§ 2. Заміщення посади глави держави

Сьогодні порядок заміщення посади глави держави залежить від форми державного правління, прийнятій в тій чи іншій країні.

У монархіях посада глави держави заміщується відповідно до існуючої в державі системи спадкування престолу, серед яких виділяють:

1) салічну - престол успадковує виключно старший син, а за його відсут­ності - старший онук або брат померлого монарха (Японія);

2) кастильську - жінка успадковує престол за відсутності прямих спадко­ємців чоловічої статі, але молодший брат має перевагу перед старшою сестрою (Іспанія);

3) скандинавську - жінки успадковують престол на рівних умовах з чоло­віками (Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Швеція);

4) австрійську - жінки спадкують престол за повної відсутності чоловіків у всіх поколіннях правлячої династії;

5) мусульманську - питання про спадкоємця вирішує монарх та/або прав­ляча сім'я, як правило, за узгодженням з представницьким органом.

Має свої особливості порядок спадкування престолу в Саудівській Аравії, де спадкоємець призначається королем після його обрання Комітетом з прине­сення клятви («Радою відданості»), при цьому спадкування престолу відбува­ється від брата до брата (лише серед синів першого саудитського короля Абд аль-Азіза), і лише після того, як не залишиться жодного з них, до старшого з наступного покоління;

6) племінну - спадкоємця племінного вождя визначає рада племені з- поміж синів покійного вождя (Бутан).

Після успадкування престолу передбачено особливий обряд коронації, що означає остаточне воцаріння монарха. Якщо престол успадковує малолітній монарх, то до його повноліття один з найближчих родичів монарха чи інша бли­зька до нього особа за згодою сім'ї і за порадою вищих посадових осіб, іноді із затвердженням парламенту або за призначенням уряду, стає регентом. У деяких випадках створюється регентська рада з декількох чоловік, які діють від імені монарха.

Якщо монархом (королевою) стає жінка, її чоловік не стає королем, він лише її чоловік, хоча і має особливий вищий дворянський титул (принц Філіп, герцог Единбургський у Великій Британії).

Король, що законно успадковував посаду глави держави, виконує свої обов'язки довічно. Повноваження монарха можуть бути припинені лише в ре­зультаті його смерті або якщо він зрікається престолу.

У конституціях більшості європейських монархій передбачена також мож­ливість відсторонення монарха від виконання своїх обов'язків у випадку вияв­лення нездатності до управління державою. Як правило, після того, як монарх буде здатний виконувати свої обов'язки, він може бути відновлений у своїх пра­вах. В усіх цих випадках відповідне рішення приймає парламент.

Отже, спадковість посади монарха є загальним, але не абсолютним пра­вилом порядку заміщення посади монарха. Головна особливість процесу замі­щення посади монарха - це та обставина, що в ньому не бере участь народ чи його представники. Водночас участь народу чи представницького органу завжди має місце в процесі заміщення посади президента при республіканських формах правління.

Посада президента завжди виборна і його повноваження обмежені визна­ченим терміном, за винятком президентів деяких єдиновладних республік. Пре­зидент обирається на певний термін: 3 роки в Латвії, 4 роки в США та Єгипті, 5 - у Бразилії та Франції, 7 - в Італії. Главою держави можна стати і внаслідок ре­ферендуму (плебісциту), як це передбачалося конституцією Сирійської Арабсь­кої Республіки 1973 р. Проте в конституційній практиці деяких країн мали місце так звані «довічні президенти» (наприклад, С. Ніязов у Туркменістані), а також президенти, які займали свою посаду іншим шляхом, ніж вибори, наприклад унаслідок державного (воєнного) заколоту, як це мало місце у Пакистані у 1977 та 1999 рр.

Для обрання на посаду президента зазвичай висуваються наступні умови: громадянство даної держави (у Польщі на виборах 1980 р. на пост президента балотувалася особа, яка мала, крім польського, ще два громадянства: канадське і перуанське); наявність повних громадянських і політичних прав; досягнення певно­го віку (звичайно 35-40 років, але зустрічається і вищий віковий ценз - в Італії - 50 років).

У світі існує декілька способів висування кандидатів на найвищу посаду в державі: партією, внаслідок «праймеріз», представниками парламенту або іншо­го представницького органу, групою виборців, шляхом самовисування. Досить часто значення має не стільки ініціатор висування кандидатури, скільки наявні умови такого висування.

Так, для висунення кандидатом на пост президента Туреччини громадянин повинен заручитися підтримкою хоча б однієї партії, що отримала на попередніх парламентських виборах більше 5 % голосів виборців.

