Збирання підписів виборців у контексті принципу таємного голосування
Виборче право знає ще один інститут (окрім голосування), який потенційно можна пов’язувати з волевиявленням виборців, а отже, з вимогою його таємності, - підписи виборців на підтримку висування кандидата (списку кандидатів); цей інститут розглянуто вище в аспекті номінаційного виборчого права (див.
підрозділ 2.5.1).Підтримка висування кандидата власним підписом є формою волевиявлення виборця щодо відповідного номінанта, однак не може вважатися волевиявленням, еквівалентним поданню голосу на його підтримку. За своєю метою це волевиявлення не може бути таємним, оскільки сам факт такої підтримки має бути достовірним. Підписи виборців, проставлені на підтримку висування кандидата (списку кандидатів), повинні перевірятися, що вимагає відкритості відповідних персональних даних, а отже, ідентифікації особи такого виборця. Така вимога завжди встановлювалася відповідними актами, які передбачали процедуру збирання підписів. Так, частина четверта статті 23 Закону «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. надавала виборчим комісіям «право перевіряти достовірність підписів» [729]; Закон «Про вибори Президента України» в редакції 2004 р. передбачав «вибіркову перевірку» (частина тринадцята статті 55 зазначеного Закону [767]). Перевірка реальності та достовірності підписів передбачена і рекомендаціями «належної практики» у міжнародних виборчих стандартах (див. пункти І.1.3.ііі, I.1.3.iv Кодексу належної практики у виборчих справах [363, с.146, 156-157]).
Правова природа волевиявлення виборця при проставленні підпису на підтримку висування кандидата (списку кандидатів) часто викликала дискусії, зокрема, щодо обсягу відповідного права виборця: чи повинен він обмежитися підписом на підтримку лише одного кандидата (одного списку кандидатів), чи може підтримати кілька варіантів.
Закон «Про вибори народних депутатів України» 1993 р. встановлював: «Один виборець має право підписатися на підтримку лише одного претендента на кандидата в депутати за своїм виборчим округом» (частина четверта статті 24 зазначеного Закону [728]).
Аналогічну норму містила частина третя статті 27 Закону «Про вибори Президента України» в редакції 1994 р.; передбачалося навіть, що «якщо один і той же виборець підтримав більше одного претендента, то всі його підписи вважаються недійсними» [736]. Ю. Тодика та О. Бандурка кваліфікували підписи виборців з дотриманням такої вимоги як вираз «попередньої довіри» до майбутніх кандидатів [1117, с.37], надаючи проставленню підпису виборця змісту «попереднього волевиявлення за» такого кандидата. Відкритість такого волевиявлення не привертала тоді уваги ані законодавця, ані науковців.Проте згодом перевагу отримало розуміння, що виборця не можна змушувати до «попереднього поіменного голосування» за кандидатів [558, с.22] з тих же міркувань, які є підставою запровадження таємного голосування. Вже Закон «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. не містив згадок про обмеження щодо підтримки виборцем кількох кандидатів чи списків кандидатів (див. частину четверту статті 23 зазначеного Закону [729]); цю обставину підкреслювали В. Кравченко та М. Пухтинський [454, с.89].
Дійсно, тлумачення збирання підписів виборців як способу волевиявлення виборців «за кандидата» не може бути прийняте. Це складова інституту номінації кандидатів, а не голосування. Таким чином, проставлення підпису на підтримку кандидата має розцінюватися як оцінка виборцем здатності кандидата претендувати на обрання (тобто визнання виборцем кандидата достойним балотуватися на виборах і шукати підтримки виборців під час голосування), а не як публічно висловлена підтримка виборцем конкретного кандидата, публічне зобов'язання голосувати за цього кандидата; ці ж міркування стосуються і підтримки підписом висування списку кандидатів. Свобода волевиявлення громадянина при голосуванні не може бути обмежена жодними попередніми зобов'язаннями. Таким чином, вимога таємності волевиявлення виборців, яка принципово стосується виключно інституту голосування, не повинна застосовуватися до інституту номінації кандидатів; водночас цей інститут за своїм змістом не повинен мати тісної подібності до голосування.
Російське виборче законодавство дозволяє підтримку виборцем своїм підписом висування різних кандидатів чи різних списків кандидатів (див. частину одинадцяту статті 45 Федерального закону «Про вибори депутатів Державної Думи...» [575], частина десята статті 36 Федерального закону «Про вибори Президента РФ» [577]). Таким чином, і російське виборче право не вважає підтримку виборцем висування кандидата «попереднім голосуванням» за кандидата.
Аналогічну позицію займає польський законодавець: відповідно до § 1 статті 209 Виборчого кодексу Польщі «виборець може надати письмову підтримку більш ніж одному списку кандидатів» [1380]. Слід, проте, зауважити, що в наукових колах ця нормативна позиція, кваліфікована деякими дослідниками як «ліберальна» [1381, s.510], викликає певну критику. Польські правознавці схильні вважати, що сутність інституту збирання підписів полягає у «попередньому підтвердженні списку з боку певного мінімуму його прихильників», а за встановленого дозволу «збирання належної кількості підписів нічого не посвідчує» (див. [1386, s.184]). Зокрема, вони вважають ненормальним той факт, що на президентських виборах деякі кандидати отримують менше голосів виборців, аніж було подано підписів виборців на їх підтримку [1386, s.181]. Однак зобов'язування виборця обмежитися підтримкою лише одного суб'єкта балотування (а тим більше з підтекстом, що виборець, підтримавши висування кандидата, бере зобов'язання проголосувати за нього) може бути розцінене як порушення не лише принципу таємного голосування, але й принципу вільних виборів. З нашими поглядами узгоджується розуміння розглядуваного інституту, висловлене з певними сумнівами Б. Банашаком; підпис виборця не свідчить про дійсну підтримку відповідного списку кандидатів, а є лише «виразом прагнення до надання можливості цьому виборчому комітету висувати кандидатів і передвиборчу програму на подальших стадіях виборчого процесу» (цит. за [1386, s.184]).
Федеральний конституційний суд Німеччини оцінив збір підписів як передумови для висування кандидатів з точки зору превентивних заходів для захисту таємного голосування.
Як зазначають німецькі правознавці, «спочатку він залишав відкритою можливість поширення цього принципу [таємності. - Ю.К.] на етапі підготовки до виборів, а пізніше побачив у збиранні підписів порушення принципу таємних виборів[810], яке, однак, визнав припустимим у певному обсязі» [167, с.134].Інститут збирання підписів виборців сьогодні відсутній у виборчому законодавстві України у зв'язку з його повною дискредитацією через масштабні зловживання. Деякі науковці сьогодні, після скасування інституту збирання підписів, пропонують його поновити (див., наприклад, [241, с.32]). Вважаючи, що розумне поновлення цього інституту сприятиме відновленню участі виборців у номінації кандидатів (тобто у здійсненні декларованого законом номінаційного виборчого права громадян), тим не менше звертаємо увагу, що він не повинен набувати рис публічного голосування за кандидатів. Це досягається передусім відсутністю обмежень щодо кількості кандидатів (списків кандидатів), номінацію яких може підтримати виборець своїм підписом. Тому неприпустимими слід визнати технології, пропоновані деякими фахівцями з інформатики, які б дозволяли виборцю лише один раз проставити свій підпис під час виборчої кампанії (див., наприклад, [591, с.206]).
7.3.