§ 2. Порядок формування, структура та правовий статус суддів Конституційного Трибуналу

Світовий досвід демонструє три способи формування спеціалі­зованих органів конституційної юрисдикції:

1) коли у формуванні конституційного суду бере участь виключ­но парламент (Федеративна Республіка Німеччина, Швейцарія, Бель­гія, Хорватія, Угорщина, Португалія, Республіка Польща та ін).

2) коли у формуванні конституційного суду беруть участь органи виконавчої влади (Австрія, Франція, Туреччина, Республіка Білорусь та ін.). Прикладом може бути досвід Республіки Білорусь. Згідно зі ст. 116 Конституції Республіки Білорусь Голову і п'ять членів Кон­ституційного Суду призначає Президент, а шість - Сенат (верхня палата парламенту);

3) коли у формуванні конституційного суду задіяні декілька суб'єктів, які належать до різних гілок влади [199, с. 79]. Така модель формування конституційного суду діє в Іспанії, Болгарії, Італії, Укра­їні та ін. У цих країнах частину суддів призначає парламент, части­ну - уряд та частину - судові органи влади. Так, згідно з ч. 2 ст. 148 Конституції України Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

У Республіці Польща питання формування складу Конституцій­ного Трибуналу та порядку призначення конституційних суддів ре­гулюються безпосередньо положеннями Конституції. Згідно з ч. 1 ст. 194 Основного Закону Конституційний Трибунал складається із 15 суддів, які обираються індивідуально Сеймом на 9 років із числа осіб, які вирізняються юридичними знаннями. Повторне обрання до складу Трибуналу не допускається. Тож польський спосіб формуван­ня складу Конституційного Трибуналу належить до першої групи розглянутих моделей.

Як зазначає польська дослідниця А. Людвиковська, модель фор­мування Трибуналу не могла бути іншою, оскільки цей інститут виник на політичній арені в час, коли неможливо було порушити принцип верховенства парламенту та єдності державної влади.

Загалом у польській державно-правовій думці склалось як по­зитивне, так і негативне ставлення до зазначеної моделі формування спеціалізованого органу конституційної юрисдикції. Якщо одні вчені зазначають, що формування Конституційного Трибуналу ви­ключно Сеймом ставить Трибунал у залежність від законодавчого органу влади, а парламентська більшість є політичним критерієм під час обрання конституційного судді і може негативно впливати на позицію Конституційного Трибуналу [62, с. 33; 140, с. 5], то інші вказують на певний позитивний момент, суть якого полягає в не­можливості впливу на формування Конституційного Трибуналу ви­ключно однією, домінуючої політичної сили країни [135, с. 41]. На думку Д. Руссо, неможливість такого впливу забезпечив закон про Конституційний Трибунал, закріпивши положення, згідно з яким призначення кандидатів на посаду суддів Трибуналу приймається абсолютною кількістю голосів за наявності не менше половини від загального складу числа депутатів. Оскільки політична партія не завжди має абсолютну більшість голосів у парламенті, партійні фракції змушені «торгуватися» одна з одною, представляючи канди­датів у судді. «Якщо кандидату партії А» для отримання абсолютної більшості голосів у парламенті необхідна підтримка партії «Б», то остання проголосує за цього кандидата тільки в тому випадку, якщо партія «А», у свою чергу, підтримає кандидата від партії «Б». Таким чином, вибір конституційних суддів стає результатом «торгівлі та укладення угоди» між політичними партіями.

Тож, у цілому можна зазначити, що Республіка Польща демон­струє, що в ситуації призначення конституційних суддів виключно однією гілкою влади існує можливість забезпечення участі у цьому процесі всіх політичних сил країни.

Як уже зазначалось, до складу Конституційного Трибуналу вхо­дять 15 конституційних суддів. Варто зазначити, що за попереднім правовим регулюванням суддів було 12. Конституція 1997 року та закон про Конституційний Трибунал не лише збільшили кількісний склад Конституційного Трибуналу, а й не наділили законодавця можливістю змінювати вказану кількість, як це мало місце раніше [69, с. 27]. Збільшення кількісного складу Конституційного Трибу­налу польський дослідник М. Зубік пояснює розширенням повнова­жень цього органу, у компетенції якого розгляд конституційних скарг, вирішення спорів між вищими конституційними органами влади, дослідження на відповідність Конституції міжнародних договорів, вирішення питання про наділення Маршала Сейму правом тимчасо­вого виконання обов'язків Президента Республіки Польща тощо. На думку автора, польський законодавець розширив склад Конституцій­ного Трибуналу з метою уникнути при розгляді справ будь-яких за­тримок та забезпечити своєчасне винесення рішень [198, с. 72].

На нашу думку, важко визначити, чи є для польського Конститу­ційного Трибуналу оптимальною кількість - 15 суддів, адже для здійснення такої оцінки необхідно брати до уваги не лише обсяг компетенції Конституційного Трибуналу, а й спосіб організації пра­ці в суді та «вправність» самих суддів.

