ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ

Анотація. Розглядається законодавча гілка влади в Україні. Зазначається, що парламент Укра­їни є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних, який здійснює пріоритетний вид державної влади -законодавчу владу, бере участь у форму­ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Після вивчення теми студенти повинні знати:

- поняття та сутність законодавчої влади в Україні;

- порядок формування Верховної Ради України;

- функції та повноваження Верховної Ради України;

- правовий статус народних депутатів України

Ключові поняття та терміни: принцип поділу влади, законодавча влада, Верховна Рада Укра­їни, народний депутат України, порядок обрання народного депутата України, сесія Верховної Ради України, органи і посадові особи Верховної Ради України, комітети Верховної Ради Укра­їни, тимчасові комісії Верховної Ради України, депутатські групи і депутатські фракції, законо­давчий процес.

Законодавча влада в Україні. Український парламентаризм: ґенеза становлення і сучасний етап розвитку. Конституційна природа парламенту — Верховної Ради України. Термін «за­конодавча влада» (англ. legislature) інтерпретується як галузь (інститут, гілка) державної влади, делегованої народом своїм представникам у парламенті та наділеної виключни­ми повноваженнями приймати закони. Сучасний парламент (англ. parliament, франц. parlement, первісно — розмова, від франц. parler — говорити) традиційно визначають як вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу шляхом прийняття головним чином законів.

Ідея формування та функціонування парламенту пов’язана з концепцією поділу вла­ди, ідеєю народного суверенітету і похідною від неї ідеєю народного представництва.

Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Конституція України у визначенні правового статусу Верховної Ради України виходить із сучасних концепцій парламентаризму, враховуючи національний досвід, закріплює таку модель українського парламентаризму, яка передбачає форму взаємодії громадян­ського суспільства і держави, що ґрунтується на визнанні особливого місця парламенту — Верховної Ради України у системі державної влади в Україні.

Пріоритетною рисою сучасного українського парламенту як органу законодавчої вла­ди є його виключність як єдиного органу законодавчої влади у державі, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлена, насамперед, унітарним характером дер­жавного устрою нашої країни, внутрішньою структурою Верховної Ради України та низ­кою інших важливих обставин. Тож нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади, окрім Верховної Ради України. Крім того, взагалі не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень іншим державним органам чи органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти увесь Український народ — громадян Укра­їни усіх національностей.

Парламент України є провідним органом у системі органів державної влади. Він пред­ставляє і реалізує повноваження пріоритетної гілки державної влади — законодавчої, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, здійснює контроль за додержан­ням прав і свобод громадян, є загальним представником народу і виразником його волі, парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та із суб’єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими організаціями тощо.

Провідна роль Верховної Ради України зумовлена її особливою політико-правовою природою, що має прояв у її представницькому, колегіальному, виборному та постійному характері організації та діяльності, періодичності формування, легальності, легітимності та інших ознаках.

У Преамбулі Конституції України зазначається, що Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, приймає цю Конституцію — Основний Закон України. Крім того, ст. 5 Кон­ституції України проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Також у ст. 6 закладено принцип поділу влади, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноважен­ня у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Наведені поло­ження свідчать про представницьку природу Верховної Ради України. Це обґрунтовано в конституційно-правових положеннях про те, що тільки Верховна Рада України має право виступати від імені Українського народу. Цей факт зумовлює її первинне суспільне при­значення — представництво інтересів Українського народу, вираження його суверенної волі шляхом прийняття законів та інших актів.

Колегіальність Верховної Ради України зумовлює певний кількісний склад парламенту, який визначений на конституційному рівні, а саме складається з 450 народних депутатів України. Конституційно-правова регламентація колегіальності Верховної Ради України полягає не тільки у закріпленні кількісного складу, а й у визначенні умов, за наявності яких вона є повноважною. Так, відповідно до ч. 2 ст. 82 Конституції України Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конститу­ційного складу. Наприклад, ст. 15 Регламенту Верховної Ради України містить положен­ня, згідно з яким Верховна Рада України нового скликання збирається після офіційного оголошення про обрання не менш як двох третин народних депутатів України від консти­туційного складу Верховної Ради (тобто не менше 300 народних депутатів).

