Виборчі закони
До цієї основної групи джерел виборчого права України відносяться п’ять законів - три закони, які регулюють проведення виборів відповідно Президента України, народних депутатів України та місцевих виборів, а також закони «Про Центральну виборчу комісію» та «Про Державний реєстр виборців».
При цьому не вважаємо за доцільне включати сюди виборчі закони «разового» застосування, які В. Нестерович називає «спеціальними» [566, с.56] і які вичерпали свою дію і сьогодні є нечинними.Підкреслимо, що у межах цієї групи законодавчих актів особливу роль відіграють три закони про вибори відповідних типів; саме вони повинні стати основою для кодифікації виборчого законодавства. Два інші закони мають істотну специфіку: по-перше, вони стосуються лише окремих інститутів (чи навіть підінститутів) виборчого права; по-друге, вони регулюють правовідносини, які існують постійно, а не лише під час виборчого процесу[1038]. Така специфіка, з одного боку, означає, що у кодифікованому акті відповідні положення кожного з цих двох законів мають бути включені у вигляді одного розділу чи глави; з іншого боку, постійна дія в часі відповідних положень має бути взята до уваги при розробці не лише загальної структури кодексу, але й конкретних положень (зокрема, стосовно оскарження правопорушень, процедура якого під час виборчого процесу та поза його межами істотно відмінна).
Структура проекту Виборчого кодексу обов’язково повинна брати до уваги вже відпрацьовану досвідом принаймні двох десятиліть розвитку національного законодавства спільну загальну структуру виборчих законів, яка включає такі основні розділи (назви розділів узагальнені):
Розділ І. Загальні положення
Розділ ІІ. Види виборів. Порядок і строки їх призначення і проведення
Розділ ІІІ. Територіальна організація виборів
Розділ IV. Виборчі комісії
Розділ V. Списки виборців
Розділ VI.
Фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборівРозділ VII. Висування і реєстрація кандидатів
Розділ VIII. Інформаційне забезпечення виборів
Розділ ІХ. Передвиборна агітація
Розділ Х. Гарантії діяльності суб’єктів виборчого процесу
Розділ ХІ. Голосування та встановлення результатів виборів
Розділ ХІІ. Повторні та позачергові (проміжні) вибори (у тому числі заміщення депутатів)
Розділ ХІІІ. Оскарження виборчих правопорушень.
Розділ XIV. Зберігання виборчої документації.
Така загальна архітектура сьогодні є спільною для усіх трьох виборчих законів з мінімальними відхиленнями; так, Закон «Про вибори Президента України» не містить Розділу XIV, а в Законі «Про місцеві вибори» розділ, що стосується фінансового та матеріально-технічного забезпечення виборів, розміщений після розділу, що визначає гарантії діяльності суб'єктів виборчого процесу.
Описана побудова виборчих законів в основному відповідає інституційній структурі виборчого права. Нарешті, слід визнати, що така побудова закону звична і зручна для користувача. Ці міркування мають бути взяті до уваги при розробці структури проекту Виборчого кодексу (див. підрозділ 10.6).
Водночас при кодифікації слід враховувати і два інші фактори. По-перше, попри однакове загальне спрямування відповідних розділів і значні збіги у способі регулювання однорідних правовідносин, що засвідчене численними прикладами, наведеними у попередніх розділах цієї роботи, специфіка, пов'язана з типом конкретних виборів, спричиняє певні природні відмінності у деяких деталях регулювання подібних за своєю природою виборчих процедур. По-друге, наявні відмінності у нормативних приписах різних виборчих законів далеко не завжди мають об'єктивні причини; багато прикладів таких необгрунтованих відмінностей також було наведено вище. Це змушує дуже уважно підходити до ступеня уніфікації регулювання стосовно різних типів виборів.
10.4.5.