Зміст номінаційного виборчого права
Як уже згадувалося вище, зміст номінаційного виборчого права більш-менш зрозумілий: це право висувати кандидатів на відповідних виборах[307]. Зазначене право як третє основне виборче право не є сьогодні загальновизнаним.
Конституція України його не згадує, а отже, воно не відноситься до конституційних прав. Проте сутність (змістовне наповнення) процедури висування кандидатів не можна звести до реалізації певних аспектів активного чи пасивного виборчого права[308], як це намагаються зробити деякі дослідники (див., наприклад, [255, с.23]). Як стверджує російський правознавець О. Бєлкін, «визначення кандидатів на посади - це істотний момент виборчих процедур» [57, с.241]. Польські дослідники слушно зауважують: «виборці не обирають тих, кого могли б визнати за найкращих, а тих, кого з якихось мотивів визнають за кращих від інших з-поміж висунутих» [1400, s.185].Існування номінаційного виборчого права, не привертаючи, однак, до нього належної уваги, визнають й інші дослідники. Про «право на висування кандидатів (списків)» говорять М. Рябець [990, с.16], Є. Бучковський [1252, s.41]. А. Борисов, коментуючи статтю 32 російського Федерального закону «Про основні гарантії...», без додаткового акцентування згадує «право висування кандидатів»[309] та вказує на його суб'єктів [97, с.330]. Є. Колюшин зазначає «право брати участь у висуванні кандидатів, списків кандидатів» у переліку «виборчих прав громадянина» поряд з правом брати участь у передвиборній агітації, у спостереженні за проведенням виборів [400, с.119]. Німецький дослідник Г. Майєр висловлює думку про існування номінаційного права у термінах відповідних суб'єктів прав: «Особи, які мають право голосу (виборці), і кандидати утворюють дві групи суб'єктів, які відіграють ключову роль у виборчому процесі. Однак у більшості випадків ігнорується той факт, що існує ще й третя група.
Її утворюють ті, хто має право висувати кандидатів на виборах» [496, с.63].Однак більшість вітчизняних науковців «не помічають» права висувати кандидатів або, в кращому випадку, пов'язують його (як похідне право; див. підрозділ 2.6) з правом голосу. Так, на думку В. Нестеровича, «виокремлення номінаційного виборчого права як окремого елемента суб'єктивного виборчого права громадян нарівні з активним та пасивним виборчим правом є дещо дискусійним» [566, с.37]. Розглянемо аргументи, висунуті науковцем.
По-перше, В. Нестерович стверджує, що «номінаційне виборче право є похідним правом від активного виборчого права, оскільки право висування кандидатів на виборну посаду належить громадянам, які мають право голосу» [566, с.37]. Цей аргумент вимагає вивчення суб'єктів відповідних прав. Як показано нижче, ці права істотно відрізняються за колом носіїв (за суб'єктом), що дає підстави розглядати їх як окремі суб'єктивні права, зокрема, через те, що висування кандидатів на деяких виборах можуть здійснювати громадяни, які не мають права голосу на цих виборах. Тому наявність номінаційного виборчого права у громадянина пов'язується не з правом голосу на конкретних виборах (у яких він може здійснювати висування кандидатів), а з правом голосу «взагалі», котре, відповідно до статті 70 Конституції України, кваліфікує публічно дієздатного громадянина (див. [339]), який (за дотримання інших законодавчих вимог) володіє певною сукупністю політичних прав (більш детально див. підрозділ 2.3.7).
Друге твердження В. Нестеровича полягає в тому, що «реалізація номінаційного виборчого права вичерпується лише межами одного етапу виборчого процесу - “висування кандидатів на виборну посаду”, тоді як активне та пасивне виборче право реалізуються громадянами на всіх його етапах, а не лише на одному з етапів виборчого процесу» [566, с.37]. Цей аргумент вимагає уточнення, що саме слід розуміти під реалізацією суб’єктивного виборчого права. Якщо реалізацію права розуміти як досягнення цілі відповідного права (блага, на яке орієнтоване право), усі суб’єктивні виборчі права реалізуються на відповідному етапі виборчого процесу: активне виборче право (право голосу) реалізується у момент подання виборцем голосу (вкидання заповненого виборцем виборчого бюлетеня до виборчої скриньки) у день голосування; відповідно пасивне виборче право стає реалізованим у момент реєстрації кандидата відповідною виборчою комісією.
У такому сенсі номінаційне виборче право реалізується тоді, коли волевиявленням суб’єкта права висування кандидата здійснюється номінація (кандидат висунутий). Таким чином, усі три основні виборчі права реалізуються у певний момент часту (певною конкретною дією), хоча й на різних етапах виборчого процесу.Твердження про те, що деякі виборчі права реалізуються протягом усього виборчого процесу, базується на нерозумінні того, що публічні виборчі права, як правило, спрямовані на досягнення (набуття) певного спеціального публічно-правового статусу. Набуття такого статусу може бути пов’язане з реалізацією суб’єктивного права або з визнанням реальної можливості його реалізації. Усі три суб’єктивні виборчі права мають своїм логічним наслідком для носія права набуття відповідного виборчо-процесуального статусу (див. підрозділ 8.2), яким відповідний суб’єкт дійсно користується протягом низки етапів виборчого процесу, хоча й не завжди всього процесу. Так, якщо набуття статусу виборця, який має право голосу на відповідних виборах, настає з початком виборчого процесу, то набуття статусу кандидата - з моменту його реєстрації, тобто реалізації пасивного виборчого права. Цілком подібно суб’єкт висування кандидата - політична партія, її місцева організація, блок політичних партій, збори виборців, трудові колективи, виборчі об’єднання, виборчі комітети[310] та ін. - набуває статусу суб’єкта виборчого процесу і реалізує його під час усіх наступних стадій цього процесу, а не лише в один момент. Таким чином, і в цьому відношенні номінаційне виборче право принципово не відрізняється від активного чи пасивного.
