§2. Влада і право. Мораль і влада

Конституція України 1996 року чітко визначила, що демокра­тична сучасна держава не може поза правом здійснювати свою дія­льність. Держава без шкоди для себе, суспільства, особистості не може ігнорувати право. Цінність права вимірюється, головним чи­ном, тим, якою мірою воно забезпечує, та чи забезпечує взагалі, гармонічний і прогресивний розвиток особистості, необхідне роз­ширення її свободи. З цієї точки зору цінність права обумовлена зв’язком з державою лише тією мірою, в якій сама держава постав­лена на службу людині.

В умовах цивілізованого державного ладу влада, обмежена ав­торитетом права, не прагне до присвоєння права насилля, нав’язуванні своєї волі з позицій сили.

Нецивигізована держава легко звільняється від обмежень пра­ва і тому використовує насильницькі акції або для досягнення кор­поративних цілей, або через нездатність діяти легітимно. Держава, як суверенна влада, не може існувати і функціонувати поза правом. Влада, яка не базується на праві, - свідчення відсталості, регресу та кризи всього суспільного ладу. Це добре розуміли ще стародавні римляни, які говорили: «Pereat mundus et fiat justitia» («Хай загине світ, але закон здійсниться»). Правова держава тому і називається правовою, що вона діє на основі і у відповідності з правом.

У сучасних умовах зв’язуюйа роль права щодо держави поси­люється. При цьому можна відзначити таку досить чітку тенден­цію: чим точніше право відбиває об’єктивні потреби суспільного розвитку, тим більше воно «пов’язує» державу.

Говорячи про взаємовідносини і взаємозв’язок влади і права, слід відзначити, що влада через політику втручається практично в усі сфери державного і громадського життя: економіку, ідеологію, мораль. Об’єктом політики стають як відносини, що набувають важливого значення для більшості членів суспільства і тому вима­гають втручання державної влади, так і відносини, які є супутними, такими, що сприяють певній соціальній групі оволодіти владою і використовувати її для врегулювання соціально важливих зв’язків. Сфера діяльності політики є дуже широкою, але це не означає, що право є частиною політики. Право в цілому дійсно є засобом полі­тики, і більшість політично важливих рішень реалізуються за допо­могою права. Проте це не означає, що ці правові норми мають по­літичний характер. Реально дії політики і права перехрещуються.' Деякі правові норми не мають політичної значимості (правила ву­личного руху, нормативи оформлення деяких фінансових докумен­тів). За допомогою права оформлення набувають лише ті політичні відносини, яким треба надати загальнообов’язкового значення і використовувати як ціннісні орієнтири для усіх членів суспільства.

Порівняно з політикою, яку здійснює державна влада, право відзначається певним консерватизмом, відставанням. Це пов’язано з тим, що воно має нормативно-документальну форму свого зовні­шнього виразу. Для того, щоб отримати законодавче закріплення, потреби чи інтереси повинні бути усвідомлені відповідними соці­альними групами, їх репрезентантами у відповідних владних струк­турах. І лише після проходження певних законодавчих процедур вони закріплюються в правових актах, що встановлюють загально­обов’язкові зразки поведінки в типових ситуаціях. Така відмінність у динамічному стані політики влади та права неминуче породжує певні суперечності між ними. Разом з тим, якщо влада діє досить динамічно, то вона може в одних і тих же правових рамках зміню­вати форми політичного керівництва. Парадокс співіснування вла­ди і права у тому, що одні і ті ж правові акти можуть існувати у різ­них політичних режимах.

Відносна самостійність законодавства щодо волі суспільства чи волі правлячих груп також виявляється у зв’язку з природною здатністю законів до усунення. На якийсь момент порушується га­рмонія волі, висловленої в законі, і воля суспільства, груп, верстви. Але через причини політичного, економічного, соціального поряд­ку воля історичного законодавця (воля закону) може входити у протиріччя з волею нових законодавств. В умовах розходжень ін­тересів і волі починають виявляти себе власні закономірності і тенденції дії законів і закономірності соціального життя.

