Строки набуття і припинення статусу суб’єкта виборчого процесу

До темпорального аспекту виборчого процесу відноситься тісно пов'язана із його суб'єктним аспектом проблема часу набуття і припинення (втрати) виборчо-процесуальної правосуб'єктності різними суб'єктами виборчого процесу.

Як уже було показано, стосовно виборця необхідно розрізняти його загальний ста­тус як публічно дієздатного громадянина і спеціальний (виборчо-процесуальний) статус виборця як суб'єкта конкретного виборчого процесу (особи, яка володіє правом голосу на відповідних виборах). Загальний статус публічно дієздатного громадянина існує постійно; стосовно виборів він має «потенційний» (латентний) характер.

Спеціальний статус виборця як суб'єкта виборчого процесу поза часовими межами виборчого процесу не існує. Постійний облік виборців України, запроваджений Законом «Про Державний реєстр виборців» [772], підкреслює цю відмінність двох статусів. Ві­домості про громадянина України включаються до Державного реєстру виборців як про «потенційного» виборця безвідносно до конкретного виборчого процесу; саме в такій ролі особа вступає у правовідносини з органами Державного реєстру виборців. Окремі правовідносини, передбачені цим Законом, мають виборчо-процесуальний характер (як, наприклад, тимчасова зміна місця голосування виборця без зміни його виборчої адреси, передбачена частиною третьою статті 7 зазначеного Закону), однак можуть реалізовува­тися лише під час виборчого процесу певних (однак не всіх) виборів, у якому виборець володіє виборчо-процесуальною правосуб'єктністю.

Спеціальний виборчо-процесуальний статус виборця особливо підкреслюється тим фактом, що у виборчому процесі місцевих виборів далеко не кожен виборець за загальним статусом набуває статусу суб'єкта виборчого процесу.

У кожному разі набуття громадянином (виборцем «взагалі») статусу виборця - суб'єкта виборчого процесу є одночасним із початком виборчого процесу, тоді як із закінченням виборчого процесу такий статус припиняється. Взагалі кажучи, можлива втрата особою виборчо-процесуальноїправосуб'єктності виборця під час виборчого процесу через втрату загального статусу виборця з дискваліфікаційних підстав (припинення громадянства Укра­їни, набрання законної сили рішенням суду про визнання особи недієздатною); у випадку місцевих виборів може настати втрата виборчо-процесуальної правосуб'єктності виборця через втрату права голосу на відповідних виборах внаслідок вибуття під час виборчого процесу з територіальної громади, в якій зареєстрована виборча адреса громадянина.

Статус кандидата на виборах є виборчо-процесуальним; тому він існує лише в часо­вих межах виборчого процесу. Моментом набуття виборчо-процесуальної дієздатності кандидата вважається момент його офіційної реєстрації^[895] (див. пункт 4 статті 12 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], пункт 3 статті 12 Закону «Про вибори Президента України» [739]), тобто момент початку реалізації його пасивного виборчого права. Як правило, статус і виборчо-процесуальну дієздатність кандидат втрачає із закін­ченням виборчого процесу незалежно від факту свого обрання.

Однак можлива втрата особою статусу кандидата до закінчення виборчого процесу. Основний механізм втрати статусу кандидата - скасування його реєстрації з підстав, вста­новлених законом. Застосування інституту повторного голосування^[896] також має наслідком припинення статусу суб'єкта виборчого процесу до його закінчення для кандидатів, які не допущені до участі у повторному голосуванні.

У випадках дострокової втрати статусу кандидата існує проблема визначення момен­ту часу припинення такого статусу. Традиційне розуміння передбачає, що втрата статусу кандидата настає з моменту прийняття відповідного рішення відповідною виборчою комісією про скасування реєстрації кандидата.

