших суб’єктів. Дуже важливо виявити пункти коливань, сумнівів підлітків. У зв’язку з цим у процесі застосування методу переконання варто уважно вивчати особистість підлітка, спостерігати за його реакціями, змінами в поведінці, міміці, жестах і т.д.

Безумовно, процес переконання припускає обов’язкове з’ясування аргументів і заперечень з боку підлітка. Якщо виникають сумніви чи висловлюється заперечення в процесі переконання, необхідно з’ясувати причину і з її врахуванням відновити процес переконання новими аргументами.

Різновидом методу переконання є повне словесне відтворення подій, що мали місце, (заснованих на окремих фактах і уяві) з метою переконання в тому, що відома вся сукупність фактів, для того щоб вчасно перевірити свої припущення.

• збуджувати асоціативні зв’язки у підлітка;

• переконувати його в наявності всієї сукупності фактів, у їх повній доведеності;

• збуджувати визначений емоційний стан, що полегшує процес сприйняття доводів;

• висловлювати репліки (навіть спростування окремих фактів), що підтверджують правильність загальної відтвореної картини події;

Обов’язкові умовою застосування методів переконання є встановлення психологічного контакту, що, як правило, характеризується позитивним ставленням до переконуючого, бажанням сприймати його доводи, наявністю дійсно повного сприйняття і розуміння переданої ним інформації.

Слід зазначити, що переконання обов’язково повинно:

• відповідати рівню розвитку підлітка;

• будуватися з урахуванням вікових, освітніх, професійних та інших індивідуальних психологічних особливостей підлітка;

• бути послідовним, логічним, доказовим;

• збуджувати психічну активність підлітка;

• містити як узагальнені положення, висновки, так і конкретні факти, приклади;

• містити аналіз відомих фактів;

• слідчий сам повинен щиро вірити в те, у чому він переконує;

• враховувати можливості й особливості самого підлітка.

Застосовувати метод переконання при впливі на конкретного підлітка слід по-різному, суто індивідуально. Переконання передбачає «м’який» вплив на індивіда, ставить метою радикально скорегувати його погляди, щоб тим самим вплинути на подальшу поведінку. Такий варіант є найбільш етичним способом впливу, тому що тут немає грубого насильства чи підступного проникнення в підсвідомість підлітка.

Метод переконання застосовується для:

• довгострокової зміни уявлень і установок підлітка в необхідному напрямі;

• залучення до співробітництва;

• спонукання підлітка до потрібного вчинку.

За технічним виконанням переконання являє собою явну, часом і приховану дискусію, що доповнюється якимось стимулюючим впливом.

Кожна людина має своє ставлення до чого-небудь або кого-не- будь. Існують три градації подібного ставлення:

• явна симпатія (схильність до прийняття чого-небудь);

• байдужність (з легким ухилом у той чи інший бік);

• заперечення(неприйняття).

Усяка спроба грубо нав’язати бажану думку призведе лише до негативного результату, тому що підліток завжди опирається обмеженню волі вибору.

Для зміни ставлення підлітка до чого-небудь, потрібно переорієнтувати його настроєність. Варто враховувати, що:

• у двобої розуму й установки частіше перемагає установка;

• у ході зміни установок підлітку треба показати спрямованість і зміст необхідних змін; все це повинно бути ним сприйняте й зрозуміле;

• зміни відбудуться успішніше, якщо вони співзвучні потребам і мотиваціям підлітка;

• простіш за все перебудовуються установки, які не мають принципового (життєво важливого) значення для підлітка.

Залежно від ситуації й конкретних особливостей об’єкта, його можна спробувати переконати прямо (у ході бесіди) або опосередковано (через інспіровані акції), діючи при цьому:

• акцентовано-логічно;

• імперативно (категорично);

• ексцитативно (різким розладом емоцій);

• альтернативно (вибір «або-або»).

Усякий вплив містить у собі елементи й навіювання, і переконання, але в різних пропорціях.

Простіше переконувати тих, хто має:

• яскраву живу уяву;

• спрямованість скоріше на інших, ніж на себе;

• трохи занижену самооцінку (боязкі суб’єкти слабо довіряють своїй власній думці).

