ВИКОНАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ

Анотація. Розкриття природи виконавчої влади у механізмі Української держави, визначення її сутності, функцій, системи.

Після вивчення теми студент повинен знати:

- природу та сутність виконавчої влади та її місце у конституційній системі розподілу влади в Україні;

- систему виконавчої влади в Україні,

- порядок формування вищого, центральних та місцевих органів виконавчої влади;

- функції та повноваження центральних органів виконавчої влади.

Ключові поняття і терміни: виконавча влада, Кабінет Міністрів України, міністерство, місцева державна адміністрація, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, акти орга­нів виконавчої влади.

Виконавча влада в механізмі держави. Виконавча влада є самостійною гілкою держав­ної влади, що являє собою сукупність повноважень з управління державними справами (включаючи адміністративну нормотворчість, зовнішні відносини, державний контроль), а також систему державних органів, що здійснюють ці повноваження.

Сутність виконавчої влади полягає у забезпеченні реалізації та виконання законів, в управлінні функціонуванням державного механізму, в державному регулюванні ринку, у задоволенні життєвих потреб населення. Для виконання цих задач виконавча влада має у своєму розпорядженні відповідні ресурси: матеріально-фінансові (державний бюджет, загальнодержавні податки, державна власність, державні підприємства тощо), кадрові (державні службовці), інформаційні (державні засоби масової інформації, веб-портали, бази даних), воєнізовані підрозділи тощо.

Місце виконавчої влади в системі єдиної державної влади визначається перш за все метою діяльності виконавчої влади — забезпечення реалізації прав і свобод людини і гро­мадянина. Межа між законодавчою і виконавчою владами лежить у площині двох складо­вих — рішення і виконання. Представницька влада лише приймає законодавчі акти, але не розробляє механізми їх реалізації.

Зміст виконавчої влади України випливає з таких її ознак:

- ієрархічність системи органів виконавчої влади: Кабінет Міністрів України (вищий орган виконавчої влади); міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (центральні органи виконавчої влади); місцеві державні адміністрації (місцеві органи виконавчої влади);

- діяльність виконавчої влади має виконавчо-розпорядчий характер, тобто, крім ви­конання (практичного здійснення та реалізації) законів, виконавча влада приймає під- законні нормативні акти загальнообов’язкового характеру, спрямовані на врегулювання суспільних відносин;

- виконавчо-розпорядча діяльність виконавчої влади є підзаконною, тобто ця гілка влади може діяти лише у межах, визначених Конституцією та законодавством України;

- державна влада підконтрольна та підзвітна Президенту України та Верховній Раді України.

Діяльність органів виконавчої влади регулюється Конституцією України, значним ма­сивом законодавчих актів, серед яких Конституція Автономної Республіки Крим, Закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України — місто-герой Київ», неза­конними актами.

У своїй діяльності органи виконавчої влади підпорядковані встановленому статтею З Конституції положенню про найвищу соціальну цінність людини. Тому права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності органів виконавчої вла­ди, вони відповідають перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є однією з функцій цих органів.

Місце виконавчої влади у системі публічного врядування визначається, насамперед, компетенцією її органів та функціональними зв’язками з іншими галузями державної влади та місцевим самоврядуванням.

Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України (уряд України) є вищим орга­ном у системі органів виконавчої влади, що здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Уряд України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституці­єю України.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здій­снення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-техніч­ного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвер­дження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичай­них ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом, приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, Зако­ном України «Про Кабінет Міністрів України», іншими законами України, а також указа­ми Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, перший віце- прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри та міністри України (ст. 113 Конституції України).

Прем’єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за по­данням Президента України. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.

Члени Кабінету Міністрів України, крім Прем’єр-міністра України, міністра оборони України і міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Ра­дою України за поданням Прем’єр-міністра України.

При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем’єр- міністр України вносить до Верховної Ради України подання про призначення членів Ка­бінету Міністрів України відповідно до вимог Конституції України та цього Закону.

Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міні­стрів України шляхом прийняття відповідної постанови. Рішення щодо призначення чле­нів Кабінету Міністрів України може прийматися як списком, так і щодо окремих посад. Особа, призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України, удень свого призначення перед вступом на посаду складає на пленарному засіданні Верховної Ради України присягу.

Конституція України не визначає термін, на який призначається Кабінет Міністрів України.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України базується на узгоджених політичних позиціях та програмних завданнях коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді Укра­їни. Програма діяльності Кабінету Міністрів України подається до Верховної Ради Укра­їни новопризначеним Прем’єр-міністром України разом із поданням про посадовий та персональний склад Кабінету Міністрів України.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України розглядається Верховною Радою України невідкладно після складення присяги членами новосформованого Кабінету Мі­ністрів України та набуття ним повноважень. Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 116 Конституції України визначила, що Кабінет Міністрів України:

- забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

- вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

- забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і куль­тури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

- розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічно­го, соціального і культурного розвитку України;

- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

- розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання за­твердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

- здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки Украї­ни, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

- організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, мит­ної справи;

- спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

- утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші цен­тральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання ор­ганів виконавчої влади;

- призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України ке­рівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міні­стрів України;

- здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України належить право зако­нодавчої ініціативи у Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України вносить проекти законів на розгляд Верховної Ради України відповідно до вимог Регламенту Верховної Ради України.

Відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верхов­ної Ради України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і сво­бод людини та громадянина, протидії корупції, розв’язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Організаційною формою роботи Кабінету Міністрів України є його засідання, які скли­каються Прем’єр-міністром України. Засідання Кабінету Міністрів України вважається повноважним, якщо на ньому присутні більше ніж половина посадового складу Кабінету Міністрів України. У разі якщо міністр не має змоги взяти участь у засіданні Кабінету Міністрів України, з правом дорадчого голосу в засіданні бере участь заступник міністра.

Рішення Кабінету Міністрів приймаються шляхом голосування більшістю голосів по­садового складу Кабінету Міністрів. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос Прем’єр - міністр а.

Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство. Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов’язкові для виконання акти — постанови і розпо­рядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших ви­падках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; за­твердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних пи­тань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України. Розпорядження Ка­бінету Міністрів видаються з питань: схвалення програми, плану заходів, концепції реа­лізації державної політики у відповідній сфері, концепції державної цільової програми та концепції закону, директив, урядової заяви, листа, звернення, декларації, меморандуму тощо; утворення та затвердження складу консультативних, дорадчих, інших допоміжних органів і робочих груп; виділення коштів резервного фонду державного бюджету; деле­гування повноважень Кабінету Міністрів центральним та місцевим органам виконавчої влади; передачі майна; кадрових та інших питань організаційно-розпорядчого характеру.

Постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з об­меженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. У випадках, передбачених законом, постанови Кабінету Міністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню і набира­ють чинності з моменту їх доведення в установленому порядку до виконавців, якщо цими постановами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх при­йняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Відставка Кабінету Міністрів України настає внаслідок:

1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;

2) відставки Прем’єр-міністра України;

3) смерті Прем’єр-міністра України.

Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як третини від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.

Прем’єр-міністр України має право заявити Верховній Раді України про свою відстав­ку. Верховна Рада України розглядає питання про відставку Прем’єр-міністра України не пізніше ніж на десятий день після надходження заяви про відставку, якщо вона надійшла під час чергової сесії Верховної Ради України, і не пізніше першого пленарного тижня на­ступної чергової сесії, якщо така заява надійшла у міжсесійний період.

Прем’єр-міністр України звільняється з посади з дня прийняття рішення про його від­ставку на пленарному засіданні Верховної Ради України. Прийняття Верховною Радою України рішення про відставку Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Повноваження Прем’єр-міністра України у разі його смерті припиняються з дня смер­ті, засвідченої свідоцтвом про смерть. Припинення повноважень Прем’єр-міністра Укра­їни у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або перебуває у відставці, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

У разі смерті Прем’єр-міністра України повноваження Прем’єр-міністра України на період до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України виконує пер­ший віце-прем’єр-міністр України.

