§ 3. Внесок Конституційного Трибуналу в справу вирішення спорів щодо компетенції між центральними конституційними органами влади

Хоч як чітко на сьогодні були визначені повноваження та завдан­ня вищих органів державної влади, уникнути виникнення конститу­ційно-правових конфліктів між вказаними органами неможливо.

Саме конституційні суди, спеціалізовані органи конституційної юрисдикції, у більшості країн світу виявили здатність вирішувати конституційно-правові спори.

Одразу необхідно зазначити, що при розгляді даного питання ми будемо звертатися до поняття «конституційно-правовий спір», а не «конституційно-правовий конфлікт», оскільки, по-перше, Конститу­ція Республіки Польща у своїх положеннях закріпила поняття «ви­рішення спору» (гогзйту^а зрогу), а по-друге, ми погоджуємося з думкою вітчизняного вченого Ю. Барабаша щодо того, що категорія «спір» застосовується до ситуації, коли суперечка між двома суб'єктами конституційного права підлягає розгляду в порядку юрис- дикційних процедур. Іншими словами, питання, що викликало про­тистояння, передається на розгляд спеціалізованих судових органів, які наділені відповідними державно-владними повноваженнями і рішення яких будуть мати обов'язкову силу для всіх конфліктуючих суб'єктів [4, с. 19]. Справедливим є твердження О. Брежнєва щодо того, що конституційний конфлікт набуває характеру конституцій­ного спору [6, с. 3], а не навпаки. Як наслідок, до звернення до спе­ціалізованого органу конституційної юрисдикції між сторонами існує конституційний конфлікт, а після такого звернення даний конфлікт набуває характеру конституційного спору.

У Польській державі створення органу, який би вирішував спори про компетенцію, було передбачено задовго до утворення спеціалі­зованого органу конституційної юрисдикції.

Так, 25 листопада 1925 року в Польщі був прийнятий закон «Про Компетенційний Трибунал» (ТгуЬипаї Кошреіепсущу) [175], яким вно­сились зміни до Конституції 1921 року (Березнева Конституція). Цей орган наділявся правом вирішувати спори про компетенцію між адмі­ністративними органами та адміністративними судами, з однієї сторо­ни, та судами загальної юрисдикції - з другої. Конституція 1935 року (Квітнева Конституція) [168] також закріпила положення про Компе­тенційний Трибунал, вказуючи, що даний орган вирішує спори про компетенцію між судами та іншими органами влади (ст. 70).

Після Другої світової війни Компетенційний Трибунал припинив своє існування, а у сфері вирішення спорів про компетенцію тривалий час існувала прогалина. Ситуація змінилась у 1980 році із прийняттям закону «Про Вищий Адміністративний Суд» [182] та внесенням змін до Кодексу про адміністративні правопорушення. Вирішення спорів між органами місцевого самоврядування та органами місцевої адмі­ністрації покладалось на Адміністративний Суд (ст. 22 § 2 Кодексу про адміністративні правопорушення), а вирішення спорів про ком­петенцію між органами публічної адміністрації та судами загальної юрисдикції здійснювала спеціально створена Компетенційна Коле­гія при Верховному Суді (Ко^ішп Котре1епсу]пу рг/у БщЦіе №|\у/з/ут). Однак із прийняттям ЗО серпня 2002 року закону [181], що скасовував V розділ Кодексу про адміністративні правопорушен­ня, вказана Колегія також припиняє своє існування, а спори про компетенцію між адміністративними органами та судами загальної юрисдикції починають регулюватися положеннями цивільно-про­цесуального кодексу та кодексу про адміністративні правопорушен­ня без створення спеціального для цього органу [145, с.

Із прийняттям Конституції Республіки Польща 1997 року спори між органами місцевого самоврядування та органами місцевої адмі­ністрації продовжує вирішувати Адміністративний Суд, а Конститу­ційний Трибунал наділяється новим, невідомим раніше повноважен­ням, а саме вирішення спорів щодо компетенції між центральними конституційними органами держави (ст. 189 Конституції).

Пропозиція щодо наділення Конституційного Трибуналу вказа­ною компетенцією знайшла своє відображення в одному із проектів Конституції 1997 року, представленого членами самого Конститу­ційного Трибуналу. Запропонований проект не спричинив дискусії та був прийнятий абсолютною більшістю голосів членів Конститу­ційної Комісії Національних Зборів. Предметом засідання Комісії у вказаному аспекті було лише з'ясування поняття «вищі центральні органи», яке замінилось поняттям «центральні конституційні органи держави» [63, с. 313].