Крім того, колегіальність Верховної Ради України зумовлена також процедурою роз­гляду питань і прийняття рішень парламентом. Відповідно до ч. 1 ст. 91 Конституції Вер­ховна Ради України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конститу­ційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Регламент Верховної Ради України також містить ряд положень, присвячених питанням підготовки, організації, об­говорення та розгляду питань та прийняття відповідних рішень.

Стосовно виборності, Верховна Рада України є виборним органом державної влади. Відповідно до Конституції України народні депутати обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Виборність зумовлює особливе місце Верховної Ради України як загальнонаціональ­ного представницького органу в системі органів державної влади. Виборний спосіб фор­мування парламенту зумовлює та забезпечує тісний зв’язок цього органу з українським суспільством. Під час проведення парламентських виборів відбувається процес інтеграції настроїв, інтересів суспільства у представницьку установу з метою їх реалізації та захисту. І саме в цей момент парламент України набуває рис так званого інтеграційного центру, що сприяє виявленню суспільних інтересів у державі.

Відносно постійного характеру діяльності парламенту України та періодичності фор­мування у ч. 5 ст. 76 Конституції України зазначається, що строк повноважень Верховної Ради України становить п’ять років, що свідчить про періодичність її формування.

Щодо постійності діяльності Верховної Ради України, то вона зумовлена насамперед характером діяльності народних депутатів України. Постійна основа діяльності народ­них депутатів означає, що відповідна діяльність на весь період мандата має бути, по суті, головним видом їхньої професійної діяльності.

Відносно легальності парламенту, то відповідно до ч.

Наступною ознакою Верховної Ради виступає — легітимність. Ця ознака є показником рівня відповідності пріоритетів діяльності парламенту інтересам і потребам Українського народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.

Легітимність є основою розвитку правових способів урегулювання конфліктів не тіль­ки у суспільстві, айв державі загалом. Особливе значення це має за кризових ситуацій у політичній сфері і проявляється в незастосуванні силових способів їх урегулювання. Легітимний характер Верховної Ради України зумовлений рядом чинників, насамперед способом формування, виборчою системою, процедурами прийняття рішень у парламен­ті. Для поліпшення показників легітимності Верховної Ради України доцільно створю­вати умови для активізації участі громадян у політичному житті та поліпшення інформа­ційних зв’язків між громадянами та політичними партіями, які виступають основними суб’єктами виборчого процесу.

Таким чином, можна сказати, що Верховна Рада України — це єдиний загальнонаці­ональний, постійно діючий, однопалатний, колегіальний, виборчий, представницький орган законодавчої влади в незалежній Україні.

Конституційний склад і структура Верховної Ради України. Принципи діяльності Верхов­ної Ради України. Складовими елементами конституційно-правового статусу Верховної Ради України є її склад і структура.

Верховна Рада України як орган законодавчої влади є однопалатним (монокамерним) парламентом, який складається з однієї палати.

Згідно із ст. 76 Конституції України кількісний склад Верховної Ради України — 450 народних депутатів України.

Щодо виборчої системи як чинника, що впливає на кількісний склад парламенту України, то відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопаду 2011 р. вибори народних депутатів здійснюються за змішаною (пропорцій­но-мажоритарною) системою. Це означає, що 225 депутатів обираються за пропорцій­ною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій; 225 депутатів обираються за мажо­ритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.

Ефективність діяльності Верховної Ради України залежить не тільки від її якісного складу, а й від структури.

Структура Верховної Ради України включає два аспекти: політичний та організацій­но-функціональний. Політична структура характеризується наявністю таких політичних утворень: депутатські фракції та коаліція депутатських фракцій.

Право народних депутатів об’єднуватися у фракції передбачено ст. 13 Закону України «Про статус народного депутата України», відповідно до якої порядок утворення та осо­бливості діяльності фракцій у парламенті визначаються Законом України «Про регламент Верховної Ради України» та іншими законодавчими актами, що регулюють депутатську діяльність.