Інша підстава дострокового (до закінчення виборчого процесу) припинення статусу кандидата пов'язана із проведенням повторного голосування, до якого допускається, як правило, лише два кандидати. Очевидно, що кандидати на пост Президента України, які не отримали достатньої підтримки виборців за підсумками голосування (у т. зв. «першому турі») і не допускаються до участі у повторному голосуванні, припиняють реалізацію власного пасивного виборчого права і, таким чином, втрачають виборчо-процесуальну правосуб'єктність як кандидати. Оскільки рішення виборчої комісії набирає чинності з моменту його прийняття^[898], прийнято вважати, що припинення статусу суб'єкта вибор­чого процесу для таких кандидатів наступає з моменту прийняття рішення Центральної виборчої комісії щодо призначення повторного голосування та визначення кандидатів, допущених до повторного голосування («включених до виборчого бюлетеня для повтор­ного голосування», за термінологією статті 85 Закону «Про вибори Президента України» [739]). У такому випадку кандидати, які втратили статус суб'єкта виборчого процесу, не можуть оскаржити у порядку виборчого спору підсумки голосування, зокрема, також і відповідні дії та рішення Центральної виборчої комісії щодо неправильного встановлення отриманого ними результату і, як наслідок, позбавлення їх статусу кандидата. Вважаємо цю ситуацію такою, що не відповідає статті 55 Конституції.

Вирішення цієї проблеми можливе двома способами.

Зазначимо, що чинне виборче законодавство передбачає унікальну можливість від­новлення статусу кандидата (тобто суб'єкта виборчого процесу) після втрати цього статусу: частина третя статті 85 Закону «Про вибори Президента України» передбачає, що у випадку, коли один із двох кандидатів, допущених до участі у повторному голосуванні, вибуває з балотування внаслідок скасування його реєстрації не пізніше встановленого строку, Центральна виборча комісія невідкладно приймає рішення про допуск до участі у повторному голосуванні («включення до виборчого бюлетеня для повторного голосування») наступного (тобто третього) «за кількістю одержаних у день виборів голосів», який уже попередньо втратив статус кандидата внаслідок призначення повторного голосування.

Російський законодавець вважає, що втрата статусу кандидата («кандидат втрачає права і звільняється від обов'язків, які пов'язані зі статусом кандидата»^[900]) настає достроково «з дня вибуття»; зокрема, «кандидати, щодо кандидатур яких не проводиться повторне голосування, втрачають свій статус з дня призначення виборчою комісією повторного голосування» (частина п'ята статті 41 Федерального закону «Про основні гарантії...» [582]; див. також частину восьму статті 42 Федерального закону «Про вибори Президента РФ» [577]). Такі формулювання також позбавляють кандидата, який втратив свій статус, права на оскарження відповідного рішення чи дій щодо встановлення результатів голо­сування.

Пропорційні виборчі системи не передбачають проведення повторного голосування. Однак цікавим наслідком виборчих систем пропорційного представництва, які тради­ційно передбачають заповнення вакансій у депутатському корпусі у разі дострокового припинення повноважень окремого депутата через визнання обраним «наступного за черговістю кандидата у депутати у виборчому списку відповідної партії» (частина перша статті 105 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734]), є збереження латент­ного (прихованого) статусу кандидата після закінчення виборчого процесу за особою, яка не обрана за підсумками виборів, однак має можливість бути визнаною обраною через механізм заміщення вакансій^[901].

Вкажемо на певні різночитання у розумінні того, що саме є результатами виборів за пропорційною виборчою системою, яка застосовується досі в Україні. Відповідно до частини десятої статті 98 Закону «Про вибори народних депутатів України», «результа­том виборів депутатів у загальнодержавному окрузі є визначення в порядку черговості у виборчих списках партій осіб, обраних депутатами [курсив наш. - Ю.К.] від партій, відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій» [734]. Таке тлумачення природне, оскільки метою виборів є обрання депутатів. Водночас, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 березня 1998 р. у справі про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України», «результатами виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі є кількість манда­тів [курсив наш. - Ю.К.], отриманих кандидатами у народні депутати, включеними до списків від політичних партій, виборчих блоків партій»; при цьому Суд підкреслив, що ця кількість мандатів (тобто результат виборів) «є незмінною до наступних - чергових або позачергових виборів» (пункт 1 резолютивної частини рішення [942]).

