ВІЛЬНЕ ВИРАЖЕННЯ ВОЛІ ВИБОРЦІВ

Друга складова принципу вільних виборів - вимога вільного вираження волі вибор­ців - реалізується при голосуванні. Проте неправильно було б стверджувати, що ця вимога стосується лише акту голосування: у такому разі вона відігравало б роль інституційного (а не галузевого) принципу.

Ця складова принципу вільних виборів історично була сформульована раніше від попе­редньої; Конституція окремо (поряд з загальним проголошенням принципу вільних виборів у частині першій статті 71) закріплює цю вимогу у частині другій цієї ж статті [432].

Зміст вимоги свободи волевиявлення достатньо очевидний і полягає в тому, що вияв­лення волі виборця у день голосування відбувається без будь-якого зовнішнього впливу. Як зазначається у науковій літературі, «вільними визнаються вибори, що характеризуються відсутністю тиску та залякування виборців» [404, с.7-8]; «вираження виборцями їх волі у неспотвореному і вільному від тиску акті голосування є одним з основних визначників вільних виборів» [1255, s.13].

Однак таке тлумачення цієї вимоги не одностайне. Дещо інший акцент стосовно принципу вільного вираження волі виборців ставить О. Бакумов, який стверджує, що «свобода волевиявлення громадян має забезпечуватися через простоту голосування, че­рез забезпечення можливості громадян голосувати на дільницях та ін.» [40, с.43]. Заува­жимо при цьому, що «простота голосування» є досить умовним поняттям; так, існують нарікання на складність для виборця зрозуміти спосіб голосування «з преференціями» (при так званих «відкритих списках»), не кажучи вже про порядковий спосіб заповнення бюлетеня (див. [322, с.26]). Однак безпідставно було б стверджувати, що у країнах, де на практиці застосовуються такі «непрості» способи голосування, порушується принцип свободи волевиявлення громадян.

Треба, однак, пам'ятати, що свобода дій виборця при голосуванні є невід'ємною ха­рактеристикою його суб'єктивного права голосу; тому принцип вільних виборів у першу чергу підкреслює вимоги (обмеження, заборони) щодо дій інших суб'єктів. Нормативно ця вимога має вигляд заборони «насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій» таких суб'єктів, які створюють перешкоди вільному враженню виборцем власної (а не нав'язаної ззовні) волі (див. частину другу статті 6 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частину другу статті 6 Закону «Про вибори Президента Укра­їни» [739], частину третю статті 6 Закону «Про місцеві вибори» [808]).

Цей аспект принципу вільних виборів, який вважається цілком очевидним, сьогодні не надто привертає увагу науковців. Більшість дослідників принципу вільних виборів акцен­тують увагу лише на дотриманні цього принципу на підготовчих етапах виборів, тобто на аспекті вільного формування волі виборців (див., зокрема, [1352]); так, наприклад, Ю. Елкліт і П. Свенссон обмежуються твердженням: «У сам день голосування стандарти “вільних” означають можливості проголосувати» [1332, р.35]. Способи вільної реалізації волі виборців ми розглянемо нижче в аспекті принципу таємного голосування (див. підрозділ 7.2).

Підкреслимо, що вимога вільного вираження волі виборців стосується не тільки самого акту голосування, який є процедурною формою вираження волі виборця, а всієї суспільної та інформаційної атмосфери навколо виборів у день голосування. Вважається, що думка виборця сформувалася до дня голосування (чому повинен сприяти «день тиші», згаданий у попередньому підрозділі), а тому будь-які впливи на виборця у день голосування повинні бути виключені.

Як зазначає П. Ґаррон, «подібно до вільного формування волі виборців, її вільне вира­ження може перебувати під впливом держави та окремих осіб» [1342, р.25]. Зауважимо, що при цьому слід також брати до уваги потенційний вплив третього суб'єкта - засобів масової інформації.

Як і в аспекті вільного формування волі виборців, заборону впливу суб'єктів влад­них повноважень на свободу волевиявлення як явища, взагалі кажучи, протиправного ми відносимо до сфери регулювання принципу чесних виборів, з яким реалізація принципу вільних виборів у день голосування тісно пов'язана.