У США кандидатом на пост президента стає особа, яка заручиться підтри­мкою політичної партії за результатами так званих попередніх виборів - прайме- різ. У Єгипті відповідно до ст. 142 Конституції 2014 р. для висування кандидатури на пост президента кандидати повинні отримати рекомендацію, щонайменше, 20 виборних членів Палати Представників, або підписи, щонайменше, 25 тис. громадян, які мають право голосу, в, принаймні, 15 провінціях, при цьому від кожної провінції необхідно не менше 1 тис. підписів.

Прикладом альтернативності у механізмі висунення кандидатів на вищу державну посаду може слугувати Конституція Словаччини. Відповідно до її по­ложень пропозиції щодо кандидата на посаду президента вносять не менше 15 депутатів Національної Ради Словацької Республіки або громадяни, які ма­ють право обирати депутатів Національної Ради Словацької Республіки на ос­нові петиції, підписаної не менше, ніж 15 тис.

Процедура висування кандидата на посаду президента знаходить своє ло­гічне продовження у реєстрації кандидатів спеціально уповноваженим органом. Особливістю виборчого права держав, де передбачений порядок самовисування кандидатів або формального їх висунення за ініціативою виборців, є наявність так званої виборчої застави. Виборча застава - це певна грошова сума, ви­значена законом, яку кандидат вносить у момент його реєстрації. Після за­кінчення виборів ця сума повертається йому лише за умови певної підтримки виборців, визначеної за результатами голосування. Так, на виборах Президента України вона становить 2,5 млн грн.

Проте грошова застава, як така, не відіграє значної ролі на президентських виборах у європейських країнах і має скоріше номінальний характер (Австрія, Болгарія, Литва, Румунія) або взагалі не вимагається (Польща).

Наразі у світі склалися наступні способи обрання президента:

1) голосування в парламенті (Естонія, Словаччина, Туреччина, Чехія то­що) Для першого туру виборів зазвичай потрібна кваліфікована або абсолютна більшість голосів, але при множинності кандидатів такий результат досягається рідко, оскільки голоси розподіляються між різними кандидатами. У наступних турах вимоги знижуються, однак через партійну роздробленість проводиться декілька турів (у 1992 р. в Італії було проведено 16 турів). Президент, обраний парламентом, переважно вважається «слабким» президентом, оскільки отримує свої повноваження не безпосередньо від виборців, а від представницького орга­ну і не може протиставляти себе йому;

2) голосування виборців. Виборці голосують за спеціальну колегію вибор­ців, представники якої обирають президента з числа кандидатів, висунутих пар­тіями (Аргентина, США);

3) обрання президента спеціальною колегією, яка утворюється на основі парламенту (Федеральні збори у ФРН, що складаються з членів нижньої палати парламенту і такого ж числа представників від земель);

4) обрання безпосередньо виборцями (Мексика, Україна, Франція).

Переобрання президента на наступний термін у деяких країнах нічим не обмежується (Білорусь, Туркменістан, Франція тощо). Відповідно до ч. 5 ст. 42 Конституції Республіки Казахстан одна й та ж особа не може бути обрана Пре­зидентом Республіки більше 2 разів поспіль. Однак це обмеження не поширю­ється на Першого Президента Республіки Казахстан. У США, ФРН одна і та ж сама особа може бути обрана президентом лише на 2 строки. При цьому в США одна й та сама особа може бути президентом лише двічі за своє життя, тоді як в інших країнах (Україна) обмеження стосується лише у випадку обрання її прези­дентом двічі поспіль. Через одну президентську каденцію ця особа знову може висунути свою кандидатуру на посаду глави держави та бути обраною. В Арген­тині можна обирати двічі, але перший раз - на 6 років, другий - лише на 4 роки. У Мексиці встановлений лише один термін - 6 років.

Перераховані обмеження покликані перешкодити можливому президент­ському авторитаризму, тому що історії відомі випадки, коли президент унаслідок неодноразового переобрання зосереджував у своїх руках непомірну владу.

Нерідко президентами проголошує своїх керівників військова хунта, що захопила владу. У 1994-1995 рр. у більшості азіатських постсоціалістичних країн (Туркменістан, Узбекистан та деякі інші) замість виборів було проведено референдуми про продовження терміну діючого президента до 2000 р. У мину­лому в деяких країнах соціалістичної орієнтації президенти обиралися з'їздом правлячої партії (Конго), президенти проголошувалися довічними (Екваторіаль­на Гвінея, КНДР, Уганда тощо).

Президент вступає на посаду шляхом інавгурації. Інавгурація (від лат. іпаидиго - посвячую) - це урочиста церемонія вступу на пост глави держави. Як правило, ця церемонія відбувається на спеціальному засіданні парламенту або більш широкої колегії за участі депутатів парламенту, членів уряду, пред­ставників політичних і бізнесових кіл, авторитетних громадсько-політичних та культурних діячів, представників дипломатичних місій іноземних держав і між­народних організацій.

