Новітній етап конституційного розвитку України
Ключові поняття: етапи конституційного розвитку; внесення змін до Конституції України.
Сучасний конституційний розвиток нашої держави пов’язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де утверджувалося здійснення українським народом його
невід’ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина.
У цьому процесі можна виділити три основні етапи.Перший етап сучасного конституційного процесу в Україні охоплює період від 16.07.1990 р. до 26.10.1993 р. (розпочалася робота з підготування проекту нової Конституції України). 24.10.1990 р. Верховна Рада Української РСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР). Ця Комісія розробила Концепцію, де було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України. На її основі Комісія підготувала проект нової Конституції України, останній варіант якого датується 26.10.1993 р. Поряд з цим до чинної на той час Конституції УРСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність із положеннями Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. та Акта проголошення незалежності України від 24.08.1991 р. Через загострення політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26.10.1993 р. конституційний процес було фактично перервано.
Другий етап почався після завершення дострокових парламентських і президентських виборів та охопив період від 10.10.1994 р. до 08.06.1995 р. (характеризувався відновленням конституційного процесу. 10.10.1994 р. Верховна Рада України затвердила новий склад Конституційної комісії). Одночасно з розробленням проекту Конституції України на другому етапі було вирішено питання про встановлення тимчасового конституційного правопорядку (укладено Конституційний договір між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України).
Конституційний договір дозволив створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.Третій етап охопив період від 08.06.1995 р. (підписання Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України») до 28.06.1996 р. (прийняття Конституції України Верховною Радою України). В юридичній літературі звертається увага на те, що на цьому етапі конституційний процес в Україні характеризується суттєвими особливостями, які досить рідко трапляються в конституційній практиці. До них належать: а) створення Конституційною комісією України на своєму засіданні 24.10.1995 р. нової Робочої групи з підготування проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії; б) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, представленого Робочою групою, і передання його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України; в) представлення проекту Конституції України на спеціальному засіданні Верховної Ради України 20.03.1996 р.; г) створення Верховною Радою України 05.05.1996 р. Тимчасової спеціальної комісії з доопрацювання проекту Конституції України; д) колективне (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке тривало майже добу) обговорення більшості статей проекту Конституції України і прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України (Основного Закону) переважною, кваліфікованою більшістю голосів; ж) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України та урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12.07.1996 р.; з) офіційне оприлюднення Конституції України 14.07.1996 р.
Четвертий (новітній) етап сучасного конституційного процесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28.06.1996 р. і триває дотепер. Він пов’язаний з такими подіями.
16 квітня 2000 р. було проведено всеукраїнський референдум за народною ініціативою, проголошений Президентом України Л. Кучмою 15 січня 2000 р., щодо впорядкування взаємовідносин Президента з Верховною Радою України, зокрема визначення підстав права розпуску главою держави законодавчого органу та зміни структури Верховної Ради (зменшення кількості народних депутатів до 300 і запровадження двопалатного парламенту). Однак результати цього референдуму з ряду політичних причин не були законодавчо закріплені.
Протягом 2002 - 2003 рр. до Верховної Ради України було подано ряд законопроектів, що передбачали внесення змін до Конституції України 1996 р., спрямованих на трансформацію форми правління в Україні (від президентсько-парламентської до парламентсько- президентської). 26 грудня 2002 р. Верховна Рада України утворила Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України з опрацювання проектів законів України про внесення змін до Конституції України; 4 вересня 2003 р. народні депутати України внесли до парламенту проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», що передбачав вдосконалення механізму функціонування державної влади, розподілу повноважень між Президентом України та органами державної влади; 24 грудня 2003 р. Верховна Рада України приймає рішення попередньо схвалити цей законопроект та направити його до Конституційного Суду України, а питання про прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» внести до порядку денного наступної чергової сесії Верховної Ради України. 8 квітня 2004 р. проект Закону про внесення змін до Конституції України (попередньо схвалений проект групи народних депутатів України з висновком Конституційного Суду України) не набрав необхідної кількості голосів під час голосування у Верховній Раді України. 8 грудня 2004 р. «пакетним голосуванням» разом із Законом «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 р.» було прийнято Закон «Про внесення змін до Конституції України».
