ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Анотація. Розкрито становлення та охарактеризовано сучасний стан інституту президентства в Україні. Розкрито роль та місце Президента України в системі органів державної влади та по­рядок вступу на поста Президента України.

Після вивчення теми студент повинен знати:

- роль та місце Президента України в системі органів державної влади;

- історію становлення інституту президентства в Україні;

- порядок вступу на пост Президента України;

- повноваження Президента України, підстави та порядок їх припинення;

- конституційно-правовий статус Ради національної безпеки та оборони України;

- правовий статус допоміжних, консультативних та інших органів і служб при Президентові України.

Ключові слова: ПрезидентУкраїни, Інститут президентства, інавгурація, імпічмент, Рада націо­нальної безпеки та оборони України, Адміністрація Президента України.

Інститут президентства в Україні: історія становлення й сучасний етап розвитку. Роль та місце Президента України в системі органів державної влади. У більшості країн світу ін­ститут президентства належить до найважливіших елементів системи державної влади. Президент — це, як правило, одноособовий виборний глава держави в країнах з республі­канською формою правління.

У юридичній літературі використовують терміни «інститут президентства» та «інсти­тут Президента». Однак вони не тотожні. «Інститут президентства» — це система право­вих норм, які спрямовані на регулювання суспільних відносин, змістом яких є діяльність Президента України. Водночас під «інститутом Президента України» розуміється орган держави в цілісній системі вищих органів державної влади, діяльність якого регулюється нормами інституту президентства (В.

Термін «президент» походить від латинського praesidens, що означає «той, хто сидить спереду». Вперше інститут президентства введено Конституцією США 1787 р. Пер­шим президентом на Європейському континенті став у Франції Луї Наполеон Бонапарт 20 грудня 1848 р.

В Україні зародження демократичного суспільства розпочалося ще за часів коза­цтва, але розвиток демократії та інституту президентства почався на початку XX ст. Під час діяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали, які повинні були закласти основу демократизації українського суспільства. Останнім Універса­лом Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А згодом Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

В незалежній Україні посада Президента вперше введена законом України «Про Пре­зидента Української РСР» від 5 липня 1991 р. Згідно зі ст. 1 цього закону президент ви­знавався найвищою посадовою особою Української держави та главою виконавчої влади. Як глава держави Президент України виконував наступні функції: був гарантом націо­нальної безпеки, свободи громадян, державного суверенітету, додержання Конституції та законів; мав проводити у життя Конституцію і закони України, представляти державу у міжнародних відносинах, вживати заходів щодо забезпечення обороноздатності та наці­ональної безпеки.

Перші вибори президента у незалежній Україні відбулися 1 грудня 1991 р. Першим Президентом України, обраним на загальних виборах, став Л. Кравчук, якого підтримала більш як половина населення країни вже в першому турі.

В подальшому статус Президента України був уточнений Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до при­йняття нової Конституції України від 18 червня 1995 р., згідно з яким Президент України визнавався главою держави та главою державної виконавчої влади.

Конституція України 1996 р. у статті 102 визначає Президента України — главою дер­жави, що виступає від її ім’я, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України за Конституцією посідає особливе місце у державно-правовому ме­ханізмі. Не будучи віднесеним Основним Законом до жодної з гілок влади, він бере ак­тивну участь у законотворенні, є ключовою фігурою у системі виконавчої влади, має деякі організаційні повноваження щодо функціонування судової влади. Це зумовлено встанов­леною Конституцією змішаною моделлю республіканського правління, відповідно до якої Президент має значні компетенційні преференції (кадрові й установчі), але вони належать йому як главі держави, а не як главі виконавчої влади. Будучи функціонально носієм важ­ливих повноважень виконавчої влади, Президент не належить до системи її органів.

Аналізуючи особливе місце Президента України в системі органів державної влади, слід згадати поряд з принципом поділу влади концепцію так званої врівноважуючої (ней­тральної) влади — влади балансу та злагоди (Б. Констант, Гегель, Л. Штейн, Ф. Кокошкін і Н. Захаров). Це влада, що має впорядковувати дії різних гілок влади, вирішувати їх взаємні конфлікти, при цьому бути незалежною, авторитетною та нейтральною до інших. Таким ознакам саме й відповідає посада Президента України. Він забезпечує погоджене функ­ціонування та взаємодію всіх органів державної влади, виступаючи своєрідним арбітром.

