§ 2. Юридичні властивості конституції. Функції конституції

Відрізнити основний закон держави від інших нормативно-правових актів, які становлять законодавство певної країни, дозволяють його юридичні власти­вості. Юридичними властивостями (ознаками) конституцій переважної біль­шості сучасних країн можна визначити наступні:

а) найвища юридична сила;

б) особливий порядок прийняття та внесення змін;

в) особлива назва;

г) політико-правовий характер;

ґ) фундаментальність (основоположний характер);

д) установчий характер;

е) підвищена стабільність;

є) підвищений ступінь охорони з боку держави;

ж) програмний характер.

Конституція є нормативно-правовим актом, як правило, найвищої юриди­чної сили. Це означає, що в ієрархії нормативно-правових актів (законодавства) вона посідає першу сходинку. Відтак інші нормативно-правові акти - закони, підзаконні нормативно-правові акти - приймаються на її основі та не повинні їй суперечити. Якщо ж виникає правова колізія, пов'язана з невідповідністю консти­туції держави окремих положень законів чи підзаконних актів, застосовуватися

будуть норми конституції як вищі за юридичною силою. Верховенство основного закону забезпечується, крім іншого, здійсненням конституційного контролю. Орган, що вирішує питання конституційності актів парламенту, глави держави, уряду, а подекуди й інших органів публічної влади, визначається як орган кон­ституційної юрисдикції, що в різних країнах має різні назви. Так, в одних країнах він називається Конституційний Суд (Латвія, Молдова, Україна), в інших - Кон­ституційний Трибунал (Польща), у третіх - Конституційна Рада (Франція).

Разом із тим в окремих державах конституція за юридичною силою не від­різняється від інших актів законодавства (Велика Британія). Мова йде про так звану «гнучку» конституцію, а тому орган конституційної юрисдикції в таких краї­нах відсутній як такий. Проте наразі країни, де діє гнучка конституція, становлять абсолютну меншість.

Особливий порядок прийняття основного закону та внесення змін пе­редбачає, як правило, наявність більш складного механізму її ухвалення. Часто остаточне прийняття нового основного закону відбувається кваліфікованою (конституційною) більшістю голосів законодавчого органу або спеціально скли­каних для цього установчих (конституційних) зборів (Італія, Португалія, Туніс). Найчастіше така більшість становить 2/3 голосів членів парламенту (палат пар­ламенту) від його загального (конституційного) складу. Проте існують й більш жорсткі вимоги щодо підтримки депутатами нової конституції, наприклад 3/4. У деяких випадках остаточне прийняття конституції відбувається шляхом загаль­нонаціонального референдуму (Алжир, Казахстан, Франція). Тут варто зауважи­ти, що, наприклад, у мусульманських країнах Близького Сходу діють даровані конституції (октройовані) - конституції, що, як правило, підготовлені і введені в дію одноособово. Конституція може бути подарована монархом, диктатором, метрополією своїй колишній колонії тощо.

Можливість внесення змін до конституцій забезпечує, певною мірою, ста­більність правового змісту і можливість часткової зміни окремих положень у разі необхідності. У такий спосіб досягається, з одного боку, стабільність суспільних відносин, а з іншого - можливість їх подальшого розвитку.

Якщо зміни до конституції вносяться в особливому, ускладненому порядку, то такі конституції називають жорсткими. Існують різні способи забезпечення «жорсткості» конституцій: прийняття кваліфікованою більшістю, затвердження референдумом та ін.

Проте існують конституції, зміни до яких вносяться у тому ж порядку, як і до звичайного закону - гнучкі конституції. Вони не становлять суттєвого відсотка серед загалу основних законів. У цьому випадку внесення змін відбувається у тому ж самому порядку, що й прийняття нового закону.

Відмітною ознакою конституції є її політико-правовий характер, оскільки, з одного боку, об'єктом регулювання є найбільш значущі суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення публічної влади, - у цьому виявляється її політич­ний характер.

Розділ 2. Конституція як основний закон суспільства і держави вважати своєрідним політико-правовим суспільним договором, який визначає правила й умови співіснування різних соціальних і політичних груп населення держави.

Фундаментальність конституції обумовлюється тією обставиною, що во­на регламентує не всі суспільні відносини в державі, а лише базові, основопо­ложні, які мають виняткове значення для існування державно організованого суспільства як єдиної цілісної збалансованої самодостатньої соціальної системи.

Установчий характер конституції випливає вже з назви цього акта, адже її положення, з одного боку, встановлюють чітку ієрархію нормативно-правових актів у державі, визначаючи її основою системи національного законодавства. З іншого боку, на підставі норм основного закону створюються ключові державні інституції, насамперед парламент, глава держави, уряд, судові та правоохоронні органи тощо. В основному законі держави закріплюються такі засадничі цінності, як конституційний лад, права, свободи та обов'язки людини і громадянина, фор­ми безпосередньої демократії та ін.

Конституція, як правило, завдяки ускладненому порядку прийняття та вне­сення змін і доповнень до неї, відзначається підвищеним рівнем стабільності. Особливий порядок перешкоджає занадто частому, обумовленому політичною кон'юнктурою, внесенню до основного закону змін і доповнень.

