Місце вимоги особистого голосування серед принципів виборчого права
Вимога особистого голосування виборця добре відома як законодавцеві різних держав, так і в науковому середовищі. Проте дуже рідко її відносять до принципів виборчого права чи принципів інституту голосування, закріплених конституційно.
Позитивним прикладом у цьому відношенні є Федеральний конституційний закон (конституція) Австрії, частина перша статті 26 якого містить вимогу особистого (personlichen) голосування разом із принципами пропорційного представництва, рівного виборчого права, прямих та вільних виборів і таємного голосування. Допускаючи голосування поштою, частина шоста зазначеної статті вимагає, щоб при цьому виборець своїм підписом замість присяги засвідчив, що він подає свій голос особисто і конфіденційно [1340]. Відповідну норму («Голосування повинно здійснюватися особисто») містить також частина перша § 66 Федерального закону про вибори Національної Ради Австрійської Республіки [1341].
Вимогу особистого голосування («особистої реалізації виборчого права») встановлює також стаття 49 Конституції Португалії, щоправда, поєднуючи її з проголошенням голосування «громадянським обов'язком» [1306]. Оскільки обов'язок реалізується особисто, у рамках національного виборчого права Португалії ця вимога формально не має статусу принципу виборчого права.
В інших державах відповідна вимога закріплюється виборчим законодавством. Така вимога встановлена Законом про вибори представника до Хорватського Сабору[811], парламентським виборчим законом Латвії[812]. В Естонії виборче законодавство прямо вимагає особистого електронного голосування (пункт 3 § 482); очевидно, це пов'язано із спеціальними загрозами дотримання цієї вимоги при голосуванні у неконтрольованому середовищі. Щодо голосування паперовим бюлетенем особистий характер голосування в Естонії забезпечується відповідними процедурними вимогами, однак не формулюється прямо [1428].
Зобов'язальні міжнародно-правові акти, які встановлюють виборчі стандарти, не містять згадки про особисте голосування. Формулу «голосування повинне бути особистим» містить Кодекс належної практики у виборчих справах (пункт І.4.Ь) у підрозділі, присвяченому таємному голосуванню, в аспекті протидії явищу «сімейного голосування» [363, с.149, 166]; у тому ж контексті «сімейного голосування»[813], яке трактується як по-
рушення виборчих прав жінок, згадується вимога особистого голосування у Декларації про участь жінок у виборах [189].
Вітчизняне виборче законодавство, взагалі кажучи, послідовно дотримується вимоги особистого голосування. Проте тривалий час ця вимога розглядалася у процедурному контексті. Ще Закон «Про вибори народних депутатів Української РСР» 1989 р. у статті 40, яка визначала процедури голосування, встановлював: «Кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається» [735]. Аналогічні положення містили закони «Про вибори народних депутатів України» 1993 р. (частина перша статті 40 [728]) та 1997 р. (частина п'ята статті 40 [729]), Закон «Про вибори Президента України» 1999 р. (частина сьома статті 42 [737]), закони про місцеві вибори 1994 р. (частина четверта статті 42 [724]) та 1998 р. (частина перша статті 44 [726]).
Уперше розуміння вимоги особистого голосування як однієї з основних засад виборчого права (по суті - інституційного принципу) було зафіксовано у Законі «Про вибори народних депутатів України» 2001 р., де цьому принципу була присвячена окрема стаття 7 Розділу І «Загальні положення»[814]. Таке її нормативне розуміння зберігається досі (див. статтю 8 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], статтю 8 Закону «Про вибори Президента України [739], статтю 8 Закону «Про місцеві вибори» [808]).
Проте у науковій літературі вимога особистого голосування найчастіше розглядається не як окремий принцип, а як наслідок вимог дотримання інших принципів.
Так, Ю. Тодика та О.
Бандурка пов'язували вимогу особистого голосування з принципом рівного виборчого права [1117, с.15]. Коментатори Закону «Про вибори народних депутатів України» 2001 р. (за редакцією М. Рябця) стверджують, що особисте голосування виборців є «одним із засобів забезпечення вільних виборів і таємності голосування» [254, с.25]. Інші коментатори вважають, що «вимога особистого голосування переслідує дві мети: по-перше, це є важливим засобом забезпечення таємниці голосування; по-друге, воно виступає однією з гарантій чесних виборів [404, с.26]. Остання позиція повторюється у коментарях відповідних положень інших виборчих законів (див. [256, с.67-68; 405, с.35]). В. Мусіяка, зі свого боку, вважає, що особисте здійснення активного виборчого права є реалізацією принципу прямих виборів; крім того, «вимога закону голосувати особисто забезпечує від фальшування волі виборця і можливих зловживань» [255, с.21]. Російський дослідник Д. Худолєй, визнаючи «принцип особистого голосування», все ж вважає, що він «“породжений” тріадою основних принципів виборчого права» - таємності голосування, вільних виборів та рівного виборчого права») [1159, с.47].Незважаючи на існування певних взаємозв'язків між різними принципами, вказаними науковцями, та принципом особистого голосування, підкреслимо, що недотримання вимоги особистого голосування при певних умовах не перешкоджає забезпеченню зазначених ними принципів вільних та чесних виборів і таємного голосування; водночас слід визнати, що принцип рівного виборчого права мало пов'язаний із цією вимогою (лише у контексті недопущення кратного вотуму, що порушувало б формальну рівність права голосу).