Конституційно-правовий статус Президента України. Порядок вступу на пост Президента України. Конституційно-правовий статус Президента України визначається розділом V Конституції України.

Відповідно до ст. 102 Основного Закону Президент України є главою держави і висту­пає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної ці­лісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Президентом може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем вибо­рів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Порядок проведення виборів Президента України встановлено Законом України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. № 474-ХІУ.

Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними. Чергові вибори Президента України відбуваються в останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента України. Позачергові вибори Президента України відбуваються в останню неділю дев’яностоденного строку з дня їх призначення Верховною Радою України.

Після обрання кандидат, що переміг, вступає на посаду Президента України шляхом інавгурації. Інавгурація {від лат. іпаи§иго —посвячую) — це урочиста церемонія вступу на пост глави держави. Зазвичай ця церемонія відбувається на спеціальному засіданні пар­ламенту або більш широкої колегії за участі депутатів парламенту, членів уряду, представ­ників політичних і бізнесових кіл, авторитетних громадсько-політичних та культурних діячів, представників дипломатичних місій іноземних держав і міжнародних організацій.

Відповідно до ст. 104 Конституції України новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

В Україні порядок проведення інавгурації регулюється Указом Президента України «Про забезпечення проведення церемонії вступу на пост новообраного Президента Укра­їни» від ЗО листопада 1999 р. № 1509/99.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України урочисте засідання з нагоди вступу на пост новообраного Президента України відкриває Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності або нездійснення ним своїх повноважень з інших причин — один з його заступників.

Головуючий запрошує до трибуни Голову Конституційного Суду України для приве­дення до присяги Президента України і надає йому слово. Президент України проголошує присягу народові України, підписує її і передає підписаний текст Голові Конституційного Суду України. Голова Центральної виборчої комісії вручає новообраному Президентові України посвідчення Президента України, а голова Конституційного Суду — офіційні символи влади президента. Після проголошення Президентом України звернення до на­роду України головуючий оголошує про закриття урочистого засідання з нагоди вступу на пост новообраного Президента України.

Свої обов’язки Президент України виконує до вступу на пост новообраного глави дер­жави (обраного на чергових президентських виборах).

Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повнова­жень. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно.

Повноваження Президента України.

Повноваження президента для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами (С. Агафонов):

1) у сфері державного будівництва;

2) у сфері нормотворчої діяльності;

3) у сфері забезпечення конституційної законності;

4) у галузі оборони і національної безпеки;

5) у сфері реалізації гарантій щодо забезпечення прав і свобод громадян;

6) у сфері зовнішньої політики і міжнародних відносин.

Повноваження Президента України у сфері державного будівництва умовно можна по­ділити на такі групи:

- установчі повноваження щодо створення, реорганізації та ліквідації органів дер­жавної влади (наприклад, відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України утворює суди у визначеному законом порядку);

- номінаційні повноваження щодо формування персонального складу державних орга­нів (наприклад, відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнарод­них організаціях; вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України після одержання такої пропозиції; вносить до Верховної Ради України подання про при­значення міністра оборони України, міністра закордонних справ України; призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади голови Служби безпеки Укра­їни; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України);

- процедурні повноваження щодо процедур формування органів державної влади (на­приклад, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України призна­чає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією України).

У сфері нормотворчої діяльності Президенту України належать наступні повноважен­ня: право законодавчої ініціативи (ч. 1 ст. 93 Конституції України); повноваження щодо підписання та обнародування законів (промульгація) (ст. 94, п. 29 ч. 1 ст. 106 Конститу­ції України); право призначати та проголошувати всеукраїнський референдум (п. 6 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

У сфері забезпечення конституційної законності Президент України має право звер­татися до Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 150 Конституції України); зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одно­часним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України); скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України); скасовує відповідно до закону рішення го­лів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України (ч. 8 ст. 118 Конституції України); має право «вето» (ч. 2 ст. 94 Конституції України).

У сфері оборони та національної безпеки Президент України: є Верховним Головноко­мандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище ко­мандування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави (п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції Украї­ни); очолює Раду національної безпеки і оборони України(п. 18 ч. 1 ст. 106 Конституції України); вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань (п. 19

ч. 1 ст. 106 Конституції України); приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (п. 20 ч. 1 ст. 106 Консти­туції України).

