КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Анотація. Викладено поняття та юридичну природу державної влади, проаналізовано консти­туційні засади організації та здійснення державної влади в Україні. Охарактеризовано поняття органу держави, його ознаки та конституційний статус.

Після вивчення теми студент повинен знати:

- сутність і ознаки державної влади;

- зміст системи стримувань та противаг державної влади;

- змістовні характеристики органу державної влади;

- класифікацію органів державної влади;

- принципи організації і діяльності органів державної влади.

Ключові поняття та терміни: державна влада; орган державної влади, поділ державної влади, система стримувань та противаг, законодавча, виконавча, судова влада.

Поняття, юридична природа та структура державної влади. Організація і функціонуван­ня державної влади є однією з найважливіших складових конституційного права. Дер­жавна влада є різновидом влади в загальному значенні.

До суттєвих ознак державної влади відносять:

а) її публічно-політичний характер (вона виступає від імені всього народу й має «пу­блічну» основу своєї діяльності) та розповсюдження на певну територію;

б) наявність органів державної влади, тобто спеціального апарату (вона концентруєть­ся в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється);

в) верховенство (вона підтримується Конституцією та законами і здатна робити свої веління обов’язковими для всього населення за допомогою державного апарату та право­вих норм);

г) суверенність (вона відокремлена від інших видів влади всередині країни — від пар­тійної, церковної та ін. і від влади інших держав ззовні);

ґ) легітимність (вона на конституційно-правовому рівні юридично визнана суспіль­ством (народом), а також світовим співтовариством у міжнародних зносинах);

д) монопольне право на застосування примусових заходів для забезпечення обов’язковості своїх рішень — державна влада спирається на державно-примусові заходи в межах держави.

Державна влада є соціальним явищем, тобто важливим соціальним засобом боротьби із невизначеністю, механізмом раціонального упорядкування цілеспрямованої спільної, комбінованої діяльності людей, їх співжиття та спілкування, необхідна умова упорядку­вання суспільних відносин, управління, його основа й рушійна сила.

Державна влада в якості політичного інституту — це передбачене Конституцією та законами легітимне офіційне волевиявлення держави, її органів і посадових осіб щодо здійснення їх функцій і повноважень шляхом прийняття і реалізації правових актів. За своєю суттю державна влада — це легітимне офіційне волевиявлення держави, її органів і посадових осіб, що являє собою здійснення влади народу, вид суспільної політичної влади. За своїм змістом державна влада являє собою здійснення функцій суспільства і держави в межах наданих повноважень. За формою державна влада — це прийняття і реалізація правових актів в порядку, передбаченому Конституцією і законами (Т. В. Че- хович).

З урахуванням принципу поділу влади можна виділити три елементи державної влади, що іменуються гілками.

З погляду структури відносин влади в структурі інституту державної влади можна ви­окремити п’ять елементів, а саме:

- суб’єкт влади (носієм, суб’єктом влади є насамперед Український народ, держава, її органи й інші інститути). Поняття «суб’єкт влади» дає відповідь на питання, хто здій­снює державне управління суспільством, кому належить державна влада. Кожна суспіль­на функція виявляється в людській діяльності. Влада виявляється в діяльності суб’єктів влади, що носить різний характер;

- об’єкт влади (того, стосовно якого здійснюється державна влада, тобто підвладний). Поняття об’єкта влади відповідає на питання, на кого росповсюджується державна влада, тобто хто підпорядковується владним велінням суб’єкта, носія влади. Кожна суспільна функція, а отже, і влада, має свій об’єкт впливу. В якості такого об’єкта виступають сус­пільні відносини. Коли останні виявляються тільки в поведінці, діях людей, то об’єктом влади і є в кінцевому рахунку інші люди, підлеглі владі.

