§ 4. Виборчі системи: поняття та види

Поняття «виборча система» вживається у двох аспектах: у широкому розумінні - це впорядковані суспільні відносини, що становлять порядок вибо­рів органів публічної влади; у вузькому розумінні - це спосіб розподілу депу­татських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

Розрізняють такі види виборчих систем:

Мажоритарна виборча система, при застосуванні якої обраними вважа­ються ті кандидати, які отримали встановлену більшість голосів. Поширена у 83 державах світу, зокрема у Великій Британії, Канаді, США, Франції. Може засто­совуватися в одномандатних та багатомандатних виборчих округах.

Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для об­рання кандидата, розрізняють:

- мажоритарну систему абсолютної більшості;

- мажоритарну систему відносної більшості;

- мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

Мажоритарна система абсолютної більшості потребує для обрання бі­льше половини голосів від усіх зареєстрованих виборців або загальної кількості поданих голосів або поданих дійсних голосів. За цієї системи встановлюється нижня межа участі виборців у голосуванні. Якщо її не досягнуто, вибори вважа­ються такими, що не відбулися.

За мажоритарної системи відносної більшості обраним вважається кан­дидат, який отримав більшу кількість голосів за інших кандидатів. За цієї систе­ми, як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі у голосуванні.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обра­ним вважається кандидат, який отримав кваліфіковану кількість голосів, яка перевищує абсолютну більшість (2/3, 3/4 тощо).

До основних переваг мажоритарної системи відносять такі:

1. Універсальність системи. Використовуючи її, можна обирати як окремих представників (президент, губернатор, мер), так і колегіальні органи державної влади або місцевого самоврядування (парламент держави, муніципалітет міста).

2. Врахування соціально-політичних (партійна належність кандидата або її відсутність, політична програма, прихильність до тієї чи іншої ідейної доктрини) та особистих (професійна придатність, репутація, відповідність етичним критері­ям і переконанням виборця тощо) якостей кандидата.

3. Реальна можливість представників невеликих партій і навіть безпартій­них незалежних кандидатів отримати перемогу на виборах нарівні з представни­ками великих політичних партій.

4. Більший ступінь незалежності від політичних партій і партійних лідерів, обраних за одномандатними мажоритарними округами представників. Це дозво­ляє більш коректно дотримуватися принципу народовладдя, відповідно до якого джерелом влади повинні виступати виборці, а не партійні структури. При мажо­ритарній системі обраний представник стає набагато ближче до своїх виборців, тому що вони знають, за кого конкретно голосують.

Зрозуміло, що мажоритарна виборча система не є ідеальною. Її переваги мають досить високий ступінь залежності від «середовища застосування», яким виступає політичний режим. Так, наприклад, в умовах тоталітарного політичного режиму практично жодна з переваг цієї виборчої системи не може бути реалізо­вана повною мірою, оскільки у цьому випадку вона лише виконує функцію меха­нізму реалізації волі політичної влади, а не виборців.

До числа об’єктивних недоліків мажоритарної системи відносять на­ступні:

По-перше, при мажоритарній виборчій системі «пропадають» і не перетво­рюються у владні повноваження голоси тих виборців, які були віддані за кандидатів, що не перемогли. Хоча у загальному підрахунку голосів саме вони можуть ста­новити більшість.

По-друге, мажоритарну систему справедливо вважають фінансово витрат­ною через можливість проведення другого туру голосування і через те, що у цьому випадку замість виборчих кампаній декількох партій проводиться кілька тисяч виборчих кампаній окремих кандидатів.

По-третє, при мажоритарній системі через можливу перемогу незалежних кандидатів, а також кандидатів невеликих партій створюється набагато більша ймовірність формування занадто дисперсних, мало структурованих і тому погано керованих органів влади, ефективність діяльності яких через це істотно знижу­ється.

Нарешті, противники мажоритарної системи стверджують, що вона ство­рює сприятливі можливості для зростання ролі фінансових спонсорів всупереч конституційним правам виборців. Дуже часто місцеві органи влади звинувачу­ються у використанні «адмінресурсу», тобто в підтримці адміністрацією тих чи інших кандидатів, партій тощо.