До важливих способів забезпечення свободи волевиявлення громадян належить за­борона передвиборної агітації у день голосування (частина третя статті 70 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734]; див. також статтю 57 Закону «Про вибори Президента України» [739], частину другу статті 54 Закону «Про місцеві вибори» [808]). Такі ж положення передбачені виборчим законодавством Російської Федерації (частина третя статті 49 Федерального закону «Про основні гарантії...» [582]) та Польщі (§ 1 статті 107 Виборчого кодексу [1380]).

Аналогічне за своєю природою і мотивацією обмеження встановлюється на публікацію результатів опитувань у день голосування («екзит-полів»): така інформація може бути опри­люднена виключно після закінчення голосування (частина четверта статті 67 Закону «Про ви­бори народних депутатів України» [734], частина вісімнадцята статті 64 Закону «Про вибори Президента України» [739]). Подібні обмеження передбачені і в інших державах; проте слід зазначити, що така заборона розглядається у контексті загального обмеження поширення ін­формації про результати соціологічних опитувань в день голосування взагалі^[669] (частина третя статті 46 Федерального закону «Про основні гарантії...» [582]) чи до закінчення голосування (стаття 115 Виборчого кодексу Польщі [1380]). Ф. Римаж наголошує, що проведення таких опитувань допускається за умов повної відсутності будь-яких ознак виборчої агітації [1381, s.289]; проте, на наше переконання, важливіше виключити при таких опитуваннях будь-які форми порушення свободи волевиявлення, зокрема, створення умов для тиску на виборців у зв'язку з розкриттям їх змісту голосування.

Вважається, що основним засобом забезпечення свободи волевиявлення при голосу­ванні є дотримання таємності голосування. Взаємозв'язок цих двох принципів визнається практично всіма правознавцями.

Підкреслимо, проте, що лише формального дотримання таємності голосування для забезпечення свободи вираження волі виборців недостатньо. Як зазначає Венеціанська комісія, «свобода виборців у вираженні своєї думки вимагає суворого дотримання про­цедури голосування» [136, с.186]. Тому гарантією забезпечення цього аспекту принципу вільних виборів є чітке регулювання усієї процедури підготовки і проведення голосування, а також дотримання на практиці усіх встановлених вимог, а не лише дотримання таєм­ності голосування. До інструментів такого забезпечення належать вимоги щодо форми виборчого бюлетеня, щодо виготовлення, обліку та збереження бюлетенів, обладнання приміщення для голосування, організації голосування виборців у приміщенні для голо­сування та за місцем їх перебування (для виборців, нездатних самостійно пересуватися), а також (у разі їх застосування) альтернативних методів голосування і т. п.

На закінчення розгляду принципу вільних виборів вкажемо, що П. Ґаррон згадує також третій аспект вільних виборів, пов'язаний із свободою вибору серед кандидатів [1342, р.25]. По суті, це є вимогою іменного голосування, розглянутою нижче у зв'язку з польською док­триною прямих виборів (див. підрозділ 6.1). Будучи тісно пов'язаною з характеристиками виборчої системи, ця вимога не може розглядатися як обов'язкова і тим більше як окремий принцип виборчого права; зокрема (це визнає і П. Ґаррон), вона не може бути дотримана в рамках пропорційної системи закритих списків як системи неперсоніфікованого голосування.

Зауважимо, що згадка про «свободу вибору серед кандидатів» у контексті принципу вільних виборів поряд із ідентичною за змістом вимогою «іменного голосування» у контексті принципу прямих виборів засвідчує, що окремі вимоги, специфічні для умов національного виборчого права конкретних країн і залежні від характеристик національної виборчої сис­теми, деякі науковці піднімають до рангу принципів виборчого права. Частково саме звідси походить згадана вище тенденція «розмноження» принципів виборчого права у конкретних національних доктринах (див. підрозділ 1.2), до якої слід ставитися обережно, якщо не критично.