У самій сутності державних законів закладено протиріччя, які є рефлексією, відбиттям політичного протистояння у законодавчій сфері. Це протиріччя між загальносуспільними потребами та ін­тересами і волею пануючої в суспільстві верстви, її корпоративни­ми інтересами. Прийняття законів є предметом гострої політичної боротьби, оскільки безпосередньо пов’язане з набуттям влади та її реалізацією. Влада і закони, які вона встановлює, можуть бути за­собом упередженого задоволення, оскільки закони формулюються людьми свідомо, а значить, відповідно до їх власного розуміння, політичної доцільності, корпоративної користі. Створюючи закон, представник влади реалізує свою політику як мистецтво можливо­го у конкретних соціально-історичних умовах. Тим самим у суспіль­стві закріпленні ті норми і цінності, які запропонував конкретний законодавець, виходячи зі своїх інтересів та потреб.

Недопустиме ототожнення права і закону, яке породжує ілю­зію «врятування» (спасіння) суспільства за допомогою «добрих» законів. У результаті замість зміцнення закону (особливо на почат­ковому етапі розбудови незалежної Української держави) рельєфно виявляється його девальвація, недостатня дійовість. Коли надто бажають перетворити закон на вираз волі більшості, забувають, що він повинен бути виразом всезагальної волі»¹.

Будь-яка розумна політика влади повинна бути правовою - у тому розумінні, що вона повинна відповідати законам, юридичним нормам, незмінно знаходитись у правовому полі, відповідати між­народним стандартам. Відомий філософ В.С. Соловйов писав, що якщо не відмовитись від «права сили і не повірити в силу права», то «ніколи не можна мати тривкого успіху ні в яких справах: ні зовніш­ніх, ні внутрішніх»^{[10] [11].}

Якщо скористатися думкою пересічного громадянина про співвідношення моралі та влади, то, без сумніву, таке поєднання буде оцінено як ірреальність, щось на зразок двох паралельних прямих, які ніколи не перетинаються. І, на перший погляд, для цьо­го є всі підстави - від теоретичного обгрунтування до множини іс­торичних прикладів. Широко відомі щодо того висловлювання зна­ного теоретика держави Н.Макіавеллі, який у трактаті «Государ» відкрито писав: «...ми знаємо з досвіду, що в наш час великі справи вдавалися лише тим, хто не намагався дотримати даного слова і вмів, кого треба, обвести навколо пальця: такі государі в кінцевому рахунку досягали більшого, ніж ті, хто ставив на чесність». Таким чином, Макіавеллі підкреслює положення про «звільнення» влади від моралі; у боротьбі за владу «мета виправдовує засоби». Дії мо­жновладців повинні оцінюватись, на думку Макіавеллі, не з точки зору моралі, а за їх кінцевими результатами, які, в свою чергу, ви­значаються інтересами держави, зміцненням влади.

Подібні думки можна зустріти й у творах політиків XIX і XX століть, в тому числі у «класиків марксизму-ленінізму». Ось, напри­клад, К.Маркс: «У політиці заради відомої мети можна укладати союз навіть з самим чортом - треба тільки бути впевненим, що ти перехитриш чорта, а не чорт тебе»¹. У тому ж руслі висловився й ВЛенін, який говорив, що «покладатися на переконання, відданість та інші прекрасні душевні якості - це річ у політиці зовсім не серйо­зна»^{[12] [13]. Всі ці заповіти класиків «чудово» втілював у життя, мабуть, найкращий учень Макіавеллі (відомо, що він читав вищевказану працю Макіавеллі з олівцем в руках і залишив на ній свої нотатки) - товариш Сталін. _}

У зв’язку з цим доцільно було б навести один історичний епі­зод (а щодо «моралі» Сталіна їх можна було б навести тисячі!). У 1924 році тодішні лідери партії більшовиків Зінов’єв і Камєнєв ба­гато зробили, щоб залишити Сталіна на посту генерального секре­таря. Через півтора року, коли Сталін відсторонив Зінов’єва і Ка­менева від влади, Зінов’єв, нагадуючи, як йому та Каменеву вдалося врятувати Сталіна від падіння в політичне небуття, з гіркотою ска­зав: «Чи знає товариш Сталін, що таке подяка?» Товариш Сталін вийняв трубку з рота і відповів: «Ну, як же, знаю, дуже добре знаю, це така собача хвороба»^[14].

