Терміни конституційного права на літеру І
Іноземці — особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав. У країні перебування іноземцям надаються: національний режим, режим найбільшого сприяння чи спеціальний режим (для передбаченої законами або міжнародними угодами категорії іноземних громадян).
Спеціальний режим надасться здебільшого іноземцям, які є главами і працівниками дипломатичних і консульських представництв, іншим особам, які користуються відповідними привілеями та імунітетами.Правовий статус іноземців на території України визначається Конституцією та законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (1994). «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» (2001), «Про імміграцію» (2001), «Про правовий статус закордонних українців» (2004), іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України. Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений строк, а також тимчасово перебувати на її території. Відповідно до законодавства України за іноземцями може визнаватися право статус біженця, особи, що потребує додаткового захисту, особи, що потребує тимчасового захисту, статус закордонного українця, а також вони можуть набути громадянство України (натуралізуватися). Іноземці, які перебувають в Україні на законних підставах, мають такі самі права та свободи і відповідно такі ж обов'язки, як і громадяни України, за винятком політичних та окремих економічних і культурних прав, свобод і обов'язків, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, тобто користуються, як правило, національним режимом. Іноземці в Україні рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять та інших обставин.
Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці мають права на: інвестиційну та підприємницьку діяльність, трудову діяльність, відпочинок, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист, житло, користування досягненнями культури, участь у об'єднаннях громадян, свободу совісті, пересування по території України і вибір місця проживання, права у шлюбних і сімейних відносинах. Іноземці можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати й заповідати його, а також мати особисті немайнові права. Законодавством України Іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте та сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності на рівні з громадянами України. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Для захисту своїх прав і свобод іноземці можуть звертатися до суду та інших державних органів. У судочинстві вони як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.Іноземці не можуть обиратися і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, брати участь у референдумах, бути членами політичних партій України. На них не поширюється військовий обов'язок, вони не проходять військову, службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України. Законом регулюються питання в'їзду в Україну іноземців та їх виїзду. Іноземці обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України. Встановлено, зокрема, що іноземці можуть в'їжджати в Україну за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. Вони мають отримати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.
Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці зобов'язані поважати та дотримуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї українського народу. За порушення іноземцями встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання або за недійсними документами, недотримання порядку реєстрації або пересування, вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, порушення правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи, передбачені законодавством України.
Ісламський конституціоналізм — результат взаємодії концепції конституціоналізму із релігійно-звичаєвими суспільствами як нелінійний процес вирішення суперечностей щодо ідентичності цих спільнот та закономірностями вестернізації ісламського права. Конституціалізація ісламського права свідчить про якісно новий ступінь його розвитку, який ґрунтується на зближенні, насамперед, правового стилю, оскільки ці процеси свідчать про кодифікацію позитивного права у сфері державного управління, врегулюванні сфери відносин між владою та населенням тощо. Сутність традиційно-релігійних правопорядків полягає у тому, що соціальні процедури регулювання суспільних інтересів забезпечуються через релігійні, морально-етичні взірці соціальної поведінки, які обумовлені традиційною структурою суспільства. Настороженість до європейських процесуальних механізмів обумовлена значною вагою у суспільному житті клерикальних (релігійних) поглядів, необхідністю мобілізації значних суспільних ресурсів, пов’язаних із викликами, які поставали перед суспільством у зв’язку з природним середовищем, геополітичними, демографічними і навіть антропологічними чинниками. Тому такий механізм регулювання соціальної поведінки та забезпечення правопорядку є більш придатним для суспільств із його традиційною структурою.
Згідно з положеннями Корану в основі ісламської теорії державності лежать фундаментальні засади: принцип шури, яка означає наявність дорадчих структур при правителі (42:38), справедливості (5:42); принципові підпорядкування і лояльності щодо властей (8:46). Погляди на організацію держави в ісламському праві виникли одразу після смерті пророка Мухаммеда, оскільки він не залишив якогось особливого розпорядження про порядок заміщення глави мусульманської громади (ummah). У силу правового стилю ісламського права, який ґрунтується на доктрині «чотирьох коренів», значну роль у вирішенні цього питання відіграв фікх (fiqh — ісламська юриспруденція).Результатом суспільної дискусії щодо джерел легітимності державної влади у рамках сунітського і шиїтського напрямку ісламу виникли концепції відповідно халіфату та імамату. В основі цих концепцій лежить ідея про заснованість ісламської держави на незмінних, закладених у Корані принципах. За своєю природою ісламська концепція держави є водночас природно-правовою і теократичною, оскільки Аллах розглядається єдиним джерелом влади, яка побудована на незмінюваних засадах, які повинні відповідати природі речей відповідно до волі Аллаха. На думку відомого арабського правознавця аль-Маварді існують два законні способи обрання халіфа: громадою або попереднім правлячим халіфом ще при його житті. У першому випадку обирати мали право лише мусульмани, які володіли бездоганною репутацією, розумні та освічені, тобто авторитетні факіхи і високопосадові особи. Другий спосіб — заміщення халіфа за призначенням його попередників — повинен бути визнаний і схвалений іджмою авторитетних знавців ісламської теології і права. Згідно з аль-Маварді, халіф, виконуючи функції духовного лідера, також несе відповідальність за суспільний і політичний порядок.
