Виконання судових рішень

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

У рішеннях Конституційного Суду України від 26.06.2013 року № 5-рп/2013, від 13.12.2012 № 18- рп/2012 наголошено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно зі статтею 14 КАС судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Наведена норма кореспондується із положеннями статті 370 КАС, згідно з якою, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Однак, Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає особливостей виконання у примусовому порядку виконавчих документів, виданих у виборчих або пов'язаних з ними спорах.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України (частини друга, третя статті 382 КАС).

Застосовуючи правові висновки Верховного Суду у справах № 826/11347/14 та № 800/592/17, належить зазначити, що КАС, в редакції, що застосовується з 15.12.2017, не пов'язує встановлення судового контролю за виконанням рішення суду із встановленням у резолютивній частині рішення суду відповідачу - суб'єкту владних повноважень обов'язку подати звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, судовий контроль в порядку статті 382 КАС може встановлюватись судом і після постановлення рішення по суті спору.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) висловив правову позицію, відповідно до якої принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб.

У справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece, Страсбург, 19.03.1997 року) Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України» (заява № 7321/05 та 107 інших заяв), «Робота та інші проти України» (заява № 7158/04 та 88 інших заяв), «Варава та інші проти України» (заява № 12405/06 та 118 інших заяв), «ПМП «Фея» та інші проти України» (заява № 27617/06 та 126 інших заяв), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 124 Конституції України.

Згідно частини 5 статті 274 КАС України рішення адміністративного суду щодо внесення змін у списки виборців виконуються негайно, а оскарження рішення адміністративного суду щодо внесення змін у списки виборців не перешкоджає його виконанню.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про:

■ уточнення списку виборців;

■ усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань.

При цьому, згідно з вказаною процесуальною нормою, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або, зазначаючи про це в рішенні, звернути до негайного виконання рішення про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Суд розглядає заяву про звернення рішення до негайного виконання в триденний строк у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

Ухвала суду за результатами розгляду заяви про звернення рішення до негайного виконання набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено у встановленому порядку.

В постанові Пленуму ВАС України від 12.09.2014 № 9 звернуто увагу судів на те, що припис про негайне виконання постанови з підстав, визначених КАС, є обов'язковим, а тому суд у цій категорії справ не повинен обґрунтовувати висновок про допуск постанови до її негайного виконання і лише в резолютивній частині має зазначити про негайне виконання постанови.