Віковий ценз
Віковий ценз стосовно пасивного виборчого права не є загальновизнаним. Як зазначає В. Шаповал, «межа вікового цензу для тих, хто балотується, значною мірою визначається суб’єктивно, виходячи з доцільності» [433, с.371].
Такий ценз, як правило, є вищим від вікового цензу для права голосу, що обґрунтовується раціональними аргументами. Слушно вважається, що підвищення вікового цензу для пасивного виборчого права «ґрунтується на тому, що управління державою, у тому числі законодавчий процес, має знаходитися в руках людей, які є політично зрілими, мають значний досвід розв’язання життєвих проблем,...володіють певною інформацією про навколишній світ, здатні усвідомлено з урахуванням інтересів народу, держави, суспільства приймати закони й інші рішення» [517, с.81-82]. За висловом польського науковця А. Кісєлєвіча, «вік повсюдно визнається за показник життєвого досвіду, а також суспільної і політичної зрілості, а отже, кваліфікації, необхідної для виконання публічних функцій» [1381, 8.64]. Подібну позицію висловив Конституційний суд РФ [600, с.231].Конкретне визначення віку, з якого набувається пасивне виборче право, може залежати від типу виборів. Для парламентських виборів (чи виборів нижньої палати парламенту) достатньо поширеним віковим цензом є вимога досягнення 21 року; такий ценз встановлений на виборах депутатів Державної Думи РФ (частина перша статті 97 Конституції РФ [422]; див. також [97, с.73]), депутатів (послів) Сейму Республіки Польща (стаття 99 Конституції Польщі [1384]). Поширеним є також ценз у 25 років (див. [1194, с.377]).
Проте у деяких державах додатковий (порівняно з правом голосу) віковий ценз для пасивного виборчого права не встановлюється. Так, у Німеччині пасивне виборче право набувається з досягненням повноліття (стаття 38 Основного Закону ФРН [615]), тобто, як конкретизує виборче законодавство, віку 18 років (див.
[1040, с.138]). Вищий (порівняно з правом голосу) віковий ценз на парламентських виборах відсутній і у Швеції: відповід- но до статті 10 Розділу 3 Форми правління «особа, наділена правом голосу, може бути членом чи заступником члена Ріксдаґу» [1450, р.71].Така довільність у встановленні вікового цензу не дає можливості кваліфікувати його як природну вимогу (як це має місце у разі вікового цензу для права голосу). Більше того, його обґрунтування з посиланням на необхідність досягнення «кваліфікації, необхідної для виконання публічних функцій», є досить умовним: найбільш поширений вік досягнення права балотуватися на виборах до парламенту (21 рік) не забезпечує навіть отримання вищої освіти, об’єктивно кажучи, потрібної для такої кваліфікації.
Кодекс належної практики у виборчих справах розглядає 25-річний віковий ценз як верхню припустиму межу віку набуття права бути кандидатом на парламентських та місцевих виборах, застерігаючи можливість встановлення вищого цензу для виборів верхньої палати парламенту (у разі її формування прямими виборами) чи глави держави [363, с.144, 154]. Вищий віковий ценз для верхніх палат парламенту (де вони обираються прямими виборами) достатньо поширений; часто він складає 30-40 років [1194, с.377378]. Так, Конституція Польщі встановлює віковий ценз на виборах Сенату в 30 років (частина друга статті 99), а на виборах Президента - 35 років (частина третя статті 127) [1384]; Виборчий кодекс Польщі встановлює віковий ценз для виборів війта (бурмістра, президента міста) у 25 років, не встановлюючи додаткових (порівняно з правом голосу) вікових обмежень для кандидатів до рад територіального самоврядування (стаття 11 кодексу [1380]).
Конституція РФ встановлює підвищений віковий ценз для кандидатів на президентських виборах - 35 років (частина перша статті 81 [422]). Що стосується місцевих виборів (як до органів державної влади суб’єктів федерації, так і муніципальних виборів), умови набуття пасивного виборчого права можуть встановлюватися конституціями (статутами) суб’єктів федерації (частина перша статті 4 Закону РФ «Про основні гарантії...» [582]).