Депутатські фракції — це добровільні об’єднання народних депутатів України на пар­тійній основі, що уповноважені сприяти формуванню стабільних політичних поглядів та інтересів їхніх членів шляхом утворення коаліцій у парламенті для подальшого впливу на парламентську політику, а також для утримання влади за допомогою тих способів та за­ходів, що визначені на конституційно-правовому рівні.

Відповідно до ч.б, 7 ст. 83 Конституції України, за результатами виборів і на основі узго­дження політичних позицій у парламенті формується коаліція депутатських фракцій — до­бровільне об’єднання депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Засади формування, орга­нізації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Коаліція депутатських фракцій формується у Верховній Раді України протягом місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фрак­цій, передбачені Конституцією.

Організаційно-функціональна структура має вираження у діяльності Голови Верховної Ради України, комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій.

Повноваження комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України та Законом України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. Завдання і компетенція комітетів визначаються положеннями про відповідні комітети, що затвер­джуються Верховною Радою України, Регламентом Верховної Ради України. Комітети є відповідальними перед Верховною Радою України і їй підзвітними. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради.

Основними напрямами діяльності комітетів Верховної Ради України є, по-перше, зако- нопроектна діяльність, зміст якої полягає в: організації розробки за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою України; попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених іншими суб’єктами законодавчої ініціативи; доопрацю­ванні та редагуванні за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях; визначенні завдань щодо розробки законопроектів чи їх структурних частин; узагальненні зауважень і пропозицій, що надійшли у результаті їх обговорення. По-друге, комітети здійснюють контроль за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших норма­тивних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції та законам України. Беруть участь у контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів. По-третє, комітети Верховної Ради Укра­їни здійснюють аналітичну функцію, яка полягає у зборі, вивченні, дослідженні інформа­ції з питань, що належать до компетенції комітетів; вивченні ефективності застосування нормативних актів Верховної Ради України, насамперед Конституції та законів України; вивченні доцільності та ефективності дій уряду України, інших органів державної влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів; підготовці та поданні висновків на розгляд Верховної Ради України. По-четверте, комітети виконують установ­чу функцію, яка головним чином полягає в обговоренні та рекомендації кандидатур поса­дових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України.

Таким чином, функціональне призначення комітетів Верховної Ради України зумовле­не змістом діяльності законодавчого органу. Комітети формуються за критерієм фахової підготовки та кваліфікації народних депутатів України, і тому від їх діяльності залежить якісний рівень законопроектної роботи.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» комітети зобов’язані якісно, відповідно до вимог чинного законодавства готувати законопроекти для розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України, здійснювати попередній їх розгляд, редагування та підготовку питань, що належать до їх відання; своєчасно ви­конувати доручення Верховної Ради України з питань законопроектної та організаційної роботи; вивчати і враховувати у своїй діяльності громадську думку, розглядати листи гро­мадян, у яких містяться пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики його реалізації, і своєчасно реагувати на них тощо.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада України може прийняти рішен­ня про утворення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України. Така комісія утворюється з-поміж числа народних депутатів України, які дали на це згоду. Тимчасова спеціальна комісія є головною з питання, для підготовки якого її створено. Особливостя­ми тимчасових спеціальних комісій є те, що вони працюють у відкритому режимі, однак за їх рішенням можуть проводитися і закриті засідання. Для проведення розслідування з пи­тань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада України створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від її конституційного складу.

Для забезпечення своєї діяльності Верховна Рада України утворює допоміжний ор­ган — Апарат Верховної Ради України. Його статус визначається Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, Положенням про Апарат Верховної Ради України тощо.

Відповідно до п. 35 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України має право при­значати на посаду та звільняти з посади керівника Апарату Верховної Ради України та затверджувати структуру Апарату Верховної Ради України. Цей орган здійснює органі­заційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матері­ально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Апарат Верховної Ради України діє на основі Положення про Апарат Вер­ховної Ради України, яке затверджується постановою парламенту.

Особливістю Апарату Верховної Ради України є те, що він формується не з народних депутатів, а його кадровою основою є державні службовці.