Окрім вимоги щодо кількісного складу Конституційного Трибу­налу, ст. 194 Конституції закріпила також необхідність обрання суддів індивідуально Сеймом, а це означає, по-перше, що кожна кандидатура на посаду судді персонально вивчається з точки зору кваліфікації та індивідуальних якостей, а по-друге, голосування в Сеймі відбувається індивідуально по кожній кандидатурі, а не за список кандидатів [198, с.

Зазначена стаття також передбачає, що судді Конституційного Трибуналу обираються строком на 9 років^[X]. Слід зазначити, що коли закон про Конституційний Трибунал 1985 року передбачав, що чле­ни Конституційного Трибуналу обираються на 8 років, з ротацією половини суддівського складу кожні чотири роки, то новий закон про Конституційний Трибунал скасував ротацію та закріпив положення, згідно з яким судді заміщуються після закінчення строку їх повно­важень (ч. 2а ст. 6 Закону). Вважається, що каденція являє собою один із елементів правового статусу суддів Конституційного Трибу­налу, гарантом їх незалежності та незмінності. Її суть полягає в тому, що до закінчення строку дії повноважень судді ніхто не має права відсторонити його від займаної посади, а це позитивно впливає на статус судді, гарантуючи йому можливість «безбоязно» виносити об'єктивні рішення [89, с. 94].

Ще одна вимога, яка знайшла своє відображення у ст. 194, пов'язана із обранням у кандидати суддів Конституційного Трибу­налу осіб, що вирізняються юридичними знаннями. Як зазначає Л. Гарлицький, ця вимога є яскравим прикладом «правового пусто­слів'я», що пов'язано з неможливістю об'єктивно вимірити ступінь, за яким кандидат на посаду судді повинен вирізнятись юридичними знаннями [82, с. 363].

Конституція Республіки Польща не називає більше жодних вимог до кандидатів на посаду судді Конституційного Трибуналу, а закон про Конституційний Трибунал вказує, що суддею Конституційного Трибуналу може бути тільки особа, яка має кваліфікацію, необхідну для виконання обов'язків судді Верховного Суду і Вищого Адміні­стративного Суду.

Звертаючись до аналізу положень закону про Верховний Суд [173] та закону про устрій адміністративних судів [174], слід зазначити, що обидва закони вимагають: по-перше щоб кандидат на посаду судді мав польське громадянство та повною мірою користувався цивільними та громадянськими правами (ст. 22 § 1 и. 1 закону про Верховний Суд та ст. 6 § 1 и. 1 закону про устрій адміністратив­них судів); по-друге, щоб кандидат мав неконфліктний характер (ст.

У частині 4 ст. 180 Конституції йдеться про те, що закон визначає вікову межу, після досягнення якої судді виходять у відставку (за польським законодавством такий вік становить 70 років). Цікавим є те, що це положення стосується суддів судів, передбачених у ст. 175 Конституції, а саме Верховного Суду, загальних судів, адміністра­тивних та військових судів.

З процедурної точки зору правом висунення кандидатів на по­саду суддів Конституційного Трибуналу наділені щонайменше 50 депутатів або Президія Сейму^{[XI] [XII]. Постанова Сейму про вибір судді Конституційного Трибуналу приймається абсолютною кількістю голосів за умови присутності не менше половини від загальної кіль­кості депутатів (ч. 4 ст. 5 закону про Конституційний Трибунал). Після прийняття постанови особа, обрана на посаду судді, повинна скласти присягу перед Президентом Республіки (ч. 5 ст. 5 закону про Конституційний Трибунал). Відмова від складання присяги рівно­значна зреченню посади судді Конституційного Трибуналу (ч. 6 ст. 5 закону про Конституційний Трибунал).}

Слід зазначити, що з моменту утвердження Конституційного Трибуналу існувала заборона повторного обрання судді на займану посаду. Після закінчення строку мандата першої половини консти­туційних суддів Законом 1989 року були внесені зміни до закону «Про Конституційний Трибунал» 1985 року, згідно яким член Кон­ституційного Трибуналу після закінчення його каденції може по­вернутись на раніше займану посаду або отримати іншу посаду, рівнозначну раніше займаній. Таке ж положення закріпив чинний закон «Про Конституційний Трибунал» 1997 року (ч. З ст. 6 закону).

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що, по-перше, Республіка Польща обрала модель, за якої виключно парламент бере участь у формуванні спеціалізованого органу конституційної юрисдикції. У той же час закон про Конституційний Трибунал створює певну гарантію для можливості компромісу різних політичних сил у країні. Конституція Республіки Польща та закон «Про Конституційний Трибунал» не містять чітко сформульованих вимог до кандидатів на посаду суддів Конституційного Трибуналу, через що існують певні труднощі, пов’язані із необхідністю звернення до нормативно-право­вих актів, які регулюють діяльність Верховного Суду та Адміністра­тивного Суду Республіки Польща. Насамкінець слід зазначити, що порівняно з попереднім правовим регулюванням в аспекті форму­вання Конституційного Трибуналу відбулись позитивні зміни, які пов’язані, на нашу думку, з динамічним розвитком діяльності цього органу та закріпленням за ним нових, невідомих раніше повно­важень.

