Внесення змін до Конституції України

Ключові поняття: жорсткі конституції; гнучкі конституції.

За порядком внесення змін і доповнень конституції поділяються на гнучкі та жорсткі. Гнучка конституція змінюється і доповнюється у такий спосіб, як і звичайні закони.

Жорстка конституція - це конституція, внесення змін і доповнень до якої має ускладнений порядок в порівнянні зі звичайними законами.

Порядок внесення змін до Конституції України визначається у розділі ХІІІ Основного Закону. Він спрямований на забезпечення як стабільності конституційного ладу, так і динаміки його розвитку з урахуванням суспільних потреб, які постійно змінюються.

Аналіз норм цього розділу дає підстави стверджувати, що Конституція України належить до жорстких, важко змінюваних актів; вона може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку. Саме сталий процесуальний порядок внесення до неї змін забезпечує стабільність правового змісту і можливість часткової зміни окремих положень у разі необхідності. Таким чином, забезпечується, з одного боку, стабільність суспільних відносин, а з другого — можливість їх подальшого розвитку на демократичних засадах.

Характерними рисами конституційного порядку внесення змін до Основного Закону держави є такі:

1) право подання до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Конституції України надається лише Президенту України та не менш як третині народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Основного Закону). Обмеження кола суб'єктів законодавчої ініціативи з цього питання є суттєвою конституційною гарантією стабільності Конституції;

2) уводиться диференційований підхід до зміни конституційного тексту. Так, зміни до розділів (за винятком І, III і XIII) можливі лише в тому разі, якщо такий законопроект попередньо буде обговорений і схвалений більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

3) передбачений більш складний порядок внесення змін до розділів, які є фундаментальною основою Конституції України, а саме - розділу І «Загальні засади», III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України». Згідно зі ст. 156 законопроект про внесення змін до розділу подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від її конституційного складу, та прийняття законопроекту кваліфікованою більшістю — двома третинами від конституційного складу парламенту. Такий законопроект вважається чинним тільки з моменту затвердження його всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Частина друга ст. 156 забороняє повторне подання законопроекту про внесення змін до цих розділів Основного Закону з одного й того ж питання на розгляд Верховної Ради України того самого скликання. Це може зробити парламент тільки наступного скликання;

4) згідно зі ст. 157 Конституції України вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

У цілому передбачений у Конституції України ускладнений механізм зміни конституційного тексту спрямований на забезпечення стабільності конституційного ладу, прав і свобод людини й громадянина. Це, звичайно, не означає, що розділ ІІ Основного Закону, присвячений основним правам, свободам і обов’язкам людини та громадянина, не може бути змінений узагалі. Конституційно передбачено можливість подальшого розширення прав і свобод особи, посилення їх гарантованості. Згідно з частиною першою ст. 22 Основного Закону, права і свободи людини та громадянина не є вичерпними.

5) відповідно до ст. 158 Конституції України, заборонено повторне подання до Верховної Ради одного й того ж законопроекту, якщо він уже розглядався парламентом України і був ним відхилений, раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Ця норма спрямовано на збереження стабільності Конституції України, цьому сприяє й те, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі конституційні положення;

6) гарантується конституційність законопроектів про внесення змін до Основного Закону з питань, які стосуються національної безпеки України, забезпечення прав та свобод людини і громадянина шляхом вимоги обов’язкового висновку щодо них Конституційного Суду України. Так, згідно зі ст. 159 Конституції України, законопроект розглядається Верховною Радою за наявності висновків Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158. Стаття 157 Конституції України встановлює, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України, а ст. 158 передбачає, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Тільки до цих законопроектів необхідний висновок Конституційного Суду України. Для інших цього не передбачається.

Стосовно висновку Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту, то він є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Парламент не може прийняти законопроект до свого розгляду з питань, передбачених статтями 157 і 158 Конституції України, без цього висновку. Але навіть за наявності позитивного висновку законопроект може бути прийнятий або відхилений Верховною Радою, а прийнятий закон може бути не затверджений народом на всеукраїнському референдумі.

Таким чином, встановлений у розділі ХІІІ Конституції України ускладнений порядок зміни конституційного тексту, на відміну від раніше діючої Конституції УРСР 1978 р., спрямований на забезпечення стабільності конституційних норм, що має суттєве значення для розвитку правової системи на демократичних засадах.

14.