Загалом при визначенні співвідношення між ісламським правом (Shari'a) та позитивним правом відграє вирішальну роль fiqh як усталена думка юристів (ісламська юриспруденція) через свої школи — madhab.
Сьогодні в країнах із системою ісламського права (shari'a) існують такі основні його напрями: чотири школи сунітського напряму — Maleki (Північна та Західна Африка, Кувейт), Shafi'i (Малайзія, Індонезія, Південний Єгипет, Південна Аравія та Східна Африка), Hanaf (Індія, Йордан, Ліван, Лівія, Пакистан, Си- рія, Східна Європа, Туреччина), Hanbali (Саудівська Аравія та Катар); одна школа шиїтського напряму — Ja'fari (Іран). За шаріатом визнається верховенство у конституційному праві, однак співвідношення між приписами шаріату та позивним конституційним правом є різним, що залежить від особливостей кожної школи (madhab) та ступенем його конституційного закріплення.Таким чином, в арабських країнах, які визнають іслам як основу організації суспільства, важлива роль приділяється проблемам арабської форми державності (у сунітів — халіфату, шиїтів — імамату) та арабської громади (ummah), принципам дорадчості у ісламській державі (ash-shura). Халіф у Саудівській Аравії одночасно главою держави — монарх, а також главою общини правовірних мусульман (духовний лідер нації).
Шиїтська школа трактує можливе вирішення питання співвідношення шаріату та конституціоналізму так — позитивістські секулярні теорії; секуляризм, що допускає компроміс із релігією; консервативні релігійні реформи; релігійні компроміси. Така суспільна дискусія відобразилася на положеннях Конституції Ісламської Республіки Іран. В Ірані згідно з преамбулою Конституції встановлено концепцію militant «ulama» (войовничих/здатних до захисту цінностей ісламу Shari'a духовних лідерів мусульманської громади [ummah]), відповідно до якої Faqih (Керівник) стоїть вище інших інститутів влади та гарантом дотримання державними органами та установами приписів Shari'a. З цією метою Faqih формує Сторожову Раду з дотримання Конституції (Shawra-ye-Negohban), призначає Генерального прокурора, голову Верховного суду, інших вищих посадових осіб.
Сьогодні набуває поширення конституювання концепції ісламської республіки (Афганістан, Іран, Пакистан тощо), що впливає на характер функціонування владних інститутів.
Зокрема, Конституцією Ісламської Республіки Пакистану визнається, що суверенітет походить від Всемогутнього Аллаха, відповідно до чого «принципи демократії, свободи, рівності, толерантності і соціальної справедливості як проголошені ісламом, повністю будуть дотримуватись». Відповідно до ісламської концепції шура (ash-shura) у Конституції Пакистану закріплено статус представницького органу влади як Меджліс-а-Шура, який складається із Національної Асамблеї та Сенату. Президент входить до складу парламенту (Ме- джліс-а-Шура) (ст. 50 Конституції), має значні владні прерогативи щодо нього — брати участь у засіданні, виступати, приймати рішення про розпуск Національної Асамблеї (ст. 54(1), 56, 58 Конституції), а також щодо уряду — брати участь у його засіданні, визначати порядок денний (зокрема згідно зі ст. 90(1), 91(1), 91(2), 91(2А), 91(5), 92, 93(1) Конституції). Особливість конституційного устрою Пакистану зумовлена спробою владної еліти забезпечити конституційний лад за допомогою засобів надзвичайного стану, що отримало назву emerging state (надзвичайної держави). Такі спроби забезпечення конституційного ладу шляхом фактичних державних переворотів було юридично обґрунтовано Верховним Судом. Проблемою Пакистану, як і Афганістану, є трайбалізм, який містить потенційні загрози для конституційного порядку, який сьогодні є надто вразливим у зв'язку зі слабкістю інститутів влади. Політичні течії ісламу (ісламізм у вигляді течії Taliban) також перешкоджає політичній інтеграції суспільства та ефективному функціонуванню інститутів влади, на подолання якого у Пакистані видана спеціальна фетва.Конституція Пакистану передбачає паралельне функціонування двох юрисдикцій — поряд з Верховним Судом діє Федеральний шаріатський суд. Під юрисдикцію шаріатських судів за змістом статті 203В(с) Конституції підпадають всі правові спори, що випливають із звичаїв та узвичаєнь, що набрали чинності в силу права, окрім тих, на які поширюються положення Конституції, а також спори, що випливають з мусульманського персонального права (shari’a), права, пов’язаного із процедурою суду чи трибуналу, до закінчення перебігу десятирічного строку з моменту внесення змін до положень Конституції щодо статусу шаріатських судів, податкового права, права, пов’язаного із зборами та права, яке регулює податки і платежі або банківської справи, або страхової практики чи процедур.
Література: Бехруз Х. Исламские традиции права. Одесса, 2006; Abdul-Hadi Hairi. Shiism and Constitutionalism in Iran. Leiden: Ed. by E.J. Brill, 1977; Mahmoudi, Said. The Shari’a in the New Afghan Constitution: Contradiction or Compliment? // ZaoeRV, 64 (2004), p. 867 — 868; Dr. Tahri- ul-Qadri Muhammad, Shaykh-ul-Islam. Introduction to the Fatwa on Suicide Bombings and Terrorism / Translated by Shaykh Abdul Aziz Dabbagh. London: Minhaj Publication, 2010. 90 p.