Польський вчений В. Соколевич вказує, що впровадження у 1997 ро­ці в польську державно-правову практику інституту вирішення спо­рів про компетенцію між центральними конституційними органами держави не означає, що раніше Конституційний Трибунал не здій­снював вказане повноваження. На думку автора, Конституційний Трибунал реалізував його, здійснюючи загальнообов'язкове тлума­чення законів, необхідність в якому часто виникала на тлі конститу­ційного спору щодо компетенції. Прикладом може бути тлумачення закону «Про радіо та телебачення», в якому Конституційний Трибу­нал зазначив, що компетенція Президента Республіки з призначення визначеної кількості членів, а також Голови Всепольської Ради Радіо­мовлення та Телебачення не наділяє його автоматичним правом на довільне їх відкликання. За допомогою такого роду рішень Консти­туційний Трибунал власне вирішував спори, що виникали між цен­тральними конституційними органами держави [151, с. 29].

Такої ж точки зору дотримуються Л. Гарлицький та Я. Тжинський. Так, у Коментарі до закону про Конституційний Трибунал автори зазначають, що прийняття рішення в справах щодо компетенції є функцією, відокремленою від конституційного контролю системи законодавства.

Виходячи із змісту ст. 53 закону про Конституційний Трибунал 1997 року, можна виділити два види спорів про компетенцію, а саме:

- позитивні спори про компетенцію - коли два або більше цен­тральних конституційних органи держави визнали себе компетент­ними вирішувати одне і те ж питання або прийняли по ньому рі­шення;

- негативні спори про компетенцію - коли вказані органи одно­часно визнають себе некомпетентними вирішувати певне питання.

У зв'язку з тим, що Конституція Республіки Польща закріпила дві ознаки, яким повинні відповідати органи, а саме бути «конститу­ційними» органами та належати до категорії «центральних» органів, вважаємо за необхідне з'ясувати, які саме органи належать до даної групи.

Під центральним конституційним органом держави в польській науці конституційного права прийнято розуміти органи, які перед­бачені в Конституції, а їх діяльність поширюється на всю території держави. До них належать: Сейм, Сенат, Президент Республіки Польща, Рада Міністрів, Голова Ради Міністрів та інші члени Ради Міністрів, Верховний Суд, Вищий Адміністративний Суд, Консти­туційний Трибунал, Державний Трибунал, Всепольська Рада Юсти­ції, Всепольська Рада Радіомовлення і Телебачення, Речник Грома­дянських Прав, Речник Прав Дитини, Верховна Палата Контролю, Польський Народний Банк, Рада Грошової Політики, Генеральний Прокурор. Вважається, що Конституційний Трибунал не може ви­рішувати спорів про компетенцію між центральними органами дер­жави, які не передбачені в Конституції (наприклад, органи урядової адміністрації) або передбачені в Конституції, однак не є централь­ними органами (наприклад, органи місцевого самоврядування) [184, с.

Необхідно зазначити, що, хоча Конституційний Трибунал є цен­тральним конституційним органом держави, у польській державно- правовій думці існує твердження, що даний орган не може виступа­ти в ролі учасника спору, оскільки це порушує принцип nemo index in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі) [184, с. 380].

У цілому в науці конституційного права вирішення конституцій­них спорів щодо компетенції прийнято поділяти на два види. Перший вид - це протиріччя між основними конституційними органами держави - урядом та парламентом - з питань розподілу компетенції між ними (горизонтальне вирішення спорів). Другий вид - це проти­річчя між державою та її територіальними складовими (вертикальне вирішення спорів). Республіка Польща обрала горизонтальну модель вирішення спорів про компетенцію. Як зазначає М. Змігродський, на відміну від контролю ієрархічної відповідності норм, який є верти­кальним конституційним контролем, вирішення спору про компетен­цію між двома органами держави (центральними, конституційними) є горизонтальним [201, с. 28]. Аналогічної точки зору дотримується 3. Чешейко-Сохацький, який зазначає, що унітарний устрій Респу­бліки Польща, а також обмеження спорів виключно органами, що належать до однієї і тієї ж категорії (центральні конституційні орга­ни держави), дають підстави визначати контроль як горизонтальний [63, с. 321].