Вирішення цієї суперечності може полягати у визнанні двоступеневого характеру встановлення результатів виборів. Першим ступенем встановлення результатів є, як це вказав Конституційний Суд України у 1998 р., визначення кількості мандатів, отриманих виборчими списками кандидатів; цей результат остаточний і не підлягає змінам. Другий ступінь встановлення результатів виборів полягає у визначенні кандидатів, обраних за підсумками голосування виборців^[903]. Оскільки кількість таких мандатів незмінна, визна­чення обраних не може бути одноразовим, оскільки вимагає заповнення вакансій які виникають у разі відмови чи втрати мандата особами, попередньо визнаними обраними. Саме внаслідок цього виникає латентний статус кандидата, в усіх осіб, включених до виборчого списку кандидатів, який бере участь у розподілі мандатів. З цієї ж причини Центральна виборча комісія визнає депутатів, які заміщають вибулих, обраними на ви­борах у день проведення голосування незалежно від часу визнання їх обраними (див., наприклад, [743; 744]).

Таким чином, на відміну від кандидатів, включених до виборчих списків, які не по­долали виборчий бар'єр, та які, як і не обрані кандидати в умовах мажоритарних систем, втрачають статус кандидата після закінчення виборчого процесу, кандидати, включені до списків кандидатів, допущених до розподілу мандатів, із закінченням виборчого процесу втрачають виборчо-процесуальну дієздатність, однак зберігають статус кандидата. Слід, проте, зауважити, що цей статус «ще не обраного кандидата» («кандидата, який може бути визнаний обраним за результатами виборів», у термінології Конституційного Суду Укра­їни) після закінчення виборчого процесу не має ознак виборчо-процесуального, оскільки не передбачає участі у правовідносинах, пов'язаних із виборами: набуття повноважень обраними депутатами завжди за своїм змістом виходить за межі виборчих правовідносин відбувається поза часовими межами виборчого процесу.

Як і у випадку кандидатів, набуття статусу суб'єкта виборчого процесу політичною партією відбувається не автоматично. Такий статус отримує лише політична партія, яка висунула кандидатів для участі у відповідних виборах; саме з моментом висування кан­дидатів пов'язується набуття партією виборчо-процесуальної правосуб'єктності (пункт 3 статті 12 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], пункт 4 статті 12 Закону «Про вибори Президента України» [739]); на місцевих виборах, відповідно до пункту 5 частини першої статті 12 Закону «Про місцеві вибори» [808], цього статусу набуває від­повідна місцева організація партії.

Припинення статусу суб'єкта виборчого процесу для політичної партії, взагалі кажучи, також пов'язане із закінченням виборчого процесу. Проте у випадку, коли усім висунутим партією кандидатам відмовлено у реєстрації, або коли реєстрація усіх канди­датів від партії скасована, політична партія втрачає мету своєї діяльності у виборчому процесі (через відсутність зареєстрованих кандидатів, обрання яких вона мала б дома­гатися), а отже, повинна була б достроково (до закінчення виборчого процесу) втрачати виборчо-процесуальну правосуб'єктність. Положення, що передбачали підстави для дострокової втрати політичною партією статусу суб'єкта виборчого процесу, містилися у деяких попередніх редакціях виборчих законів (див., наприклад, частину дев'яту стат­ті 63, частину другу статті 64 Закону «Про вибори народних депутатів України» у редакції 2005 р. [765]); таке положення передбачене щодо місцевої організації партії частиною третьою статті 46 Закону «Про місцеві вибори» [808]. Проте, на жаль, відсутність подібних положень у чинній редакції Закону «Про вибори народних депутатів України» породжує певні непорозуміння у правозастосуванні. Так, наприклад, за відсутності такої норми у чинному Законі «Про вибори народних депутатів України» не ясно, чи партія, яка вису­вала кандидата в одномандатному окрузі, (а отже, яка набула статусу суб'єкта виборчого процесу), однак цей кандидат не був зареєстрований або відмовився від балотування, має право рівного доступу до носіїв зовнішньої реклами (частина дванадцята статті 68 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734]), чи отримує така партія ефірний час для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів (частина четверта статті 72 зазначеного Закону), чи має право на відповідь у межах виборчого процесу (частина тринадцята статті 74 зазначеного Закону), зрештою, чи може бути суб'єктом звернення зі скаргою (позивачем) при розгляді виборчих спорів (частина перша статті 108 зазна­ченого Закону). Вважаємо, що з метою досягнення належної юридичної визначеності ці законодавчі прогалини чи колізії повинні бути усунуті: з моменту, коли у виборах не бере участі жоден кандидат, висунутий політичною партією, остання повинна втрачати статус суб'єкта виборчого процесу.