Звертаючись до питання структури Конституційного Трибуналу, необхідно перш за все зазначити, що закон про Конституційний Трибунал 1997 року визначає два органи Конституційного Трибуна­лу. Так, згідно зі ст. 12 закону органами Конституційного Трибуналу є Загальні Збори Суддів та Голова Трибуналу. Як підкреслюється в польській науковій літературі, компетенція Загальних Зборів та Голови Конституційного Трибуналу відрізняється від компетенції Конституційного Трибуналу, оскільки стосується тільки його вну­трішньої діяльності та забезпечення ефективного функціонування його складу [60, с. 68].

Загальні Збори Суддів - це колегіальний орган, до складу якого входять усі судді Конституційного Трибуналу. Цей орган скликаєть­ся Головою Конституційного Трибуналу не менше одного разу на рік для обговорення діяльності Конституційного Трибуналу, а також проблем, пов'язаних із судовою практикою (ч. 1 ст. 13). Окрім суддів у засіданнях Загальних Зборів можуть брати участь керівники обох палат парламенту і депутатських фракції, Голова Верховної Палати Контролю, Перший Голова Верховного Суду, Голова Вищого Адмі­ністративного Суду, Речник Громадянських Прав та Речник Прав Дітей (ч. 2 ст. 13). Про майбутнє засідання Загальних Зборів Суддів Голова Трибуналу повинен сповістити Президента Республіки, Мар­шала Сейму, Маршала Сенату, Голову Ради Міністрів, які також мають право бути присутніми на засіданні особисто або ж надіслати своїх представників (ч. З ст. 13).

Згідно зі ст. 14 закону про Конституційний Трибунал до компе­тенції Загальних Зборів Суддів належать:

1) прийняття Регламенту Конституційного Трибуналу;

2) вибір кандидатів на посаду Голови та Віце-голови Трибуналу;

3) прийняття Статуту Бюро Трибуналу за пропозицією керівника (з/еіа) Бюро;

4) прийняття проекту доходів та видатків Трибуналу, представ­леного керівником Бюро и затвердженого Головою Конституційного Трибуналу, у строк до 15 вересня поточного року (прийнятий проект Міністр фінансів включає в проект закону про державний бюджет);

5) затвердження інформації для Сейму та Сенату про істотні про­блеми, що випливають з діяльності та судової практики Конституцій­ного Трибуналу, представленої Головою Конституційного Трибуналу.

Згідно з параграфом 2 Статуту Бюро Конституційного Трибуналу до компетенції Загальних Зборів Суддів також належать:

- в організаційних та фінансово-бюджетних справах:

1) призначення та зняття з посади керівника Бюро Конституцій­ного Трибуналу;

2) за пропозицією Голови Трибуналу затвердження плану візитів та робочих контактів з конституційними судами інших країн;

3) розгляд звіту про діяльність Бюро Трибуналу, що представляє його керівник;

4) затвердження дослідних та аналітичних програм Бюро Трибу­налу у сфері діяльності Трибуналу та конституційних судів інших країн;

5) затвердження звіту керівника Бюро Трибуналу про виконання бюджету Трибуналу;

-у персональних справах, що стосуються конституційних суддів:

1) затвердження закінчення дії мандата судді Трибуналу у ви­падках, вказаних у законі «Про Конституційний Трибунал»;

2) надання згоди на притягнення до кримінальної відповідаль­ності або обмеження свободи судді Трибуналу;

3) виконання передбачених законом «Про Конституційний Три­бунал» обов'язків у ході дисциплінарного розслідування щодо судді Конституційного Трибуналу.

З точки зору можливості прийняття Загальними Зборами поста­нов (іісИиаІ). то необхідна присутність на них щонайменше 10 суддів, у тому числі Голови та Віце-голови Конституційного Трибуналу (ч. 2 ст. 14 закону про Конституційний Трибунал).

Повідомлення про порядок роботи та дату засідання Загальних Зборів покладається на Голову Конституційного Трибуналу, який повинен повідомити усіх суддів Конституційного Трибуналу не ра­ніше семи днів до дати засідання. Головувати на засіданні Загальних Зборів Суддів мають право Голова або Віце-голова Конституційного Трибуналу (ч. 5 ст. 14 закону).

Рішення Загальних Зборів Суддів приймаються простою більшіс­тю голосів, якщо закон не встановлює інший порядок. Голосування здійснюється відкрито, якщо жоден із суддів Конституційного Три­буналу не вимагає таємного голосування (ч. 6 ст. 14 закону).

Однією із функції Загальних Зборів Суддів є вибір кандидатів на посаду Голови чи Віце-голови Трибуналу (по два кандидати на кож­ну посаду). Згідно з ч. 2 ст. 15 закону «Про Конституційний Три­бунал» вибори Голови або Віце-голови повинні бути проведені не пізніше трьох місяців до закінчення каденції діючого Голови чи Віце-голови. У випадку дострокового закінчення повноважень ви­бори повинні бути проведені протягом одного місяця. Обрання за­значених кандидатур відбувається шляхом таємного голосування.

