Забезпечення принципу таємного голосування у різних способах голосування

Принцип таємного голосування, будучи зобов'язальним міжнародним стандартом, має бути забезпечений у будь-якому разі; на цьому наполягає, зокрема, Венеціанська комісія [1426, р.13].

Стандартний спосіб голосування у спеціально обладнаному приміщенні для голосу­вання на виборчій дільниці забезпечує неможливість ототожнення самого бюлетеня (чи у паперовій, чи в електронній формі) з особою виборця. Принциповим для досягнення цієї мети є розділення в часі та документально перших двох та останнього кроків про­цедури голосування - дій з ідентифікації виборця з боку виборчої комісії при виданні йому деперсоніфікованого (анонімного)^[805] виборчого бюлетеня, з одного боку, та власне акту голосування - з іншого. Власне таємність волевиявлення при цьому забезпечується забороною присутності будь-кого при заповненні виборцем анонімного бюлетеня у спеці­ально обладнаних кабінах для таємного голосування (третій крок процедури голосування).

Ця традиційна процедура забезпечує таємність голосування виборця і неможливість розкриття змісту його конкретного волевиявлення без згоди самого виборця; крім того, вона забезпечує достатню прозорість усієї процедури голосування для публічного контр­олю у тому сенсі, що порушення таємності голосування при цьому достатньо просто виявляються і можуть бути зафіксовані як членами виборчої комісії, так і спостерігачами.

Певним винятком у цій ситуації є дозвіл на допомогу у заповненні виборчого бюле­теня виборцю з інвалідністю (див. частину п'яту статті 85 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частину четверту статті 76 Закону «Про вибори Президента України» [739], частину дев'яту статті 77 Закону «Про місцеві вибори» [808]). Таке порушення таємності голосування пов'язується із прагненням забезпечити можливість проголосувати виборцям з інвалідністю.

Зазначимо водночас, що таке розв'язання конфлікту цих принципів нетипове: у біль­шості випадків перевага надається принципу таємного голосування. Так, уже згадувалася позиція Венеціанської комісії, що при порушенні таємності голосування відповідний бюлетень має бути визнаний недійсним; із цією рекомендацією узгоджується позиція вітчизняного законодавця: якщо бюлетень був вкинутий у скриньку без відокремлення контрольного талона (тобто без забезпечення анонімності бюлетеня, що дає можливість ідентифікувати відповідного виборця), при підрахунку голосів він обов'язково визнається недійсним (див. пункт 4 частини шістнадцятої статті 90 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], пункт 7 частини двадцять шостої статті 78 Закону «Про вибо­ри Президента України» [739], пункт 4 частини двадцять сьомої статті 79 Закону «Про місцеві вибори» [808]).

Альтернативні способи голосування у частково контрольованому чи неконтрольова- ному середовищі як правило, породжують додаткові (порівняно зі стандартним способом голосування) проблеми дотримання таємності голосування. Деякі дослідники вважають, що їх запровадження завжди є свідченням «перемоги зручності над безпекою» [1244, s.53]. Погоджуючись із цим зауваженням практичного характеру, зазначимо, що альтернативні способи голосування мають на меті забезпечити максимально повну реалізацію принципу загального виборчого права, який при цьому вступає в конфлікт з принципом таємного голосування. Як завжди у випадках колізії двох принципів, між ними має бути досягну­то компромісу, який в описаних випадках знову ж здійснюється за рахунок обмеження принципу таємності.

Особливо значний відступ від принципу таємності характерний для способів го­лосування у неконтрольованому середовищі. Так, проблемність голосування поштою з точки зору дотримання таємності відзначають практично усі дослідники (див., наприклад, [1208, с.155]). Одна з основних проблем полягає в тому, що між моментом подання голосу (у цьому випадку - відправлення поштою конверта з заповненим виборчим бюлетенем) та отриманням цього голосу виборчою комісією відповідний бюлетень перебуває під контролем працівників пошти - осіб, які не мають легального відношення до виборчого процесу і, зокрема, до процесу голосування. На цю небезпеку звертає увагу Венеціанська комісія (пункт І.3.2.ііі Кодексу належної практики у виборчих справах), зауважуючи: «Таке голосування слід дозволяти лише в тому разі, коли поштова служба безпечна, тобто захищена від навмисного втручання, і надійна в тому сенсі, що функціонує належним чином» [363, с.148, 163]. Іншою проблемою дотримання таємності голосування при поштовому голосуванні є можливість ідентифікації виборця, який проголосував таким способом, лише після отримання заповненого ним бюлетеня (а не до його заповнення, як при стандартному способі), що вимагає чіткого дотримання певних запобіжних процедур як з боку виборця, так і з боку членів комісії^[806]. Зокрема, конкретні проблеми поштового голосування, які існували протягом певного часу у Великій Британії, детально проана­лізовані Комісією [129].

Б. Банашак вказував на позицію Конституційного суду Австрії, який у 1985 р. визнав голосування поштою таким, що суперечить конституційним засадам особистого і таємного голосування. За свідченням науковця, Суд, посилаючись на історичні приклади і погляди науки права, ствердив, що «особисте виборче право пов'язане з такою виборчою систе­мою, у якій виборець постає особисто перед виборчою комісією.

Конституційний трибунал Польщі у 2011 р., оцінюючи ризики голосування поштою, запровадженого Виборчим кодексом Польщі, зазначив, що у цьому випадку виборець «свідомо відмовляється від гарантій таємності голосування, які забезпечені державою», а тому на нього «покладається обов'язок організувати собі на власний розсуд відповідні умови, які забезпечують таємність голосування» (див. [1381, s.192]).