- зміст влади, що характеризується відносинами, що виникають між суб’єктами й об’єктами влади, у таких відносинах є дві сторони: нав’язування влади суб’єкта щодо об’єктів і підпорядкування об’єктів влади суб’єктам влади. Владарювання є процес здій­снення державної влади в суспільних відносинах. Відповідно до конституційних норм со­ціально-політичні відносини владарювання можуть бути двоякого роду. В одних відноси­нах народ, здійснюючи свою владу, формує органи народного представництва і контролює ці та інші органи державної влади. Є й іншого роду соціально-політичні відносини реа­лізації державної влади. Це відносини органів влади та виконавчого апарату, відносини між судом і прокуратурою, нарешті, відносини між державним апаратом і громадянами, на яких поширюється влада;

- засоби та ресурси державної влади, тобто того, за допомогою чого здійснюється дер­жавна влада. До засобів здійснення державної влади відносяться, насамперед, органи державної влади. Ресурси являють собою або важливі для об’єкта цінності (гроші, пред­мети споживання і т. д.), або засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотивацію лю­дини (телебачення, преса і т.п.), або знаряддя (інструменти), за допомогою яких можна позбавити людину тих чи інших цінностей, вищою з яких вважається, як правило, життя (зброя, каральні органи в цілому);

- методи здійснення державної влади. Основними методами здійснення державної влади є: по-перше, метод переконання, по-друге, метод примусу. До методів переконан­ня належать ідеологічні і виховні засоби, пропаганда, заохочення. Примус — це метод, заснований на застосуванні сили. Державна влада використовує обидва методи (Т.

Крім того, державна влада має конституційно-правову природу тому, що її основою є Конституція України. Отже, вона є одним з важливих, самостійних інститутів консти­туційного права України, тобто системою конституційно-правових норм, що регулюють організацію і здійснення державної влади. Це комплексний, складний інститут. Він охо­плює ряд менших за масштабом інститутів, які є його складовими. Структура системи державної влади зумовлена системними зв’язками між його складовими елементами (ін­ститутами), що перебувають у відповідній підпорядкованості один до одного. Кожному з цих елементів конституційно-правового інституту державної влади притаманна внутріш­ня єдність, яка, у свою чергу, відрізняє їх від інших інститутів.

Структура конституційно-правового інституту державної влади складається з принци­пів і норм, які утворюють його елементи до яких відносять засади про джерело державної влади, її соціальні носії, суб’єкти; характер державної влади (демократичний, правовий, соціальний, світський); про цілі та принципові напрямки діяльності державної влади; про структуру державної влади тощо.

Конституційні засади організації і здійснення державної влади в Україні. Конституційно- правове регулювання здійснення державної влади в демократичних країнах засновується на певних принципах.

Принципи організації та функціонування державної влади — це основоположні вихід­ні засади, на яких базуються побудова та діяльність органів державної влади. Вони дістали закріплення в Конституції та в законах України.

Першочергове значення у здійсненні державної влади мають загальні принципи (основні засади) державної влади.

Загальні принципи притаманні всім видам органів державної влади, державному апа­рату України в цілому, до яких, як правило, відносяться такі принципи:

- суверенності держави і державної влади;

- здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та її єдності;

- демократизму формування і функціонування органів державної влади (виборності, гласності тощо);

- верховенства права;

- гуманізму органів державної влади, визнання людини найвищою соціальною цін­ністю;

- системності і структурованості органів державної влади;

- постійності і детермінованості складу і повноважень органів державної влади;

- конституційності і законності організації і діяльності органів державної влади;

- поєднання засад колегіальності і єдиноначальності в організації і діяльності органів державної влади;

- поєднання в системі органів державної влади вищих, центральних, верховних і міс­цевих органів державної влади;

- поєднання в системі органів державної влади органів загальної і спеціальної компе­тенції;

- поєднання державної влади і безпосереднього народовладдя, безпосередньої і пред­ставницької демократії;

- поєднання державної влади і місцевого самоврядування;

- поєднання національного і міжнародного права у регулюванні організації і діяльнос­ті органів державної влади;

- територіально сті державної влади;

- гарантованості організації і діяльності органів державної влади і їх відповідальності (Т.

Крім того, потрібно виділити принцип законності, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон­ституцією та законами України.

