§ І. Поняття та види глави держави. Місце і роль глави держави в системі державних інституцій

Сучасна модель організації верховної влади у переважній більшості дер­жав світу передбачає наявність такого невід'ємного інституту, як глава держави.

Глава держави - це посадова особа чи орган, який займає верховне міс­це в системі органів держави, є найвищим представником країни на території та поза її межами, символ єдності нації і держави.

Сама назва цього органу вказує на його місце і роль у суспільстві та сис­темі органів публічної влади. Важливість посади глави держави визначається хоча б тією обставиною, що формально ця посада вважається найвищою у ієрархії державних посад. Більше того, лише монарх чи президент мають, так би мовити, ексклюзивне право виступати від імені держави та представляти її як усередині країни у її відносинах з іншими владними інституціями, так і на міжна­родній арені. Крім того, загальновизнаною є практика наділення глави держави статусом верховного головнокомандувача збройних сил держави. Отже, можемо констатувати, що наразі ключовими сферами відповідальності глави в сучасній державі є сфера міжнародних відносин та сфера національної безпеки й оборони.

Наразі в абсолютній більшості країн глава держави асоціюється з одноосі­бним органом державної влади. Зазвичай, розрізняють два види глави держави: монарх (король, князь, султан тощо) та президент. Перший є главою в державах з монархічною формою правління, другий - з республіканською. Крім того, існу­ють нетипові глави держав, яких не можна віднести ані до перших, ані до других, як, наприклад, Голова Китайської Народної Республіки. Більше того, подекуди главою держави формально виступає не одна особа, а колегіальний орган (КНДР, Швейцарія). Існують гібридні моделі, наприклад, як у КНР та Боснії і Герцеговині. В Ірані президент, який є конституційним органом влади, керує державою спільно з духовним лідером країни - аятолою. В ОАЕ функціонує «колективний монарх», а в Малайзії главою держави виступає виборний монарх.

У деяких країнах Британської Співдружності націй (Австралія, Канада то­що) повноваження глави держави належать британському монарху, але здійс­нює їх його представник - генерал-губернатор. Він затверджується монархом за рекомендацією місцевого уряду, а в Папуа-Новій Гвінеї обирається парламентом.

Після воєнних переворотів функції глави держави зазвичай належать хунті (військовій, революційній раді), яка обирає або призначає президента. Це є характерним для країн Латинської Америки, Африки, Азії.

Часто глава держави виступає не лише уособленням держави, як певної форми організації суспільства, а й символом нації. Особливо яскраво це прояв­ляється у монархіях (Таїланд, Японія тощо). Інколи главу держави розглядають як противагу іншому органу верховної влади - парламенту. Де-факто, досить часто саме так воно і є.

Як правило, монарх (король, султан, князь, герцог) є главою держави і од­ночасно главою виконавчої влади. На практиці, проте, вся повнота влади йому належить лише в абсолютній монархії. Реально повноваженнями глави держави і глави виконавчої влади він користується в дуалістичній монархії, в парламен­тарній же монархії акти глави держави і глави виконавчої влади він здійснює, зазвичай, за вказівкою уряду.

Статус монарха характеризується, насамперед, тим, що він отримує і пе­редає свій пост у спадок, а також владарює за власним правом. Його влада є непохідною від волевиявлення якогось іншого державного органу або виборчого корпусу, що притаманне республікам. Монарх - особа недоторканна. Він не може бути притягнутий до адміністративної, кримінальної відповідальності, проти нього не може бути звернений цивільний позов. За дії монарха у галузі управління державними справами політичну відповідальність несуть його мініст­ри. Монарх має право на особливий титул. Іноді його офіційний титул дуже дов­гий, тому що включає різні володіння монарха. Він має право на особливе звер­нення «Ваша Величність», який не може використовуватися при зверненні до інших осіб у даній державі, крім дружини монарха. За монархом закріплюються державні регалії (трон, корона тощо).

Однією з особливостей статусу монарха є те, що в конституціях деяких дер­жав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Велика Британія, Данія, Норвегія, Швеція). Аналогічні положення можна знайти в консти­туціях, прийнятих у так званих мусульманських країнах, форма правління яких визначається як дуалістична монархія (Бахрейн, Йорданія, Катар, Кувейт, Марок­ко). Цієї умови додержуються і в абсолютних монархіях (Оман, Саудівська Аравія). Нерідко монархи проголошуються духовними лідерами на теренах своїх країн.

Інститут президентури. Існують дві її основні форми: одноосібна (пре­зидент) і колегіальна (Державна рада на Кубі, хоча з прийняттям Конституції Куби 2019 р. там запроваджено інститут президента). В Ірані основні повнова­ження президентури розділені між Керівником держави і Президентом - це «дво­голова президентура». У Китаї є глава держави (Голова республіки), але основні повноваження глави держави виконує Постійний комітет парламенту, а в Швей­царії повноваження колегіального глави держави і уряду суміщені.

Президент може мати різне становище в системі державної влади: бути лише главою держави (Україна), одночасно главою держави і главою виконавчої влади (Бразилія, США), главою держави і фактичним керівником уряду за наяв­ності особливої посади адміністративного прем'єр-міністра (Франція).

Президент як глава держави втілює національну єдність, наступність дер­жавної влади, він є гарантом національної незалежності й територіальної ціліс­ності, а іноді проголошується також арбітром, координатором діяльності держа­вних органів тощо. Незалежно від форм правління президент є представником держави за її межами і всередині країни.

Відповідно до положень конституцій більшості сучасних республік прези­дент наділяється недоторканністю, його не можна притягти до адміністративної та кримінальної відповідальності, а покарання можливе лише після усунення президента з посади (шляхом імпічменту) або добровільної відмови. Проте якщо президент добровільно йде у відставку, то він, як правило, домагається прийнят­тя закону або угоди про його невідповідальність. У багатьох країнах до президе­нта може бути пред'явлений цивільний позов.

Отже, глава держави є істотним важелем у механізмі державного управ­ління суспільства зарубіжних країн. В абсолютних і дуалістичних монархіях та президентських республіках глава держави має визначальний вплив на здійс­нення державної політики практично в усіх сферах суспільного життя, безпосе­редньо очолюючи систему органів виконавчої влади, насамперед уряд, або маючи потужні важелі впливу на нього через участь у формуванні уряду та здій­сненні контролю за його діяльністю. Дещо меншою мірою помітний його вплив на формування державної політики у парламентарних монархіях та республіках.

При будь-якій формі правління одні повноваження глава держави може реалізовувати самостійно, а для здійснення інших потрібна згода або затвер­дження парламенту (наприклад, для призначення послів у США) або навіть уряду (в умовах парламентської республіки). У парламентарних республіці і мона­рхії, а іноді й у напівпрезидентських республіках, для того щоб деякі акти президе­нта або монарха діяли, прем'єр-міністр повинен скріпити їх своїм підписом.