§ І. Поняття інформації. Інформаційна політика в Україні

Інформація виступає основним об'єктом інформаційного суспільства, і її роль сьогодні важко переоцінити. Відображаючи реальну дійсність, вона інтегру­ється у всі напрямки діяльності держави, суспільства, громадянина.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (в редакції закону від 13 січня 2011 р.) інформацією визначено будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відобра­жені в електронному вигляді. При цьому про достовірність цієї інформації мова не йде.

Крім того, інформацію визначають як сукупність відомостей про матеріа­льний і духовний світ, про закономірності й тенденції його розвитку, які можна відтворювати шляхом передачі усним, письмовим або електронним способом.

Інформація, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень та яка становить суспільний інтерес отримала назву публічна інформація.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. у ст. 1 закріплює, що публічна інформація - це відображена та задокументова­на будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у воло­дінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

У будь-якому суспільстві інформація, у тому числі й публічна, виконує такі основні функції:

- інтегративну (згуртування членів суспільства і соціальних груп);

- комунікативну (спілкування та взаєморозуміння);

- інструментальну (участь в організації виробництва та управління);

- пізнавальну (встановлення об'єктивних закономірностей природи, суспі­льства, мислення).

Сьогодні Україна переходить від індустріального суспільства до інформа­ційного. На сучасному етапі інформаційна політика України здійснюється в умо­вах, коли концепція інформаційного суверенітету перебуває на стадії формування. Водночас інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів будь-якої країни й потребує особливої уваги. Саме через інформаційну політику здійсню­ється вплив держави на інформаційні відносини у суспільстві.

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та збері­гання інформації.

Державна інформаційна політика передбачає з'ясування проблем, що іс­нують в інформаційній сфері, та вироблення шляхів і способів їх подолання, визначення перспектив та цілей її розвитку, встановлення конкретних завдань та напрямків реалізації державної політики на цьому шляху, прогнозування резуль­татів та передбачення можливих негативних наслідків її проведення, визначення системи суб'єктів та вироблення конкретних форм, методів, способів і заходів здійснення державної політики в інформаційній сфері.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики в Україні є:

- забезпечення доступу громадян до інформації;

- забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержан­ня, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;

- створення національних систем і мереж інформації;

- зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

- створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;

- забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних пов­новажень;

- забезпечення ефективного використання інформації;

- сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національ­них інформаційних ресурсів;

- створення загальної системи охорони інформації;

- сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гаранту­вання інформаційного суверенітету України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору;

- сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців.

У кожному напрямку держава визначає самостійні заходи або проєкти, тобто конкретні заплановані комплекси дій або їх упорядковану сукупність, в результаті виконання яких вирішуються головні завдання по досягненню цілей державної інформаційної політики.

Завдання державної інформаційної політики являє собою бажаний резуль­тат діяльності державних органів і посадових осіб в інформаційній сфері на певно­му, відносно стабільному інтервалі або в деякий конкретний момент суспільного розвитку, пов'язаний із досягненням мети державної інформаційної політики.

До основних завдань державної інформаційної політики належить:

- створення розвиненого інформаційного середовища;

- модернізація інформаційної інфраструктури;

- розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій;

- ефективне формування і використання національних інформаційних ре­сурсів та забезпечення вільного доступу до них;

- розвиток незалежних засобів масової інформації і забезпечення грома­дян суспільно важливою інформацією;

- сприяння міжнародному співтовариству в інформаційній сфері та утвер­дження інформаційного суверенітету України;

- запобігання загрозі заподіяння в процесі інформаційної діяльності шкоди життєво важливим інтересам особи, суспільства, держави.

Наявність завдань державної інформаційної політики дозволяє розбити процес досягнення мети державної інформаційної політики.

Виконання завдань інформації політики залежить від суб'єктів інформа­ційних правовідносин. Суб'єктами інформаційних правовідносин є фізичні осо­би, юридичні особи, об'єднання громадян, суб'єкти владних повноважень. Ко­жен із цих суб'єктів повинен володіти інформаційною правосуб'єктністю, тобто здатністю мати інформаційні права та нести відповідні інформаційні обов'язки. Змістом інформаційної правосуб'єктності є правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Інформаційна правоздатність особи полягає у невідчужуваній юридичній здатності бути носієм відповідних прав та обов'язків, визначених інформаційним законодавством. Наділений правоздатністю суб'єкт інформаційних правовідно­син самостійно визначає, які права йому реалізовувати, у які конкретні інформа­ційні правовідносини йому вступати, але за умови набуття дієздатності.

Інформаційна дієздатність - це визначена інформаційним законодавством юридична можливість особи інформаційних правовідносин здійснювати свої інформаційні права й обов'язки, реалізуючи які він здатний бути активним суб'єктом цих відносин.

Деліктоздатність, як елемент інформаційної правосуб'єктності, означає обов'язок і можливість суб'єкта інформаційних правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення в інформаційній сфері. Зі змісту нормативного визначення суб'єктів інформаційного права випливає, що суб'єк­тами інформаційних відносин на міжнародному рівні можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Суспільні відносини у сфері обігу інформації є різновидом правових відно­син, складовими елементами яких є об'єкти та суб'єкти. Об'єктом будь-яких правовідносин, у тому числі й інформаційних, є те, заради чого вони виникають, змінюються чи припиняються. З аналізу ст. 34 Конституції України, яка гарантує кожному можливість «вільно збирати, зберігати, використовувати та поширюва­ти інформацію у будь-який спосіб, не заборонений законом», випливає, що в основі інформаційних правовідносин лежать процеси, пов'язані з обігом інфор­мації. Стаття 4 Закону України «Про інформацію» конкретизує зміст цих відносин і визначає, що об'єктом інформаційних відносин є інформація.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи держа­вної влади загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), а також відповідні органи спеціальної компетенції (наприклад, місцеві державні адміністрації). Державна інформаційна політика є важливою складовою зовнішньої і внутрішньої політики країни й охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства.