Закінчення виборчого процесу
Виборчий процес не може тривати безмежно, а отже, повинен закінчуватися у певний визначений момент часу. Проте момент закінчення виборчого процесу має менше правове значення, а отже, є більш конвенційним (тобто таким, що встановлюється з міркувань зручності), аніж момент його початку.
Звичайно закінчення виборчого процесу пов'язується з досягненням мети виборчого процесу - офіційним встановленням та офіційним опублікуванням результатів виборів.Конституція вживає термін «офіційне оголошення результатів виборів» (див. частину третю статті 82, частину першу статті 104 Конституції [432]). Питання про те, чи цей термін слід розуміти як достатність усного оголошення результатів виборів, чи як вимогу опублікування результатів виборів у друкованих офіційних виданнях, тривалий час викликає дискусію як серед політиків, так і в науковому середовищі. Різне розуміння знайшло відображення і в положеннях різних виборчих законів. Так, частина друга статті 86 Закону «Про вибори Президента України» в редакції 2010 р. встановлювала: «Офіційним оголошенням результатів виборів Президента України є оголошення головуючим на засіданні Центральної виборчої комісії результатів виборів Президента України»
[738]. Така редакція практично виключала можливість оскарження результатів виборів чи дій Центральної виборчої комісії щодо їх встановлення. Водночас чинна редакція частини другої статті 86 зазначеного Закону визначає: «Офіційним оголошенням результатів виборів Президента України є опублікування результатів виборів Президента України у газетах “Голос України” та “Урядовий кур'єр”» [739]. Зазначимо, що Закон «Про вибори народних депутатів України» послідовно пов'язує настання правових наслідків виборів із «офіційним оприлюдненням» (а не «оголошенням») їх результатів у зазначених вище офіційних виданнях (див. статтю 97 Закону в редакції 2005 р. [765], статтю 100 Закону у редакції 2011 р.
[733] та в чинній редакції [734]). Подібно частина перша статті 88 Закону «Про місцеві вибори» встановлює, що територіальна виборча комісія «офіційно оприлюднює результати місцевих виборів шляхом опублікування у відповідних місцевих друкованих засобах масової інформації» [808].Практика проведення виборів засвідчує необхідність певних виборчих процедур, які повинні здійснюватися після офіційного опублікування результатів виборів. У зв'язку з цим вітчизняне виборче законодавство встановлює, що виборчий процес закінчується через п'ятнадцять днів після офіційного оприлюднення (по суті - офіційного опублікування) результатів виборів (частина сьома статті 11 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частина сьома статті 11 Закону «Про вибори Президента України»
[739], частина п'ята статті 11 Закону «Про місцеві вибори» [808]). Протягом цього часу не лише припиняється діяльність тимчасових виборчих комісій та проводиться фінансова звітність окружних виборчих комісій, але й аналізуються фінансові звіти розпорядників виборчих фондів суб'єктів виборчого процесу, висновки яких можуть бути оскаржені у порядку, встановленому для розгляду виборчих спорів; зрештою, саме у цей час можуть бути оскаржені результати виборів у порядку виборчого спору (частина третя статті 273 КАС [361]).
Зазначимо, що російське виборче законодавство пов'язує закінчення виборчого процесу («виборчої кампанії», у прийнятій ним термінології) із фактом подання відповідною виборчою комісією, що організовувала вибори, фінансового звіту про витрачання бюджетних коштів, виділених на підготовку та проведення виборів (пункт 19 статті 2 Федерального закону «Про основні гарантії...» [582]). Однак такий підхід критикується російськими дослідниками, на думку яких, «з моменту опублікування результатів виборів. жодні виборчі дії не виконуються, тоді як мета виборчого процесу. досягнута, а отже, він (процес) завершений» [179, с.41].
Проте точка зору, яка пов'язує стандартне закінчення виборчого процесу із офіційним оприлюдненням результатів виборів, не єдино можлива.