Визначальним у функціонуванні державної влади є принцип професіоналізму, тобто наявності визначених державою вимог, професійних прав та обов’язків, що характеризу­ються як статус посадової особи та надають цим посадовим особам можливості найбільш повно реалізовувати надані повноваження.

Спеціальні принципи ж визначають побудову й функціонування лише окремих видів органів державної влади, що уособлюють законодавчу, виконавчу і судову гілки державної влади. Вони регламентуються законодавчими актами відповідних галузей права.

Принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову: теорія та практика застосування в Україні. Система стримувань та противаг. Поділ влади — один з принци­пів діючої Конституції, який закріплений у ст. 6 Основного Закону, в якій зазначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Принцип поділу влади є одним з найважливіших в організації і функціонуванні держав­ної влади в Україні. Він становить характерну ознаку, атрибут будь-якої правової держави. В основу принципу розподілу влад покладено поділ єдиної за своєю природою державної влади на відокремлені, взаємо врівноважені гілки, кожна з яких являє собою систему дер­жавних органів. Політичне обґрунтування поділу влади на три гілки полягає в тому, щоб поділити і збалансувати державно-владні повноваження за принципом компетентності між різними державними органами, встановити взаємний контроль, унеможливити узур­пацію влади — зосередження всіх повноважень або більшої їх частини в єдиному органі державної влади або в посадової особи і тим самим запобігти свавіллю. Влада в демокра­тичній державі у вигляді її трьох гілок (законодавчої, виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу.

Суть принципу поділу влади полягає в тому, що діяльність кожної із трьох гілок влади стримується і урівноважується у визначених законом межах останніми двома.

Одним із елементів реалізації принципу поділу влади у демократичній державі є систе­ма стримувань і противаг, яка певного мірою була створена для забезпечення співробітни­цтва і взаємодії всіх органів єдиної державної влади.

Система стримувань і противаг — це сукупність законодавчо закріплених повнова­жень, засобів, форм, методів, процедур, призначених для забезпечення реалізації прин­ципу поділу влади, недопущення домінування будь-якої гілки влади і досягнення дина­мічної стабільності між ними. Важливо зауважити, що система стримувань та противаг у цілому спрямована не тільки на створення механізмів взаємного контролю та стриму­вання, але й спонукати учасників конституційно-правових відносин до консолідації та єдності. Так, відповідно до статті 11 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», програма діяльності Кабінету Міністрів України базується на узгоджених політичних по­зиціях та програмних завданнях коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Більш того, згідно зі ст. 87 Конституції України, питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися протягом року після схвалення Програми ді­яльності уряду. Отже, з фактом затвердження програми Кабінету Міністрів України за­конодавець пов’язує досягнення певного консенсусу між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Головним призначенням і завданням системи стримувань та противаг є забезпечення політичної стабільності та безперервності функціонування державної влади; узгодження дій всіх гілок влади, недопущення кризи діяльності державного механізму.

Системі стримувань і противаг притаманні певні специфічні ознаки:

1) системність та цілісність її елементів, тобто концепція стримувань і противаг діє як цілісна система взаємопов’язаних елементів, поодинокі елементи якої не здатні забезпе­чити баланс влади в системі;

2) виходить з принципу поділу влади та забезпечує його ефективну реалізацію;

3) базується на взаємодії, взаємозалежності та взаємопроникненні гілок влади як пер­винних принципах реалізації та функціонування системи стримувань і противаг;

4) реалізується через систему політико-правових засобів втручання однієї гілки влади у сферу компетенції іншої, а також незалежному самостійному політико-правовому статусі гілок державної влади;

5) забезпечує сталість та ефективність механізму державної влади при реалізації функ­цій та завдань держави;

6) запобігає узурпації влади, створюючи систему комплексних елементів контролю за діяльністю гілок державної влади;

7) гарантує основні права і свободи людини та громадянина, тим самим створюючи підґрунтя для існування демократичної правової держави.