Прем’єр-міністр України звільняється з посади з дня прийняття його відставки Верхо­вною Радою України. Член Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) може бути звільнений з посади Верховною Радою України:

1) за поданням Прем’єр-міністра України (стосовно міністра закордонних справ Укра­їни та міністра оборони України таке подання вноситься за згодою Президента України);

2) за поданням Президента України — міністр закордонних справ України та міністр оборони України;

3) за власного ініціативою;

4) шляхом прийняття відставки члена Кабінету Міністрів України за поданою ним за­явою про відставку.

Рішення Верховної Ради України про звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України приймається у формі постанови Верховної Ради України. Член Кабінету Міні­стрів України звільняється з посади з дня прийняття відповідного рішення Верховною Радою України.

Центральні органи виконавчої влади. Правове становище центральних органів виконав­чої влади регламентується Конституцією України та Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р.

Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Система центральних органів виконавчої влади відповідно до норм Конституції Украї­ни визначається Кабінетом Міністрів України, який утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, перед­бачених на утримання органів виконавчої влади (и. 9^і ч. 1 ст. 116 Конституції України).

Відповідно до ч. З ст. 114 Конституції України Верховна Рада призначає за поданням Президента України міністра оборони України, міністра закордонних справ України, а за поданням Прем’єр-міністра України — інших членів Кабінету Міністрів України та при­пиняє їхні повноваження на цих посадах.

При визначенні статусу центрального органу виконавчої влади слід враховувати тео- ретико-методологічні позиції про те, що компетенція центральних органів виконавчої влади є загальнодержавною, тобто поширюється на всю територію України. Ці органи у своїй діяльності покликані представляти інтереси всієї держави, а не окремих її регіонів. При цьому уряд є органом загальної компетенції, відповідальним за реалізацію держав­ної політики в усіх сферах державної політики, а центральні органи виконавчої влади мають компетенцію у конкретних (спеціальних) сферах державної політики (В. Л. Фе­доренко).

Для характеристики правового статусу центрального органу виконавчої влади, з точки зору правового регулювання, слід виходити з норм Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України», які визначають порядок взаємодії центральних органів виконавчої влади з вищим органом виконавчої влади — Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України як вищий в системі орган виконавчої влади спрямовує і ко­ординує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забез­печують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України (стаття 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»),

Конституція України не дає чіткої відповіді стосовно видового складу центральних органів виконавчої влади, використовуючи у кількох випадках загальну формулу «мініс­терства та інші центральні органи виконавчої влади» (и. 9^і ч. 1 ст. 116, ст. Конституції України).

В той же час Конституція України досить чітко вирізняє із системи центральних ор­ганів виконавчої влади міністерства, між якими розподіляється вся сфера урядової по­літики.

Підставою для такого виокремлення є вищий статус міністерства порівняно з інши­ми центральними органами виконавчої влади, оскільки міністерство є логічним «продо­вженням уряду» та основним центром вироблення державної політики у певному секторі державного управління.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами пуб­лічного права. Цього статусу вони набувають з дати внесення до Єдиного державного ре­єстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади припиня­ються як юридичні особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення. Мі­ністерство, інший центральний орган виконавчої влади має печатку із зображенням Дер­жавного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Дер­жавної казначейської служби України.

Міністерство очолює міністр України, який є членом Кабінету Міністрів України. Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є:

1) забезпечення нормативно-правового регулювання;

2) визначення пріоритетних напрямів розвитку;

3) інформування та надання роз’яснень щодо здійснення державної політики;

4) узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України;

5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Міністр має першого заступника та заступників, один з яких є заступником з питань боротьби з корупцією.

Перший заступник міністра та заступники міністра призначаються на посади та звіль­няються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України від­повідно до пропозицій відповідного міністра.

У разі звільнення міністра перший заступник міністра та заступники міністра звільня­ються з посад Кабінетом Міністрів України.

Посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політич­них посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.

Державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних служ­бовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністру.

Державний секретар міністерства призначається на посаду Кабінетом Міністрів Укра­їни за поданням Комісії з питань вищого корпусу державної служби строком на п’ять років з правом повторного призначення.