Набуття статусу офіційного спостерігача як суб'єкта виборчого процесу обумовлене рішенням про його реєстрацію уповноваженою виборчою комісією. Припинення статусу офіційного спостерігача, взагалі кажучи, пов'язане із закінченням виборчого процесу, хоча законодавство і передбачає можливість дострокового припинення повноважень офіційного спостерігача за його власним бажанням або з ініціативи суб'єкта його номінації (частини дванадцята та тринадцята статті 78 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частина тринадцята статті 69 Закону «Про вибори Президента України» [739], ча­стина одинадцята статті 65 Закону «Про місцеві вибори» [808]). Останній із зазначених законів передбачає також дострокове припинення повноважень офіційних спостерігачів від місцевої організації партії у разі втрати цією організацією статусу суб'єкта виборчо­го процесу (частина дванадцята статті 65 Закону [808]). Проте, враховуючи особливий характер функції спостереження за виборами та роль спостереження у забезпеченні дотримання принципу чесних виборів, вважаємо, що така норма є надмірно суворою. Оскільки «партійний» офіційний спостерігач є самостійним суб'єктом виборчого процесу, дуже слабо пов'язаним функціонально із суб'єктом його номінації, на наше переконання, доцільно зберігати статус офіційних спостерігачів у виборчому процесі (якщо вони самі не мають бажання його припинити) незалежно від того, чи втратив суб'єкт їх номінації статус суб'єкта виборчого процесу.

Набуття і припинення статусу суб'єкта виборчого процесу виборчою комісією зале­жить від її природи. Центральна виборча комісія, а також територіальні виборчі комісії місцевих виборів є постійними органами; вони набувають виборчо-процесуального статусу з моменту початку виборчого процесу і втрачають його (не припиняючи свого існування та повноважень щодо інших видів діяльності, характерних для міжвиборчого періоду) у момент його закінчення. Повноваження, які ці комісії здійснюють поза часовими межами виборчого процесу, не можна кваліфікувати як виборчо-процесуальні.

Тимчасові виборчі комісії - окружні та дільничні - набувають статусу суб'єкта ви­борчого процесу з моменту набуття ними своїх повноважень^[904]. Закон пов'язує цей момент із настанням певного юридичного факту - складенням присяги на першому засіданні відповідної комісії встановленою кількістю членів такої комісії: «не менш як двома тре­тинами мінімального складу» (частина перша статті 31, частина перша статті 32 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734]); «не менш як двома третинами складу, визначеного при її утворенні» (у випадку окружних комісій; частина друга статті 25 Закону «Про вибори Президента України» [739]), «більшістю від складу, визначеного при її утворенні» (у випадку дільничних комісій; частина друга статті 26 того ж Закону). Що стосується припинення статусу суб'єкта виборчого процесу, його слід пов'язувати із припиненням повноважень відповідної виборчої комісії^[905]. Закон «Про вибори народних депутатів України» встановлює, що повноваження окружних виборчих комісій припи­няються одночасно із закінченням виборчого процесу^[906] (через 15 днів після офіційного оприлюднення результатів виборів; див. частину третю статті 31 [734]); за Законом «Про вибори Президента України» припинення повноважень настає навіть раніше (через 10 днів після офіційного оголошення результатів виборів; див. частину третю статті 26 [739]). Відповідно до обох зазначених законів^[907], повноваження і діяльність дільничної виборчої комісії (яка не має статусу юридичної особи) припиняються через 5 днів після офіційного оприлюднення (оголошення) результатів виборів (частини третя та четвер­та статті 32 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частини третя та четверта статті 27 Закону «Про вибори Президента України» [739]), тобто ще під час виборчого процесу. Слід визнати, що законодавством не передбачено продовження по­вноважень тимчасових виборчих комісій у разі оскарження результатів виборів (повного чи часткового) до винесення відповідного судового рішення. Однак це може ускладнити як процес розгляду справи судом, так і виконання рішення суду. Зрештою, ця проблема тісно пов'язана із визнанням виборчого процесу закінченим лише після вирішення пи­тання про дійсність виборів.

8.5.