§ 2. Види та галузі інформації. Джерела інформації. Інформаційна діяльність. Режим доступу до інформації

Відповідно до Закону України «Про інформацію» за змістом інформація поділяється на такі види:

- інформація про фізичну особу (інформація про фізичну особу (персона­льні дані), відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифіко­вана або може бути конкретно ідентифікована);

- інформація довідково-енциклопедичного характеру (систематизовані, документовані, публічно оголошені або іншим чином поширені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовищу);

- інформація про стан довкілля (екологічна інформація) (відомості та/або дані про стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично- модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими; фактори, що впли­вають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і ви­промінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми); стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля тощо);

- інформація про товар (роботу, послугу) (відомості та/або дані, які розк­ривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги);

- науково-технічна інформація (будь-які відомості та/або дані про вітчиз­няні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науко­во-дослідної, дослідно-конструкторської, проєктно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді);

- податкова інформація (сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України);

- правова інформація (будь-які відомості про право, його систему, джере­ла, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушен­ня і боротьбу з ними та їх профілактику тощо);

- статистична інформація (документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соці­альній, культурній та інших сферах);

- соціологічна інформація (будь-які документовані відомості про ставлення до окремих осіб, подій, явищ, процесів, фактів тощо);

- інші види інформації.

Залежно від виду інформації існують різні правила інформаційної діяльно­сті, встановлені правовими нормами, об'єднаними в особливий порядок одер­жання, використання, поширення і зберігання інформації.

Доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

- в офіційних друкованих виданнях;

- на офіційних вебсайтах у мережі Інтернет;

- на єдиному державному вебпорталі відкритих даних;

- на інформаційних стендах;

- будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

В Україні доступ до публічної інформації здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання ін­формації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та ін­ших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Дотримання вищеозначених принципів дозволяє суб'єктам конституційно- правових відносин забезпечити належний рівень спілкування в інформаційно- орієнтованому суспільстві. Разом із тим законодавець чітко передбачає випадки обмеження доступу до інформації різного роду, а саме:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підт­римання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації, що може завдати істотної шкоди охоронюва- ним інтересам;

3) у випадку, коли шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інфо­рмації з обмеженим доступом.

Відповідно до чинного законодавства України до загальнодоступної (відк­ритої) інформації належить інформація:

1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про ава­рії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що стали­ся або можуть статися і загрожують безпеці людей; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговуван­ня та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов'язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 рр. в Україні та іншими злочинами, вчиненими представ­никами комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітар­них режимів; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого само­врядування, їх посадових та інших осіб; щодо діяльності державних та комуналь­них унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до закону; інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (п. 4 ст. 21 Закону України «Про інформацію»);

2) про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі копії відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (п.

3) відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абз. 4 ч. 1 ст. 47 вказаного Закону;

4) персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень; інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної ін­формації» (ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних»);

5) інформація, пов'язана з виконанням обов'язків осіб, котрі виконують де­леговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із Законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших держав­них послуг; інформація щодо умов (у тому числі цінових) постачання товарів та послуг суб'єктами господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополія­ми (п. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

До інформації з обмеженим доступом належить інформація: 1) якій був на­даний такий статус відповідно до закону; 2) призначена для внутрішнього корис­тування органом; 3) яка представляє комерційну таємницю; 4) яка стосується приватного життя фізичних осіб; 5) яка має відношення до сертифікації, експер­тизи, представлених проєктів, є запрошенням на проведення тендера або оцінки інших процесів подібного характеру.

В Україні до інформації з обмеженим доступом належить: конфіденційна, службова та таємна інформація.

Конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов (ч.

Видами конфіденційної інформації в Україні є:

1) інформація про фізичну особу, зокрема дані про її національність, осві­ту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію»).