Основними завданнями державного секретаря міністерства є організація діяльності апа­рату міністерства, забезпечення підготовки пропозицій щодо виконання завдань міністер­ства та подання їх на розгляд міністру, організація та контроль виконання апаратом мініс­терства Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерства та доручень міністра, його першого заступника та заступни­ків, звітування про їх виконання, призначення на посади та звільнення з посад державних службовців апарату міністерства, присвоєння їм рангів державних службовців, прийняття рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності, представ­ництво міністерства як юридичної особи в цивільно-правових відносинах та ін.

Територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за подан­ням міністра Кабінетом Міністрів України.

Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та за­конів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру норма­тивно-правових актів.

Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдино­го державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реє­страцію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Накази міністерства можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України повністю чи в окремій частині. Скасування наказу міністерства Кабінетом Міністрів України має на­слідком припинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на ви­конання скасованого наказу міністерства, здійснення повноважень, визначених цим на­казом.

Аналізуючи зарубіжний досвід слід відмітити, що практично в усіх державах — учас­ницях Європейського Союзу в основі публічної адміністрації знаходиться міністерська система, яка будується, як правило, з урахуванням галузевого і програмного принципів, з тим щоб охопити найважливіші сфери державного управління і основні напрями суспіль­ного розвитку.

Галузевий принцип дозволяє створити професійний спеціалізований управлінський апарат у тих сферах суспільного життя, які уряд вважає постійним об’єктом правового регулювання; дає можливість згрупувати розрізнені інститути в єдину систему в рамках однієї управлінської сфери. Міністерства планують і організують роботу відповідної га­лузі управління, керують роботою підпорядкованих підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за діяльністю всіх суб’єктів права у підвідомчій галузі.

Для досягнення відповідних цілей міністерство повинно мати керівний центр в особі міністра, кваліфікований управлінський персонал і матеріальні можливості, що перед­бачаються у бюджеті. Сукупність трьох складових частин міністерської ланки — міністр, персонал і бюджет — приводить до руху, власне, сам орган державного управління, до­зволяє йому ефективно функціонувати, реалізовувати закріплені за ним повноваження (Н. Нижник, О. Машков).

Для виконання окремих функцій з реалізації державної політики утворюються такі центральні органи виконавчої влади, як служби, агентства, інспекції. Зазначені органи безпосередньо не формують урядову політику, а їх діяльність спрямована на забезпечення реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері, а також на внесення пропозицій щодо її формування шляхом виконання функцій державного управління.

Утворення вказаних органів у системі організаційної структури державного управління зумовлено тим, що певні функції виконавчої влади неможливо чи небажано відносити до відання одного міністерства або коли є необхідність організаційно (структурно) розмеж­увати відповідальність за прийняття рішень та їх реалізацію.

Особливістю цих центральних органів виконавчої влади є те, що їх діяльність спрямо­вується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством. Утворюються зазначені органи в такому ж порядку, як і міністерства.

На центральний орган виконавчої влади може бути покладено виконання одного або кількох завдань:

1) надання адміністративних послуг;

2) здійснення державного нагляду (контролю);

3) управління об’єктами державної власності;

4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на роз­гляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність;

5) здійснення інших завдань, визначених законами України.

У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функ­ції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам, центральний орган виконавчої влади утворюється як служба.

У випадку коли більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управ­ління, центральний орган виконавчої влади утворюється як агентство.

Як інспекція утворюється центральний орган виконавчої влади у разі, якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадо­вими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства.

Очолює центральний орган виконавчої влади голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

До складу центральних органів виконавчої влади також входять центральні органи ви­конавчої влади зі спеціальним статусом. Це вид органів виконавчої влади, особливість яких полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органа­ми мають вирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності й повноваження саме цих органів. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним ста­тусом мають особливі завдання та повноваження. Відносно них можуть встановлюватися спеціальні умови утворення, реорганізації та ліквідації, підконтрольності та підзвітності.

