§ 3. Конституційно-правовий статус засобів масової інформації в Україні

Засоби масової інформації відіграють суттєву роль у будь-якій державі, незалежно від її форми правління, форми територіального устрою або політич­ного режиму. Деякі науковці навіть висувають теорію, згідно з якою засоби масо­вої інформації виступають «четвертою» гілкою влади в державі.

Під засобами масової інформації розуміють установи, створені для ві­дкритого, публічного поширення за допомогою спеціального технічного ін­струментарію різноманітних відомостей будь-яким особам.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» засобами масової інфор­мації є засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуа­льної інформації.

Характерними рисами ЗМІ є: публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів); наявність спеціальних технічних засобів; непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів; непостійний характер ауди­торії тощо.

Основні принципи діяльності ЗМІ в Україні знайшли своє закріплення як у Конституції України, так і у чинному законодавстві. Серед головних принципів особ­ливо варто виділити принцип ідеологічної багатоманітності та заборони цензури; принцип свободи створення, розповсюдження, отримання та застосування інфор­мації; принцип незалежності та неупередженості; принцип об'єктивності; принцип достовірності; принцип повноти і точності інформації; принцип недопущення неза­конного розповсюдження, застосування і порушення цілісності інформації тощо.

Засоби масової інформації виконують низку функцій:

1) соціально-орієнтаційну (здійснення впливу на світогляд, свідомість насе­лення, їх ідеали, прагнення та цінності з метою адаптації до соціальної дійсності);

2) інформаційну (збирання та передача населенню інформації, що стосу­ється різних сфер життя (економічної, соціальної, політичної, духовної);

3) освітню (донесення знань, розширення пізнавальних здібностей, вихо­вання осіб, сприяння всебічному розвитку населення);

4) управлінську (ЗМІ є способом вирішення різних соціальних, економічних, політичних питань);

5) комунікативну (спілкування, налагодження контакту);

6) розважальну (отримання задоволення, зняття напруженості, розважальні заходи);

7) критики і контролю (критика ЗМІ характеризується необмеженістю свого об'єкта; їх контрольна функція засновується на авторитеті громадської думки).

Видами засобів масової інформації є: преса (газети, журнали), книжкові видавництва, агентства друку, радіомовлення, телебачення, кіно-, відео-, звуко­запис, Інтернет, соціальні мережі, інші періодичні форми публічного розповсю­дження масової інформації тощо.

Засоби масової інформації можуть бути класифіковані за різними критері­ями. Так, наприклад, за формою власності ЗМІ бувають державні, приватні, корпоративні; за територією дії - міждержавні, державні, регіональні; за періоди­чністю - щоденні, щотижневі, щомісячні; за стилем - серйозні, бульварні або масові, жовті або скандальні тощо.

Однак аналіз національного законодавства у сфері інформації дозволяє виокремити два основні види ЗМІ - друковані та електронні (аудіовізуальні).

Під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні ро­зуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під пос­тійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Друкований ЗМІ вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і віддрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.

Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мо­вою, а також іншими мовами. Стиль та лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих та брутальних слів не допускається.

Діяльність друкованих засобів масової інформації - це збирання, тво­рення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів. Вона забезпе­чується самостійністю її суб'єктів у всіх видах відносин, пов'язаних зі здійснен­ням їх прав і обов'язків. Втручання в діяльність друкованих ЗМІ поза межами, визначеними Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р., забороняється.

До суб'єктів діяльності друкованих ЗМІ належать засновник (співзасновни- ки) друкованого ЗМІ, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, ав­тор, видавець, розповсюджувач.

Право на заснування друкованого ЗМІ належить громадянам України, гро­мадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільний правоздатності та цивільній дієздатності; юридичним особам України та інших держав; трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції).

Органи державної влади, інші державні органі та органи місцевого само­врядування не можуть виступати засновниками (співзасновниками) друкованих засобів масової інформації, крім випадків, передбачених законом. Так, напри­клад, на час проведення антитерористичної операції, період якої визначено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористич­ної операції» від 2 вересня 2014 р., право на створення друкованого засобу масової інформації має Міністерство оборони України.

Важливо звернути увагу на той факт, що монополізація загальнодержав­них і регіональних громадсько-політичних друкованих ЗМІ в Україні не допуска­ється. А друковані ЗМІ, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу їх виготовлення, можуть видаватися лише після їх державної реєстрації.

