Зміст активного виборчого права
За загальним визнанням, активне виборче право є одним з основних політичних прав, «фактично чи не єдиним можливим каналом безпосередньої реалізації народного суверенітету» [434, с.508].
Його часто розглядають як «право обирати» (див., наприклад, [126, с.346]). Саме цей термін використаний у статті 38 Конституції України [432]; він же («prawo -муЬіегапіа») міститься у статті 62 Конституції Польщі [1384], а також («право избирать») у статті 32 Конституції Російської Федерації [422].Деякі науковці акцентують саме такий зміст активного виборчого права, підкреслюючи, що «реалізація права передбачає певний кінцевий результат цього процесу»; на їх думку, «звідси випливає, що реалізація активного виборчого права передбачає не просто голосування за запропоновану кандидатуру, а саме обрання одного з кандидатів до певного органу чи на певну посаду волею більшості учасників голосування» [1104, с.53]. Проте безпосереднє розуміння змісту цього права окремого громадянина саме як права обирати слід визнати таким, що не відповідає його реальній суті. Дійсно, голос далеко не кожного виборця, поданий на виборах, справді обирає.
Насамперед слід звернути увагу, що існування правового інституту повторних виборів передбачає можливість нерезультативних виборів, тобто виборів, які відбулися, однак за їх підсумками ніхто не обраний. Однак на таких виборах активне виборче право було реалізоване громадянами, які взяли участь у голосуванні, проте нікого не обрали.
По-друге, за будь-якої виборчої системи завжди існує певна кількість «втрачених» го- лосів[288], тобто голосів, які не впливають на обрання. Такі голоси обов'язково наявні в умовах мажоритарних виборчих систем, тобто систем, як спираються на принцип більшості: голоси меншості (як у системі абсолютної більшості) чи навіть більшості (як у системі відносної більшості; див. [322, с.46]) виборців не впливають на результати виборів, тобто такі виборці не обирають, хоча й подають свій голос.
Втрачені голоси виборців характерні також і для пропорційних виборчих систем, особливо при застосуванні виборчих бар'єрів, хоча й в істотно меншій кількості, ніж для мажоритарних систем (див. [322, с.66]).Ці об'єктивні обставини в умовах розуміння змісту активного виборчого права саме як «результативного» права обирати призводять до парадоксальної ідеї, що «активне виборче право належить до індивідуальних, яке може бути реалізоване колективно» [1104, с.53]. Зауважимо, що про існування «колективного права обирати» у певному сенсі можна говорити; однак його носієм є не окремий виборець, а суб'єкт формування представницького органу - народ (на загальнонаціональних виборах), територіальна громада (на місцевих виборах). Зауважимо, що формулювання «територіальні громади обирають» міститься у частині другій статті 141 Конституції; частина перша цієї статті говорить про обрання депутатів місцевих рад «жителями» (у множині), а не окремим жителем. Однак у такому сенсі не можна говорити про індивідуальне активне виборче право: народ (на місцевих виборах - громада) як єдиний суб'єкт формування складу представницького органу включає усіх виборців, як тих, хто голосував за обраних кандидатів, так і тих хто голосував проти них чи взагалі не брав участі в голосуванні.
Таким чином, термін «право обирати» за своїм змістом не цілком точний: далеко не кожен виборець, голосуючи на виборах, дійсно обирає. Реальний зміст активного виборчого права відображається терміном «право голосу»; це право виборця подати свій голос (право голосувати) на виборах. Зауважимо, що саме цей більш адекватний термін використовує стаття 70 Конституції[289] [432]. Такий зміст активного виборчого права підкреслюють також інші вітчизняні дослідники (див., наприклад, [440, с.42; 1131, с.19]). Польські правознавці використовують щодо активного виборчого права, поруч зі згаданим вище терміном «prawo wybierania», також поняття «prawo (do) glosowania» (право голосування) [1253, s.53; 1439, s.173].
А. Кісєлєвіч прямо зазначає, що «належне фізичній особі право обирати... зводиться до права голосування на виборах» [1381, s.40]. Серед російських дослідників термін «право голоса» вживає В. Маклаков [411, с.417]. Англомовні джерела віддають перевагу терміну «right to vote» (див., наприклад, параграф 1.1 Кодексу належної практики у виборчих справах Венеціанської комісії [1300]; див. також: [1323, р. 16; 1324, p.23]). Саме як «право голосувати» (right to vote) активне виборче право закріплене у статті 25 зобов'язального міжнародно-правового документа - Міжнародного пакту про громадянські та політичні права [1366] (див. також [538]); так трактує активне виборче право і Європейський суд з прав людини (див. пункт 51 рішення у справі «Матьє-Моен і Клерфе проти Бельгії» [1276]).Отже, термін «право обирати» є лише назвою (позначенням) активного виборчого права; зміст цього права полягає у праві голосу (праві голосування) виборця на відповідних виборах [326; 1378, 8.58]. Це публічне суб’єктивне право породжує певний обов'язок держави, що полягає у створенні умов, які б дозволяли в міру реальних можливостей (тобто забезпечували б відсутність непереборних перешкод) кожному виборцю скористатися правом голосу на конкретних виборах.
Свого часу дискутувалося питання щодо того, чи належить до змісту права голосу визначення об 'єкта голосування, тобто природи тих опцій, які пропонуються громадянам для вибору. Пов’язано це було із запровадженням на виборах народних депутатів України пропорційної виборчої системи, спочатку як складової «змішаної» системи у 1998 р., а згодом (у 2006 р.) як цілісної виборчої системи у дещо крайньому варіанті - у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі із закритими списками кандидатів. Деякі дослідники у той час висловлювали думку, що голосування за партійний список кандидатів (а, по суті, за партію) є обмеженням активного виборчого права (див. [26, с.135; 1079, с.138]). Осмислення цього питання протягом останніх років має сьогодні наслідком загальне визнання, що такого обмеження немає. Слід взяти до уваги, що зміст активного виборчого права може передбачати різні опції голосування - окремі кандидати, списки кандидатів чи партії, - або поєднання різних опцій[290]; у будь-якому разі, практика європейських демократичних країн знає багато подібних варіантів (див., наприклад, [496, с.63]). Сьогодні подібні твердження про порушення пропорційною виборчою системою прав виборців зустрічаються рідко; аргумент на їх користь знаходять, як правило, у формулюванні статті 76 Конституції, в якій іде мова про «вибори народних депутатів України», а не про «вибори до Верховної Ради України» (як у статті 77 Конституції); однак паралельне використання у конституційному тексті цих термінів, звичайно, спростовує цей аргумент. Тим не менше зауважимо, що застосування пропорційної системи з відкритими списками («голосування з преференціями») усунуло б підстави і для цих заперечень.
2.1.3.