У цьому контексті не можна обминути увагою доктринальну позицію, яка пов'язує вимогу особистого голосування з принципом прямих виборів. Так, на думку О. Марцеля- ка, «в Україні він [принцип прямих виборів. - Ю.К.] ототожнюється з особистою участю виборця в голосуванні..Особисте голосування являє собою висловлення виборцем власної волі без будь-яких посередників» [512, с.258].
О. Єржов зауважує, що багатьох сучасних конституціях поряд із поняттям безпосередності виборів використовується ще термін “особисті вибори”[815] (наприклад, ч. 1 ст. 26 Конституції Австрії)..деякі дослідники роблять висновок про їх синонімічність чи. тотожність» [235, с.452].Саме таке розуміння вимоги особистого голосування як виразу принципу прямих виборів закріплене у виборчому законодавстві деяких держав. Наприклад, стаття 5 Кодексу про вибори Республіки Молдова під назвою «Пряме виборче право» містить лише такий припис: «Кожен виборець голосує особисто. Голосування замість інших осіб не допускається» [1302]. Подібне, хоч і не настільки чітке розуміння близьке й російському виборчому праву. Так, стаття 6 Федерального закону «Про основні гарантії.», викладаючи зміст «прямого виборчого права», передбачає «безпосереднє голосування виборців» за кандидата чи списки кандидатів [582]. Коментуючи це положення, А. Борисов стверджує, що зміст принципу «прямого виборчого права» полягає в тому, що «кожен громадянин, який володіє активним виборчим правом,.особисто бере участь у виборах» [97, с.86]. На думку І. Видріна, «принцип прямого виборчого права означає, що виборці голосують на виборах за кандидатів (списки кандидатів). Кожен виборець голосує особисто, голосування за інших виборців не допускається» [145, с.21]. Така оцінка змісту особистого голосування, за свідченням А. Зінов'єва та І. Поляшової, досить поширена [266, с.94]. Водночас зазначимо, що частина четверта статті 60 Федерального закону «Про основні гарантії.» містить безпосередню вимогу особистого голосування та заборону голосування за інших осіб без згадки про прямі вибори чи «пряме виборче право» [582]. Розміщення цієї вимоги у статті, яка визначає процедури голосування, засвідчує, що російський законодавець не надає їй значення принципу.
Особливо детально вимога особистого голосування та її співвідношення із принципом прямих виборів дискутується у польській науковій літературі. Щодо суті такого співвідношення позиції польських науковців поділені.
Так, С. Яворський вважає, що «нерозривний зв'язок з засадою безпосередності виборів має засада особистого голосування, або особистої реалізації виборцем права голосу у приміщенні для голосування»[816] [1381, s.474]. Деякі польські науковці прямо відносять вимогу особистого голосування до складових принципу безпосередності виборів [1295, s.53]. Водночас інші дослідники вважають, що «для сутності засади безпосередності виборів не має значення елемент особистого голосування» [1439, s.22] (див. також [1320, s.97]). Таку позицію, зокрема, поділяє Є. Бучковський [1253, s.176; 1254, s.104]. За свідченням М. Ґраната, у 2011 р. Конституційний трибунал РП вирішив, що «засада безпосередності виборів не включає вимоги особистого голосування» [1354, s.153]; тому пропонується все ж розглядати «вимогу особистої участі у виборчому процесі. як окрему категорію» [1248, s.229].Вище (див. підрозділ 6.1) було обґрунтовано розуміння принципу прямих виборів як вимоги щодо способу обрання виборного органу, при якому між волевиявленням виборчого корпусу і результатами виборів відсутнє проміжне волевиявлення. Таке розуміння принципу прямих виборів виключає його змістовний зв'язок з принципом особистого голосування: як при прямих виборах, так і при непрямих (на їх першому етапі) голосування виборця може бути як особистим, так і (якщо цієї вимоги не дотримуватися) не особистим.
Польські науковці, які вважають вимогу особистого голосування самостійною засадою, виводять її із особистого характеру політичних прав (до яких належить і право голосу), «які, на відміну від майнових прав, не можуть бути доручені представникові» [1295, s.53; 1248, s.229]. Зауважимо, однак, що таке розуміння не завадило польському законодавцю запровадити голосування за дорученням.
Згадані дискусії породжують питання, чи є вимога особистого голосування звичайною нормою («нормою-правилом», за визначенням Р. Дворкіна), яка повинна бути підпорядкованою іншим принципам виборчого права, чи може розглядатися як інституційний принцип правового інституту голосування.
Вважаємо, що принцип особистого голосування слід вважати окремим принципом інституту голосування, який до того ж не є прямим наслідком («проекцією») інших принципів виборчого права. Дійсно, вимога особистого голосування є достатньо загальним регулятивним положенням, і для його реалізації потрібна низка конкретних норм-правил інституту голосування, які визначають відповідні процедури. Більше того, вона може бути дотримана незалежно від дотримання інших принципів виборчого права - загального і рівного виборчого права, прямих, вільних і чесних виборів, таємного голосування, і відмова від включення цього принципу (як це має місце у разі запровадження способу голосування за дорученням) до системи галузевих чи інституційних принципів не означає порушення інших принципів виборчого права.
7.3.2.