Заяви про державну реєстрацію друкованих ЗМІ подаються засновником (співзасновниками) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує полі­тику у сфері державної реєстрації друкованих засобів масової інформації.

Випуск друкованого ЗМІ може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або суду.

Правові засади створення та діяльності електронних засобів масової ін­формації закріплено в законах України «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. (в редакції закону від І2 січня 2006 р.), Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р., інших законодавчих та підзакон- них актах.

Відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» аудіо­візуальний (електронний) засіб масової інформації - організація, яка надає для масового приймання споживачами аудіовізуальну інформацію, передану у вигляді електричних сигналів і прийняту за допомогою побутових електрон­них пристроїв.

У науково-юридичній літературі також можна знайти інше, більш широке ви­значення аудіовізуального ЗМІ. Так, аудіовізуальний засіб масової інформації юридична особа, зареєстрована у встановленому законом порядку, що отримала ліцензію на мовлення, діяльність якої спрямована на створення та/або розповсю­дження за допомогою спеціальних технічних засобів мовлення аудіовізуальної інформації (власної інформаційної продукції, аудіовізуальних творів, телерадіопро- грам і телепередач) для масового приймання споживачами за допомогою побуто­вих електронних пристроїв, яка несе юридичну відповідальність за дотримання вимог і забезпечення відповідності цієї продукції вимогам ліцензії та закону.

До електронних ЗМІ можна віднести телебачення, радіомовлення, кіноп- родукцію, аудіопродукцію, Інтернет тощо.

Аудіовізуальні (електронні) ЗМІ характеризуються такими ознаками, як: особливість інформації, що передається; способи її передачі; коло суб'єктів інформування; особливий характер діяльності тощо.

Державна політика у сфері телебачення і радіомовлення ґрунтується на таких основних принципах:

- державного протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач віт­чизняного виробництва;

- державного гарантування умов для забезпечення засобами телерадіо- мовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також пот­реб етнічних українців, які проживають за межами України;

- державної підтримки об'єднань суб'єктів інформаційної діяльності в галу­зі телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації;

- нестворення державних перепон прямому прийому телевізійних і радіоп­рограм та передач з інших країн, які транслюються мовою національної менши­ни або подібною до неї регіональною мовою;

- державного обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій проми­слово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантування захисту телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування;

- державного гарантування реалізації прав на інформацію, на вільне і від­крите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення;

- недопущення в інформаційних та інших телерадіопрограмах системати­чного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування);

- забезпечення ідеологічного й політичного плюралізму у сфері аудіовізу­альних ЗМІ;

- законодавчого визначення органів влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадіомовлення, і недопущення створення нових чи наділення існуючих державних органів тотожними або дублюючими повнова­женнями щодо аудіовізуальних ЗМІ;

- недопущення подвійного ліцензування одного й того ж виду діяльності в галузі телебачення і радіомовлення.

Право на заснування телерадіоорганізацій як суб'єктів господарювання в Україні належить юридичним особам України та громадянам України, не обме­женим у цивільній дієздатності.

Державні телерадіоорганізаиії можуть створюватися органами державної влади відповідно до їх функцій та повноважень. Державні телерадіоорганізації є державними підприємствами. Комунальні телерадіоорганізаиії створюються територіальними громадами, приватні - фізичними та/або юридичними особами у порядку, визначеному Законом України «Про телебачення і радіомовлення», Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Громадські телерадіоорганізації створюються фізичними та/або юридичними особами з метою задоволення інформаційних потреб територіальних громад відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Цивільного та Господар­ського кодексів України. Створення аудіовізуальних ЗМІ передбачає їх подвійну реєстрацію: як суб'єкта господарювання та суб'єкта інформаційної діяльності.