У сфері забезпечення прав і свобод громадян, у широкому значенні з ними пов’язані всі повноваження глави держави. У вузькому розумінні до цих повноважень належать ухва­лення рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснення помилування (пункти 26, 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

У сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин Президент України представ­ляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; ухвалює рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає ві­рчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав (пункти 3- 5 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

Президент України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією України, і не може передавати їх іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає ука­зи і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Акти Прези­дента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 цієї статті, скріплюють підписами Прем’єр-міністр України і міністр, відповідальний за акт та його виконання.

Укази — це рішення Президента, що мають нормативний характер, тобто містять за­гальні правові приписи невизначеному колу суб’єктів, розраховані на довготривале і ба­гаторазове застосування.

Розпорядження — це владний акт Президента, виданий у межах його компетенції, що має обов’язкову силу для фізичних та юридичних осіб, яким його адресовано. Розпоря­дження можуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конкретного вико­навця. Це організаційно-оперативні акти, які мають допоміжне значення в правовому регулюванні діяльності глави держави.

Порядок оприлюднення актів Президента України визначається Указом Президен­та України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та на­брання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 0503/97. Відповідно до даного Указу акти Президента України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття підлягають опри­людненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях — «Офіційному віснику України» та газеті «Урядовий кур’єр».

Підстави та порядок припинення повноважень Президента України. Стаття 108 Консти­туції України передбачає можливість дострокового припинення повноважень Прези­дента України у разі: відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; усунення з поста в порядку імпічменту; смерті.

Як правило, під відставкою розуміють залишення державної посади особою, що її за­ймає, за власним бажанням або усунення її з цієї посади через причини об’єктивного чи суб’єктивного характеру. Положення статей 108, 109 Конституції України дозволяють зробити висновок, що під відставкою Президента України слід розуміти залишення по­ста Президента України виключно з власної ініціативи і при забезпеченні повної добро­вільності прийняття такого рішення. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я згідно зі ст. ПО Конституції України має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України, — за зверненням Верховної Ради України і медичного висновку. Під неможливістю виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я розуміють такий стан здоров’я Президента Украї­ни, внаслідок якого він не лише не може виконувати свої обов’язки на час обговорення цього питання Верховною Радою України, а й не зможе їх виконувати і в майбутньому. Це означає, що тимчасовий розлад здоров’я не може бути підставою для прийняття рішення про дострокове припинення повноважень Президента України внаслідок неможливості виконання ним своїх повноважень за станом здоров’я.

За загальним правилом, Президент України як глава держави не несе політичної або юридичної відповідальності за свої дії. Проте в особливих випадках Президент України підлягає відповідальності, що передбачено ст. 111 Конституції України, — він може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним дер­жавної зради або іншого злочину.

Конституція України та Регламент Верховної Ради України передбачають досить складну процедуру імпічменту. Так, застосування процедури імпічменту можливе за умо­ви: наявності висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачено Президента України, містять ознаки державної зради або іншого злочину; наявності ви­сновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури роз­слідування і розгляду справи про імпічмент.

Процедура імпічменту згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 12-рп від 10 грудня 2003 р. (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) здійсню­ється без порушення проти Президента України кримінальної справи та включає такі стадії:

- ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

- прийняття Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конститу­ційного складу рішення про звинувачення Президента України;

- прийняття Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конститу­ційного складу рішення про усунення Президента України з поста.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасо­ву слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Спеціальна тимчасова слідча комісія має право користуватися всіма засобами встанов­лення істини: допитувати свідків, вимагати і досліджувати (вивчати) документи, прово­дити експертизи, слідчі експерименти тощо.

Конституційно-правовий статус Ради національної безпеки та оборони. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони заснована Ука­зом Президента України від ЗО серпня 1996 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України».

Правовий статус Ради Національної безпеки та оборони визначається Конституцією України та Законом України «Про Раду національної безпеки та оборони України» від 5 березня 1998 р.

Відповідно до ч.З ст. 107 Конституції України, Головою Ради національної безпеки та оборони за посадою є Президент України. Таке положення є логічним з огляду на те, що саме глава держави конституційно визначений як Верховний Головнокомандувач Зброй­них Сил України, (п. 17 ч. 1 ст. 107, ст. 102 Конституції). У разі дострокового припинен­ня повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, ПО і 111 Конституції України виконання обов’язків Голови Ради національної безпеки і оборони України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем’єр-міністр України, міністр оборони України, голова Служби безпеки України, мі­ністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ України. Членами Ради на­ціональної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також інші особи, визначені Президентом України.