Прикладом органу зі спеціальним статусом є Антимонопольний комітет України, Дер­жавний комітет телебачення і радіомовлення України, Фонд державного майна України, Адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, На­ціональне агентство України з питань державної служби, Національне агентство України з питань запобігання корупції.

Місцеві органи виконавчої влади. Організація місцевих органів виконавчої влади яв­ляє систему, до складу якої входять: Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві (обласні, районні, міські у містах Києві та Севастополі, районні у місті Києві) державні адміністрації, а також територіальні органи міністерств та інших центральних органів ви­конавчої влади.

їх діяльність унормована відповідно Конституцією Автономної Республіки Крим, за­конами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України — місто- герой Київ», актами відповідних центральних органів виконавчої влади.

Місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень здійснюють виконавчу вла­ду на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Виконавчу владу на місцях доцільно розглядати у двох аспектах (Ю. С. Кіцул):

у суто юридичному (вузькому) розумінні як:

- право і можливість органів державного управління на місцях функціонувати в межах своїх повноважень, видавати правові акти, здійснювати організаційну роботу тощо;

- право і можливість посадової особи органу місцевої виконавчої влади ухвалювати рішення, які вона реалізує через підлеглих працівників (весь персонал) під контролем і відповідальністю цієї посадової особи.

у політичному розумінні як:

- політичну категорію;

- підсистему державної виконавчої влади, що утворює разом з іншими виконавчими органами вищого рівня єдину управлінську структуру і ухвалює управлінські рішення під їх впливом.

Аналіз конституційних положень свідчить, що в межах відповідної території місцеві державні адміністрації забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; за­конність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охоро­ни довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних мен­шин — програм їх національно-культурного розвитку; підготовку та виконання відповід­них обласних і районних бюджетів; подання звіту про виконання відповідних бюджетів і програм; взаємодію з органами місцевого самоврядування; реалізацію інших наданих державою та делегованих відповідними радами повноважень.

Основною ланкою цієї системи є обласні та районні державні адміністрації, голови яких, відповідно до ч. 4 ст. 118 Конституції України, призначаються на посаду і звільня­ються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 118 Конституції Президент приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації у разі висловлення йому недовіри збоку місцевої (обласної або районної) ради.

На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повно­важень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів — накази.

Для виконання законодавчо закріплених завдань у складі місцевої державної адміні­страції функціонують структурні підрозділи, що створюються її головою, входять до її складу й у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують ви­конання покладених на нього завдань. Основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначених одній чи кількох галузях на від­повідній території.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть склад та порядок формування Кабінету Міністрів України.

2. Надайте конституційно-правову характеристику центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

3. В чому полягає функціональна відмінність між інспекціями, службами та агентства­ми?

4. Які повноваження виконують місцеві державні адміністрацій?

Література

1. Авер’янов В. Державне управляння та виконавча влада: зміст і співвідношення // Ві­сник державної служби України. — 2004. — № 1. — С. 13-16.

2. Авер’янов В. Європейські стандарти належного урядування та напрямки їх запрова­дження у сфері виконавчої влади України // Вибори та демократія: Науково-просвіт­ницький журнал. — 2006. — № 3. — С. 43-50.

3. Авер’янов В. Б. «Центр» виконавчої влади в Україні: особливості конституцій­но-правового регулювання // Часопис Київського ун-ту права. — 2005. — № 1. — С. 3-8.

4. Авер’янов В. Б. Управлінський зміст виконавчої влади та суб’єкти її здійснення // Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. Авер’янова В. Б. — К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 37-50.

5. БитякЮ. П. Органи виконавчої влади і проблеми становлення державності//Консти­туційно-правові засади становлення української державності / В. Я. Тацій, Ю. М. То- дика, О. Г. Данильян та ін.; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Тодики. — X.: Право, 2003. — С. 208-232.

6. Борденюк В. Конституційно-правові аспекти вдосконалення організації виконавчої влади та місцевого самоврядування у містах Києві та Севастополі // Вісник Консти­туційного Суду України. — 2004. — № 4. — С. 28-35.