У сучасній теорії та практиці конституційного права України існують та використо­вуються такі найбільш загальні елементи системи стримувань і противаг: різні терміни функціонування державних органів влади; різні способи формування гілок влади; відкла- дальне право вето Президента щодо прийнятих парламентом законів; інтерпеляція (за­пити депутата); створення контрольних і слідчих комісій парламенту; інвеститура (вотум довіри) — при формуванні уряд повинен одержати довіру парламенту; право промульга­ції, під яким розуміють дії глави держави з метою визнання та офіційного оприлюднення прийнятого парламентом закону для забезпечення його чинності та реалізації; інститут контрасигнування, за якого акти президента діють лише за умови скріплення їх підписом прем’єр-міністра або міністра, відповідального за виконання цього акта; колегіальний характер уряду; конституційно-правова відповідальність вищих державних органів та по­садових осіб.

Таким чином, система стримувань і противаг є способом організації взаємодії вищих ор­ганів державної влади, що передбачає функціонування цілісної системи взаємопов’язаних конституційно-правових та політико-правових інститутів, які забезпечують взаємодію, взаємозалежність повноважень гілок державної влади з метою їх урівноваження, взаємо- стримування та створення дієвого механізму запобігання узурпації державної влади, що у свою чергу гарантує дотримання основних прав та свобод людей, а також ефективність механізму державної влади.

Поняття органу держави, його ознаки та конституційний статус. Класифікація (види) органів державної влади. Демократизація організації і діяльності державного апарату. Ор­ган держави (державний орган) — це відносно самостійна, організаційно та структурно відокремлена частина державного механізму, створена відповідно до Конституції та за­конів України, наділена державно-владними повноваженнями, а також правовими та матеріальними ресурсами, необхідними для здійснення завдань і функцій держави. Буду­чи невід’ємною складовою частиною державного механізму в цілому, кожен державний орган має лише йому притаманне функціональне призначення, яке зумовлюється його функціями та повноваженнями. Органи державної влади уособлюють державу, яка являє собою найбільш важливий компонент механізму здійснення повновладдя народу.

Органу держави, як будь-якій державній організації, притаманні певні ознаки. Серед них слід виокремити такі основні:

1) визначення конституцією або іншими законами спеціальних функцій та компетен­ції, які ним здійснюються від імені держави;

2) орган державної влади створюється, реорганізується і ліквідується у певному, чітко врегульованому у законодавстві порядку. Це може здійснюватися безпосередньо народом країни шляхом проведення виборів та державою через уповноважені нею органи;

3) функціональна взаємодія з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено тільки те, що не заборонено законом»;

4) наявність службовців, які перебувають в особливих правовідносинах один з одним та з органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень встановлюються законом і конкретизуються у посадових інструкціях, штатних розписах тощо;

5) відносини між службовими, посадовими особами будуються на засадах субординації і координації, що визначено у законодавстві;

6) для здійснення завдань і функцій держави державний орган наділяється державно- владними повноваженнями. Це означає, що: а) державний орган вправі виступати від іме­ні держави безпосередньо (наприклад, суди здійснюють судочинство від імені України); б) державний орган приймає обов’язкові до виконання всіма суб’єктами правовідносин юридичні акти (нормативно-правові, індивідуальні, змішані), які є чинними на всій те­риторії України або на її частині, в залежності від того, до якого рівня належить орган, що його видав (наприклад, закони, що приймаються Верховною Радою України, укази, що видаються Президентом України діють на всій території держави; акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій діють на відповідних частинах території України тощо); в) державний орган вправі здійснювати забезпечення і захист цих вимог від порушень шляхом застосування методів виховання, переконання, стимулювання, а за потреби — державного примусу;

7) орган державної влади використовує в офіційному порядку державні символи, так на його печатках зображується державний герб, на приміщеннях і будинках органів дер­жавної влади піднімається державний прапор тощо;

8) необхідна матеріальна база (державне майно, що знаходиться в його оперативному управлінні; рахунки в банку; джерело фінансування — державний бюджет);

9) організаційна структура (будується за видами окремих служб і штатним розписом);

10) територіальний масштаб діяльності.