Функціями Ради національної безпеки і оборони України є:

1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зо­внішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при ви­никненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

З метою реалізації покладених на неї функцій Рада національної безпеки та оборони наділена широким колом повноважень. Зокрема, до них належать:

1) прийняття рішення щодо: визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у по­літичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інфор­маційній та інших сферах;

2) розробка проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони;

3) удосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

4) визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України; пи­тань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; невідкладних заходів із розв’язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України;

5) координація виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони Украї­ни рішень, введених в дію указами Президента України, і поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції; та інші повноваження, віднесені до її ком­петенції Конституцією та Законом України «Про Раду національної безпеки та оборони України».

Основною організаційною формою діяльності Ради безпеки та оборони України є її засідання, на яких члени голосують особисто. Делегування ними обов’язку бути присут­німи на засіданні іншим особам не допускається.

Таким чином, Рада національної безпеки та оборони України є допоміжним органом при Президентові України зі спеціальною компетенцією, діяльність якого дає можливість главі держави повно й ефективно забезпечувати правовий режим національної безпеки та оборони.

Допоміжні, консультативні та інші органи і служби при Президентові України. Відповід­но до п. 28 ч.І ст.106 Конституції України, Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень кон­сультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Основною ознакою органів, що входять до складу апарату Президента України, є їх допоміжний характер. Такі органи не наділені державно-владними повноваженнями і не несуть конституційно-правової від­повідальності, на відміну від глави держави. Особливості діяльності таких органів визна­чаються участю їх у здійсненні повноважень Президента.

На теперішній час існує близько 50 допоміжних структур при Президентові України. їх кількість періодично змінюється залежно від потреб Президента України. Оскільки вони вирішують різні завдання та виконують різні функції, розрізняються за своїм призначен­ням, а отже, необхідна чітка класифікація цих державних установ.

Допоміжні структури при Президентові України, крім Ради національної безпеки та оборони України та представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, створюються на підставі окремих положень, які затверджує Президент України. Це зумов­лено тим, що глава держави може приймати рішення про створення допоміжних структур ситуативно, відповідно до актуальних завдань суспільного розвитку.

За родовою ознакою «забезпечення діяльності Президента України» координаційні, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби умовно можна поєднати тер­міном «допоміжні структури при Президентові України (допоміжні структури)», оскільки координаційні, консультативні, дорадчі функції різних органів і служб спрямовані на на­дання Президентові організаційної, правової, консультативної, інформаційної, експерт­но-аналітичної та іншої допомоги (Н. Коваль). Конституційна природа цих органів без­посередньо пов’язана з конституційним статусом Президента України, його функціями і повноваженнями.

Допоміжні структури систематизуються за порядком їх створення; за критерієм часу допоміжні органи при Президентові України поділяються на постійні, які створюються без обмеження у часі, та тимчасові, робота яких завершується після виконання постав­лених перед ними Президентом України завдань; за предметом їхньої діяльності — на загальні та спеціальні; за сферами діяльності і повноваженнями Президента України; за поділом між функціональним здійсненням обов’язків допоміжними органами — Адміні­страція, ради, комісії, комітети, координаційні центри, асамблея, робочі групи, служби, управління, фонди, науково-дослідні інститути; залежно від суб’єктного складу тощо. Ця класифікація допоміжних структур при Президентові України не є вичерпною у зв’язку з постійними змінами у суспільстві, які відбуваються через об’єктивні причини.

У згаданій системі органів надзвичайно важливу роль відіграє Адміністрація Президен­та України, яка є постійно діючим допоміжним органом. Глава Адміністрації Президента України, заступник, перший помічник Президента України, помічники, радники Пре­зидента України, прес-секретар Президента України, уповноважені Президента України призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України. Інші працівники Адміністрації призначаються на посади і звільняються з посад главою Адміністрації Пре­зидента України, якщо інше не передбачено актами Президента України. Схему розподілу обов’язків між главою Адміністрації Президента України, його першими заступниками та заступниками, першим помічником Президента України, закріплення за ними самостій­них структурних підрозділів Адміністрації Президента України затверджує глава Адміні­страції Президента України. Адміністрація Президента України є ключовим елементом організаційно-правового забезпечення реалізації Президентом України державної вну­трішньої і зовнішньої політики. Особливість функціонування Адміністрації Президента України полягає в тому, що її структурні підрозділи в окремих випадках забезпечують ді­яльність не лише глави держави, а й інших утворених ним органів на постійній або тим­часовій основі.