Влада, політика, яку проводять владні структури, органічно пов’язані з мораллю. Сам вибір політичної перспективи визначення засобів і методів їх досягнення базуються на моральних уявленнях людини, соціальної групи про добро і зло, справедливість чи не­справедливість, обов’язок, честь і достоїнство.

З моральної точки зору ознакою особистісного розвитку лю­дини є його здатність робити вчинки за внутрішнім переконанням у найскладніших життєвих ситуаціях, не перекладати відповідаль­ність на інших, не покладатися на обставини і навіть не просто «ра­хуватися» з обставинами, але й, коли треба, протистояти їм, втру­чатися у хід подій, виявляючи свою волю, свій характер. Поверхово і малопродуктивно було б уявляти мораль як звід «готових пра­вил», які придатні для всіх випадків життя. Дещо суттєве диктуєть ­ся самою людиною, наказуючи йому (їй) в будь-якій ситуації діяти морально, у відповідності з сумлінням. Мораль, як давно відзначе­но, керується принципом «повинен - і тому можу», а не «можу - і тому повинен». Коли вимога «повинен» для людини не є щось нав’язане іззовні, а результат власного вибору, то ігнорування його чи відмова від нього - це відмова від самого себе, від своєї індиві­дуальності.

Мораль базується на відповідному розумінні сенсу існування, мети і призначення людини. Ядром, загальнолюдським змістом моралі є ідеї гуманізму. Саме ці ідеї, втілюючись у моральній сві- ' домості, стають орієнтирами і регуляторами діяльності людей, а деякі з них потім отримують юридичне закріплення у праві. Мо­ральні норми регулюють не внутрішній світ людини, а відносини між людьми. Тому мораль передбачає оцінку суспільних явищ не з індивідуальних, а з колективних і загальнолюдських позицій. При цьому слід відзначити, що є мораль групова, наприклад, професій­на, проте, як правило, вона є специфічним виразом загальнолюдсь­ких моральних принципів, або є виявом глибокого розколу суспіль­ства (мораль «новьіх русских» і пересічних громадян), або є дегене­рацією моральності («воровська (злодійська) мораль»).

Мораль і політика, яка є втіленням влади, функціонально бли­зькі тим, що вони здійснюють регуляцію поведінки і життєдіяльно­сті людей в цілому. Впорядкування поведінки людей відбувається за допомогою моральних і політико-правовйх норм (загальних пра­вил, еталонів, зразків поведінки), які поширюються на всі випадки цього роду і є загальнообов’язковими для всіх людей.

Єдність правових норм і норм моралі, як і єдність усіх соціаль­них норм цивілізованого суспільства, базується на спільності соці­ально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості. Завдання права зовсім не в тому, щоб світ, який знаходиться у злі, перетворився в царство Боже, а лише в тому, щоб він - до часу не перетворився в пекло.

Мораль - необхідна умова збереження людства, оскільки вона акумулює і узагальнює багатотисячолітній досвід людського спів-

неможливістю жити без інших Людей, без суспільства. З цього приводу Т.Шевченко говорив: «У всьому людина необхідна для людини».

Зростання різноманітних потреб, які випереджають можливо­сті їх задоволення, породжують у людини спокусу отримувати блага за рахунок інших людей і природи, створюючи тим самим загрозу як окремим особам, так і всьому суспільству. Таких спокус у люди­ни досить багато. Це спокуса багатством і споживацтвом, здобут­тям все більш численних і дорогих матеріальних благ; спокуса мож­ливістю владарювати над іншими людьми; спокуса похіттю - гіпер- трофованими сексуальними потребами, які викликають прагнення оволодіти об’єктами сексуальної насолоди.^[XV] Всі ці сприяють дегра­дації людського суспільства і окремих людей. Мораль утримує лю­дину від небезпечних для нього спокус і сприяє вирішенню протиріч між особистістю і спільнотою.