Таким чином, було змінено конституційний статус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України. Ці зміни передбачали розширення установчих та контрольних повноважень парламенту стосовно уряду, за формою правління Україна стала парламентсько-президентською.Однак внесені до Конституції України зміни не поліпшили взаємовідносини, а, навпаки, поглибили протистояння між гілками влади: між Президентом України, з одного боку, та парламентською коаліцією й урядом - з іншого.
27 грудня 2007 р. Президент України В. Ющенко видав Указ «Про Національну конституційну раду», згідно з яким цей орган очолюється Президентом України і на який покладається завдання з підготовки проекту нової редакції Конституції України. Основні етапи роботи над проектом нової редакції Конституції України Президентом вбачалися такими: 1) підготовка пропозиції щодо концепції основних положень проекту нової редакції Конституції України; 2) громадське обговорення основних положень проекту за участі відомих громадських діячів, провідних фахівців у галузі конституційного права, у сфері суспільно- політичних наук, представників правозахисних громадських організацій та інших об'єднань громадян; 3) узагальнення внесених під час громадського обговорення пропозицій та підготовка з їх урахуванням проекту нової редакції Конституції України; 4) експертиза проекту нової редакції Конституції України відповідними міжнародними органами; 5) проходження проекту нової редакції Конституції України через Верховну Раду та винесення Президентом України прийнятого проекту на затвердження всеукраїнським референдумом.
31 березня 2009 р. у Верховній Раді України було зареєстровано внесений Президентом України В. Ющенком проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України». Серед пропонованих главою держави змін, зокрема, передбачалася нова назва парламенту - Національні Збори, який мав складатися з двох палат - Палати депутатів і Сенату. Однак необхідної підтримки у Верховній Раді цей законопроект не отримав.
У 2010 р. суб'єкт права на конституційне подання - 252 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв'язку з порушенням встановленої Конституцією України процедури його розгляду та ухвалення, оскільки відповідний проект закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 19 вересня 2003 року за реєстраційним № 4180 (Законопроект № 4180) з поправками був розглянутий та ухвалений Верховною Радою України як Закон № 2222 без обов'язкового у такому разі висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України (стаття 159 Основного Закону України). Це призвело до порушення статті 1, частин другої, третьої, четвертої статті 5, статті 6, частини першої статті 8, частини другої статті 19, пункту 1 частини першої статті 85, статті 159 Основного Закону України.
Тобто, відповідно до Конституції України, обов'язковою умовою розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України на пленарному засіданні Верховної Ради України є наявність відповідного висновку Конституційного Суду України. Здійснення Конституційним Судом України попереднього (превентивного) контролю відповідності такого законопроекту вимогам, встановленим статтями 157 і 158 Конституції України, з усіма можливими поправками, внесеними до нього у процесі розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, є невід'ємною стадією конституційної процедури внесення змін до Основного Закону України.
Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України, закони за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Таким чином, Верховна Рада України прийняла Закон № 2222, не дотримавши встановленої Конституцією України процедури його розгляду та ухвалення, чим порушила положення її частини другої статті 6, частини другої статті 19, пункту 1 частини першої статті 85, статті 159.
Конституційний Суд України виходив із того, що Закон № 2222 «Про внесення змін до Конституції України» визнано неконституційним не за змістом, а в даному випадку було порушено процедуру його розгляду та ухвалення, що встановлена Основним Законом. Прийняття
такого рішення означало відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222. Це забезпечило стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, у зв’язку з порушенням конституційної процедури розгляду та прийняття було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІУ. Він втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України даного рішення 30 вересня 2010 року, 1 жовтня 2010 року рішення було оприлюднене та було відновлено дію Конституції України 28 червня 1996 року.
Законом № 2952 від 1 лютого 2011 року в Конституцію України були внесені зміни, якими строк дії мандата народного депутата було збільшено від 4-х до 5-ти років та, таким чином, закріплено новий термін проведення чергових виборів до парламенту - остання неділя жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України.
Зважаючи на необхідність підготовки пропозицій щодо вдосконалення змісту Основного Закону шляхом залучення до цього громадськості, вчених, міжнародного експертного середовища, Президент України В. Янукович 21 лютого 2011 року за № 224/2011 видав Указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї».
Відповідно до п. 28 ч. І ст.106 Основного Закону, що передбачає створення главою держави консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, на основі напрацювань Науково- експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї та рекомендацій Європейської комісії «За демократію через право», 25 січня 2012 року Президент України В. Янукович своїм Указом схвалив Концепцію формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї.
13.