Незважаючи на те, що Апарат Верховної Ради України не має повноважень щодо при­йняття рішень від імені парламенту та його інституцій, його роль є надзвичайно важли­вою в забезпеченні розробки проектів багатьох таких рішень, їх підготовки та виконанні. Так, завдяки функціонуванню апарату, помічників-консультантів народні депутати мають можливість зосередити свій професійний потенціал на кваліфікованому вирішенні пер­шочергових завдань, реалізації представницьких, законодавчих, контрольних та інших повноважень. Виходячи з універсального характеру компетенції Верховної Ради України, на народних депутатів покладається вирішення різноманітних за своїм змістом питань, яке стає можливим лише за наявності комплексного, організаційного, наукового, екс­пертного, матеріально-фінансового підходу.

Функції і повноваження Верховної Ради України. Парламентські процедури: законодав­ча, установча, процедура здійснення парламентського контролю. Місце Верховної Ради в державному апараті України відображається в її функціях і компетенції. Парламент Укра­їни — орган загальної компетенції, шляхом здійснення законодавчої діяльності бере участь в реалізації всіх функцій Української держави, передбачених Конституцією Укра­їни. Функції Верховної Ради України — це основні напрями і види її діяльності, що відо­бражають сутність, зміст та призначення Верховної Ради України як єдиного органу за­конодавчої влади у державі та суспільстві.

Головними функціями Верховної Ради є: законодавча; представницька; установча; контрольна; бюджетно-фінансова; зовнішньополітична.

Пріоритетною функцією Верховної Ради України є, природно, її законодавча функція, яка знаходить своє відображення у ст. 6, 75, п. З ст. 85, 91, 92 Конституції України. Вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили чин­ність (в порядку скасування), або у призупиненні їх дії.

Представницька функція Верховної Ради являє собою вид і напрям діяльності парла­менту України, що полягає в представництві Українського народу — громадян України всіх національностей — у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнен­ня, узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів.

Відповідно до положень Конституції України до представницьких повноважень парла­менту України — Верховної Ради України можна віднести такі повноваження: внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції; призначення та сприяння в організації всеукраїнського референдуму з питань, визначе­них ст. 73 Конституції; виборів та інших форм безпосередньої демократії; прийняття за­конів, інших актів Верховної Ради України та внесення до них змін; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економіч­ного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони до­вкілля; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє і зовнішнє становище України; повноваження у сфері державотворення; повноваження у сфері здійснення контролю Верховною Радою України та ін. Загальними рисами цих повноважень є те, що завдяки ним Верховна Рада має можливість представ­ляти різноманітні інтереси всіх громадян України, висловлювати волю Українського на­роду в законах, реалізовувати та захищати права і свободи громадян України.

Іншою не менш важливою функцією Верховної Ради є її установча функція. Пріори­тетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно, фор­мування та участь у формуванні органів публічної влади. Частиною установчої діяльності парламенту є також формування внутрішніх органів Верховної Ради — комітетів, комісій, Апарату Верховної Ради, а також органів парламенту зі спеціальним статусом — Рахунко­вої палати і Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Значне місце в діяльності Верховної Ради України займає парламентський контроль. Парламентський контроль здійснюється, зокрема, за діяльністю уряду, за додержанням конституційних прав і свобод громадян, за надходженням і використанням бюджетних коштів, за діяльністю інших органів влади, а також щодо питань, які становлять суспіль­ний інтерес для України.

Верховна Рада України має значні повноваження по здійсненню бюджетно-фінансової функції. Зокрема Верховна Рада затверджує закон про державний бюджет та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за його виконанням, приймає від­повідне рішення щодо звіту про його виконання тощо.

В межах зовнішньополітичної функції Верховна Рада визначає засади зовнішньої по­літики, ратифікації і денонсації міжнародних договорів, схвалення рішення про надання та прийняття фінансової допомоги, про надання та прийняття військової допомоги іно­земним державам або від іноземних держав та міжнародних організацій.