Таким чином, процедура голосування поштою містить серйозні загрози порушення вимоги таємного голосування, оскільки ані не захищає виборця від тиску, ані не зберігає секретності змісту бюлетеня і не забезпечує відповідних гарантій з боку держави.

Відмова держави від гарантування таємності голосування і покладення цього обов'язку на самого виборця не можуть вважатися прийнятними. На наше переконання, офіційне проголошення такої відмови не узгоджується із міжнародно-правовими зобов'язаннями держав у сфері виборчих прав. Так, право голосувати таємно, закріплене статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., має гарантуватися і забезпечуватися державою відповідно до статті 2 цього Пакту [538]. Зобов'язання держави проводити вибори шляхом таємного голосування прямо закріплене у статті 3 Першого протоколу до Конвенції. про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. [900]. Таким чином, держава, маючи ці зобов'язання, не повинна провокувати виборця, пропонуючи йому механізм голосування, в якому такі гарантії відсутні. Саме з цих причин критично оцінюємо деякі пропозиції щодо запровадження в Україні дис­танційних методів голосування.

Проблеми забезпечення таємності голосування існують і при застосуванні для органі­зації дистанційного голосування сучасних електронних технологій (т. зв. «е-голосування»). Як забезпечення таємності поданого виборцем голосу при його зберіганні у базі даних від­повідної інформаційної системи, так і забезпечення анонімності голосу на стадії розкриття його змісту забезпечуються в основному програмними засобами. Таким чином, можливості публічного спостереження за дотриманням відповідних вимог щодо забезпечення принципу таємного голосування істотно більш обмежені (якщо не виключені), аніж навіть при голо­суванні поштою^[807]. Тому Комітет Міністрів Ради Європи чітко підкреслює: «/'.'-голосування повинно забезпечити дотримання усіх принципів демократичних виборів і референдумів. /-голосування повинно бути таким же надійним і безпечним, як і демократичні вибори та референдуми, які не використовують електронних засобів» [1422, р.7]. Зауважимо, що е-го- лосування має органічно притаманну відмінність від інших видів голосування: ідентифікація виборця, який голосує, здійснюється системою голосування неминуче саме в той момент часу, коли він подає свій голос, а отже, існують технологічні можливості фіксації змісту волевиявлення конкретного виборця^[808]. Як зазначається у Пояснювальному меморандумі до зазначеної Рекомендації Комітету Міністрів, встановлені стандарти мають забезпечити, щоб «ні за яких умов не повинно бути можливим реконструювати зміст голосу будь-якого виборця і пов'язати його з виборцем, який подав цей голос», оскільки «якщо зміст голосу став би відомим на цій стадії [подання голосу. - Ю.К.] або якщо зв'язок між виборцем та голосом підтримувався і зміст голосу став би відомим на пізнішій стадії, таємність голосування була б порушена» [1422, р.33-34]. Зазначимо, що у Нідерландах суспільна стурбованість щодо дотримання вимоги таємності при застосуванні електронного голосування спричинили у 2006 р. відмову від використання електронних пристроїв для голосування [1047, с.27].

Альтернативні способи голосування у частково захищеному середовищі - дострокове голосування та голосування за місцем перебування виборців - формально забезпечують таємне голосування виборців: ідентифікація виборця та його голосування розділені, ано­німність виборчого бюлетеня забезпечується. Водночас ці способи значно менше, аніж стандартний, захищені від зловживань, спрямованих на змушування виборця голосувати певним чином чи контролювати його волевиявлення. Особливо незахищеним є дострокове голосування^[809], яке передбачає тривале зберігання скриньки з заповненими бюлетенями; як правило, гарантії недоторканності такої скриньки недостатні, як це засвідчує, наприклад, його регулювання, встановлене статтею 53 Виборчого кодексу Республіки Білорусь [276].

Особливе місце стосовно забезпечення таємності голосування належить голосуванню за дорученням. Саме по собі голосування представником відбувається у контрольованому середовищі, що гарантує таємність його волевиявлення. Водночас його таємність зовсім не забезпечує відповідності волевиявлення представника бажаному волевиявленню самого виборця. Навіть у разі реалізації представником бажаної волі виборця в аспекті таємності виникає ситуація, аналогічна описаній вище при допомозі виборцю з інвалідністю (пе­ревага принципу загального виборчого права перед принципом таємного голосування). Більш детально спосіб голосування за дорученням розглянуто нижче в аспекті принципу особистого голосування.

Описані альтернативні способи голосування, які реалізують компроміс двох принци­пів - загального виборчого права та таємного голосування - за рахунок істотного зниження гарантій таємності волевиявлення виборців, слід визнати неприйнятними в суспільно-по­літичних умовах сучасної України. Надто поширеними залишаються випадки чинення протиправного тиску на виборців, «купівлі» голосів та інших неприйнятних порушень таємності голосування, щоб рівень гарантій таємності, забезпечений стандартним спо­собом голосування, був істотно знижений. Єдиний альтернативний спосіб голосування, прийнятий в Україні, - голосування за місцем перебування виборця, нездатного самостійно пересуватися, - хоча й відноситься до способів голосування у частково контрольованому середовищі, але за рахунок передбачених законом заходів (голосування проводять три члени виборчої комісії з гарантованим правом присутності спостерігачів) створює умо­ви, достатньо наближені до умов стандартного способу голосування. Додаткові гарантії загальності права голосу забезпечуються інструментами, які не порушують принципу таємного голосування. До них відносяться утворення спеціальних та закордонних ви­борчих дільниць, а також можливість тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни виборчої адреси, які передбачають стандартний спосіб голосування в умовах, в яких інші держави застосовують альтернативні способи голосування.

7.2.4.