Важко піддаються переконанню підлітки з:

• явною ворожістю стосовно інших (проявляється опір, що до речі, часто може виникати як наслідок бажання домінувати над оточенням);

• сильним духом критицизму;

• готовністю до переінакшування своїх поглядів (простіше кажучи, прагненням завжди мати ще одну позицію «про запас»).

При плануванні епізоду переконання треба:

• ретельно вибрати місце, оточення й час для контакту;

• розрахувати, як почати бесіду, як зняти початкову напругу, як викликати певний інтерес;

• добре продумати, як спрямувати розмову в бажане русло;

• продумати всю свою аргументацію згідно з психологією, мотивами й прагненнями об’єкта;

• вибрати ритм бесіди й порядок пред’явлення аргументів;

• передбачити можливі контраргументи і продумати, як їх нейтралізувати;

• намітити запасні варіанти продовження бесіди, якщо підліток рішуче ухиляється;

• чітко уявляти собі, як завершити бесіду.

При входженні в розмову необхідно уникати

• вибачень та інших проявів непевності;

• нудного початку;

• прояву найменшої неповаги до підлітка

Слід відразу переходити до справи.

Для зняття напруженості й пробудження почуття довіри корисно:

• мати приємний для візаві зовнішній вигляд (одяг, головний убір, зачіску) і вираз обличчя;

• звертатися до співрозмовника по імені, нахиляючись у розмові трохи до нього;

• сказати пару компліментів на адресу підлітка;

• розповісти який-небудь жарт, що змусить підлітка посміхнутися.

Для посилення інтересу до бесіди можна:

• ставити запитання, що не насторожують (професійні, життєві, хобі), на які підліток охоче відповідатиме;

• розмовляти з позиції інтересів підлітка або торкнутися теми, явно пов’язаної з його проблемами.

Матеріал для аргументації підбирається залежно від типу мислення підлітка (образне - логічне) укупі з якістю (гнучке, відстале, конформне, самостійне). Має сенс застосовувати лише ті аргументи, які даний підліток здатний сприйняти.

У ході переконання бажано використовувати як абстрактні висновки, так і конкретну фактуру. З конформістами проходять посилання на авторитети, барвисті фрази й наголос на почуття спільності з іншими; при самостійності мислення людини в хід пускають логічні обґрунтування з натяком на можливість особистої вигоди як морального, так і матеріального плану; при помітній відсталості мислення - слід використовувати перспективне збудження емоцій.

При переконанні слід дотримуватися таких рекомендацій щодо аргументування:

• слід твердо вірити в істинність того, в чому ви хочете переконати інших, тому що люди підсвідомо вловлюють ставлення мовця до повідомлюваного, а будь-яка фальш відштовхує;

• ритм мови повинен бути рівним і підлаштовуватися під частоту подиху підлітка;

• для початку забезпечте однакове розуміння із співбесідником визначальних термінів і теврджень;

• не давайте відволікати себе від наміченої тематики й не відволікайтеся від неї самі;

• у ході приведення аргументації перше за все говорять про переваги, і тільки опісля - про недоліки;

• ефективне “квантове” посилення повідомлення, при якому після подачі чергового факту або аргументу робиться невелика пауза, для осмислення почутого;

• кожний наступний аргумент повинен бути вагомішим, ніж попередній;

• для кращого сприйняття нових ідей треба подавати їх так, щоб вони асоціювалися з уже засвоєними;

• ніколи не обмежуйтеся лише простим перерахуванням аргументів, а намагайтеся розкривати їх логічний і емоційний зміст с точки зору співрозмовника;

• наводьте той же самий аргумент кілька разів, але при цьому повторюйте його іншими словами;

• завжди майте пару аргументів про запас для їх вживання в разі виявлення коливань у позиції об’єкта;

• ретельно відслідковуйте всі словесні й несловесні реакції підлітка і, ґрунтуючись на них, коректуйте свою подальшу аргументацію;

• відстежте за реакцією підлітка ті моменти, в які зчиняється «боротьба його мотивів» і зосередьте на них увесь свій вплив, раз за разом подаючи ті аргументи, які б справили максимальне враження на об’єкт переконання.