У своєму Рішенні від 20 січня 2012 р. № 2рп/2012 Конституційний Суд Ук­раїни зазначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи та членів її сім'ї (будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка іденти­фікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, осві­та, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зок­рема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повнова­жень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування) є конфіденційною інформацією і може бути поширена лише за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інте­ресах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини;

2) відомості про осіб, узятих під захист у кримінальному судочинстві (на­приклад, особи, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне право­порушення або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попереджен­ню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень, потерпілого та його представника у кримінальному провадженні, підозрюваного, обвинувачено­го, захисників і законних представників, свідків тощо) (ст. 15 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»);

3) дані про осіб, узятих під захист відповідно до ст.

4) первинні статистичні дані (отримані органами державної статистики від респондентів (фізичні чи юридичні особи) під час проведення статистичних спостережень, а також адміністративні дані щодо респондентів);

5) відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податку, в тому числі реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб-підприємців та осіб, які прова­дять незалежну професійну діяльність (п. 15 ст. 70 Податкового кодексу України).

Службовою інформацією є інформація, що міститься в: документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспо­нденцію; доповідних записках; рекомендаціях, якщо вони пов'язані з розроблен­ням напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; інформація, що зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборо­ни країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Таємною є інформація, доступ до якої обмежується відповідно закону, і ро­зголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Таємна інформація - інформація, яка містить державну, професійну, бан­ківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу, передбачену законом таємницю (ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Основними видами таємної інформації є:

1) банківська таємниця - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємо­відносин із ним чи третім особам при наданні послуг банку, і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту;

2) таємниця досудового розслідування (наприклад, під час допиту особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професій­на таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпра­цюють із органами досудового розслідування) (ст. 224 Кримінального процесуа­льного кодексу України);

3) адвокатська таємниця - будь-яка інформація, що стала відома адвока­ту, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбаче­них цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокат­ського об'єднання, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і

Розділ 9. Конституційно-правовий статус засобів масової інформації в Україні відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності (ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»);

4) нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчи­нення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса зацікавленої особи, у тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо (ст. 8 Закону України «Про нотаріат»);

5) державна таємниця - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної без­пеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди націо­нальній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом, дер­жавною таємницею і підлягають охороні державою (ст. 1 Закону України «Про державну таємницю»).

Особливу увагу варто звернути на той факт, що віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відпові­дних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов, організацій чи громадян. Крім того, критерії віднесення інформації до таєм­ної, порядок її обігу та захисту врегульовано Законом України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. (в редакції закону від 21 вересня 1999 р.), в яко­му даються поняття «державна таємниця», «ступінь секретності», «режим сек­ретності», «віднесення інформації до державної таємниці» тощо.

Для задоволення своїх інформаційних потреб суб'єкти інформаційної дія­льності використовують певні джерела інформації. Джерелами інформації ви­ступають: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні або електронні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Для кожного виду інформації характерний власний набір джерел. Так, на­приклад, основними джерелами довідково-енциклопедичного характеру є енци­клопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, електроні бази та банки даних, архіви різноманітних довідкових інформаційних служб, мереж та систем, а також довідки, що вида­ються уповноваженими на те органами державної влади та органами місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, організаціями, їх працівниками та ав­томатизованими інформаційно-телекомунікаційними системами. Водночас, джерелами правової інформації в Україні виступають Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, пові­домлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань (наприклад, тексти лекцій з конституційного права).

Інформаційна діяльність тісно пов'язана з усіма сферами людської діяль­ності, зокрема з діяльністю органів влади - як в аспекті задоволення інформа­ційних потреб органів влади для прийняття управлінських рішень та створення

нормативно-правової бази, так і в аспекті задоволення інформаційних потреб громадян щодо діяльності органів влади.

Сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб гро­мадян, юридичних осіб і держави, називається інформаційною діяльністю. Науковці визначають інформаційну діяльність як сукупність інформаційних дій, технічних засобів, організаційних умов і модернізаційних заходів, що ґрунтуються на ефективному використанні високих технологій, метою чого є оптимальне задоволення інформаційних потреб громадян і юридичних осіб, а також реаліза­ція інформаційних функцій і завдань держави.

Інформаційна діяльність здійснюється за такими напрямами: політичним, економічним, соціальним, духовним, екологічним, науково-технічним, міжнарод­ним тощо.