Держава встановлює підвищений рівень охорони і захисту основного за­кону, з огляду на його фундаментальне значення, для належного та стабільного функціонування основних політичних інститутів, економічної, соціальної та куль­турно-духовної систем суспільства. За порушення конституційних норм встанов­люються конституційно-правова, кримінально-правова, адміністративно-правова та інші види юридичної відповідальності. Наприклад, посягання на конституцій­ний лад держави, закріплений в основному законі, вважається одним із найтяж­чих злочинів, за який передбачене суворе кримінальне покарання - від ув'язнення до смертної кари.

Провідна роль конституції у правовій системі, її вища юридична сила і пряма дія норм не виключають, на жаль, випадків порушення положень основно­го закону, в тому числі і з боку вищих органів державної влади.

законів, прийнятих на референдум простою більшістю голосів. У деяких країнах об'єктами перевірки можуть виступати міжнародні договори, приватноправові акти (заповіти, договори тощо) і судові рішення, а в деяких випадках і індивідуа­льні правозастосовні акти. До числа об'єктів конституційного контролю належать дії (бездіяльність) посадових осіб, створення і діяльність політичних громадських об'єднань (особливо партій), акти та дії громадських об'єднань, що виконують за дорученням держави певні владні функції, результати виборів, насамперед президентських і парламентських, референдумів (плебісцитів) тощо. Як правило, рішення органів конституційної юрисдикції є остаточними і оскарженню не підля­гають, а натомість повинні бути виконані невідкладно.

В окремих державах невід'ємною ланкою механізму охорони конституції є глава держави, який, відповідно до тієї ж конституції, виступає гарантом її доде­ржання (Україна) або стежить за її дотриманням (Франція).

Конституцію також можна розглядати як довгострокову програму співпра­ці і співіснування різних соціальних, політичних, демографічних, етнічних та інших груп населення країни, взаємовідносин суспільства з державою, визна­чення магістральних напрямків державної політики в різних сферах суспільного життя.

Роль конституції в суспільстві виявляється в її функціях: політичній, юри­дичній, ідеологічній тощо.

Функціями конституції є основні напрямки її впливу на суспільні відно­сини і соціальну дійсність, які характеризують її сутність і соціальне призна­чення. Функції конституції є багатоплановими і мають різну спрямованість.

За місцем і роллю конституції в суспільному житті виділяють такі її соціа­льні (об'єктні) функції: політичну, економічну, ідеологічну та юридичну (правову).

Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що конституція, її норми безпосередньо визначають загальні засади здійснення політичної діяль­ності в різноманітних сферах функціонування суспільства й держави: належність влади в державі, вектори внутрішньої та зовнішньої політики держави, її консти­туційний лад. Саме конституція закріплює такі надзвичайно важливі політичні інститути, як державний та національний суверенітет, вибори, через які реалізу­ються політична воля й інтереси народу на найвищому рівні. Політична бороть­ба, взаємовідносини між політичними партіями та іншими політизованими об'єд­наннями громадян із приводу завоювання, використання та утримання влади також здійснюються на основі приписів конституції.

Зміст економічної функції полягає в тому, що конституція фіксує основопо­ложні суспільні відносини, що становлять економічну систему державно органі­зованого суспільства. Наприклад, закріплення в конституції різноманітних форм власності на принципах рівності та захищеності створює необхідні умови для належної реалізації економічної політики держави, успішного функціонування її господарського механізму, соціальної спрямованості економіки.

Конституція справляє величезний вплив на волю й поведінку мас. Закріп­люючи найважливіші світоглядні переконання, в основі яких лежать ідеї народ­ного суверенітету та державного суверенітету, демократичної, соціальної право­вої держави, конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невід'ємною частиною якої є правосвідомість.

Нарешті, юридична функція виявляється у тому, що конституція є основ­ним джерелом права, має найвищу юридичну силу (формально-юридична кон­ституція), є основою чинного законодавства і визначає всю систему правового регулювання в суспільстві, зокрема її ієрархію. Як основний, вищий закон, консти­туція виступає головним джерелом права держави, що лежить в основі всієї системи правового регулювання суспільних відносин. Усі інші закони та підза- конні акти повинні відповідати або, принаймні, не суперечити конституції.

У свою чергу, юридична функція конституції реалізується за декількома напрямами, які є її підфункціями:

1) установча - конституція встановлює найважливіші інститути суспільст­ва і держави, визначає їх спрямованість;

2) регулятивна - конституція є засобом правового регулювання відповід­них відносин. При цьому таке регулювання може бути основним, інколи вичерп­ним (статус вищих органів державної влади) або лише засадничим (визначення правових засад інститутів безпосередньої демократії, власності тощо);

3) охоронна - полягає в закріпленні механізму забезпечення реалізації конституційних норм, зокрема шляхом встановлення відповідальності за їх по­рушення;

4) системотворча - конституція, будучи основою чинного законодавства, забезпечує єдність і збалансованість елементів правової системи держави.