Виборче законодавство України у початкові роки становлення незалежної держави зазнало певних хитань стосовно рівня вікового цензу для права бути кандидатом на виборах. Так, Закон «Про вибори народних депутатів Української РСР» 1989 р. встановлював однаковий ценз для активного та пасивного виборчого права - 18 років[422] (частина перша статті 2 [735]). Однак Закон «Про вибори народних депутатів України» 1993 р. підняв цей ценз для права бути кандидатом до 25 років (частина друга статті 2 [728]). Остаточно (з 1996 р.) відповідний ценз на рівні 21 років закріплений у частині другій статті 76 Конституції [432]. Що стосується віку набуття пасивного виборчого права на виборах Президента України, то відповідна кваліфікаційна вимога (35 років) була встановлена ще Законом «Про вибори Президента Української РСР» 1991 р. [740] й остаточно закріплена у частині другій статті 103 Конституції.
Віковий ценз для пасивного виборчого права на місцевих виборах зазнав невеликих змін. Закон УРСР про місцеві вибори 1989 р. не встановлював підвищеного вікового цензу для пасивного виборчого права (частина друга статті 2 [725]). Закон про місцеві вибори 1994 р. [724] зберіг 18-річний ценз для кандидатів у депутати місцевих рад, однак встановив ценз у 30 років для кандидатів на посаду голови обласної, Київської чи Севастопольської міської ради та у 25 років - на посаду голови іншої місцевої ради[423]. Як уже зазначалося вище, Конституція 1996 р. не встановила цензу пасивного виборчого права для місцевих виборів, у зв’язку з чим законами про місцеві вибори після 1996 р. він традиційно встановлюється на мінімальному рівні - 18 років (див. частину четверту статті 6 Закону про місцеві вибори 1998 р. [726], частину першу статті 9 Закону 2004 р. [721], частину першу статті 9 Закону 2010 р. [723]); частина перша статті 9 Закону «Про місцеві вибори» 2015 р. встановлює цей ценз через відсилку до статті 70 Конституції [808]). Таке розуміння цього цензу сьогодні є загальноприйнятим (див., наприклад, [433, с.351; 434, с.982]).
Як і у випадку права голосу, для вікового цензу пасивного виборчого права існує особливість моменту набуття права бути кандидатом на виборах у зв'язку з досягненням віку, встановленого цензом. Як зазначає В. Шаповал, оскільки віковий ценз для кандидата пов'язується у часі з днем виборів (голосування на виборах), «особа, яка на початку виборчої кампанії не відповідає зазначеним кваліфікаційним вимогам, може бути зареєстрована кандидатом у народні депутати України за умов відповідності таким вимогам у перспективі на день парламентських виборів» [433, с.372]; очевидно, ці ж міркування повинні застосовуватися і до кандидатів на виборах будь-якого іншого типу (президентських чи місцевих). Таким чином, як і у випадку права голосу, особа набуває пасивного виборчого права з дня початку виборчого процесу, якщо вона досягне віку, встановленого цензом, на день голосування, тобто (у випадку, коли відповідний вік досягається після початку виборчого процесу) достроково, до фактичного досягнення такого віку.
Не повинно також підлягати сумніву, що у разі висування та реєстрації такої особи кандидатом вона набуває прав, похідних від пасивного виборчого права (зокрема, права подавати кандидатури до складу виборчих комісій, проводити передвиборну агітацію, оскаржувати порушення виборчого законодавства та інших прав; див. підрозділ 2.6) без огляду на те, чи на момент реалізації таких прав уже досягнутий вік, встановлений цензом.
Зазначимо, проте, певну відмінність у формулюванні норм Конституції щодо встановлення вікового цензу для кандидатів у народні депутати України (частина друга статті 76: «на день виборів досяг двадцяти одного року»; курсив наш. - Ю.К) та для кандидатів на пост Президента України (частина друга статті 103: «досяг тридцяти п'яти років»; курсив наш. - Ю.К) [432]. Відмінність у формулюванні цих положень, якщо її визнати змістовною, може тлумачитися так, що кандидат на пост Президента повинен досягти зазначеного віку на момент його висування на виборах. Вважаємо, проте, що тут має місце певна неточність формулювання (хоча й небажана у конституційному тексті), і зазначеним відмінностям не слід надавати змістовного значення. Однак при вдосконаленні тексту Конституції в умовах конституційної реформи цю неточність доцільно усунути.
2.4.4.