Переконання здійснюється в словесній формі та ґрунтується на логіці, а вплив на відчуття та емоції мають тут другорядне значення. Активними є обидві сторони, тобто процес переконання являє собою явну або приховану дискусію, метою якої є досягнення єдності поглядів. Тому найбільш ефективним слід вважати звернення типу: “Мені хотілося б з вами обговорити питання ..., моє бачення тут таке ...”. Якщо викладаються декілька варіантів вирішення проблеми, то найбільш ефективний із них слід пропонувати останнім. Процес переконання бажано здійснювати таким чином, щоб підліток “сам” дійшов необхідного висновку та сформулював свою особисту думку. У процесі переконання можна використовувати ряд “акцентуючих” прийо- мів-аргументів:

• апеляція до традицій - посилання на традицію, яка існує в знайомому для підлітка мікросередовищі. Наприклад: “Як вам відомо, у вас є традиція -...”;

• апеляція до більшості, яка базується на ствердженні чогось на основі думки більшості: “Більшість однолітків вважають...”;

• апеляція до авторитетної особи - наприклад, “на думку вашого брата...”;

• апеляція до підлітка - демонструє повагу до співрозмовника та схиляє його до певної думки: “Ви маєте у цьому питанні певний досвід, як ви оцінюєте такий варіант...”;

• апеляція до власного авторитету слідчого - менш ефективна, але іноді дає гарний ефект: “У мене вже є певний досвід вирішення подібних питань, тому я пропоную...”.

Доводи підлітка можна нейтралізувати за допомогою:

• логіки спростування;

• ігнорування;

• висміювання;

• гаданим прийняттям з наступним несподіваним розвінчуванням;

• зміною акцентів (виставляючи їхні слабкі місця й гранично знижуючи сильні);

• хитромудрим перетворенням їх у його власні;

• придушенням логіки емоціями;

• вражаючою дискредитацією підлітка (але не співрозмовника, зрозуміло);

• посиланням на авторитети (часом вигадані).

ІІ. Метод “примушенні’. Відомо, що не завжди можна досягти успіху, впливаючи на людину переконанням. Нерідко доводиться вдаватися і до методу примушення. Але коли метод примушення ізольований від переконання, то в багатьох випадках це призводить до поразки. Важливо, щоб підліток певною мірою усвідомив неминучість застосованих до нього примусових заходів. А це досягається, як правило, у тому разі, якщо примушенню передує переконання. Це методологічне положення повинне стати передумовою й основою вибору примушення як методу впливу на підлітка.

За своєю природою примушення підрозділяється на фізичне і психологічне.

Психологічне примушення виступає як спонукання підлітка до певної діяльності всупереч його бажанням. Сам факт примушення присутній і при переконанні. Однак після проведення роз’яснювальної роботи він свідомо, без емоційного тиску з боку слідчого виконує запропоноване. У процесі психологічного примушення підліток виконує розпорядження в стані сильного внутрішнього протесту. І лише зовнішні обставини змушують його підкоритися. Найважливішою умовою застосування методу примушення є зовнішня передумова. Якщо такої передумови немає, примушення стає безглуздим.

У слідчій практиці такою передумовою для примушення виступає почуття страху, яке в його примітивній формі пов’язане з безумовним оборонним рефлексом і найбільш елементарно виявляється в механізмах інстинкту самозбереження. Соціальна природа страху дуже складна й достатньою мірою ще не вивчена. Однак давно відомо, що страх викликається і підсилюється, коли людина усвідомлює, а іноді і гостро переживає свою слабкість. Слідчий повинен знати цю закономірність і чітко уявляти, що на сильну людину страх мало впливає.

Для хисткого підлітка страх виступає найсильнішим попередженням. А це значить, що примушення пов’язане не тільки із зовнішніми факторами, а й, безумовно з внутрішніми, психологічними. Як правило, страх виникає головним чином унаслідок словесного впливу. Тому, оцінюючи можливість застосування примушення до підлітка, потрібно подумки стати на його точку зору і зробити висновки про те, чи виникає почуття страху у підлітка, скажімо, після пред’явлення йому компрометуючих матеріалів.