Конституція України 1996 р. не використовує категорію «державний орган» чи «орган держави», проте вони містяться в чинних законах та інших нормативних актах. Однак чинний Основний Закон держави оперує поняттям «органи державної влади», яким ви­значається сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Термін «орган державної влади» є вихідним за Конституцією України. Так, у частині другій ст. 59 зга­дуються державні органи. Системний аналіз змісту Конституції України дає можливість зробити висновок, що поняття «орган державної влади» і «державний орган» ототожню­ються. Виходячи з конституційних положень формується конституційно-правовий статус державного органу, у структурі якого можна виділити такі елементи:

- місце і роль у суспільстві та державі, соціально-політичне призначення — ця ха­рактеристика може бути використана для розкриття питання взаємовідносин держав­ного органу із суспільством і державою, а також з іншими державними і громадськими структурами та зосередження уваги на функціях і його соціально-політичній значу­щості;

- загальна правоздатність як фундамент для включення того чи іншого суб’єкта до конституційно-правових відносин, оскільки вона розкриває правові зв’язки суб’єктів, зміст яких зумовлює наявність прав і обов’язків, що є передумовою об’єднання пра­воздатності та дієздатності суб’єктів конституційного права в одне поняття — право- суб’єктність;

- права і обов’язки або компетенція і повноваження — цей елемент займає централь­не місце в юридичній характеристиці державного органу і слугує своєрідною правовою метою встановлення його статусу. При цьому важливо розуміти співвідношення понять «повноваження» і «компетенція». Термін «повноваження» тлумачиться як право, нада­не кому-небудь для здійснення чогось; право на діяння від імені когось, на прийнят­тя рішень на власний розсуд. Тобто державний орган вправі реалізувати надані повно­важення від імені держави. Компетенція визначається як коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу, та предмети відання (коло суспільних відносин, на які поширюється функціонування відповідного державного органу);

- гарантії стійкості і реального правового стану являють собою систему правових умов, засобів і заходів, які забезпечують перехід нормативних установ до фактичного стану дер­жавного органу у визначеній державній і суспільній сфері (С. Глугценко);

- спосіб формування та припинення діяльності персонального складу.

Органи державної влади, залежно від обраного критерію класифікації, можна поділити на певні групи:

за функціональним призначенням органи державної влади поділяються на: єдиний орган законодавчої влади — Верховну Раду України; органи виконавчої влади — Кабінет Міні­стрів України, інші органи виконавчої влади; органи судової влади;

за способом утворення державні органи можна поділити на ті, які обираються безпосе­редньо народом (Верховна Рада України, Президент України), — їх називають органами первинного представництва, і ті, які формуються спільно чи окремо органами первин­ного представництва (Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, суди) — вони мають назву органів вторинного представництва;

за територією поширення державно-владних повноважень органи державної влади поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавними органами державної влади України є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України. До місцевих органів державної влади належать місцеві державні адміністрації, місцеві ор­гани міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

за характером компетенції виокремлюють органи загальної (Президент України, Вер­ховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцева державна адміністрація) та орга­ни спеціальної компетенції. Органи державної влади спеціальної компетенції здійснюють управління державними справами в певній, чітко визначеній сфері суспільних відносин. До таких органів належать: Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство охоро­ни здоров’я, Служба безпеки України тощо;

за порядком функціонування й ухвалення рішень', колегіальні (уряд) й одноособові (місце­ва державна адміністрація, міністерство);

за строком функціонування', постійні та тимчасові (створюються для досягнення корот­кострокових цілей);

за правовими формами роботи і функціональною спрямованістю'.

- правотворчі — Верховна Рада України, Президент України;

- правозастосовні — Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації;

- правоохоронні — Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України;

- контрольно-наглядові — Рахункова палата.