Як відомо, норми моралі не фіксуються в спеціальних актах - зони містяться у свідомості людей і у більшості випадків їх дотри­муються, завдяки розумінню людьми справедливості їх приписів, забезпечуються внутрішнім переконанням і впливом громадської думки. Норми моралі визначаються як узагальнені правила пове­дінки (бути чесним, справедливим, добрим). Правові норми, які встановлює влада, являють собою деталізовані і конкретизовані, порівняно з моральними нормами, правила поведінки. В них закрі­плюються чітко визначені юридичні права і обов’язки членів суспі­льства.

Норми права і норми моралі доповнюють і взаємообумовлю- ють одне одного в регулюванні суспіль^рх відносин. Об’єктивна підстава такої взаємодії визначається тиф, що правові закони вті­люють у собі в ідеалі принципи справедливості так, як їх розуміє на Цей час суспільство. Тому закони правової держави втілюють у собі і моральні вимоги абсолютної більшості людей. Разом з тим норми моралі здійснюють активний вплив на створення і реалізацію пра­вових норм. Особливо важливу роль моральні норми відіграють у процесі застосування норм права компетентними органами при вирішенні конкретних юридичних справ. Так, правильним є юриди­чне вирішення судом питань про честь і достоїнство особистості, адже хуліганство багато в чому залежить від врахування моральних Норм, які діють у суспільстві. Таким чином, моральні настанови

здійснюють сприятливий вплив на реалізацію правових норм, на зміцнення законності і правопорядку.

Моральність виявляється у реалізації законів, дотриманні і то­ржестві справедливості. Коли хтось запитав Конфуція: «Чи прави­льно відповідати добром на зло?», - він відповів: «Як можна відпо­відати добром? На зло відповідають справедливістю».

Співвідношення моралі і влади багато в чому пов’язане з сут­ністю самої влади. Можливості влади розпоряджатися матеріаль­ними та духовними благами, долями багатьох людей, самий прес­тиж причетності до влади створюють спокусу будь-якими засобами «пробитися» до влади, а потім утриматися при владі. Розбещуючий вплив влади на можновладців і підлеглих зростає з посиленням її концентрації і посиленням безконтрольності. Широко відоме ви­словлювання англійського історика лорда Д.Актона, який казав, що «всіляка влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно».

Слід відзначити, що трансформація суспільства пострадянсь­ких республік, зміст ціннісних орієнтирів призвели й до певних змін в оцінці людьми моральних якостей політиків - «людей при владі»-. Проведене не так давно опитування росіян НДЦ соціологічного аналізу і статистики з’ясувало 11 психологічних рис характеру полі­тика, якого росіяни могли б назвати хорошим. Це компетентність, гнучкість, розум, рішучість, енергійність, воля, незалежність, розсу­дливість, сміливість, реалізм, прогресивність. Чесність стоїть на 12­му місці, справедливість - на 13-ту, тактовність - на 17-му, благо­родство - на 19-му. А така якість характеру, як сумлінність посідає аж 23 позицію.^[XVI] Історія свідчить, що в політиці моральні ідеї по силі мотивації практичної поведінки, як правило, поступаються матері­альним інтересам. У сьогоднішній Україні мірою багатьох речей для значної частини людей стають гроші, а не людина, як це спра­ведливо проголошується в ст.З Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визна­чаються в Україні найвищою соціальною цінністю». При цьому слід відзначити, що нинішньою владою чимало робиться для подолання цього перекосу трансформаційного періоду. Посилюється боротьба з корупцією, організованою злочинністю, з аморальними явищами в суспільстві. Президент України Л.Кучма відзначав: «Народові, державі потрібна не тільки дієздатна, а й чесна влада»¹. Проте про­блем тут ще дуже багато і одна з них базується на бездумному за­позиченні елементів культури і моралі західного суспільства, пев­ному забутті своїх національних традицій, на яких трималася віка­ми мораль українського суспільства. Відомий фахівець з проблем розвитку західного суспільства О.Зінов’єв писав: «Гроші стали... головним регулятором усієї основної життєдіяльності людей захід­ного суспільства, основним спонукаючим мотивом, метою, при­страстю, турботою, контролером, наглядачем, коротше кажучи - їх ідолом і богом!»^{[XVII] [XVIII].}