Пропорційна виборча система, по суті, значною мірою компенсує неспра­ведливість мажоритарної виборчої системи. В основі пропорційної системи було закладено суперництво списків різних політичних партій у багатомандатних округах і встановлення певної пропорції між кількістю голосів виборців, відданих за конкретну партію, і отриманих нею місць у представницькому окрузі, що до­зволяє звести до мінімуму втрату голосів виборців і забезпечити більш широке представництво політичних партій і об'єднань.

За пропорційною виборчою системою депутатські мандати розподіляються пропорційно кількості голосів виборців, отриманих партіями у межах виборчого округу. Застосовується виключно щодо виборів до представницьких колегіальних органів влади, вона є більш прогресивною та демократичною, що відображено у конституціях ряду країн. Ця система застосовується у 57-ми країнах світу, зокрема в Ізраїлі, Іспанії, Італії, Португалії, ФРН (у конституціях більшості країн-членів ЄС передбачено закріплення цієї виборчої системи для парламентських виборів).

Вибори із застосуванням цієї системи завжди проводяться або у багато­мандатному загальнодержавному виборчому окрузі, або у багатьох багатоман­датних виборчих округах, і балотуються на таких виборах не окремі кандидати, а списки кандидатів у депутати від політичних партій. При цьому депутатські ман­дати по кожному виборчому округу розподіляються пропорційно кількості пода­них за них голосів виборців. Тобто виборці голосують не за конкретних кандида­тів, а за весь список кандидатів від певної політичної партії.

Розподіл мандатів усередині партійного списку здійснюється за двома ос­новними правилами:

а) правило «жорстких списків» - коли порядок розташування кандидатів у списку визначається самою політичною партією, а виборець голосує не за конкретного кандидата, а за список у цілому. Тобто виборець не має право внести зміни до списку. Це правило діє, наприклад, в Албанії, Естонії, Ізраїлі тощо;

б) правило «відкритих списків» - коли розташування кандидатів у списку проводить виборець, використовуючи преференційне голосування. Тобто у виборця є можливість висловити своє ставлення до кожного з кандидатів, вне­сених до списку, проставивши проти їхніх прізвищ відповідну позначку, і тим самим показати, кого з кандидатів він бажає бачити обраним у першу чергу, кого - у другу тощо. Це правило діє в Бельгії, Фінляндії, Швейцарії, Швеції і багатьох інших країнах.

Для визначення результатів голосування за пропорційною виборчою сис­темою має бути визначена виборча квота - кількість голосів виборців, необ­хідних для отримання одного депутатського мандата при встановленні ре­зультатів виборів, що проводяться за пропорційною виборчою системою. Сьогодні існує низка способів визначення виборчої квоти, що спричиняє певні незручності під час підрахунку голосів.

З метою усунення від участі у виборах дрібних політичних сил у багатьох країнах встановлюється «загороджувальний бар’єр» - мінімальний відсоток голосів, що його повинна отримати партія, для участі у розподілі місць у виборному органі. Наприклад, у Нідерландах - 0,67 %, Ізраїлі - 1 %, Данії - 2 %, Аргентині - 3 %, Болгарії - 4 %, Україні - 5 %, Туреччині - 10 %.

Серед переваг пропорційної виборчої системи можна виділити наступні:

1) дозволяє точніше, ніж мажоритарна система, враховувати політичні уподобання виборців;

2) забезпечує представництво в парламенті не лише великим, але і серед­нім і навіть дрібним політичним партіям.

Недоліками ж пропорційної виборчої системи є: по-перше, ослаблення особистих зв'язків виборців і їх обранців, відсутність персональної відповідаль­ності депутатів перед виборцями; по-друге, можливість зайвого дроблення скла­ду законодавчого (представницького) органу, що негативно позначається на його роботі; по-третє, виникнення складнощів у парламентських і змішаних республі­ках при формуванні уряду і в ході його діяльності: оскільки жодна партія не має абсолютної більшості в парламенті, уряд формується на основі багатопартійної коаліції, часто дуже нестійкої - вихід із коаліції однієї партії призводить до падін­ня уряду (до виборчої реформи в Італії початку 1990-х років більшість урядів цієї країни працювали в середньому менше року).