Демократизація державного апарату — це залучення громадян до реалізації своїх прав щодо управління державними справами та здійснення публічно-правового контролю за виконанням завдань, функцій і повноважень органів державної влади з метою забезпе­чення законності, політичної, соціальної та економічної ефективності їх діяльності, за­побігання бюрократизму, протекціоналізму і корупції.

Сучасними методами демократизації державної влади в Україні є народна законодавча ініціатива, способи формування державних органів шляхом виборів або призначення за конкурсом, електронна демократія (петиції Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України тощо), громадські слухання, звернення громадян.

Система органів державної влади в Україні. Органи державної влади України формують певну систему, яка характеризується функціональною та організаційною єдністю. Єдність системи органів державної влади, передусім, зумовлена метою їх діяльності та соціальним призначенням. Діяльність органів державної влади покликана відображати інтереси та волю народу, яку вони мають втілювати у життя. Функціональна єдність системи органів державної влади викликана спільністю їхніх завдань і функцій, що реалізується у процесі їх взаємодії. Організаційна єдність системи органів державної влади проявляється у дії системи стримувань та противаг, участі у формуванні різних органів та здійсненні вза­ємоконтролю.

Системність в організації державної влади спричинена як конституційними принци­пами, покладеними в її основу, так і функціями й завданнями державно-владної діяль­ності. Поділ державної влади на три гілки одночасно передбачає й тісну співпрацю та взаємодію всіх державних інституцій, які діють не розрізнено, а спільно, скоординовано і взаємоузгоджено. А ефективне виконання функцій державно-владної діяльності, основ­ними з яких є законодавче врегулювання суспільних відносин, забезпечення виконання прийнятих законів і розв’язання правових спорів, забезпечується узгодженою діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Таким чином, органи державної влади у своїй сукупності становлять єдину, цілісну і внутрішньо узгоджену систему, чим забезпечується ефективне функціонування держав­ного механізму в цілому.

У системі органів державної влади виділяють: органи законодавчої, виконавчої та су­дової влади.

Органи законодавчої влади в демократичних державах — це представницькі законо­давчі органи — народні (національні) представництва або легіслатури, що утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, а їх основною функцією згідно з принципом поділу влади є законотворчість. Згідно зі ст. 75 Конститу­ції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Органи виконавчої влади утворюються для здійснення виконавчої і розпорядчої ді­яльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-полі­тичною сферами суспільного життя. До системи органів виконавчої влади Конституція відносить насамперед Кабінет Міністрів України — вищий орган у цій системі, Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади:

- центральних — міністерств, агентств, інспекцій, служб та центральних органів ви­конавчої влади зі спеціальним статусом (наприклад, Антимономольний комітет України, Фонд державного майна) тощо;

- місцевих — місцевих державних адміністрацій, територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Особливі риси органів виконавчої влади: їх персональний склад формується шляхом призначення; вони здійснюють особливий вид діяльності — виконавчу і розпорядчу ді­яльність, спрямовану на виконання Конституції і законів України, актів Президента України як безпосередньо, так і шляхом адміністративної правотворчості; їх функціону­вання ґрунтується на засадах поєднання єдиноначальності та колегіальності.

Органами судової влади є суди, що реалізують свої повноваження шляхом цивільного, кримінального, господарського та адміністративного судочинства. До системи судових органів в Україні відносять суди. Характерними ознаками органів судової влади є те, що вони:

- здійснюють особливу юрисдикційну діяльність — правосуддя. Вона має правоохо­ронний характер, спрямована на охорону від будь-яких зазіхань на закріплені Конститу­цією України засади конституційного ладу, права і свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства;

- функціонують в особливих процесуальних формах із дотриманням спеціальних принципів — гласності при розгляді справ, змагальності та рівноправності сторін тощо.

Окреме місце в системі органів державної влади України посідає глава держави — Пре­зидент України. Конституція України не відносить його до жодної з гілок влади (законо­давчої, виконавчої чи судової) та затверджує його статус як глави держави, що дає мож­ливість зробити висновок про особливий характер президентської влади як специфічної самостійної гілки влади (представницької, арбітражної, за Б. Константам). Проте це не означає, що Президент України стоїть над усіма іншими гілками влади, які мали б бути йому підпорядковані. Здійснюючи функції глави держави, Президент України бере участь у формуванні інших гілок влади (наприклад, призначає третину суддів Конституційного Суду України) і взаємодіє з ними.