Інформаційна діяльність включає:

- одержання інформації (набуття, придбання, накопичення інформації тощо);

- використання інформації (задоволення інформаційних потреб);

- поширення інформації (розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку інформації);

- захист інформації (комплекс правових, організаційних, інформаційно- телекомунікаційних засобів та заходів, спрямованих на запобігання неправомір­ним діянням щодо інформації);

- зберігання інформації (забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв).

У контексті інформаційної діяльності особлива увага приділяється захисту персональних даних, що закріплено у ст. 32 Конституції України. У частині 2 згаданої статті Основного Закону вказується на неприпустимість збирання, збе­рігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної без­пеки, економічного добробуту та прав людини. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012, положення частин 1, 2 ст. 32 Основного Закону слід розуміти таким чином: збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя.

Основоположним актом національного законодавства у сфері захисту пер­сональних даних є Закон України «Про захист персональних даних» від 1 січня 2011 р., яким визначено правові засади обмеження права особи на особисту недоторканність в частині збирання, зберігання, обробки, адміністрування та надання персональних даних громадян України.

Враховуючи досвід функціонування системи захисту персональних даних в Україні, 3 липня 2013 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення сис­теми захисту персональних даних», який набув чинності 1 січня 2014 р. Цим Законом, з метою забезпечення незалежності уповноваженого органу з питань захисту персональних даних, повноваження щодо контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Згідно зі ст. 5 Закону об'єктами захисту виступають персональні дані. Персо­нальні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про людину зако­ном або відповідною посадовою особою. Не є конфіденційною інформацією пер­сональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії кору­пції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визна­чених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Закон також встановлює чіткі обмеження щодо обробки персональних да­них. Зокрема, забороняється обробка персональних даних про расове або етні­чне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального пока­рання, а також даних, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Разом з тим, реалізуючи право на недоторканність особистого і сімейного життя в частині захисту персональних даних, важливо не порушувати суміжні права, зокрема право особи на вільний доступ до інформації, насамперед публіч­ної. Адже досить часто приватні особи, які посідають відповідальні посади в органах публічної влади, прикриваючись правом на захист персональних даних, підміняють поняття та безпідставно відмовляють громадянам у доступі до публіч­ної інформації, зокрема про себе та свою діяльність. Останній наразі розгляда­ється як міжнародний стандарт, відповідно до якого всі документи органів влади мають бути відкритими для громадськості за невеликими винятками. 13 січня 2011 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про доступ до публіч­ної інформації». Цей закон зафіксував ключові міжнародні стандарти у сфері доступу до публічної інформації та визначив порядок та межі доступу громадян до публічної інформації.

Водночас слід зазначити, що основна ідея захисту персональних даних полягає не в утаємниченні цих даних загалом, а в запобіганні можливим зловжи­ванням цими даними, а саме розголошенню відомостей про особисте (приватне) життя, таємниця якого охороняється на конституційному рівні.

На сучасному етапі державотворення України інформаційна діяльність має не лише «мирні форми». Гібридна війна, яку розв'язано проти України, показала, що посягання на суверенітет держави може мати місце і в інформаційному просторі.

Інформаційні виклики гібридної війни є доволі різними за своєю природою і мають як локальний (короткостроковий) вимір, наприклад інформаційна окупація окремих регіонів, поширення безпрецедентних обсягів дезінформації та пропа­ганди, так і більш абстрактний (довгостроковий) вимір, як, приміром, зневіра у засобах масової комунікації міжнародної громадськості. Таким чином, і відповідь на названі виклики має бути різною.

Сьогодні ми знаходимось лише на початку осмислення масштабів цієї аг­ресії та пошуку механізмів протидії цьому новому виклику. Хоча Стратегією національної безпеки України вже частково це зроблено (зокрема, визначено такі загрози інформаційній безпеці, як ведення інформаційної війни проти Украї­ни; відсутність цілісної комунікативної політики держави, недостатній рівень медіа-культури суспільства), однак це лише перший етап процесу усвідомлення та розуміння.