В Україні забороняється засновувати та брати участь в телерадіоорганіза- ціях або провайдерах програмної послуги:

1) органам державної влади та органам місцевого самоврядування, юри­дичним особам, які вони заснували, на усіх рівнях ланцюга володіння корпора­тивними правами телерадіоорганізації, якщо рішення про їх створення або по­ложення про них не передбачає повноважень засновувати телерадіоорганізації;

2) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, зареєстрованим в офшорних зонах, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, а також особам без громадянства;

3) фізичним та юридичним особам, які є резидентами країни, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, а також юридичним особам, учасниками (акціонерами) яких є такі юридичні або фізичні особи, на усіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами теле- радіоорганізації і кінцевим вигодоодержувачам;

4) політичним партіям, профспілкам, релігійним організаціям та юридичним особам, які вони заснували, на всіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги;

5) громадянам, які за вироком суду відбувають покарання у місцях позбав­лення волі або визнані судом недієздатними.

Телерадіоорганізації, їх працівники мають право на одержання від держа­вних органів, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, необхідної інформації для здійснення своєї статутної діяльності у порядку, пе­редбаченому законодавством України.

Телерадіоорганізація зобов'язана:

а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії;

6) виконувати рішення Національної ради та судових органів;

в) поширювати об'єктивну інформацію;

г) не створювати перешкод у передачі та прийманні програм інших теле- радіоорганізацій, функціонуванні засобів телекомунікацій;

ґ) дотримуватися вимог державних стандартів і технічних параметрів теле- радіомовлення;

д) попереджати телеглядачів про те, що її програми є платними;

е) виконувати правила рекламної діяльності і спонсорства, встановлені за­конодавством;

є) з повагою ставитися до національної гідності, національної своєрідності і культури всіх народів;

ж) зберігати у таємниці, на підставі документального підтвердження, відо­мості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали за умови нерозго- лошення її імені;

з) не поширювати матеріали, які порушують презумпцію невинуватості пі­дозрюваного, обвинуваченого або упереджують рішення суду;

и) не розголошувати інформацію про приватне життя громадянина без йо­го згоди, якщо ця інформація не є суспільно необхідною. У разі якщо суд визнає, що поширення інформації про особисте життя громадянина не становить суспіль­ної необхідності, моральна шкода та матеріальні збитки відшкодовуються в порядку, встановленому законодавством України;

і) розмістити спростування поширеної інформації, визнаної недостовірною, наклепницькою тощо;

ї) розміщувати на своєму офіційному вебсайті інформацію про структуру власності за формою, встановленою Національною радою.

Громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоор­ганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи.

Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмо­вим повідомленням про це Національної ради.

Телерадіоорганізація зобов'язана розглянути заяву у 7-денний строк з дня її надходження, якщо інше не передбачено законодавством України. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов'язана надати йому можливість безкоштов­ного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою.

Якщо в телерадіоорганізації відсутні достатні докази того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана терміново їх спростувати.

Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в та­кій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені.

У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі вони були поширені телерадіоорганізацією. Про передбачуваний термін поширення та зміст тексту спростування телерадіо­організація зобов'язана повідомити заявника.

У разі відмови телерадіоорганізації від спростування вона зобов'язана те­рміново повідомити про це заявника. Якщо рішення про спростування було винесено судом, телерадіоорганізація поширює текст спростування в порядку, визначеному законом.

Телерадіоорганізація може відмовити особі у спростуванні поширеної ін­формації, якщо заяву про спростування було подано з порушенням вимог Закону.

Джерелами фінансування телерадіоорганізацій є бюджетні асигнування на виконання державного замовлення, абонентна плата, кошти, отримані від виро­бництва і трансляції реклами, створення телерадіопрограм на замовлення, іншої передбаченої законодавством і статутними документами комерційної діяльності, кредити, інвестиції, внески засновників, спонсорів, благодійних організацій.

Фінансування державних телерадіоорганізацій за рахунок коштів Держав­ного бюджету України здійснюється лише через державне замовлення у порядку та формах, визначених законодавством України.

Контроль та нагляд за дотриманням законодавства телерадіоорганізація- ми і провайдерами програмної послуги здійснюють: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольний комітет України, Націо­нальна комісія, що здійснює регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

Діяльність аудіовізуальних ЗМІ, як і друкованих, в Україні здійснюється державною мовою. Обов'язковий мінімальний обсяг мовлення державною мо­вою для телерадіоорганізацій окремих категорій мовлення встановлюється Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Крім того, вищезазначе­ним Законом встановлюється і обсяг мовлення мовами корінних народів, націо­нальних меншин України, мовами міжнародного спілкування.

Цензура інформаційної діяльності як друкованих, так і телерадіоорганіза­цій забороняється.