Загальність права голосу є чи не історично першою суспільно-політичною вимогою, яка згодом була кваліфікована як принцип виборчого права.
В. Шаповал вказує, що в аспекті права голосу «ідея загального виборчого права має природноправове походження» [1194, с.318]. За висловом Європейського суду з прав людини, «право голосу не є привілеєм...
Загальне право голосу стало основоположним принципом»[318] (пункт 59 Рішення ЄСПЛ у справі «Герст проти Сполученого Королівства» [1273]).Зрозуміло, що далеко не всі громадяни держави можуть належати до виборчого корпусу. В Україні суб'єкт права голосу на загальнонаціональних виборах окреслений статтею 70 Конституції [432], відповідно до якої особа має право голосу, якщо вона відповідає трьом кваліфікаційним вимогам (цензам): громадянства, віку (18 років) та дієздатності; ці та деякі інші цензи більш детально розглянуті нижче.
У цілому можна сказати, що принцип загального виборчого права, відповідно до якого суб'єкт права голосу обмежений трьома зазначеними цензами, відповідає відомому критерію Р. Даля, згідно з яким право голосу мають усі дорослі дієздатні особи, що належать до відповідної спільноти [178, с.148]. Проте це дуже загальне формулювання передбачає подальшу конкретизацію відповідних понять (критеріїв «дорослості», «дієздатності» та «належності до спільноти»). Крім того, у певних випадках принцип загального виборчого права може допускати (чи допускав в історичному контексті) деякі додаткові обмеження (виборчі цензи), які конкретизують суб'єкта цього права.
Критерії наявності права голосу за своїм змістом окреслюють категорію суб'єкта народовладдя: саме право голосу визначає конкретного носія влади народу, якого часто прийнято позначати термінами «виборчий корпус» чи «електорат». Таке розуміння не ставилося під сумнів навіть у радянській доктрині виборчого права; так А. Кім зазначав, що принцип загального виборчого права виражається «умовами виборчої правосуб'єк- тності громадян» [303, с.53]. За твердженням Є. Колюшина, «саме цей принцип ділить людей на виборців та інших громадян, на тих, хто має право бути обраним, і тих, хто не має такого права» [398, с.25].
Зазначені міркування засвідчують потребу більш детального розгляду виборчих цензів, що застосовуються до активного виборчого права.
2.3.1.