Повноваження президента зазвичай припиняються у випадку закінчення терміну повноважень та з моменту вступу на посаду новообраного президента. Але у конституціях зарубіжних країн передбачені випадки дострокового припи­нення повноважень президента: у разі смерті, відставки, неможливості викону­вати обов'язки у зв'язку зі станом здоров'я, за допомогою застосування проце­дури імпічменту.

Імпічмент - це конституційна процедура усунення з посади вищих по­садових осіб держави.

Імпічмент було запроваджено у XIV ст. в Англії з метою забезпечення підз­вітності радників та міністрів короля парламенту, відтак імпічмент був свого роду інструментом балансування абсолютистських тенденцій. Визначення підстав для проведення даної процедури було доволі широким та включало, поряд із держа­вною зрадою, серйозні злочини і провини. Сучасна конституційна практика виро­била широкий перелік підстав для імпічменту, серед яких: порушення конституції (Австрія, Молдова, Хорватія), порушення конституції та інших законів (Туркмені- стан, Угорщина), державна зрада (Туреччина, Чехія), вчинення тяжких злочинів (Білорусь, Вірменія, Грузія, Республіка Кіпр), порушення присяги (Литовська Республіка).

Найбільш типова процедура імпічменту встановлена в Конституції США. Положення про імпічмент було запозичене батьками-засновниками США та включене в Конституцію задля ефективного забезпечення підзвітності сильної виконавчої гілки влади законодавчій. У Конгресі США процедура імпічменту починається з письмового обвинувачення, яке називають «статтями імпічменту». Функцію суду в даному випадку виконує Сенат за головування Голови Верховно­го суду. Об'єктивно процедура усунення Президента з посади в порядку імпічме­нту включає елементи судового процесу. Палата представників пред'являє обвинувачення і підтримує його в Сенаті, тобто виступає як прокурор, а Сенат - в ролі суду за головування Голови Верховного суду США із дотриманням усіх атрибутів судового розгляду - виклик та допит свідків, оцінка доказів тощо. Для прийняття кожного з обвинувачень вимагається 2/3 голосів членів Сенату. Про­цедура завершується усуненням Президента з посади.

Із 1787 р., тобто з часу введення в дію Конституції США, процедура імпіч­менту порушувалася 66 разів, але Палата представників виносила рішення великого журі про передачу Президента США під суд Сенату лише 13 разів. Чотирнадцятим міг стати Президент США Р. Ніксон у зв'язку з «уотергейтською справою», проте аби уникнути ганебної процедури, він подав у відставку.

Можливим є застосування й інших процедур усунення президента з поса­ди. Наприклад, у Словаччині Президент може бути усунутий з посади парламен­том за дії, спрямовані проти демократичного устрою, цілісності держави. Відпо­відно до ст. 106 Конституції Словаччини питання про усунення президента з посади в порядку імпічменту вирішується на національному референдумі, який скликається резолюцією парламенту, прийнятою не менш як 3/5 його членів.

Конституція Румунії проводить розмежування між «припиненням повнова­жень» і «імпічментом», які відрізняються за обвинуваченнями, що висуваються главі держави; більшістю, яка необхідна для ініціювання процедури; способами розгляду обвинувачень та кроками, необхідними для зняття президента з поса­ди. Відповідно до ст. 95 Конституції питання про усунення президента з посади та припинення його повноважень має бути ініційоване третиною членів парла­менту. Президент може бути усунений з посади у випадку вчинення дій, що порушують конституційні положення, на спільному засіданні Палати депутатів та Сенату більшістю голосів їх членів, та після консультації з Конституційним Су­дом. У разі прийняття пропозиції про припинення повноважень впродовж 30 днів з дати прийняття пропозиції проводиться референдум про усунення президента з посади. Питання імпічменту регулюється ст. 97 Конституції, відповідно до якої президент, у разі вчинення ним державної зради, може бути усунений з поста Палатою депутатів та Сенатом не менш як двома третинами від їх конституційного складу. Питання про усунення президента з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю членів обох палат парламенту. Для проведення розслідування парла­мент створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, висновки і пропозиції якої розглядаються на спільному засіданні обох палат парламенту. Повноваження з розгляду справи та остаточного винесення рішення про усунення президента з посади в порядку імпічменту належать Верховному суду касації та юстиції.

