§ І. Поняття конституції як основного закону. Еволюція конституції
Нині практично неможливо уявити державу, яка б не мала власної конституції. Наразі з-понад 200 країн, що знаходяться на політичній мапі світу, лише одиниці не формалізували ключові суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням публічної влади, у вигляді конституції (конституційних актів).
Відсутність конституції в державі, як правило, є явищем короткотерміновим, обумовленим наявністю надзвичайної події (війною, екологічним або техногенним лихом, стихією тощо). Одразу з настанням більш сприятливих умов керівництво держави вживає заходів з якнайшвидшого прийняття основного закону держави.Значення конституції для сучасної держави наразі важко переоцінити. Адже саме в основному законі закріплюється статус певної території як незалежної суверенної держави. Відсутність у країні формальної конституції ускладнює визнання такої держави повноправним суб'єктом міжнародних відносин. Отже, в реаліях сьогодення конституція виконує функцію паспорту держави за аналогією із паспортом громадянина. Чи може існувати сучасна держава без формальної конституції? Де-факто - може. А ось де-юре такій державі буде складно довести іншим державам своє існування, так само як людині без паспорта майже неможливо довести державі й суспільству свій формально-юридичний статус. Відтак ідентифікація певної території як окремої держави відбувається, насамперед, на підставі її конституції. Саме в цьому найбільш яскраво проявляється фундаментальний характер конституції.
Термін «конституція» є одним із найдавніших юридичних термінів, якому вже понад дві тисячі років. Окремі елементи конституції були сформульовані в працях давньогрецьких філософів, зокрема Платона і Аристотеля. Попри це прийнято вважати, що дане поняття походить від латинського слова «constitutio» - установлення, устрій. Імовірно, що поштовхом для використання слова «constitutio» як нормативно-правового терміна первинно послужило вживання його як заголовкового (на початку тексту) в офіційних документах Стародавнього Риму словосполучення «Rem Publicum Constituere...», що буквально означає - «Римський народ встановлює...».
Внаслідок довготривалого вживання вказаного словосполучення відбулась трансформація дієслова «встановлювати» в іменник «встановлення, устрій».У сучасному розумінні термін «конституція» одним із перших почав вживати Ш.-Л. Монтеск'є: назву «Про конституцію Англії» мала глава його твору «Про дух законів» (1748 р.), у якій викладено його концепцію поділу влад. Саме Англія і вважається «батьківщиною» конституції. У XVII ст. там були прийняті такі важливі конституційні акти, як «Хабеас корпус акт» (1679 р.), «Біль про права» (1688 р.), «Форма правління державою Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, які їм належать», «Знаряддя правління» (1653 р.).
Поява конституції як єдиного кодифікованого акта пов'язана з епохою буржуазних революцій. Першими конституціями цього періоду вважаються конституції штатів Північної Америки: «Конституція Меріленда (1776 р.), «Конституція Массачусетса» (1780 р.), конституційні акти, прийняті в штатах Пенсільванія («Біль про права Пенсільванії» 1776 р.), Вірджинія («Декларація прав Вірджинії» 1776 р.) тощо.
Серед перших конституцій у сучасному розумінні цієї дефініції найбільш відомою є Конституція США 1787 р., яка була розроблена установчими зборами і згодом ратифікована конституційними конвентами штатів. На теренах Європи першими конституціями прийнято вважати Конституції Франції та Польщі 1791 р., а на українських землях - Конституцію Пилипа Орлика 1710 р. Протягом першої половини XIX ст. конституції були прийняті майже у всіх країнах Західної і Центральної Європи, а у другій половині XX ст. конституції стали явищем загальносвітового характеру.
У сучасній науці конституційного права термін «конституція» застосовується у двох значеннях:
1. Конституція юридична - система правових норм, що регулюють найбільш важливі політико-правові відносини, зокрема ті, що визначають форму держави та основи правового статусу особи. Вони, як правило, мають найвищу серед норм внутрішнього права юридичну силу і змінюються в ускладненому порядку.
Юридична конституція - це документ, який закріплює те, що повинно бути.2. Конституція фактична - це реальний, наявний устрій суспільства і держави та становище людини в них. Іншими словами, фактична конституція є відображенням реального стану системи фундаментальних суспільних відносин, що характеризують процес здійснення публічної влади в державі.
Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин. Вона може більш-менш точно відбивати фактичну, відповідати їй, а може їй суперечити. У першому випадку юридична конституція є реальною, а в другому - фіктивною. Варто мати на увазі, що елемент фіктивності більшою або меншою мірою є властивим будь-якій юридичній конституції, оскільки вона є уособленням ідеальної моделі того або іншого суспільства і держави. Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж навпаки, то конституційна система є фіктивною.
Предметом регулювання конституційних норм, як і норм будь-якого іншого правового акта, є суспільні відносини у певній сфері. Зазначені норми мають
Розділ 2. Конституція як основний закон суспільства і держави надзвичайно широкий предмет правового регулювання. Конкретніше предмет конституції визначається її змістом. Виходячи з аналізу останнього можна зробити висновок про те, що його основу становлять дві великі групи суспільних відносин: 1) у сфері здійснення публічної влади (або політичний предмет конституції); 2) у сфері визначення правового становища (статусу) особи та інститутів громадянського суспільства (або громадянський предмет конституції).
Кожна з вищезгаданих груп суспільних відносин, що становлять предмет конституції, охоплює певне коло питань суспільного життя. Так, суспільні відносини першої групи стосуються конституційної ладу, форм безпосередньої та представницької демократії, організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних символів, конституційної відповідальності суб'єктів владної діяльності, територіального устрою держави, юридичних процедур внесення змін і доповнень до основного закону тощо. Натомість, суспільні відносини другої групи виникають навколо питань визначення правового статусу особи, її основних прав і свобод, а також конституційних обов'язків, юридичної відповідальності за правопорушення, гарантій реалізації громадянських прав і свобод, принципів і форм взаємовідносин із державними і громадськими інституціями, формування та функціонування громадянського суспільства та його окремих інститутів, статусу політичних партій і громадських організацій тощо.