Так, М. Савенко вважає, що виборчий процес «фактично завершується набранням чинності рішенням Центральної виборчої комісії про реєстрацію обраної особи для зайняття посади і видання особі тимчасового посвідчення» [995, с.128]. Ця позиція заслуговує на увагу. Справа в тому, що з моменту закінчення виборчого процесу припиняється дія (застосування) особливостей, встановлених статтями 270-279 КАС щодо оскарження рішень, дій і бездіяльності Центральної виборчої комісії, у зв'язку з чим відповідні спори (у тому числі щодо оскарження результатів виборів після закінчення виборчого процесу) ініціюються і розглядаються відповідно до загальних положень Кодексу адміністративного судочинства. Це підтвердила правова позиція Вищого адміністративного суду України, висловлена у рішенні від 8 лютого 2013 р.: «Суд передусім вважає за необхідне зазначити, що вказані норми [статей 172 та 179 КАС у редакції, чинній до 03.10.2017 р.; їм відповідають положення відповідно статей 274 та 270 чинної редакції КАС - Ю.К.] підлягають застосуванню саме в період виборчого процесу» [672]; у зв'язку з цим Суд застосував загальну норму щодо строку звернення до адміністративного суду - «шестимісячний строк, який... обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів» (частина друга статті 122 чинної редакції КАС [361]).Для уникнення таких ситуацій доцільно встановити розумні, однак перепиняльні строки для оскарження результатів виборів. У такому разі рішення і дії ЦВК щодо реєстрації обраного кандидата можна було б віднести до виборчого процесу; у всякому разі, такі позови не повинні подаватися у порядку загального адміністративного судочинства після складення присяги обраним народним депутатом України.
Зауважимо, що подібні ситуації не можуть виникати, коли останнім етапом виборчого процесу вважається обов'язкова перевірка усіх результатів виборів. Наприклад, польські правознавці пов'язують закінчення процесу виборів із проведенням контролю законності і дійсності всього виборчого процесу.
Наявність обов'язкової процедури «верифікації виборів» (тобто «перевірки дійсності виборів та, відповідно, отриманих представницьких мандатів через контроль усіх етапів виборчого процесу та правильності встановлення результатів виборів») вважається одним з фундаментальних показників вільних (і, додамо, чесних) виборів [1255, s.12-13] (див. підрозділ 5.4).Незважаючи на свою спрямованість до мети - обрання складу колегіального представницького органу чи окремої виборної посадової особи, - виборчий процес не завжди досягає цієї мети у повному обсязі. Виборче законодавство може передбачати і повну або часткову нерезультативність виборів. У випадку, коли виникають підстави для призначення повторних виборів, виборчий процес «первинних» виборів закінчується (див., наприклад, частину четверту статті 84 разом із частиною сьомою статті 11 Закону «Про вибори Президента України» [739]). Закон «Про вибори народних депутатів України» передбачає проведення повторних виборів депутата в одномандатному окрузі у двох випадках: якщо вибори у цьому окрузі визнані такими, що не відбулися, або якщо особа, обрана у цьому окрузі, не набула після обрання мандата (частина перша статті 104 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734]); перша із цих підстав передбачає закінчення виборчого процесу через нерезультативність виборів.
Практика парламентських виборів 2012 р. de facto створила прецедент іще однієї підстави закінчення виборчого процесу, не передбаченої чинним законом, - «неможливість достовірного встановлення підсумків голосування та результатів виборів депутата в одномандатному окрузі» (див. постанову Центральної виборчої комісії від 05.11.2012 р. [811]). Зазначимо, однак, що через відсутність законодавчого встановлення такої підстави нерезультативне закінчення виборчого процесу у цьому випадку не мало наслідком негайного початку виборчого процесу повторних виборів (див. вище).
Так чи інакше, у разі встановлення факту проведення виборів без досягнення результату (нерезультативності виборів) виборчий процес закінчується з моменту офіційного встановлення цього факту (тобто без досягнення цілі процесу).
8.4.5.