Вибори Голови чи Віце-голови передбачають спочатку висунен­ня кандидатур. Суддям роздаються підготовлені виборчі бюлетені із прізвищами суддів в алфавітному порядку. Кожен із суддів може висунути не більше двох кандидатів, позначивши їх прізвища в спис­ку. Якщо в бюлетені буде позначено більше двох кандидатів, він вважається недійсним. Підсумки підводить суддя-голова. Він формує список суддів, чиї прізвища були відмічені в бюлетенях, після чого оголошує остаточний список кандидатів і вносить його в бюлетень для голосування. Процедура голосування повторює процедуру ви­сунення кандидатів. Згідно з параграфом 7 Регламенту обраними вважаються двоє кандидатів, що отримали більше голосів, ніж інші претенденти. При однаковому розподілі голосів проводиться другий тур голосування, до якого входять претенденти, що отримали най­більшу кількість голосів. Згідно з параграфом 9 Регламенту вибори проводитимуться до тих пір, доки не залишаться тільки два канди­дати на кожну посаду, передбачену законом [166].

Згідно зі ст. 15 закону «Про Конституційний Трибунал» остаточ­ний вибір здійснюється Президентом Республіки, який із представ­лених Загальними Зборами Суддів двох кандидатів на кожну посаду обирає і призначає тільки одного суддю.

Не виходячи за межі дослідження, можна порівняти порядок об­рання Голови Конституційного Трибуналу Республіки Польща та Голови Конституційного Суду України, оскільки в Україні ситуація із обранням є дещо відмінною. Перш за все до списку кандидатур на посаду Голови Конституційного Суду України вноситься будь-яке число кандидатур, що дали згоду балотуватися на цю посаду. Із суд­дів Конституційного Суду, що не дали такої згоди, обирається комісія у складі трьох суддів з метою належної організації та проведення ви­борів Голови Конституційного Суду. Якщо жоден із кандидатів не отримав необхідної кількості голосів, проводиться повторне голосу­вання, якщо і при повторному голосуванні Голову Конституційного Суду не обрано, проводяться нові вибори з висуненням нових канди­датур з числа осіб, що не були включені до бюлетеня під час перших виборів. Незрозумілою залишається ситуація, коли під час перших виборів усі судді виявили бажання балотуватись на посаду Голови. У такому випадку, із яких кандидатів формуватиметься комісія та як бути, якщо при повторному голосуванні Голову не буде обрано. Адже у такій ситуації проведення нових виборів передбачає висунення кан­дидатур, що не виявили бажання, а за їх відсутності повторні вибори можуть призвести до такого ж (аналогічного) голосування (глава 1, параграф 1, пп. 6, 8, 16 Регламенту Конституційного Суду України) [38]. У зв'язку із цим досвід Республіки Польща із цього питання, на нашу думку, є досить корисним і може використовуватись як один із можливих варіантів.

Згідно зі ст. 16 закону «Про Конституційний Трибунал» Голова представляє Конституційний Трибунал у зовнішніх відносинах з ор­ганами державної влади Республіки Польща та інших держав. У ви­падку відсутності Голови його обов'язки виконує Віце-голова. Згід­но з ч. З ст. 16 закону, у випадку якщо ні Голова, ні Віце-голова не можуть виконувати свої обов'язки, їх заміняє призначений Головою суддя. Якщо Голова не може призначити суддю, обов'язки Голови та Віце-голови виконує старший за віком конституційний суддя.

У параграфі 11 Регламенту Конституційного Трибуналу перед­бачені такі функції Голови:

1) забезпечення організаційних та адміністративних умов роботи Конституційного Трибуналу шляхом нагляду за діяльністю керівни­ка Бюро Конституційного Трибуналу;

2) забезпечення оголошення вироків та рішень Конституційного Трибуналу в друкованих державних виданнях;

3) забезпечення публікацій рішень у службових виданнях;

4) за пропозицією або за згодою зацікавлених суддів Конститу­ційного Трибуналу після консультації з керівником Бюро Конститу­ційного Трибуналу призначення асистентів чи інших службовців, які виконують визначені обов'язки у сфері судочинства;

5) забезпечення ознайомлення суддів Конституційного Трибуна­лу з матеріалами кримінального розслідування відносно конститу­ційного судді;

6) виконання обов'язків, пов'язаних з подачею заяв про матері­альне становище суддів Трибуналу;

7) інформування Загальних Зборів Суддів про заходи та події, що стосуються Трибуналу та суддів.

Деякі з обов'язків Голови мають самостійний характер, не пов'язаний з діяльністю Загальних Зборів Суддів. Так, Голова Кон­ституційного Трибуналу, який невідкладно повідомляється про за­тримання на місці злочину судді, може наказати невідкладно звіль­нити затриманого (ст. 196 Конституції Республіки Польща). Голова Конституційного Трибуналу рекомендує трьох конституційних суддів до складу Державної Виборчої Комісії (ст. 36 Положення про вибори в Сейм та Сенат Республіки Польща).