Третє (дещо іронічне) заперечення В. Нестеровича полягає в тому, що «номінаційне виборче право є не єдиним похідним правом від активного чи пасивного виборчого права. Тому з таким же успіхом можна виокремити і низку інших подібних прав - “фінансове виборче право”, “спостережне виборче право”, “агітаційне виборче право” тощо» [566, с.37].
Насамперед зауважимо, що жодних аргументів на користь того, що номінаційне виборче право є похідним від одного з основних виборчих прав (і від якого саме чи від обох), В.
Нестерович не наводить. Що ж стосується інших «подібних» суб’єктивних прав, іронія науковця все-таки не обґрунтована.Ідею «фінансового виборчого права» відкидаємо (нам невідомі серйозні ініціативи щодо визнання такого суб'єктивного права; «право робити внески до виборчих фондів» за своїм змістом навряд чи на таке заслуговує). Що ж стосується інших прав, похідних як від активного чи пасивного, так і від номінаційного, вони дійсно існують і розглянуті нижче. Серед них є право на участь у передвиборній агітації і право на ведення передвиборної агітації, право на участь у спостереженні за виборами і право мати спостерігачів. Однак ці права дійсно похідні, оскільки виникають лише внаслідок набуття відповідного виборчо-процесуального статусу - виборця, кандидата чи суб'єкта номінації. На відміну від них, номінаційне виборче право пов'язане не з виборчо-процесуальним, а більш загальним публічно-правовим статусом відповідного суб'єкта.
Номінаційне виборче право відіграє важливу роль, оскільки його реалізація виступає необхідною умовою реалізації права бути кандидатом. Очевидно, що таке співвідношення взаємне: висування кандидата не може відбутися без його згоди на реалізацію пасивного виборчого права. Таким чином, ці два суб'єктивні права існують у вигляді взаємопов ’язаної пари прав, кожне з яких обумовлює здійснення іншого. Підкреслимо, однак, що у цій парі становище кожного з цих прав не цілком однакове: волевиявлення суб'єкта пасивного виборчого права щодо бажання бути кандидатом є передумовою волевиявлення суб'єкта номінаційного виборчого права щодо висування кандидата (зокрема, передує йому в часі); водночас волевиявлення суб'єкта номінації є необхідною умовою завершення висування. Для потреб нашого дослідження достатньо зазначити існування таких пов'язаних у своїй реалізації суб'єктивних прав; більш детально (з теоретико-правової точки зору) специфіку таких пар суб'єктивних прав ми не досліджуємо.
Існування номінаційного права як окремого виборчого права певним чином визнається виборчим законодавством.
Так, усі три чинні виборчі закони України містять статті 10 під назвою «Право висування кандидатів» [734, 739, 808]. Таку ж назву має стаття 32 Федерального закону РФ «Про основні гарантії...» [582] і стаття 6 Федерального закону «Про вибори депутатів Державної Думи.» [575]. «Право висувати кандидатів» на нормативному рівні визнане у Польщі: як зазначає стаття 84 Виборчого кодексу Польщі, «право висування кандидатів належить виборчим комітетам»; про «право висування кандидатів» йде також мова у статтях 204, 264, 297, 341, 399, 478 Виборчого кодексу Польщі [1380].Сутність номінаційного виборчого права практично очевидна: це право вказати суб'єктів (осіб), які на конкретних виборах будуть реалізовувати своє пасивне виборче право і стануть об'єктом голосування виборців. Польський правознавець Ґ. Кришень вважає, що суб'єкт номінаційного права вказує таких осіб «виборчій владі» (тобто виборчим комісіям) [1386, s.159], однак, на наше переконання, це означає звуження змісту права і гіпертрофування ролі органів адміністрування виборів у виборчому процесі: суб'єкт номінації презентує кандидатів насамперед виборцям, які будуть здійснювати своє волевиявлення щодо цих кандидатів.
Таким чином, у дійсності право висувати кандидатів існує. Щоправда, недостатня увага до нього призвела до того, що це право не згадується, як правило, в конституціях держав; щодо нього практично не вироблені загальноприйняті міжнародні стандарти. Однак принаймні деякі з основних принципів виборчого права поширюються і на номінаційне право. Так, угорський правознавець Д. Шалоцький зазначає, що вільне висування кандидатів поряд із загальним правом голосу, дотриманням періодичності виборів належить до факторів, які роблять вибори вільними, чесними і демократичними [1309, р.35]. Ці питання розглянуті нижче у відповідних розділах, присвячених конкретним принципам виборчого права.
2.2.