7. Борденюк В. Особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві//Вісник прокуратури. — 2001. — № 4. — С. 39-46.

8. Вавженчук С. Я. Виконавча влада — Президент України: конституційні аспекти струк­турної взаємодії//Держава і право: Юридичні і політичні науки. — 2005. — Вип. 30. — С. 246-255.

9. Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (кон­ституційний аспект) // Право України. — 2002. — № 12. — С. 23-27.

10. Дерець В. А. Інститут спрямування і координації діяльності центральних органів ви­конавчої влади через відповідних міністрів: необхідність удосконалення // Консти­туційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практи­ки: 36. наук, статей / за ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. — С. 290-293.

11. Єрмолін В. До питання про співвіднесеність понять «виконавча влада» і «державне управління» // Право України. — 2002. — № 9. — С. 38-40.

12. Залюбовська І. К. Визначення місця виконавчої влади у державному механізмі як еле­мента запровадження принципу верховенства права у державному управлінні // Акту­альні проблеми держави і права. — 2007. — Вип. 31. — С. 278-286.

13. Іваненко Г. В. Місце виконавчої влади у державному механізмі України // Актуальні проблеми політики. — 2003. — Вип. 16. — С. 511-516.

14. Кампо В. М. Місцеві державні адміністрації / Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. Авер’янова В. Б. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 166- 174.

15. Кикоть П. Міністерство — центральний орган виконавчої влади в Україні // Право України. - 2000. - № 1. - С. 35-37.

16. Коваленко А. А. Правові джерела становлення і розвитку виконавчої влади в незалеж­ній Україні (1990- 1996) // Держава і право: Юридичні і політичні науки. — 2001. — Вип. 10. - С. 180- 186.

17. Коваленко Н. Роль і значення виконавчої влади у функціонуванні сучасної політич­ної системи // Вісник. Філософія. Політологія / Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка. - 2002. - № 46. - С. 30-34.

18. Кривенко Л. Т. Еволюція конституційної моделі організації державної влади в Україні // Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. Авер’янова В. Б. — К.: Юрін- ком Інтер, 1998. — С. 64-70.

19. Крусян А. Децентрализация и деконцентрация публичной власти: соотношение в теории и законодательстве Украины // Юридический вестник. — 1999. — № 1. — С. 29-33.

20. Мартинюк Р. Кабінет Міністрів України в системі стримувань і противаг на сучасному етапі//Юридична Україна. — 2008. — № 7. — С. 28-32.

21. Михеєнко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України і Кабінету Міністрів України // Право України. — 2000. — № 8. — С. 24-27.

22. Онупрієнко А. Місцева державна адміністрація в системі виконавчої влади // Підпри­ємництво, господарство і право. — 2008. — № 1. — С. 13- 16.

23. Орзих М. Государственное устройство Украины в условиях государственно-правовой реформы // Юридический вестник. — 1999. — № 2. — С. 92- 101.

24. Орзих М. Законопроекты о власти: сравнительно-правовой анализ // Юридический вестник. — 1995. — № 1.

25. Орзих М. Ф. Конституционная реформа в Украине: учебное пособие. — Одесса: Юри­дическая литература, 2003. — С. 11-94.

26. Пахомов І. Конституція України і виконавча влада//Право України. — 2002,— №9,- С. 38-40.

27. Пахомов І. Централізація і децентралізація виконавчої влади в сучасній Україні // Право України. — 1997. — № 12. — С. 18-20.

28. Потапова О. В. Виконавча влада та її місце в системі поділу влади // Проблеми закон­ності. — 2004. — Вип. 66. — 147- 152.

29. Чикурлій С. О. Конституційна модель організації виконавчої влади в Україні та шляхи її подальшого розвитку//Держава і право. — Вип. 15. — 2002. — С. 126- 133.

30. Шаповал В. М. Конституція і виконавча влада. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 4-48.

31. Юзьков Л. Виконавча влада у механізмі реалізації державної влади // Юридический вестник. — 1994. — № 4. — С. 6-8.

32. Янчук О. Європейський вибір України: трансформація системи виконавчої влади // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 6. — С. 70-73.