Взагалі категорія вертикального вирішення спорів щодо компе­тенції є характерною у переважній більшості випадків для федера­тивних держав та складних унітарних держав, які мають відносно централізовану форму устрою. Так, наприклад, незважаючи на уні­тарну форму устрою в Республіці Болгарія Конституційний Суд ви­рішує спори про компетенцію як між Народними Зборами, Прези­дентом і Радою Міністрів, так і між органами місцевого самовряду­вання та центральними виконавчими органами (ст. 149 Конституції Республіки Болгарія) [25, с. 88], у Республіці Чехія Конституційний Суд вирішує спори про компетенцію між органами держави та орга­нами місцевого самоврядування (ст.

Конституція Республіки Польща чітко визначила коло суб'єктів, уповноважених ініціювати провадження в Конституційному Трибу­налі. Згідно зі ст. 192 Конституції із поданням у справах із вирішен­ня спорів щодо компетенції між центральними конституційними органами держави до Конституційного Трибуналу можуть звернути­ся: Президент Республіки Польща, Маршал Сейму, Маршал Сенату, Голова Ради Міністрів, Перший Голова Верховного Суду, Голова Верховного Адміністративного Суду і Голова Верховної Палати Контролю (ст. 192 Конституції). Як наслідок, не всі центральні кон­ституційні органи держави, які можуть бути учасниками спору, мають право ініціювати провадження в Конституційному Трибуналі.

Закон про Конституційний Трибунал встановлює вимоги, яким повинен відповідати запит. Так, згідно з ч. 2 ст. 53 закону запит по­винен містити 1) вказівку на спірні дії; 2) вказівку на відмову в їх здійсненні; 3) вказівку на положення Конституції або закону, які були порушені.

Згідно зі ст. 54 закону початок провадження в Конституційному Трибуналі тягне за собою призупинення провадження в органах, які беруть участь у спорі про компетенцію. Конституційний Трибунал, ознайомившись з позиціями учасників спору, може винести рішення про тимчасове врегулювання спірних питань, зокрема, про призупи­нення виконавчих дій, якщо це необхідно для попередження завдан­ня шкоди або ж у зв'язку з важливим суспільним інтересом.

Хоча закон про Конституційний Трибунал не вказує правових наслідків вирішення спору, аналізуючи ст. 53 закону можна дійти висновку, що вказаний орган може прийняти одне із таких рішень:

1) рішення, що підтверджує повноваження відповідного централь­ного конституційного органу держави видавати акт чи здійснювати дію правового характеру, що стали причиною спору про компетенцію;

2) рішення, що заперечує повноваження відповідного центрального конституційного органу держави видавати акт чи здійснювати дію правового характеру, що стали причиною спору про компетенцію. У кожному із вказаних випадків рішення Конституційного Трибуна­лу Республіки Польща із вирішення спору про компетенцію має характер констатації, а авторитет вказаного органу є гарантією того, що в подальшому сторони спору будуть чітко дотримуватись позиції спеціалізованого органу конституційної юрисдикції.

При розгляді правової природи Конституційного Трибуналу нами було зазначено, що в процесі вирішення спорів між центральними конституційними органами держави вказаний орган здійснює кон­ституційне правосуддя. На підтвердження цієї точки зору вважаємо за необхідне навести певні аргументи.

По-перше, у польській науці конституційного права прийнято відмежовувати дану компетенцію від конституційного контролю системи законодавства. Так, деякі польські вчені вказують, що при­йняття рішення в справах спорів про компетенцію є функцією, від­окремленою від конституційного контролю системи законодавства [151, с. 29; 145, с. 12]. У зв’язку із цим можна зазначити, що коли вся компетенція Конституційного Трибуналу спрямована на здій­снення оцінки відповідності акта або діяльності політичних партій Конституції, то у випадку вирішення спорів між центральними конституційними органами держави змінюється мета спеціалізова­ного органу конституційної юрисдикції, оскільки діяльність вказа­ного органу спрямована не на оцінку відповідності, а на вирішення спору.

По-друге, виходячи із предметного визначення правосуддя, яке склалось та існує в польській державно-правовій думці, а саме пра­восуддя - це вирішення спору про право, на нашу думку, доцільно розмежовувати поняття «вирішення спору» та «вирішення питання», оскільки, як уже зазначалось, Конституційний Трибунал «вирішує спір», тільки здійснюючи таку компетенцію, як вирішенні спорів між центральними конституційними органами держави. Здійснюючи всю іншу компетенцію, передбачену ст. 188 Конституції, вказаний орган «вирішує питання» (відповідає чи не відповідає акт Конституції, або ж суперечать чи не суперечать цілі чи діяльність політичних партій Конституції).