Якщо підліток, осмисливши обстановку, оцінить її для себе як небезпечну, то буде в тій чи іншій мірі охоплений страхом. Застосування примушення тут виправдане і, можна сказати, навіть підготовлене. Якщо ж він не бачить в цій ситуації небезпеки і страх не виникає, то прийом примушення буде безрезультатним.

Для виникнення в підлітка почуття страху треба, щоб ситуація усвідомлювалася й оцінювалася ним як небезпечна. Тоді він буде шукати вихід з цієї ситуації й тоді примушення спрацьовує в необхідному для слідчого напрямку.

ІІІ. Метод «постановки і варіювання розумових задач»

Інформаційний вплив може мати місце у вигляді постановки питання - розумової задачі. Це метод постановки і варіювання розумових задач. Основна його суть зводиться до постановки задач з метою розвитку, спрямування розумових процесів підлітка. Інформаційний вплив визначається:

• прийомами постановки задачі (питання);

• спрямованістю розумових процесів у результаті постановки задачі (питання);

• наданням допомоги та розв’язанням поставленої розумової задачі.

Постановка розумової задачі в процесі спілкування здійснюється за допомогою запитань. Тому для досягнення мети методу необхідно ретельно вивчити особливості, види запитань, можливі варіанти поведінки при їх постановці. Усвідомлення конфліктності у спілкуванні підсилює рефлексивну діяльність, а разом з тим і значимість кожного питання.

Постановкою питання передбачається вже певне знання тієї інформації, яка очікується. Це підсилює вплив самого питання, істотно активізує розумову діяльність підлітка, до якого це питання звернене. Потрібно не тільки ставити питання, але і виразити в ньому своє ставлення до визначених фактів.

Для цього використовуються:

• різні питальні частки;

• види мовної інтонації;

• поєднання питання з мімічними можливостями.

Питальні частки (“невже”, “хіба”...) можуть виражати сумнів чи недовіру, навіть переконання в зворотному тому, що покладено в питанні. За допомогою цього методу реалізується і процес згадування за асоціацією. Шляхом постановки серії запитань про розвиток певної події досягають істотного пожвавлення тимчасових зв’язків і відновлення в пам’яті фактів, подій, що розвиваються паралельно до події, стосовно якої ставилися запитання - розумові задачі на згадування.

В умовах складної розумової роботи у разі вмілої постановки питань, їх варіювання, несподіваної постановки запитань, супроводження головного запитання серією дрібних, незначних настає момент, коли підліток не встигає проконтролювати стосунок питання до моделі дійсної події, повідомляє факти, що стосуються саме цієї події, а не чогось вигаданого. Винна особа під домінантною напругою очікування викриття часто сприймає в запитанні таке інформаційне навантаження, що робить висновок про необхідність визнати свою провину, хоча з поставленого запитання це прямо і не випливало.

При вмілому проведені бесіди, ставлячи запитання, на які підліток не підготував заздалегідь відповіді, - вони викривають його. Часто обманщик може забути те, що він говорив на початку, його зіб’ють швидкі питання, особливо, якщо він не передбачав ваших питань. Якщо обманщик відчув страх викриття, то він забуває свою лінію поведінки, не встигає на несподівані запитання швидко, чітко відповідати.

IV. Метод «прикладу». Суть цього методу полягає в тому, що в процесі слідчої діяльності відтворюються дії, прийоми, манери, поведінка в спілкуванні. Здавалося б, метод прикладу є чисто педагогічним способом впливу на інших людей. Але в основі цього методу лежить психологічний феномен - наслідування. Схильність підлітків до наслідування не можна вважати сліпим, механічним копіюванням дій і вчинків інших людей (наслідування часто має неусвідомлений характер).

V. Метод “приховування інформації”. Цей метод переслідує інші цілі психологічного впливу на підлітка. У цьому разі слідчий, володіючи даними, які викривають правопорушника, потерпілого чи свідка в брехні чи приховуванні, не використовує їх до певного моменту. Тим самим у зазначених осіб може виникнути ілюзія про те, що слідчий не поінформований про суть і деталі справи. На цій основі у них виникає оманливе уявлення про переслідувану слідчим мету і про своє становище, що породжує, у свою чергу, переоцінку своїх можливос- тей, а також необережність у висловлюваннях і поведінці. Як результат - підліток відкривається, стає уразливим для передачі в потрібний момент слідчому раніше приховуваної інформації.