Президент Азербайджанської Республіки може бути усунений з посади рі­шенням Міллі Меджлісу Азербайджанської Республіки, прийнятим більшістю в 95 голосів депутатів. Це рішення підписується головою Конституційного Суду Азербайджанської Республіки. Якщо протягом 1 тижня Конституційний Суд Азербайджанської Республіки не виступить за підписання цього рішення, то воно не набуває чинності.

Рішення про відсторонення Президента Азербайджанської Республіки від по­сади повинно бути прийняте протягом 2-х місяців з дня звернення Конституційного Суду Азербайджанської Республіки в Міллі Меджліс Азербайджанської Республі­ки. Якщо протягом цього терміну вказане рішення не буде прийнято, то висунуте проти Президента Азербайджанської Республіки звинувачення вважається від­хиленим.

В Австрії та Ісландії президент може бути відкликаний із посади виборця­ми, проте така процедура не застосовувалась жодного разу.

У разі дострокового припинення президентом своїх повноважень їх вико­нують віце-президент (якщо така посада є), голова однієї з палат парламенту або всього парламенту (у разі, якщо парламент однопалатний), член парламен­ту, голова уряду.

Найбільш чітко визначеною є черга заміщення глави американської дер­жави. У разі відсторонення президента США від посади, його смерті, відставки або нездатності здійснювати повноваження і обов'язки, вони переходять до віце- президента США.

У разі відсторонення, смерті, відставки або недієздатності як президента, так і віце-президента, Конгрес може прийняти закон, який вказує, яка посадова особа буде діяти як президент. Така посадова особа виконує відповідні обов'язки, поки не усунена причина нездатності президента виконувати свої обов'язки або не обрано нового президента. З 1947 р. діє закон, згідно з яким президента заміщають на його посаді наступні офіційні особи в такому порядку (вказано сучасний склад міністерств, включаючи створені після 1947 р.):

1) віце-президент;

2) спікер Палати представників (після звільнення з посади спікера і члена палати представників);

3) тимчасовий голова Сенату (традиційно цей пост займає старший сена­тор з партії більшості);

4) державний секретар;

5) міністр фінансів;

6) міністр оборони;

7) міністр юстиції;

8) міністр внутрішніх справ;

9) міністр сільського господарства;

10) міністр торгівлі;

11) міністр праці;

12) міністр охорони здоров'я і соціальних служб;

13) міністр житлового будівництва і міського розвитку;

14) міністр транспорту;

15) міністр енергетики;

16) міністр освіти;

17) міністр у справах ветеранів;

18) міністр внутрішньої безпеки.

Після Віце-президента і голів палат у списку йдуть міністерські посади Ка­бінету США в порядку виникнення (останнім йде Міністерство внутрішньої безпеки, створене у 2003 р.). У наш час є теорії змови, згідно з якими існує таємне продо­вження зазначеного списку, що нараховує 50 або 100 посад і розраховане на випадок ядерної війни або масштабної катастрофи. Зазначимо, що більшість експертів сприймає проводження цього списку скептично.

Порядок заміщення обмежений тією умовою, що особа, що вступає в обо­в'язки президента, має бути громадянином США за народженням на його терито­рії, мати не менше 35 років від народження і жити в США 14 років (якщо одна з цих умов не виконується, то відповідна особа пропускається, і право заміщення пере­ходить до наступного номера в списку). Неможливий перехід президентських повноважень до тимчасово виконуючого обов'язки спікера чи міністра; особа, яка отримує президентські повноваження, має бути до моменту відкриття вакансії на цій посаді офіційно призначеною (обраною Конгресом). Знову ж таки, не існує чинних законів, що уточнюють, чи стає ця особа президентом, чи виконуючим обов'язки президента; прецедентів такої передачі влади поки не було.

Відповідно до ст. 7 Конституції Французької Республіки, якщо посада Пре­зидента Республіки буде з якоїсь причини вакантною, або якщо Конституційна Рада за запитом уряду абсолютною більшістю голосів її членів постановить рішення про наявність обставин, які перешкоджають Президенту Республіки здійснювати свої повноваження, ці повноваження, крім передбачених у ст. 11 і 12 Конституції винятків, тимчасово здійснює голова Сенату, а у випадку виник­нення перешкод для їх здійснення головою Сенату - Уряд.

В Узбекистані, якщо Президент за станом здоров'я, підтвердженим висно­вком Державної медичної комісії, утвореної Олій Маджлісом (парламентом), не може виконувати свої обов'язки, у 10-денний термін на надзвичайному засіданні Олій Маджліса з числа депутатів обирається на термін до 3 місяців тимчасово виконуючий обов'язки Президента Республіки.

Повноваження особи, яка виконує обов'язки президента, обмежені і мають, у більшості випадків, тимчасовий характер.