Віце-голова Конституційного Трибуналу заміняє Голову у разі його відсутності, а також виконує функції, що випливають із вста­новленого Головою розподілу між ними обов'язків (ч. 2 ст. 16 закону «Про Конституційний Трибунал»).

Як зазначає 3. Чешейко-Сохацький, зважаючи на спосіб обрання Голови Конституційного Трибуналу, його компетенцію у сфері судо­чинства, порядок його заміщення Віце-головою або конституційним суддею, можна дійти висновку, що його статус значною мірою від­різняється від статусу конституційних суддів, у зв'язку з чим Голову Конституційного Трибуналу можна розглядати як primus inter pares, а не primus super partes, тобто першого серед рівних, а не вищестоя­щого [63, с. 157].

Насамкінець, необхідно зазначити, що хоча до переліку органів, передбачених у ст. 12 закону про Конституційний Трибунал, не від­несене Бюро Конституційного Трибуналу, вказаний орган входить до складу Конституційного Трибуналу, забезпечуючи адміністратив­не, організаційне та фінансове його обслуговування. Його діяльність регулюється Регламентом Конституційного Трибуналу та Статутом Бюро Конституційного Трибуналу. Очолює Бюро Трибуналу керівник (szef), підлеглий Голові Трибуналу. До обов'язків керівника належать:

1) забезпечення ефективного функціонування Бюро Конституцій­ного Трибуналу;

2) представлення Бюро Трибуналу у зовнішніх відносинах з ін­шими органами державної влади;

3) підготовка та виконання бюджету Трибуналу;

4) підготовка звіту про діяльність Бюро та надання його Голо­ві Конституційного Трибуналу або Загальним Зборам Суддів [154].

До складу Бюро Конституційного Трибуналу входять: секретаріат, відділ попереднього контролю конституційних скарг та запитів, біб­ліотека, відділ судової практики, відділ преси та інформації, відділ інформатики, фінансовий відділ та ін. Керують відділами директори.

Таким чином, до структури органів Конституційного Трибуналу входять Загальні Збори Суддів, Голова, Віце-голова, Бюро Конститу­ційного Трибуналу. Компетенція кожного із цих органів чітко визна­чена законом «Про Конституційний Трибунал», Регламентом Кон­ституційного Трибуналу та Статутом Бюро Конституційного Трибу- налу. Характеризуючи компетенцію вказаних органів, можна зазна­чити, що вона відрізняється від компетенції Конституційного Три­буналу і стосується тільки його внутрішньої діяльності та забезпе­чення ефективного функціонування його складу.

Говорячи про правовий статус суддів Конституційного Трибуна­лу Республіки Польща, перш за все необхідно зазначити, що, окрім загальновизнаних норм Конституції, існує ціла низка міжнародних та національних нормативних актів, що регулюють питання право­вого статусу суддів Конституційного Трибуналу.

Так, на особливу увагу заслуговує Рекомендація (К/94/12) від 13 жовтня 1994 року, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи. У цьому документі Рада Європи сформулювала принцип, згідно з яким судді зобов'язані приймати рішення незалежно, без будь-якого тиску чи погроз з боку будь-кого. У зв'язку із цим державам-членам Ради Європи було рекомендовано ввести у внутрішньодержавне право норми, що передбачають санкції для осіб, які намагались здій­снити вплив на суддів [63, с. 138].

Слід згадати також прийнятий Радою Європи Шостий додатковий Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Єв­ропи від 01.11.1998 (Республіка Польща ратифікувала 24.01.2003), що закріпив положення про привілеї, імунітети та незалежність суддів [52].

Низка декларацій та конвенцій з прав людини проголошують рівність людей перед судом і трибуналом, право кожного на справед­ливий та публічний розгляд справи незалежним та неупередженим судом, право на ефективне поновлення в правах компетентними на­ціональними судами тощо.

Серед національних актів, що регулюють питання правового статусу суддів Конституційного Трибуналу, - закон про Конститу­ційний Трибунал ті низка інших, закон про Верховний Суд, закон про устрій адміністративних судів, закон про устрій судів загальної юрис­дикції та ін.

У цілому сьогодні у Республіці Польща відсутній єдиний норма­тивний акт, який би регулював питання правового статусу конститу­ційних суддів, що, на нашу думку, є значним недоліком.

У Конституції Республіки Польща права та обов'язки суддів Конституційного Трибуналу сформульовані у вигляді принципів, серед яких: принцип суддівської незалежності (ч. 1 ст. 195); принцип суддівської недоторканності (ст. 196); принцип матеріальної неза­лежності суддів (ч. 2 ст. 195) та принцип несумісності посади судді з іншою публічною діяльністю (аполітичність) та неможливість на­лежати до будь-якої політичної партії (безпартійність) (ч. З ст. 195), а також принцип суддівської незмінюваності (ч. 2 ст. 180). У свою чергу, закон про Конституційний Трибунал окрім принципів, які передбачені в Конституції, закріплює також положення про суддів­ську винагороду (ч. 2 ст. 6), вихід судді у відставку та можливість повернення на раніше займану посаду (ч. З ст. 6), дисциплінарну відповідальність суддів (ст. 8) та погашення суддівського мандату (ст. 11).

