Як і активне виборче право (право голосу на виборах), пасивне виборче право є політичним правом громадянина[399].
Порівняно із суб'єктом активного виборчого права коло носіїв пасивного виборчого права може (однак не обов'язково повинне) бути обмежене деякими додатковими виборчими цензами, які, проте, не вважаються дискримінаційними.
Такі цензи окреслюють суб'єкта цього права, встановлюючи умови володіння пасивним виборчим правом, та відмежовують коло осіб, які такого права не мають.Найбільш поширена (хоча й не одностайна) позиція, яку ми поділяємо, стверджує, що принцип загального виборчого права поширюється і на пасивне виборче право (див., наприклад, [40, с.46; 167, с.132; 266, с. 66; 512, с.216; 1342, p.12; 1381, s.468]). Однак існує точка зору, що пасивне виборче право, на відміну від активного, не є загальним [1204, с.12] (див. також [514, с.15]). Польський правознавець А. Кісєлєвіч з таких же позицій стверджує, що «конституційна засада загальності виборів стосується виключно активного виборчого права» [1381, s.61].
Дійсно, для пасивного виборчого права, як правило (принаймні на загальнонаціональних виборах), встановлюються більш високі цензи порівняно з цензами активного виборчого права; крім того, тут часто застосовуються додаткові цензи, які для права голосу вважалися б дискримінаційними, а також деякі додаткові обмежувальні інститути, зокрема інститут невиборності. Так, стаття 76 Конституції [432] описує суб'єкта пасивного виборчого права на виборах народних депутатів України як громадянина України, який має право голосу, досяг віку двадцяти одного року, проживає в Україні протягом останніх п'яти років і не має судимості за вчинення умисного злочину[400]. Подібно окреслений суб'єкт пасивного виборчого права (з вищими цензами віковим та осілості та деякими додатковими цензами) на виборах Президента України (стаття 103 Конституції). З такої точки зору ідея загальності щодо права бути кандидатом на виборах виглядає більш обмеженою, ніж для права голосу.
Заперечення загальності пасивного виборчого права може пояснюватися поширеним уявленням про те, що особа, яка не має права голосу, не може бути кандидатом на виборах, тобто що наявність в особи активного виборчого права (права голосу) є передумовою пасивного виборчого права, яке завжди обмежується додатковими вимогами (виборчими цензами) порівняно з активним. Виходячи з цих міркувань, науковці-конституціоналісти часто стверджують, що пасивне виборче право є похідним від активного, оскільки обумовлюється останнім (див., наприклад, [512, с.17; 1194, с.317]). В. Шаповал прямо стверджує: «Між активним і пасивним виборчим правом існує органічний зв'язок. Індивід, який не має права голосу на виборах, реально не може брати участь у здійсненні владарювання на основі виборного представництва» [433, с.371]. Подібні погляди висловлюють і зарубіжні конституціоналісти; так, польський правознавець А. Кісєлєвіч вважає, що «втрата активного виборчого права тягне за собою автоматично втрату пасивного виборчого права, оскільки наявність пасивного виборчого права без винятку обумовлена наявністю права обирати» [1381, 8.49].
Однак такі твердження мають обмежену сферу істинності: вони справедливі лише щодо загальнонаціональних виборів. На місцевих виборах (принаймні у межах чинного законодавства України) співвідношення суб'єктів цих двох прав інше: відсутність права голосу на конкретних місцевих виборах далеко не завжди означає відсутність права індивіда балотуватися на цих виборах.
Тим не менше відмова від обмеження принципу загального виборчого права лише правом голосу, його поширення на пасивне виборче право разом із визнанням певної особливості його змісту у цьому випадку сприймається як вітчизняними, так і іноземними науковцями Зокрема, польський правознавець Я. Ґальстер підкреслює, що «засаду загальності виборчого права не можна ототожнювати із загальністю голосування, тобто відсутністю обмежень електорату» [1414, 8.214].
Міжнародні виборчі стандарти, зокрема, європейський виборчий доробок, також поширюють принцип загального виборчого права на пасивне виборче право, визнаючи при цьому природною можливість встановлення ширшого кола обмежень (кваліфікаційних вимог) щодо суб'єкта пасивного виборчого права [363, с.154] (див. також [1342, р.14]). Проте такі вимоги за своїм змістом істотно відрізняються у різних країнах, що дозволяє говорити про міжнародні стандарти у значно слабшому сенсі порівняно з активним виборчим правом.
Слід визнати, що існує певна специфіка у розумінні принципу загального виборчого права стосовно права бути кандидатом на виборах, зокрема, його взаємозв'язку із тим же принципом стосовно права голосу. Це вимагає більш детально розглянути питання суб'єкта пасивного виборчого права у виборах різних типів.
2.4.1.