Ще одним таким органом є Представництво Президента України в Автономній Респу­бліці Крим, діяльність якого передбачено ст. 139 Конституції України, ч. 4 ст. 5 Конститу­ції Автономної Республіки Крим та Законом України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 2 березня 2000 р. Представництво є держав­ним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконан­ню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України. Представництво утворюється главою держави і безпосередньо йому підпорядковується. Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Рес­публіці Крим.

Заслуговує на увагу такий орган, як Конституційна комісія. Конституційну комісію як спеціальний допоміжний орган при Президентові України було утворено відповідно до п. 28 ч. 1 ст. 106 Конституції України Указом Президента «Про Конституційну комісію» від 3 березня 2015 р. № 19/2015. Мета її створення полягає у необхідності напрацювання узгоджених пропозицій щодо змін до Конституції України із залученням до цієї робо­ти представників різних політичних сил, громадськості, вітчизняного та міжнародного експертного середовища, сприяння досягненню громадського та політичного консенсусу щодо вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні.

Персональний склад Конституційної комісії був затверджений Президентом України 31 березня 2015 р. (Указ Президента України «Питання Конституційної комісії» від 31 бе­резня 2015 р. № 190/2015). До складу Конституційної комісії увійшли депутати парла­ментських фракцій, Голова Верховної Ради України, заступник Голови Верховної Ради, три колишні президенти України, міністр юстиції України, представник Адміністрації Президента, відомі українські науковці в галузі права, практикуючі адвокати, судді, судді Конституційного Суду у відставці, суддя Європейського суду з прав людини у відставці, голова Ради суддів України, представники асоціацій органів місцевого самоврядування, представник Меджлісу кримськотатарського народу, представники громадських органі­зацій тощо.

Повноваження всіх допоміжних структур при Президентові України різняться між со­бою, що об’єктивно зумовлено відмінністю їхніх функцій, однак при цьому вони мають спільне та єдине призначення — забезпечення здійснення Президентом України своїх повноважень. Варто зауважити, що залежно від різних факторів допоміжні структури при Президентові України можуть створюватися зі статусом юридичної особи або без такого статусу. В Україні немає єдиного нормативного акта, що комплексно визначає інститу- ційні та організаційно-правові засади функціонування допоміжних структур при Прези­дентові України.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте конституційно-правовий статус Президента України.

2. Класифікуйте повноваження Президента України.

3. Назвіть акти Президента України.

4. Окресліть коло повноважень Ради національної безпеки та оборони.

5. Визначте роль допоміжних, консультативних та інших органів і служб при Президен­тові України.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Про вибори Президента України: Закон України від 05.03.1999 року // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1999. — № 14. — Ст.81.

3. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 05.03.1998 року //Відомості Верховної Ради України. — 1998,— №35,— Ст.237.

4. Про Положення про Адміністрацію Президента України: Указ Президента України від 02.04.2010 року № 504/2010 // Офіційний вісник України. — 2010. — № 49.

5. Агафонов С. А. Інститут Президента в системі державної влади України : дис. — К, 2003. - С. 7.

6. Барабаш Ю. Президент у змішаних республіках: деякі питання конституційно-право­вої теорії та практики / Ю. Барабаш // Право України. - 2012. — № 8. — С. 93- 100.

7. Зозуля О. І. Конституційно-правовий статус Адміністрації Президента України : мо­нографія / О. І. Зозуля. — X. : Харків юридичний, 2014. — 300 с.

8. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: підручник //О. Ф. Фрицький. — К: Юріком Інтер, 2003. — 536 с.

9. Шатіло В. А. Інститут президентства в системі державної влади України : моногр. / В. А. Шатіло; Укр. центр політ, менедж. — К., 2004. — 159 с.

10. Коваль Н. В. Класифікація консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб при Президентові України / Н. В. Коваль// Конституційне право та конститу­ційний процес в Україні. — 2013. — № 4. — С. 100- 104.