Оскільки кожен із зазначених конституційних принципів є однією із складових більш об'ємного поняття, а саме поняття статусу судді, вважаємо за необхідне проаналізувати їх.

У польській науці конституційного права домінує переконання, що основоположним принципом є принцип суддівської незалежнос­ті, а всі інші принципи являють собою умови, необхідні для його забезпечення [56, с. 104-105; 63, с. 133; 89, с. 94; 119, с. 242].

Так, згідно зі ст. 195 Конституції судді Конституційного Трибу­налу при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряють­ся лише Конституції.

Як зазначає польський дослідник К. Дзялоха, принцип незалеж­ності означає, що члени Конституційного Трибуналу, приймаючи рішення про відповідність законодавства Конституції, керуються об'єктивними критеріями оцінки конституційності норм та своїм внутрішнім переконанням, що сприяє винесенню правильного рі­шення, незалежного від будь-яких зовнішніх впливів [75, с. 48].

Схожої точки зору дотримується М. Зубік, який вказує, що суд­дівська незалежність полягає у здатності суддів приймати рішення на підставі права, керуючись вчасною совістю та внутрішнім пере­конанням. Вказаному принципу кореспондує обов'язок судді бути неупередженим до учасників провадження, а також бути незалежним від будь-яких судових чи несудових органів чи інститутів, не зале­жати від влади та впливу політичних чинників [198, с. 114].

На думку Л. Гарлицького, незалежність означає здатність судді здійснювати судочинство в спосіб, який би відповідав власній совісті, та бути вільним від будь-якого зовнішнього впливу [81, с. 371].

Сам Конституційний Трибунал у своєму рішення вказав, що принцип незалежності означає, що з, однієї сторони, судді незалеж­ні від учасників спору, а з другої - від органів держави. Принципу незалежності кореспондує обов'язок судді (який він бере на себе, вступаючи на посаду) бути неупередженим. Незалежність не тільки уповноважує суддю, а й зобов'язує до справедливого розгляду справ та дотримання прав учасників процесу, оскільки в основі принципу незалежності лежить право кожного на справедливий неупереджений суд [109].

На думку 3. Чешейка-Сохацького, особливу роль у суддівській незалежності відіграє інститут особливої думки (zdania odr^bnego; votum separatum), закріплений у ч. 2 ст. 68 закону «Про Конституцій­ний Трибунал». Так, згідно із вказаною статтею, якщо член суддів­ського складу не погоджується із більшістю (голосуючих), він має право до оголошення рішення, у письмовій формі заявити про свою окрему думку, яка зазначається в рішенні. Як наслідок, суть даного інституту полягає в праві судді на незалежне рішення, на моральну відповідальність за нього, а також на повагу до суддівської гідності. Окрема думка є не лише правом, а й моральним обов'язком судді, який не згодний з поглядами більшості [63, с 138].

На нашу думку, усі вказані погляди об'єднує те, що суддівська незалежність проявляється в можливості судді самостійно, керуючись внутрішнім переконанням виносити правове рішення, яке виключе­не з-під будь-якого зовнішнього впливу (впливу сторін чи держави). Окрема думка судді робить інститут незалежності більш міцним, демонструючи, що навіть у суддівському складі суддя має право на власне, незалежне рішення.

Як уже зазначалось, у польській науці конституційного права прийнято вважати, що однією із гарантій суддівської незалежності є недоторканність судді, тобто суддівський імунітет.

У загальному значенні поняття імунітет означає виключення або обмеження, за відповідних підстав, кримінальної відповідальності або позбавлення особистої свободи певних суб'єктів. Як зазначив Конституційний Трибунал в одному із своїх рішень, імунітетом во­лодіють носії спеціальних повноважень або мандатів, у зв'язку з чим він має предметний, а не суб'єктивний характер (це посадові, а не індивідуальні привілеї). Імунітет не звільняє від кримінальної від­повідальності, а тільки створює перешкоди для початку криміналь­ного процесу щодо порушника [63, с. 141].

Конституція Республіки Польща закріпила два види імунітету конституційних суддів - процесуальний імунітет та імунітет недо­торканності. Суть процесуального імунітету полягає в тому, що суддя Конституційного Трибуналу без попередньої згоди Конститу­ційного Трибуналу не може бути притягнений до кримінальної від­повідальності чи позбавлений свободи (ст. 196 Конституції). Стат­тя 7 закону «Про Конституційний Трибунал» передбачила, що:

1) органом, уповноваженим на надання згоди, є Загальні Збори Суддів Конституційного Трибуналу (ч. 1);

2) до прийняття постанови по справі Конституційний Трибунал заслуховує пояснення зацікавленого судді, якщо це можливо (ч. 3);

3) постанова приймається більшістю в 2/3 голосів від загальної кількості суддів Конституційного Трибуналу (ч. 3);

4) Загальні Збори вважаються правомочними, якщо на них при­сутні не менше 2/3 членів від загальної кількості суддів, у тому числі Голови чи Віце-голови Конституційного Трибуналу (ч. 3).