По-третє, «конституційне правосуддя», на нашу думку, має місце за умови наявності сторін, які на підставі принципу змагальності відстоюють протилежні точки зору в порядку юрисдикційних про­цедур. Так, звертаючись до ст. 53 закону про Конституційний Три­бунал, в якій йдеться про те, що Конституційний Трибунал вирішує спори про компетенцію, коли два або більше центральних конститу­ційних органи держави визнали себе компетентними вирішувати одне і те ж питання або прийняли по ньому рішення, або у випадку, коли вказані органи визнали себе некомпетентними вирішувати певне питання, можна говорити про наявність трьох обов'язкових ознак, які, на нашу думку, становлять поняття «конституційного правосуд­дя», а саме: 1) наявність сторін (два або більше центральних консти­туційних органи держави); 2) наявність принципу змагальності (кожна із сторін визнає себе компетентною або некомпетентною, як наслідок, кожна зі сторін відстоює свою точку зору); 3) наявність юрисдикційної процедури (вирішення даного спору шляхом звер­нення до спеціалізованого органу конституційної юрисдикції, а отже, спір вирішується в конституційному провадженні).

С. В. Боботов зазначає, що провадження із вирішення спорів про компетенцію характеризується такими особливостями. По-перше, сторонами у такому провадженні є державні органи, тобто суб'єкти, які наділені більш сильними політичними та правовими позиціями, ніж громадяни. Спір може виникати тільки у зв'язку з дією чи безді­яльністю державного органу. Спір стосується встановлення меж компетенції, що належить цьому органу; його наслідком буде під­твердження чи скасування акта, що оспорюється. По-друге, прова­дження має публічно-правовий характер. Мова йде про визначення прав і обов'язків органів держави (у випадку Республіки Польща - центральних конституційних органів державної влади). По-третє, зміст рішення залежить від предмета спору. Якщо спір про компе­тенцію виникає з приводу конкретного акта державного органу, то Суд визначає межі конституційних повноважень цього органу та приймає рішення про долю акта [5, с. 72].

У зв'язку з викладеним доходимо висновку, що Конституційний Трибунал, вирішуючи спори про компетенцію між центральними конституційними органами держави, у межах конституційного про-

вадження (яке наділене певними особливостями) здійснює консти­туційне правосуддя.

Беззаперечним є факт, що функція щодо розгляду «компетен- ційних» спорів сприяє узгодженню інтересів суб’єктів конституцій­но-правових відносин, забезпечує зміцнення конституційного ла­ду, а також підтримує стабільність конституційного судочинства [39, с. 9; 50, с. 8]. Спеціалізований орган конституційної юрисдикції, вирішуючи спори про компетенцію між центральними конституцій­ними органами держави, зводить розподіл повноважень між орга­нами влади до єдиного конституційного балансу, забезпечуючи тим самим принцип поділу влади та неможливість втручання одного органу в компетенцію іншого.

В той же час існує думка, що зловживання спеціалізованим ор­ганом конституційної юрисдикції вказаним повноваженням може призвести до перетворення його на інструмент політичної боротьби [32, с. 23].

Ми погоджуємося з даним твердженням, оскільки вважаємо, що конфлікти^[XIX] про компетенцію між центральними конституційними органами держави досить часто мають політичний характер, у зв'язку із чим повинні вирішуватись на основі політичних норм та традицій.

Республіка Польща у цьому аспекті може бути яскравим прикла­дом для деяких країн Східної Європи. Це пов'язано з тим, що з 1997 до 2008 року до Конституційного Трибуналу не було жодного звер­нення про вирішення конституційного спору між центральними конституційними органами держави, хоча, як зазначає М. Саф'ян, конфлікти такого роду мали місце. На думку автора, такий стан демонструє, що будь-які конфлікти про компетенцію між централь­ними конституційними органами держави розв'язуються в право­вій, демократичній державі політичними методами, а не правовими [142, с. 33].

За весь період існування даної компетенції Конституційний Три­бунал виніс всього лише два рішення, а саме рішення від 23 червня 2008 року (Крі 1/08) [128] та рішення від 20 травня 2009 року (Крі 2/08) [127].