Конституцією України передбачено й низку інших державних органів, що не належать до жодної з трьох гілок державної влади. Зокрема, Конституційний Суд України як єди­ний орган конституційної юстиції. Прокуратура України як єдина система, на яку покла­даються: підтримання публічного обвинувачення в суді; організація і процесуальне керів­ництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних ви­падках і в порядку, що визначені законом.

Особливим є місце в системі органів державної влади таких конституційних органів, як:

- Рахункова палата, на яку покладається функція здійснення від імені Верховної Ради України контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх вико­ристанням;

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламент­ський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- Вища рада правосуддя, яка покликана забезпечити належний фаховий рівень суддів­ського корпусу України, ухвалювати рішення стосовно порушення суддею чи прокуро­ром вимог щодо несумісності, про тимчасове відсторонення судді від здійснення право­суддя та звільнення судді з посади; розглядати скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; надавати згоду на затримання судді чи утримання його під вартою тощо;

- Центральна виборча комісія, що є постійно діючим колегіальним державним орга­ном, який наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, місцевих виборів, всеукраїнського і місцевих референдумів.

У цілому система державних органів України відповідає загальновизнаним демокра­тичним засадам організації державної влади, а у своїй сукупності всі державно-владні ін­ституції забезпечують ефективну реалізацію функцій держави.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть поняття та ознаки державної влади.

2. Які засади функціонування державної влади закріплюються в Конституції України?

3. У чому полягає функціонування системи стримувань та противаг державної влади в Україні?

4. Який прояв має демократизація державного аппарату в Україні?

5. Дайте визначення поняття «орган державної влади».

6. Які критерії класифікації органів державної влади виділяють в науці конституційного права?

7. Визначте систему органів державної влади в Україні.

Література

1. Глущенко С. В. До питання про конституційно-правовий статус державного органу / С. В. Глущенко //Адвокат. — 2012. — № 6. — С. 28-33.

2. Духаніна Т. І. Державна влада в Україні в контексті глобальних трансформацій / Т. І. Духаніна // Вісник Національної академії державного управління при Президен­тові України* : Наук, журнал. — 2014. - № 2. — С. 56-63.

3. Жаровська І. М. Теорія влади: навч. посібник / І. М. Жаровська ; ред. О. М. Нещерет- на. — Харків: Право, 2016. — 239 с.

4. Жук Н. А. Парламент, Президент, уряд: через взаємостримування до рівноваги: моно­графія / Н. А. Жук. — X. : Харьков юрид., 2007. — 320 с.

5. Скрипнюк В. Забезпечння ефективності функціонування системи демократичної влади: Україна і зарубіжний досвід // Право України* : Юрид. журн. - 2015. - № 5. - С. 72-80.

6. Скрипнюк В. Розвиток системи державної влади в Україні : конституційно-правові аспекти : монографія / Валентина Скрипнюк. — Київ : Логос, 2010. — 504 с.

7. Фрицький О. Ф. Державна влада як інститут конституційного права / О. Ф. Фрицький // Антологія української юридичної думки / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — Київ : Юридична книга, 2005. — Т. 10: Юридична наука незалежної України. — С. 342-355.

8. Чехович Т. В. Державна влада як інститут конституційного права України: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Т. В. Чехович. — Київ, 2005. — 19 с.

9. Чехович Т. В. Сутність та юридична природа державної влади / Т. В. Чехович // Ча­сопис Київського університету права. — К.: Київський університет права, 2003. — № 3. - С. 18-21

10. Шатіло В. Принципи діяльності державної влади і методи їх здійснення / В. Шаті- ло // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка: Юридичні на­уки. 1958. - 2014. - Вип. 1(99). - 134 с.