Що стосується другого виду імунітету, а саме імунітету недо­торканності судді Конституційного Трибуналу, то його суть полягає в тому, що суддя не може бути затриманий чи заарештований, за винятком випадку затримання на місці злочину, про що негайно спо­віщається Голова Конституційного Трибуналу, який може наказати невідкладно звільнити затриманого (ст. 196 Конституції). Голова Конституційного Трибуналу невідкладно інформує Загальні Збо­ри Суддів про затримання судді та про свою позицію в цій справі (ч. 2 ст. 7 закону). До прийняття Конституційним Трибуналом по­станови, що виражає згоду на притягнення судді Трибуналу до кри­мінальної відповідальності або позбавлення його свободи, щодо судді можна вжити тільки тих заходів, що не терплять зволікань (ч. 4 ст. 7 закону).

Суддя Конституційного Трибуналу наділений імунітетом тільки в період перебування на посаді. Тобто імунітет виникає з моменту вступу на посаду (прийняття присяги) і припиняє діяти після закін­чення строку повноважень (відсторонення від посади або з моменту смерті).

Проаналізувавши вказані два види імунітету конституційних суддів, можна зазначити, що за своєю природою він все ж таки за­лишає місце для можливості настання відповідальності судді. Як зазначив Конституційний Трибунал в одному із своїх рішень, суддів­ський імунітет має сенс тільки в тому випадку, якщо створює реаль­ну гарантію незалежності Конституційного Трибуналу та його суд­дям, та не може бути використаний як «ширма» для безкарності судді чи як «привілегій для ненастання відповідальності» [193].

Тож, можна дійти висновку про подвійний характер суддівського імунітету. З однієї сторони, він є гарантією, що забезпечує незалеж­ність суддів, у зв'язку з чим забезпечується захист публічних інте­ресів, тобто інтересів правосуддя, а з другої - гарантією, що забез­печує неможливість різного роду зловживань суддів, у зв'язку із чим імунітет не може розглядатись як особистий привілей судді.

Ще однією гарантією незалежності суддів Конституційного Три­буналу є принцип несумісності посади судді з іншою публічною діяльністю або, як його прийнято визначати в польській науці кон­ституційного права, принцип аполітичності, а також неможливість належати до політичної партії або профспілки - принцип безпартій­ності.

Зазначені принципи знайшли своє відображення в ч. З ст. 195 Конституції. Так, судді Конституційного Трибуналу під час перебу­вання на посаді не можуть належати до політичної партії, профспіл­ки чи здійснювати публічну діяльність, що є несумісною із засадами незалежності судів та незалежності суддів.

Слід зазначити, що хоча ст. 58 Конституції містить положення, яке гарантує кожному свободу на об'єднання, ч. З ст. 31 Конституції, вказує, що обмеження щодо реалізації конституційних свобод і прав можуть встановлюватися лише законом і тільки тоді, коли вони є необхідними в демократичній державі для її безпеки чи охорони громадського порядку, або для охорони навколишнього середовища, здоров'я і суспільної моралі, або свобод і прав інших осіб.

Заборона для суддів Конституційного Трибуналу належати до політичної партії означає заборону балотування або набуття членства в політичних партіях чи профспілках протягом усього строку повно­важень. Кандидати, які на момент обрання Сеймом у судді належать до зазначених організацій, зобов'язані скасувати членство. Важливим є те, що така заборона стосується всіх об'єднань, які мають за мету «демократичними методами здійснювати вплив на формування по­літики держави» у розумінні ч. ст. 11 Конституції [156, с. 366].

Метою введення в Конституцію цього принципу є захист судді від політичного впливу, який може становити загрозу для його неза­лежності у сфері винесення рішення, а також впливати на позицію самого органу. Ідентичну заборону Конституція передбачила і для суддів інших судів (ч. З ст. 178). М. Мастернак-Кубяк зазначає, що будь-яка публічна діяльність ставить суддю Конституційного Трибу­налу в підлеглість (наприклад, фінансове зобов'язання), у зв'язку з чим є можливою ситуація тиску на суддю для винесення бажаного рішення [102, с. 151].

Щодо стосується принципу аполітичності, то необхідно зазна­чити, що в польській науці конституційного права під публічною діяльністю слід розуміти будь-яку діяльність у публічному просторі, здійснення якої може підривати довіру громадськості до незалежнос­ті суду чи суддів [102, с. 121].