Негативний вплив на моральність має превалювання групових інтересів над загальними. Фактично це означає підлеглість моралі політиці і руйнування будь-якої моралі. Ще однією з можливих при­чин аморальної політики може бути конфліктний характер влади, яка має політичних союзників і супротивників, і стосунки з ними можуть бути далекими від моральності, оскільки політичним супе­рникам, як правило, не прагнуть зробити добро. «Велика політика - великий бруд», - говорив перший і останній президент СРСР, ком­петентний знавець політичної боротьби М.С.Горбачов.

Проте повністю відірватися від моралі влада не може, бо це веде до компрометації самої влади і деградації суспільства.

В умовах розбудови незалежної України вищою моральністю є діяльність по зміцненню її державності, економічної могутності, розширенню реальних прав і свобод громадян республіки.

Чи можна вважати моральними тих політиків, які прямо чи опосередковано виступають проти державності України, ігнорують її державні символи, де в концентрованому вигляді відбито історію та традиції українського народу, його віковічне прагнення до свободи і незалежності, щасливого життя? Як відзначав Тарас Шевченко, у кого немає любові до рідної країни, - ті серцем вбогі калікй.

Гострою моральною проблемою, яка нерідко переходить у кримінальну, є зловживання владою, а також корупція. Як свідчать результати діяльності МВС у 1999 р., чимало викритих організова­них злочинних груп тією чи іншою мірою пов’язані корупційними зв’язками з державно-владними структурами. Реалізуючи вимоги закону України «Про боротьбу з корупцією», спецпідрозділами мі­ліції складено 1551 адміністративний протокол, у тому числі 1405 - стосовно корупційних діянь державних службовців і 62 - стосовно корупційних діянь депутатів різних рівнів. Судами по 402 адмініст­ративних матеріалах накладено штрафи, по 261 - винесено заува­ження, 26 посадових осіб звільнено з посад.

МВС України також відзначає, що останнім часом значного поширення набуло хабарництво серед посадових осіб. Використо­вуючи інспектуючі, контрольні, розпорядчі та інші повноваження, вони все частіше вдаються до отримання винагород та інших пільг за виконання або невиконання своїх посадових обов’язків. Цифрові показники протидій хабарництву свідчать про активність органів внутрішніх справ у боротьбі з цим видом злочинів. У 1999р. викрито понад 2,6 тисячі фактів хабарництва. Найбільше таких фактів мали місце в фінансово-кредитній системі та банківській сфері, електро­енергетичній, вугільній галузях.^[XIX]

Вплив моральних факторів на функціонування органів внутрі­шніх справ здійснюється як через зовнішні канали (соціальний вза­ємозв’язок населення і ОВС), так і через внутрішні (міжособистісні відносини в міліції, колективні, вплив керівництва). Моральні нор­ми, які грунтуються на загальнолюдських цінностях і кращих тра­диціях українського народу, позитивно впливають на діяльність органів внутрішніх справ. Проте є ще групова і персоніфікована мораль, яка може нести як позитивний, так і негативний заряд. Так, прагнення «захистити честь мундиру», мораль відомчих амбіцій, наявність у деяких служб поборів здійснюють на ОВС деформую­чий вплив, утруднюючи досягнення ефективних результатів і зни­жуючи авторитет міліції. Відомо, що управлінські рішення, матері­альні та процесуальні норми, які грунтуються на моралі, мають більший ступінь впливу на органи внутрішніх справ. Мораль, право­свідомість, правова та професійна культура тісно пов’язані і взає­мозалежні..

Якщо говорити про перспективну тенденцію розвитку соці­альної правової держави, то в ній протистояння моралі і політики помітно знижується, сфера дії моральних ресурсів - збільшується. Зниження ступеня конфліктності і підвищення рівня злагоди в сус­пільстві, що автоматично призводить до зменшення питомої ваги політики у соціальному регулюванні, обумовлені розвитком гро­мадського суспільства, достатньо високим рівнем життя, сформо- ваністю демократичних традицій і політичної та правової культури.