Отже, як мажоритарна, так і пропорційна виборчі системи мають певні пере­ваги і недоліки. Так, мажоритарна система - досить результативна і проста у за­стосуванні, але сприяє неадекватному відображенню у складі представницького органу політичного спектру суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, що має наслідком послаблення представництва в парламенті чи іншому виборному органі. Пропорційна система більш чітко відображає політичні уподо­бання виборців, зумовлює формування багатопартійності та сприяє представницт­ву різних, навіть дрібних партій у парламенті, що є справжнім відображенням

Розділ 10. Форми безпосередньої демократії співвідношення політичних сил у державі, але теж має істотні недоліки: по- перше, вона передбачає неперсоніфіковані вибори - виборчі списки партій фор­муються партійним керівництвом келійно, і виборці фактично голосують за кан­дидатів, про багатьох з яких їм нічого не відомо; по-друге, вона вимагає сталої багатопартійності з чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.

Нівелювати негативні аспекти кожної із вищевказаних виборчих систем по­кликана змішана виборча система, яка є поєднанням елементів мажоритарної та пропорційної виборчих систем, за якою одна частина депутатів парламенту чи іншого представницького органу обирається за мажоритарною виборчою систе­мою, а друга частина - за пропорційною. Тобто при голосуванні виборець отри­мує два бюлетеня: за допомогою одного він голосує за окремого кандидата, а за допомогою другого - за партійний список кандидатів. Також комбінуються спо­соби голосування і підрахунку голосів. Ця система застосовується в Австралії, Болгарії, Грузії, Італії, Литві, Мексиці, Польщі, Словенії, Україні, Японії.

За цією системою співвідношення елементів мажоритарної чи пропорцій­ної виборчих систем може бути різним.

Змішана виборча система сприяє розвитку та укрупненню партій, істотно не порушує представництва населення та принципів пропорційності, а також дає можливість виборцю обирати не лише кандидатів, а і політичну партію, якій він надає перевагу.

За роки незалежності в Україні було випробувано всі названі види вибор­чих систем, крім мажоритарної системи кваліфікованої більшості. Так, вибори Верховної Ради Української РСР 1991 р. та Верховної Ради України 1994 р. проводилися за мажоритарною системою, парламентські вибори 1998 і 2001 років - за змішаною виборчою системою, з 2005 р. Верховна Рада України оби­ралася за пропорційною системою із загороджувальним бар'єром у 3 %. Із 2011 р. вибори Верховної Ради України проводяться за змішаною виборчою системою із загороджувальним бар'єром у 5 %.

Сьогодні в Україні застосовуються такі виборчі системи: мажоритарна сис­тема абсолютної більшості - на виборах Президента України; змішана - на вибо­рах народних депутатів України; пропорційна - на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад у багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками місцевих орга­нізацій політичних партій із закріпленням кандидатів за територіальними виборчи­ми округами, на які поділяється багатомандатний виборчий округ, що збігається з територією відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, району в місті, територією міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм або територією утвореної відповідно до Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» об'єднаної міської територіальної громади.

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною си­стемою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися

у сільську громаду), селища, територія утвореної відповідно до Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» об'єднаної сільської, селищної територіальної громади.

Вибори міського (міст, кількість виборців у яких дорівнює або є більшою ніж 90 тисяч) голови проводяться за мажоритарною системою абсолютної біль­шості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, що збігається, відповідно, з територією міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм або територією об'єднаної міської громади.

Вибори сільського, селищного, міського (міст, кількість виборців у яких є меншою ніж 90 тисяч) голови проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, до якого входить тери­торія відповідного села, селища, територія об'єднаної сільської, селищної гро­мади, територія міста.

Вибори старости проводяться за мажоритарною системою відносної біль­шості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, до якого входить територія одного або декількох населених пунктів (сіл, селищ), визначених сільською, селищною, міською радою об'єднаної територіальної громади з метою забезпе­чення представництва інтересів жителів такого населеного пункту (населених пунктів) старостою (старостинський округ).

У липні 2019 р. Верховною Радою України був ухвалений Виборчий кодекс України. Він поєднує п'ять попередніх законів: «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про місцеві вибори», «Про Центральну виборчу комісію» та «Про Державний реєстр виборців». Кодекс складається з трьох книг - загальні засади проведення всіх виборів, загальнона­ціональні вибори (президентські та парламентські) та порядок проведення міс­цевих виборів. Кодекс передбачає запровадження пропорційної виборчої систе­ми з відкритими партійними списками на виборах народних депутатів, а також зміну виборчої системи на місцевих виборах.

Ухвалений Виборчий кодекс набуде чинності 1 грудня 2023 р. і діятиме на наступних чергових виборах.