ВСТУП
Чергові вибори Президента України 31 березня 2019 року проводитимуться у непростий для України час на тлі збройної агресії, що призвела до запровадження антитерористичної операції, операції об'єднаних сил та правового режиму воєнного стану з 26 листопада 2018 року до 26 грудня 2018 року, окупації Автономної Республіки Крим та частини Донецької та Луганської областей, небезпеки державному суверенітету та незалежності України, її територіальній цілісності.
За таких умов, проведення демократичних виборів є необхідною передумовою для легітимації органів публічної влади та запорукою збереження державності.За результатами попередніх виборчих кампаній одним із завдань на шляху до демократизації держави було означено усунення недоліків виборчого законодавства, зокрема, що становили загрозу фальсифікації волевиявлення громадян, давали змогу майже дискреційно обмежувати пасивне виборче право, призводили до частих спорів у судах тощо. Нині вже можна стверджувати, що частково це завдання реалізовано. Натомість значна кількість питань залишились невирішеними.
У зв'язку з цим, вже тривалий час експертне середовище наголошує на необхідності уніфікації виборчого законодавства, яке з кожним роком починає містити все більше відмінностей щодо правового регулювання аналогічних за своєю природою суспільних відносин (наприклад, щодо внесення змін до списків виборців у день голосування, обмежень на здійснення передвиборної агітації, дострокового припинення повноважень членів виборчих комісій, вимог до проживання на території України кандидатів на виборні посади тощо). Перший крок до здійснення кодифікації норм, які регулюють виборчі правовідносини, було зроблено у 2017 році з прийняттям у першому читанні проекту Виборчого кодексу України № 3112-1[1]. Однак, на разі цей процес не завершено, а вітчизняне виборче законодавство має хаотичний характер, адже залишаються діючими три профільні закони - Закон України «Про вибори Президента України», Закон України «Про вибори народних депутатів України» та Закон України «Про місцеві вибори».
Окрім того, досить часто законодавчі прогалини долаються підзаконними актами (як правило постановами Центральної виборчої комісії), що ускладнює не тільки нормативне регулювання виборчих правовідносин, але і правозастосовну практику. Зокрема й під час написання цього посібника Центральна виборча комісія продовжує активно приймати необхідні для забезпечення виборчого процесу постанови.І, хоча Закон України «Про вибори Президента України» залишається найбільш сталим у порівнянні з іншими, все ж у 2014-2015 роках він теж зазнавав окремих змін (щодо порядку формування виборчого фонду та контролю за використанням його коштів, щодо заборони пропаганди комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів, їхньої символіки, мінімальної кількості членів виборчих комісій та ін.). Так, у 2014 році до Закону України «Про вибори Президента України» протягом травня місяця зміни вносились тричі, а чинні Закон України «Про вибори народних депутатів України» та Закон України «Про місцеві вибори» взагалі були прийняті менш ніж за 1 рік до виборів. Тому особливе занепокоєння викликає стабільність виборчого законодавства в контексті практики внесення змін, а також прийняття нових законів у цій сфері напередодні дня голосування.
Однак не всі законодавчі прогалини та колізії можуть бути вирішені шляхом перегляду тих чи інших положень виборчого закону. Частина проблем лежить у площині неуніфікованої судової практики розгляду виборчих спорів. Враховуючи, що виборчий процес характеризується швидкоплинністю, безперервністю, вимагає від суддів розгляду справ у скорочені строки, унеможливлює застосування заходів забезпечення позову, які зупиняють виборчий процес, - ефективне здійснення правосуддя на засадах верховенства права незалежними, безсторонніми, відповідальними та професійними судами є однією із основних гарантій проведення чесних виборів та захисту виборчих прав громадян. До прикладу, судове рішення залежить від оцінки доказів у справі, які хоча й повинні підлягати їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженню, однак оцінюються судом за своїм внутрішнім переконанням, а застосуванню можуть підлягати норми, які містять оціночні категорії.
У цьому контексті доречно процитувати одне з рішень Верховного Суду Ізраїлю щодо правильного тлумачення оціночних понять. Суд зауважив, що «розумною людиною», яка може дати точну характеристику «розумним строкам» та іншим оціночним категоріям, є саме суддя, зважаючи на його професійний та людський досвід, його принципи та політику[2]. Тож украй важливо, щоб, з урахуванням значного вітчизняного досвіду розгляду виборчих спорів під час попередніх виборчих кампаній, завжди домінували конституційні принципи, а здійснювана судом політика мала лише правовий характер.Розробку цього посібника колективом авторів, серед яких судді, науковці, експерти з виборчого права, було ініційовано Міжнародною фундацією виборчих систем (ІБЕБ) з метою уніфікації та систематизації практики розгляду виборчих спорів, міжнародних стандартів, норм матеріального та процесуального права, законодавства щодо виборів Президента України та мінімізації випадків суддівських помилок. У ньому зосереджена увага на найбільш принципових та дискусійних положеннях виборчого законодавства, а також практиці його застосування.
1.