Враховуючи особливості конституційної природи Верховної Ради України, її місце в механізмі держави, зміст діяльності парламенту України не обмежується лише наведени­ми функціями. Класифікація функцій Верховної Ради України має багатоаспектний ха­рактер. Так, окрім зазначеної класифікації, функції Верховної Ради України можна поді­ляти на такі види: за об’єктами (сферами) діяльності Верховної Ради України — внутрішні (політична, економічна, соціальна, духовно-культурна) та зовнішні (зовнішньополітич­на, зовнішньоекономічна, функція національної безпеки та ін.); за суб’єктами Верховної Ради України — загальнопарламентські, функції народних депутатів, функції комітетів, функції тимчасових спеціальних та слідчих комісій, функції фракцій, коаліції депутат­ських фракцій (парламентської більшості), функції опозиції; за терміном діяльності Вер­ховної Ради України — постійні та тимчасові функції; за механізмом реалізації функцій Верховної Ради України — складні (комплексні) та прості функції.

Здійснення функцій Верховної Ради України — це процедури або процес, який має свої формальні особливості, свій порядок реалізації, що має прояв у формах діяльності Верховної Ради України. Верховна Рада України здійснює діяльність у формах, що мають певні особливості, які дозволяють розмежувати ці форми на види. Різновидом таких захо­дів є: сесії, пленарні засідання, парламентські дебати, парламентські слухання з окремих питань, проведення днів уряду у Верховній Раді України, заслуховування щорічних та по­зачергових послань Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище України тощо.

Згідно зі ст. 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно. Це означає, що вона працює не безперервно, а під час певних періодів — сесій, на які збирається у кон­ституційно визначені строки, як правило, двічі на рік. Сесія є однією з основних організа­ційних форм діяльності Верховної Ради України. Саме під час сесій проводяться пленарні засідання Верховної Ради України, засідання її комітетів та комісій. Верховна Рада Украї­ни на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду і вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні і тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту.

У відповідності до Конституції України сесії Верховної Ради України можуть бути як черговими, так і позачерговими. Чергові сесії Верховної Ради України починаються пер­шого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії Вер­ховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституцій­ного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

У Конституції України встановлено також порядок і час скликання сесій в умовах вве­дення в Україні воєнного чи надзвичайного стану. Рішення про введення воєнного або надзвичайного стану в Україні приймає Президент України (пп. 20 і 21 ст. 106 Конституції України). Ці рішення згідно з п. 31 ст. 85 Конституції мають бути затверджені Верховною Радою України.

Пленарні засідання є основною формою діяльності Верховної Ради України під час сесій і являють собою регулярні зібрання народних депутатів у визначений час і у ви­значеному місці, що проводяться за встановленою процедурою, на яких розглядаються питання, віднесені Конституцією до повноважень Верховної Ради, і приймаються відпо­відні рішення шляхом голосування.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Відкритість передбачає право бути присутніми на засіданнях Верховної Ради представників засобів масової інформації, різних державних і недержавних організацій, проводити трансляції роботи сесій по радіо і телебаченню. Порядок висвітлення пленарних засідань, їх час та обсяг визначаються самою Верховною Радою України.

Крім того, у ст. 84 Конституції України передбачена можливість проведення і закри­тих засідань. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

Однією з найважливіших організаційних форм здійснення функцій Верховної Ради України є парламентські дебати. Ці питання регулюються Конституцією України і Регла­ментом Верховної Ради України. Відповідно до положень ст. 47 глави 8 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», рішення Верховної Ради України приймають­ся виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю народних депутатів від конституційного складу. Юридичний зміст парламентських дебатів являє собою врегульовану на конституційно-правовому рівні процедуру вирішення питань на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Іншою інноваційною формою діяльності парламенту є парламентські слухання, які полягають в заслуховуванні думок членів парламенту, державних і громадських діячів, а також експертів із конкретного законопроекту або іншого питання, що належить до ком­петенції парламенту.

У процесі парламентських слухань Верховна Рада отримує інформацію від органів ви­конавчої влади, від парламентських комітетів, від представників Секретаріату Президен­та України, спеціалістів наукових та консультативних установ тощо про результати роботи з окремих питань. Завдяки цим заходам відбувається максимально об’єктивне, всебічне виявлення та обговорення певних інтересів та потреб громадян України для їх подальшої реалізації шляхом прийняття законів та інших актів Верховної Ради України.

