Заборона проведення зібрання
Заборона проведення зібрання є найбільш суттєвим з усіх можливих обмежень реалізації права на свободу мирних зібрань. Тому представники публічної влади, уповноважені на прийняття такого рішення, мають надзвичайно виважено, об'єктивно та всебічного підходити до цього, належним чином оцінюючи співмірність шкоди завданої шкоді попередженій.
Підстави для заборони проведення мирного зібрання чітко викладено у Конвенції, й сформульований перелік є вичерпним.«Суд нагадав, що перелік винятків з прав на свободу вираження поглядів та зібрань, що міститься у статтях 10 та 11 Конвенції, вичерпний. Визначення цих винятків обов'язково обмежувальні та повинні тлумачитися у вузькому значенні»[57].
У практиці ЄСПЛ зустрічаються справи, в яких заявники оскаржували до Суду неправомірність заборон на проведення мирного зібрання владою. Аналіз цих справ є надзвичайно важливим для України, де, за даними Української Гельсінської спілки з прав людини, у 2012 р. українська влада намагалася обмежити проведення мирних зібрань у 358 випадках, і в 90% з них їй це вдалося[58]. Рішення про заборону мирних зібрань, що приймаються адміністративними судами в Україні, можуть носити як свідомо протиправний характер, так і випливати з неправильного розуміння судом змісту обмежень, що перелічені у ч. 2 ст. 11 Конвенції. З огляду на це необхідно докладно проаналізувати такі обмеження, а також їх розуміння і тлумачення ЄСПЛ.
Найчастіше, виходячи з практики Суду, влада забороняє проведення мирних зібрань з посиланням на таке:
- по-перше, зібрання можуть викликати порушення громадського порядку, призводити до заворушень, супроводжуватися вчиненням злочинів тощо.
ЄСПЛ зауважує, що заборона проведення зібрань з посиланням на можливі порушення громадського порядку має буди заснована на достовірних доказах. «... З огляду на засадничий характер свободи зібрань та її тісний зв'язок з демократією повинні мати місце переконливі та неспростовні доводи, що виправдовують втручання у це право...
У певних випадках лише влада держави-відповідача має доступ до відомостей, здатних підтвердити або спростувати окремі твердження. Ненадання владою держави-відповідача такої інформації без переконливих пояснень може сприяти висновку про обґрунтованість вимог заявника»[59].Разом із тим необхідно враховувати, що не будь-які порушення громадського порядку, що можуть виникнути під час зібрання, є підставою для заборони його проведення чи для його припинення. З цього приводу Суд наголосив, що такі порушення мають становити собою серйозну загрозу громадському порядку. «Вірогідність незначних інцидентів не може слугувати обґрунтуванням заборони на проведення мітингів. Є зрозумілим, що будь-яка демонстрація, що проводиться у громадському місці, певною мірою може викликати порушення громадського порядку та зіткнення з елементами ворожості»[60];
- по-друге, учасники зібрання пропагують ідеї, спрямовані за зміну існуючого конституційного устрою, влади, закликають до сепаратизму тощо.
ЄСПЛ роз'яснює: «Те, що група осіб закликає до автономії або навіть пропонує відокремлення частини території країни, вимагаючи таким чином фундаментальних конституційних та територіальних змін, не може автоматично виправдовувати заборону на її зібрання. Вимога щодо територіальних змін у висловленнях та на демонстраціях автоматично не створює загрозу територіальній цілісності країни та національній безпеці... Заходи превентивного характеру щодо придушення свободи зібрань та вираження поглядів у випадках, що не стосуються підбурювання до вчинення насильства або відмови від демократичних принципів - якими б шокуючими або неприйнятними певні погляди або слова, що використовуються, не здавалися владі, й якими б незаконними не були б вимоги - роблять погану послугу демократії та часто ставлять її під загрозу. У демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права, політичним ідеям, що оспорюють існуючий порядок, реалізація яких здійснюється мирними засобами, має надаватися належна можливість їх вираження шляхом реалізації права на свободу зібрань, як і іншими законним способами.
Таким чином. вірогідність того, що у ході мітингу. можуть бути зроблені сепаратистські заяви, не може виправдовувати заборону на проведення цих мітингів»[61];- по-третє, ймовірна пропаганда насилля та заперечення демократичних принципів.
ЄСПЛ у постанові у справі «Інчал проти Туреччини» визначив, що «... звернення, зачитане на пам'ятній церемонії групі осіб..., яке містить такі слова, як «опір», «боротьба» та «звільнення», - необов'язково становить собою заклик до насилля, озброєного опору або заколоту»[62];
- по-четверте, створення загрози суспільній думці, що може викликати напруженість серед населення.
ЄСПЛ зауважив: «... якщо будь-яка вірогідність напруження та палкого обміну думок між групами опонентів у ході демонстрації буде підставою для її заборони, суспільство буде позбавлено можливості почути інші погляди з будь-якого питання, що посягає на позицію більшості. Національна влада має виявляти особливу пильність під час забезпечення можливості меншості висловлювати свої погляди, навіть якщо вони суперечать суспільній думці»[63].
1.4.