Звертаючись до аналізу рішення від 23 червня 2008 року, можна зазначити, що воно не було класичним рішенням, у якому спеціалі­зований орган конституційної юрисдикції вирішує спір про компе­тенцією. Так, до Конституційного Трибуналу звернувся Перший Голова Верховного Суду про вирішення спору про компетенцію між Президентом Республіки Польща та Всепольською Радою Юстиції щодо висунення кандидатів на посаду суддів. У статті 179 Консти­туції Республіки Польща йдеться про те, що судді призначаються Президентом за поданням Всепольської Ради Юстиції безстроково. У зв'язку із цим Перший Голова Верховного Суду звернувся із за­питом, який стосувався питання, чи має право Президент висувати кандидата на посаду судді. У вказаному рішенні Президент Респу­бліки Польща став на позицію, що запит Першого Голови Верховного Суду не є предметом спору про компетенцію в розумінні ст. 189 Конституції, а, скоріше, підставою для здійснення тлумачення Кон­ституційним Трибуналом. У той же час Президент зазначив, що спір про компетенцію між Президентом та Всепольською Радою Юстиції мав би місце у випадку призначення кандидатів на посади суддів Всепольською Радою Юстиції або ж висунення кандидатів на по­саду суддів Президентом. У свою чергу Всепольська Рада Юстиції стала на позицію існування в даному випадку спору про компетенцію, аргументуючи це тим, що на практиці мали місце випадки висунен­ня кандидатів на посади суддів Президентом. Генеральний Прокурор у цій справі зазначив, що провадження у справі необхідно закрити на підставі ст. 39 ч. 1 п. 1 закону про Конституційний Трибунал, згідно з якою винесення рішення є зайвим та недопустимим. Позиція Генерального Прокурора стосувалась того, що ст. 179 Конституції окреслює дві самостійні компетенції, а саме: призначення суддів - як компетенцію Президента та висунення кандидатів - як компетенцію Всепольської Ради Юстиції. У зв'язку із цим підстав для звернення до Конституційного Трибуналу не існує, оскільки не існує спору про компетенцію, про який йдеться в ст. 189 Конституції. Конституційний Трибунал зазначив, що Перший Голова Верховного Суду у своєму запиті не вказав конституційної норми, яка б наділяла Президента можливістю висувати кандидатів на посаду суддів. Спір про компе­тенцію мав би місце, якщо б Президент офіційно здійснив висунен­ня кандидатів певним актом, у зв'язку із чим такий акт був би ви­даний без правової на те підстави. У даному випадку не існує ситу­ації, за якої Всепольська Рада Юстиції та Президент вирішили одну справу або прийняли одне рішення, що, у свою чергу, виключає ре­альний конфлікт компетенцій. На додаток Конституційний Трибунал зазначив, що не уповноважений вирішувати «гіпотетичні» спори про компетенцію. Предметом вирішення спору може бути виключно «збіг» компетенцій, у зв'язку з чим провадження закривається на підставі п. 1 ч. 1 ст. 39 закону про Конституційний Трибунал.

На відміну від проаналізованого рішення, у рішенні від 20 трав­ня 2009 Конституційний Трибунал визнав існування спору про ком­петенцію.

Участь Президента Республіки на засіданнях Європейської Ради всупереч рішенню Голови Ради Міністрів стало підставою звернен­ня Голови Ради Міністрів із запитом до Конституційного Трибуналу щодо вирішення спору про компетенцію між двома центральними конституційними органами держави.