Організаційною формою діяльності парламенту України є проведення днів уряду у Верховній Раді України. Так, згідно з Постановою Верховної Ради «Про затвердження Положення про День Уряду України» у Верховній Раді України від 1 лютого 1996 р. «День Уряду України» проводиться з метою регулярного інформування народних депутатів та громадян України з актуальних питань соціально-економічного розвитку, відновлення та нарощування виробництва, внутрішньої та зовнішньої політики держави, про стан до­держання урядом вимог Конституції України, виконання законів України, постанов Вер­ховної Ради України, вироблення пропозицій щодо правового врегулювання діяльності уряду, центральних і місцевих органів виконавчої та судової влади, органів місцевого са­моврядування і пропозицій щодо зміни чинного законодавства, його доповнення та під­готовки проектів законодавчих актів.

Згідно зі ст. 46 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» рішеннями Верховної Ради України є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради. Актами Верховної Ради України є закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви.

Конституційно-правовий статус народного депутата України і правові гарантії його діяль­ності. Природа депутатського мандата. Головними дієвими особами будь-якого парламен­ту є його депутати, це стосується і українського парламенту — Верховної Ради України. У сучасній теорії конституційного права народний депутат України визначається як за­гальнонаціональний політичний діяч, що є одноособовим повноважним представником народу та членом парламенту — посадовою особою органу законодавчої влади, наділеною встановленими Конституцією і законами України повноваженнями по здійсненню функ­цій Верховної Ради України.

Правовий статус народного депутата і порядок здійснення ним своїх депутатських повноважень визначаються насамперед Конституцією України, Законом України «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р., Законом України «Про Регламент Верховної Ради України», Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Народний депутат України є повноважним представником українського народу — но­сія суверенітету та єдиного джерела влади в Україні — у Верховній Раді. Народ делегує владні повноваження своїм представникам, які покликані реалізувати народний сувере­нітет. Народне представництво є однією із визначальних рис статусу народного депутата.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входи­ти до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення прися­ги перед Верховною Радою України.

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям пер­шої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. З цього моменту і починаються повноваження народного депутата, він набуває спеціальної правосуб’єктності. До того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом, народний депутат не може брати участі у засі­даннях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повно­важення. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Після набуття депутатських повноважень народний депутат України отримує депутат­ське посвідчення та нагрудний знак народного депутата України.

Припиняються повноваження народних депутатів України одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Точніше, як закріплено в частині 2 ст. 2 Закону України «Про статус народного депутата України», повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Підстави дострокового припинення повноважень народного депутата України. Згідно зі ст. 81 Конституції України повноваження народного депутата України припиняються до­строково у разі: складення повноважень за його особистою заявою; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; визнання його судом недієздатним або безві­сно відсутнім; припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України; якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяль­ності, ці обставини ним не усунуто; невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депута­та України із складу такої фракції; його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі до­строкового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України — в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Звання народного депутата України із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, окрім дострокового припинення де­путатських повноважень у передбачених законодавством випадках, за винятком достро­кового припинення депутатських повноважень у разі смерті народного депутата.

Повноваження, які за змістом становлять визначену Конституцією та іншими зако­нами України сукупність прав та обов’язків народного депутата, наданих йому для здій­снення депутатських функцій, є центральним елементом конституційно-правового ста­тусу парламентаріїв.

Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» при виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією, законами України та за­гальновизнаними нормами моралі. У своїй діяльності він повинен дотримуватися загаль­новизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватися від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу.

Широке коло повноважень парламентаріїв можна розділити на кілька груп: права і обов’язки народного депутата у Верховній Раді та її органах; права народного депутата України щодо здійснення ним депутатської діяльності за межами парламенту.

Насамперед народний депутат України як член парламенту має право схвального голо­су щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її орга­нів, до складу яких його обрано. При цьому кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, членом яких він обраний, має один голос.

