§ 4. Загальна характеристика Конституції України як фундаментального політико-правового акта

Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом дов­гострокової дії, яким збагатилася наша держава, фундаментом не лише сучас­них, але й майбутніх перетворень у багатонаціональному суспільстві, основою його консолідації.

Конституція України закріплює основи державної політики, спрямованої, перш за все, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Консти­туції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. Суспільство має вже сьогодні усвідомити, що інакше не повинно і не може бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.

Крім політичного значення, Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт.

Конституція України, як правовий документ, характеризується наступними юридичними властивостями:

1. Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;

2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила порівняно з іншими правовими актами: жоден акт у державі не повинен супере­чити їй;

3. Конституція є основою правової системи України. Поточне законодавст­во лише розвиває конституційні приписи, деталізує їх;

4. Конституції властивий особливий порядок прийняття і внесення змін, за рахунок чого досягається її підвищена стабільність;

5.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України, на даний час складається з преамбули та 14 розділів, що об'єднують 166 статей, у тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 17 пунктів перехідних положень.

Розділ I «Загальні положення» (ст. 1-20).

Розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» (ст. 21-68).

Розділ III «Вибори. Референдум» (ст. 69-74).

Розділ IV «Верховна Рада України» (ст. 75-101)

Розділ V «Президент України» (ст. 102-112).

Розділ VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» (ст. 113-120).

Розділ VII «Прокуратура» (ст. 121-123) виключено на підставі Закону від 2 червня 2016 р. № 140ШИ

Розділ VIII «Правосуддя» (ст. 124-131²).

Розділ IX «Територіальний устрій України» (ст. 132,133).

Розділ Х «Автономна Республіка Крим» (ст. 134-139).

Розділ XI «Місцеве самоврядування» (ст. 140-146).

Розділ XII «Конституційний Суд України» (ст. 147-153).

Розділ XIII «Внесення змін до Конституції України» (ст. 154-159).

Розділ XIV «Прикінцеві положення» (ст. 160-161).

Розділ XV «Перехідні положення» (п. 1-14).

Отже, структура Конституції - досить чітка, логічно зумовлена сис­тема взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів. З одного боку, вона є достатньо лаконічною, а з іншого - під дію її норм підпадають ключові суспільні відносини у сфері здійснення публічної влади. Основний Закон встановлює розумний баланс між функціями і повноваженнями вищих органів державної влади - парламенту, глави держави та уряду, які в теорії конституційного права відомі під терміном «система стримувань і противаг». На думку як вітчизняних, так і багатьох зарубіжних учених-правників, українська Конституція є однією з найбільш прогресивних основних законів на Європейському континенті, зокрема в частині конституційно-правового регулювання основних прав і свобод людини й громадянина.

У преамбулі Конституції України формулюються цілі, мета побудови дер­жави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:

1) положення про державно-політичне розуміння поняття «Український народ», за яким його визначають як єдність громадян України різних націона­льностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України;

2) положення про те, що дану Конституцію прийнято на основі здійснення українською нацією права на самовизначення;

3) положення про те, що дану Конституцію прийнято для забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

4) положення про підтвердження європейської ідентичності Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України;

5) положення про те, що парламентарії, приймаючи Основний Закон Ук­раїни, усвідомлюють усю свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями Українського народу;

6) положення про визначення Конституції Основним Законом України.

Преамбула Конституції України не має нормативного характеру, тобто не є юридично зобов'язальною. Вона несе морально-психологічне та ідеологічне навантаження, визначає історико-правові обставини, що передували, з одного боку, й сприяли, з іншого, розробленню й ухваленню нового Основного Закону.

Перший розділ Основного Закону України закріплює загальні засади кон­ституційного ладу, що визначають сутність Конституції в цілому, усіх її інститутів і кожної статті зокрема.

Пріоритетність людини, як найвищої соціальної цінності, є змістом другого розділу Конституції. Саме інтереси людини, реалізація та захист її прав і свобод є основою функціонування державної влади та місцевого самоврядування, оскі­льки саме перед громадянами держава відповідає за свою діяльність.

Виходячи з вищенаведеної класифікації видів конституцій, чинну Консти­туцію України 1996 р. можна охарактеризувати наступним чином:

1. За історичними умовами прийняття Конституція України належить до четвертого покоління (до так званих новітніх конституцій), оскільки була прийня­та після розпаду СРСР, в умовах розбудови незалежної Української держави.

2. За юридичною формою Конституція України є писаною.

3. За способом прийняття Конституція України є народною, оскільки прийнята вищим представницьким органом - Верховною Радою України - від імені Українського народу.

4. За порядком внесення змін та доповнень Конституція України є жорст­кою. Внесення змін до неї здійснюється за особливою процедурою, передбаче­ною в розділі ХІІІ. Крім того, вона є ще й комбінованою, оскільки внесення змін до розділів І, ІІІ та ХІІІ є більш складним, ніж до інших розділів.

5. За формою правління Конституція України є республіканською, що пря­мо закріплено у ч. 1 ст. 5. Аналіз подальших статей цього документа свідчить про те, що Україна є змішаною, напівпрезидентською республікою.

6. За формою територіального устрою Конституція України - це консти­туція унітарної держави (унітарний характер Української держави прямо закріп­лений у ч. 2 ст. 2 Конституції).

7. За формою політичного режиму Конституція України є демократичною, тому що визначає Україну як демократичну державу (ст. 1) і передбачає широкі можливості громадян для участі у формуванні та прийнятті владних рішень.

8. За ступенем відповідності фактичній конституції Конституція України є реальною. Суттєві проблеми у забезпеченні проголошених соціально- економічних прав громадян не впливають на загальний висновок про реальність чинної Конституції України, оскільки переважна більшість її норм дійсно втілю­ється в життя і відіграє роль базового політико-правового регулятора суспільних відносин.

9. За ступенем систематизованості конституційних норм Конституція України є кодифікованою конституцією, оскільки являє собою єдиний, цілісний документ - Основний Закон.

10. За обсягом нормативного матеріалу Конституція України є помірко­вано об'ємною, оскільки складається всього із 14 розділів. Це дало змогу закрі­пити всі найбільш суттєві політико-правові відносини і, водночас, уникнути зайвої деталізації.

11. Чинна Конституція України не передбачає певного терміну дії, тобто є постійною, але це не означає неможливості її зміни або скасування.