Стосовно принципу незмінюваності суддів перш за все необхідно зазначити, що в Конституції Республіки Польща розділ VIII поділений натри підрозділи, а саме: Суди, Конституційний Трибунал та Держав­ний Трибунал. Стаття 180 Конституції, в якій йдеться про те, що судді незмінювані, розміщена в підрозділі «Суди». Так, ч. 2 ст. 180 перед­бачає, що звільнення судді з посади, призупинення здійснення ним повноважень, переведення його в інше місце чи на іншу посаду проти його волі може мати місце тільки за рішенням суду і лише у випадках, передбачених законом. Про незмінюваність суддів Конституційного Трибуналу в Конституції не йдеться, у зв'язку з цим постає закономір­не питання, чи стосується суддів Конституційного Трибуналу незмі­нюваність суддів, про яку йдеться у ст. 180 Конституції.

Звертаючись до положень закону «Про Конституційний Трибу­нал», можна зазначити, що ст. 11 дає вичерпний перелік підстав, за якими конституційний суддя може бути знятий з посади. Серед них, зокрема, відмова судді від посади; рішення лікарської комісії про нездатність виконання обов'язків судді Конституційного Трибуналу через хворобу чи втрату сил; засудження вироком суду, що набрав законної сили; за рішенням дисциплінарного суду.

Отже, можна зазначити, що ніхто не може зняти суддю Консти­туційного Трибуналу з посади без наявності законних на це підстав, що, у свою чергу гарантує йому можливість приймати об'єктивні та неупереджені рішення. Як наслідок, принцип незмінюваності суддів, що передбачений ст. 180 Конституції Республіки Польща, стосуєть­ся і суддів Конституційного Трибуналу та знайшов свою конкрети­зацію у законі «Про Конституційний Трибунал».

Звертаючись до принципу матеріальної незалежності суддів, як ще однієї гарантії їх незалежності, необхідно зазначити, що згідно із ч. 2 ст. 195 Конституції Республіки Польща суддям Конституційного Трибуналу забезпечуються умови праці та винагорода, що відповіда­ють гідності посади та обсягу їхніх повноважень.

Слід зазначити, що вказана норма стосується не лише суддів Конституційного Трибуналу, а й усіх суддів судів, визначених у ч. 2 ст. 178 Конституції. Більше того, матеріальну незалежність суддів забезпечує не тільки конституційна норма, а й Рекомендація Коміте­ту міністрів Ради Європи, в якій йдеться про те, що держави-члени вказаної міжнародної міжурядової організації повинні забезпечити, щоб статус та винагорода суддів відповідали гідності їх посади та обсягу їхніх повноважень [63, с. 144].

Можна зазначити, що Основний Закон Республіки Польща фак­тично перейняв положення вказаної Рекомендації, що пов'язано зі вступом цієї країни до Ради Європи в 1991 році та прийняттям Кон­ституції у 1997 році. Чого, наприклад, не можна сказати про Україну, яка хоч і стала членом Ради Європи у 1995 році, тобто до прийняття Конституції 1996 року, однак в Основному Законі, а саме в розділі XII «Конституційний Суд», не закріпила положення про матеріальну незалежність конституційних суддів, у зв'язку з чим досвід Респу­бліка Польща у вказаному аспекті заслуговує на увагу.

У частині 2 ст. 6 закону про Конституційний Трибунал йдеться про те, що основна винагорода судді Конституційного Трибуналу дорівнює основній винагороді Віце-маршала Сейму.

Загальні положення винагороди осіб, що посідають керівні по­сади в державі, у тому числі Віце-маршала Сейму, окреслило Розпо­рядження Президента Республіки Польща, яке визначає множник базової квоти, розмір основної винагороди та функціональні над­бавки [137]. До суддів Конституційного Трибуналу застосовується множник, що визначає винагороду в розмірі 5.6, натомість для Голо­ви та Віце-голови Конституційного Трибуналу Розпорядженням Президента встановленні додаткові нарахування, а саме функціо­нальна надбавка [138]. Як зазначає 3. Чешейко-Сохацький, факт того, що для визначення винагороди суддів Конституційного Трибуналу відправною точкою є основна винагорода Віце-маршала Сейму, ви­нагорода суддів Конституційного Трибуналу в ієрархії винагород осіб, що займають керівне положення в державі, є високою та відпо­відає гідності посади судді [63, с. 147].

Із викладеного можна зробити висновок, що Конституція Респу­бліки Польща закріпила низку норм принципів, що регламентують не лише незалежність суддів Конституційного Трибуналу, а й ство­рюють гарантії для такої незалежності. Попри відсутність у законі про Конституційний Трибунал окремої глави, яка б регулювала пи­тання правового статусу суддів Конституційного Трибуналу, можна зазначити, що Основний Закон закріпив усі необхідні для повноцін­ного правового статусу принципи, серед яких: незалежність суддів, їх недоторканність, аполітичність та безпартійність суддів, а також матеріальна незалежність. Більше того, конституційні положення є такими, що орієнтуються на міжнародну практику, у зв'язку із чим є підстави говорити про високий рівень стандартизації законодавства країни.