Народний депутат на пленарних засіданнях Верховної Ради, зокрема, має право: оби­рати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України, першого заступника і за­ступника Голови Верховної Ради України; обирати і бути обраним до органів парламенту; пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами; виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України; звертатися із депутатськими запи­тами, вимагати відповіді на них; брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні; виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голо­сування; висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на засі­данні; висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи призначаються на поса­ди, звільняються з посад Верховною Радою України, а також щодо яких парламент надає згоду на призначення і звільнення з посад; порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України; порушувати питання про довіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено на посади або щодо призначення на посади яких парламентом надано згоду у випадках, передбачених Конституцією України; порушувати питання про перевірку ді­яльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України, про створення з цією метою тимчасових слідчих комісій, передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня засідання текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 86 Конституції України народний депутат України має право на депу­татський запит. Депутатський запит є формою реалізації депутатських повноважень.

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, здійснена у письмовій формі, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Відповідь на депутатський запит, внесений народним депутатом, групою народних депутатів, комітетом, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс; Голові Верховної Ради і народному депутату, підпис якого під за­питом значиться першим; Голові Верховної Ради і голові комітету парламенту. Відповідь надається в обов’язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи орга­ном місцевого самоврядування, до якого було направлено запит, за підписом його керів­ника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об’єднання громадян, на ім’я яких було направлено запит.

Народний депутат України наділений повноваженнями щодо здійснення депутатської діяльності за межами Верховної Ради. Відповідно до положень Закону України «Про ста­тус народного депутата України» ці права можна згрупувати так: права у взаємовідносинах з виборцями; права у взаємовідносинах із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об’єднаннями громадян України та іноземних держав, засобами масової інформації.

Народний депутат України має право звернутися з депутатським зверненням до орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування, об’єднань громадян з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю. Депутатське звер­нення — це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівни­ків підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, здійснити певні дії, дати офі­ційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції. За своїм змістом депутатське звернення не має імперативного характеру і заявляється народним депутатом України самостійно. Такі звернення можуть бути зумовлені скаргами та заява­ми виборців, а також стосуватися інших питань депутатської діяльності, які ініціюються народним депутатом.

Складовою повноважень народного депутата України є його обов’язки, закріплені в третьому розділі Закону України «Про статус народних депутатів України». Загальним обов’язком народного депутата як представника народу, державного діяча, посадової особи є встановлені законодавством вимоги: дбати про благо України і добробут Україн­ського народу, захищати інтереси виборців та держави; додержуватися вимог Конститу­ції України, законів України, додержуватися присяги народного депутата України; бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; виконувати доручення Верховної Ради України; додержуватись трудової дисципліни та норм депутатської етики. Так, обов’язками народного депутата України у парламенті, зокрема, є: обов’язок виконувати доручення Верховної Ради Укра­їни, відповідного комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової спеціальної або тим­часової слідчої комісії Верховної Ради України, до складу яких його обрано; інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради України та її органів; на пленарних засіданнях парламенту обов’язками народного депутата є вимога бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верхо­вної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; особисто брати участь у голо­суванні з питань, що розглядаються парламентом України та його органами; та обов’язок завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради України чи її органів керівників цих органів; додержуватися вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики, а також здійснювати інші обов’язки, які передбачені діючим законодавством.

Повноваження народного депутата України складають також інші права та обов’язки, визначені конституційним законодавством.

За невиконання або неналежне виконання обов’язків до народного депутата застосо­вується, зокрема, дисциплінарна відповідальність. Так, заходами дисциплінарного впли­ву щодо народного депутата України є попередження, припинення виступу, позбавлення права брати участь у пленарних засіданнях та ін.

Ще одним важливим елементом конституційно-правового статусу народних депутатів України, своєрідним механізмом його реалізації є гарантії депутатської діяльності.

Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» держава га­рантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним де­путатських повноважень.

У загальному вигляді гарантії діяльності народних депутатів України — це сукупність політичних, правових, організаційних, матеріальних, трудових та інших умов, засобів, способів, спрямованих на забезпечення безперешкодного, повного, належного й ефек­тивного здійснення ними депутатських повноважень.