Використовуючи метод передачі (приховування) інформації як спосіб психологічного впливу на особистість, необхідно враховувати низку факторів:

а) умови передачі інформації, обстановка самого процесу мають забезпечувати зосередженість уваги саме на інформації, що подається, а якщо ні, то сила психологічного впливу цієї інформації буде знижена;

б) спосіб передачі інформації (усна чи письмова, документи тощо) визначається, виходячи з конкретної мети психологічного впливу, передбачуваного інтересу до інформації і реальних обставин;

в) форма передачі інформації може бути окличною, розповідною, ствердною і запитальною. її вибір визначається специфікою реагування особи, котрій адресована інформація. Якщо інформація розрахована на миттєву реакцію підлітка, то, як правило, використовується оклична і запитальна форми передачі інформації, а в разі якщо передбачається період осмислення і продумування, - розповідна форма викладення інформації;

г) послідовність і швидкість подання інформації. Слідча практика показує, що логічна послідовність і пов’язаність в передачі інформації, несподіваність її подання підвищують силу психологічного впливу на особистість;

д) доказовість і переконливість інформації. Ця умова безпосередньо сприяє активізації розумових, емоційних і вольових процесів особи, на яку впливає слідчий;

е) постійний контроль за впливом інформації, що здійснюється за допомогою спостереження за реакцією (міміка, жести, поза, погляд і т. п.) правопорушника, потерпілого, свідка й аналізом їхніх висловлювань.

VI. Метод «маніпуляції». Маніпуляція - є психологічним методом впливу на підлітка, метою якого є «заманювання» його у «вербальну пастку».

Серед прийомів маніпулювання слід виділити:

• «удар в акцептор дії» - при підготовці будь-якої дії всі люди складають план, тобто модель власної поведінки. Розгадавши цю модель, можна обеззброїти підлітка, коли він цього не чекає, і йому бракуватиме часу для створення нової моделі;

• «гра в дурня» - якщо поки що немає плану дії і відсутня достатня інформація, тоді можна зіграти в таку гру, потягнути час, зібрати сили. Гра полягає ось у чому: слідчий робить вигляд ніби приймає умови підлітка, а в цей час збирає необхідну інформацію для прийняти рішення;

• «тримання паузи» - не давати підлітку інформації для міркування (тримати його в стані невизначеності) - навіть у дуже сильного супротивника нестача інформації може стати джерелом стресу;

• «пастка для свідомості» - поставити підлітка в умови невизначеності, коли йому упродовж короткого часу необхідно прийняти рішення за недостатньої і суперечливої інформації.

• «вивудження в темну» (добування інформації в ході спритно проведеного допиту);

• «між іншим» (заохочення стану природної або інспірованої балакучості);

• «гра на непрямих» (реакція підлітка на спеціально підготовлені запитання);

• «блеф» (створення враження, що слідчий знає більше, ніж насправді, внаслідок чого підліток не бачить подальшої необхідності щось приховувати);

• «паралель» (порушення теми, явно здатної викликати в підлітка якісь асоціації з тим, що цікавить слідчого);

• «консультація» (прохання про сприяння слідству після приведення підлітка в стан благодушності й дружелюбності);

• «професійна розмова» (видача слідчої інформації, що не завдає потенційної шкоди, через сприйняття підлітка як «колеги»);

• «гра на емоціях» (гра на чуттєвій сфері підлітказ метою спонукання до видачі інформації «здуру», «зопалу» або «на зло» кому-небудь);

Зазначені вище методи й прийоми психологічного впливу дуже ефективні, здатні здійснити сильну корекцію особистісних рис та поведінки особи підлітка. Звичайно, вони не вичерпують усього розмаїття способів психологічного впливу, але дають досить повне про нього уявлення. їх цінність полягає в тому, що вони застосовуються в процесі звичайної, природної бесіди. Якщо вони майстерно «вмонтовані» в тканину поведінки слідчого, то залишаються непоміченими і сприяють успішному досягненню поставленої мети.