Згідно зі ст. 133 Конституції Республіки Польща Президент Рес­публіки у сфері зовнішньої політики взаємодіє з Головою Ради Мі­ністрів та відповідним міністром. Голова Ради Міністрів звернувся із запитом до Конституційного Трибуналу визначити, який саме центральний конституційний орган держави уповноважений пре­зентувати Республіку Польщу на засіданнях Європейської Ради з метою представлення держави. Голова Ради Міністрів відстоював позицію, що на підставі частин 1-2 ст. 146 тап. 9 ч. 4 ст. 146 Консти­туції Рада Міністрів здійснює зовнішню політику Республіки Поль­ща та загальне керівництво у сфері взаємовідносин з іншими держа­вами та міжнародними організаціями, тому виключно Рада Міністрів представляє Польщу на засіданнях Європейської Ради. Голова Ради Міністрів зазначив, що виключно він уповноважений визначати склад делегації Республіки Польща на засіданнях Європейської Ради та зазначив, що 15 жовтня 2008 року у Брюсселі відбулось засідання Європейської Ради, за два дні до якого Президент Республіки публіч­но висловився щодо наміру взяти участь у цьому засіданні та заявив, що має право самостійно, незалежно від думки Голови Ради Міні­стрів, брати участь у вказаному засіданні. Тож, у зв'язку з тим, що Президент визнає себе уповноваженим самостійно приймати рішен­ня про свою участь у засіданнях Європейської Ради, а Голова Ради Міністрів вказує, що виключно він уповноважений визначати склад делегації, на думку Голови існує реальний спір про компетенцію між двома центральними конституційними органами держави. У свою чергу, Президент Республіки у своєму листі від 21 листопада 2008 року став на позицію, що у зв'язку з тим, що ст. 10 Конституції Республі­ки Польща передбачає дуалізм виконавчої влади, Президент Респу­бліки у виконанні своїх конституційних повноважень діє незалежно від Ради Міністрів та на власний розсуд. Генеральний Прокурор у листі від 16 грудня 2008 року вказав, що, незважаючи на те, що Президент Республіки не приймав акта, який би суперечив рішенням Голови Ради Міністрів, фактично Глава держави своїми діями, а саме, самостійно вирішивши питання щодо своєї участі в засіданні Євро­пейської Ради, визначив склад делегації, що є виключною прерога­тивою Голови Ради Міністрів. Генеральний Прокурор став на позицію існування в даній справі спору про компетенцію та про неможливість Президента самостійно вирішувати питання своєї участі у засіданні Європейської Ради. Конституційний Трибунал, зваживши позиції всіх учасників спору, у своєму рішенні зазначив, що виключно Голо­ва Ради Міністрів уповноважений вирішувати питання про склад делегації на засіданні Європейської Ради. Не існує двох делегацій, а також особи, яка б представляла Республіку Польща окремо від делегації. Якщо Президент Республіки висловить бажання та заці­кавленість брати участь у засіданнях Європейської Ради, необхідно дійти погодження з Головою Ради Міністрів, оскільки саме Голова несе відповідальність за заходи, пов'язані із представництвом Рес­публіки Польща в Європейському Союзі. У цілому Конституційний Трибунал вирішив, що у зв'язку з тим, що в Преамбулі Конституції йдеться про необхідність влади взаємодіяти між собою (принцип єдності влади), Голова Ради Міністрів повинен інформувати Пре­зидента про порядок денний засідань Європейської Ради, а Президент Республіки зобов'язаний інформувати Голову Ради Міністрів про намір взяти участь у засіданнях Європейської Ради. Насамкінець, Конституційний Трибунал зазначив, що Президент та Рада Міністрів повинні приймати спільне рішення про особу, яка представлятиме інтереси країни, якщо питання, котрі розглядаються в Європейській Раді, пов'язані з повноваженнями глави держави.

Справедливо, на нашу думку, зазначає вчена К. Закоморна, що у цій справі орган конституційного судочинства проявив сталість у концептуальній лінії своєї діяльності, адже сконцентрував увагу на ключових принципах, які гарантують збалансованість дій органів влади. Орган конституційного контролю, підкресливши, що при ви­конанні своїх конституційних завдань Президент і Голова Ради Мі­ністрів повинні керуватись принципом взаємодії влад, забезпечив цілісність дій публічних установ у взаємовідносинах з Європейським Союзом та його інституціями [16, с. 102].

Тож, по-перше, у Республіці Польща Конституційний Трибунал вирішує спори виключно між центральними конституційними орга­нами держави. Питання, що вирішуються Конституційним Трибуна­лом у процесі спору, мають конституційний характер, тобто стосу­ються конституційного обсягу компетенції органу влади, а не того, що є предметом чинного законодавства. По-друге, виключно в про­цесі вирішення спору про компетенцію між центральними консти­туційними органами держави Конституційний Трибунал здійснює правосуддя, свідченням чого є: 1) наявність сторін (два або більше центральних конституційних органи держави); 2) наявність принци­пу змагальності (кожна зі сторін визнає себе компетентною або не­компетентною, як наслідок, кожна зі сторін відстоює свою точку зору); 3) наявність юрисдикційної процедури (вирішення цього спо­ру шляхом звернення до спеціалізованого органу конституційної юрисдикції, а отже, спір вирішується в конституційному проваджен­ні). Нарешті, Республіка Польща, наділивши Конституційний Три­бунал вказаною компетенцією, забезпечила розподіл повноважень між органами влади до єдиного конституційного балансу.