Основними гарантіями діяльності народних депутатів України згідно із Законом Украї­ни «Про статус народного депутата України» є: непорушність повноважень народного де­путата України (ст. 26), недоторканність народного депутата України (ст. 27), забезпечен­ня народному депутату України умов для виконання депутатських повноважень (ст. 28), звільнення народного депутата України від призову на військову службу або збори (ст. 29), забезпечення народному депутату України умов для підвищення професійного рівня (ст. 31), фінансування видатків, пов’язаних з депутатською діяльністю (ст. 32),фінансове, медичне та соціально-побутове забезпечення народного депутата України (ст. 33), поміч­ники-консультанти народного депутата України (ст. 34), забезпечення народних депута­тів України жилими приміщеннями (ст. 35).

За невиконання законних вимог народного депутата або створення перешкод у його роботі, а так само у разі відмови або ухилення посадових осіб органів державної влади, а також посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування від своєчасного надання на вимогу народного депутата необхідної ін­формації та документації або подання завідомо недостовірної інформації зазначені поса­дові особи несуть адміністративну, кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Парламентський контроль за до­держанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини. Його діяльність регламентується Конституцією України та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх по­новленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і грома­дянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компе­тенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закін­чення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), вве­дення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба України та сво­їм найменуванням.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахис- ної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні.

Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Уповноважений призначається строком на п’ять років, який починається з дня скла­дення ним присяги на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат.

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і грома­дянина є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організа­цій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого — акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституцій- ності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президен­та України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Подання Уповноваженого — акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, ор­ганізацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представ­ників;

2) за зверненнями народних депутатів України;

3) за власного ініціативою.

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від фор­ми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (без­діяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодав­стві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.

Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод лю­дини і громадянина, щодо яких Уповноважений уживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеці­альну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

Питання до самоконтролю

1. Що таке законодавча влада?

2. Як обирається парламент України?

3. Які функції виконує Верховна Рада України?

4. Назвіть обов’язки народних депутатів України.

5. Охарактеризуйте гарантії діяльності народних депутатів України.

Література

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопаду 1992 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 3. — Ст. 17.

3. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 січня 2010 року // Відо­мості Верховної Ради України. — 2010. — № 14-15. — Ст. 133.

4. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17 листопада 2011 року // Відомості Верховної Ради України. — 2012. — № 10-11. — Ст.73.

5. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) / Ю. Г. Барабаш. — Харків, 2004. — 192 с.

6. Георгіца А. 3. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики: автореф. дис... д-ра юрид. наук / А. 3. Георгіца, Київ, ун-т ім. Т. Шевченка. — Київ, 1999. — 31 с.

7. Конституційне право України: підручник / за ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавсько- го. — Київ, 2002. — 544 с.

8. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер’янов, О. В. Бата­нов, Ю. В. Баулін та ін.; ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. — Харків; Київ, 2003. — 808 с.

9. Конституційне право України: підручник / за заг. ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — Київ, 1999. — С. 185.

10. Конституційне право України / за заг ред. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. — Київ, 2010. - 544 с.

11. Погорілко В. Ф., Фєдорєнко В. Л. Конституційне право України / за заг. ред. В. Ф. По- горілка. — Київ, 2006. — 344 с.

12. Совгиря О. В., ШуклінаН. Г. Конституційне право України: навч. посіб. / О. В. Со- вгиря, Н. Г. Шукліна — Київ: Юрінком Інтер, 2007. — 632 с.

13. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): учебник / О. Ф. Скакун. — Харьков, 2005. — 839 с.

14. Словська І. Є. Верховна Рада України в системі вітчизняного парламентаризму: конституційно-правове дослідження: автореф. дис.... д-ра юрид. наук : 12.00.02. / І. Є. Словська, Національний університет «Одеська юридична академія». — Одеса, 2014. - 47 с.

15. Шаповал В. М. Парламент як представницький орган / В. М. Шаповал // Право Укра­їни. - 2015. - № 3. - С. 114- 134.

16. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму / Ю. С. Шемшученко // Право України — 1998. — № 1. — С. 17-20.

17. Шемшученко Ю. С. Зовнішньополітична діяльність Верховної Ради України і між­парламентські зв’язки / Ю. С. Шемшученко // Український парламентаризм: минуле і сучасне. — Київ, 1999. — С. 324-339.

18. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: підруч. — 3-тє вид. доп. і перероб. / О. Ф. Фрицький — Київ: Юрінком Інтер, 2006. — 512 с.