Терміни конституційного права на літеру Б

Бюджет державний — (від. давньофр. «Ьоидейе» — шкіря­ний мішок, сумка) форма утворення і використання централізова­ного фонду коштів для забезпечення виконання функцій держави і діяльності органів державної влади та органів місцевого самовря­дування.

За формою прояву Бюджет державний є основним фінансо­вим планом, в якому відображається діяльність держави та місце­вих органів. Фактично Бюджет державний, який являє собою ба­ланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжна­родну, управлінську, оборонну та фінансову політику. За матеріа­льним змістом Бюджет державний становить централізований фонд коштів держави. Обсяг Бюджету державного — це річна сума кош­тів, що проходять через цей фонд.

Політичне значення Бюджету державного — законодавчий орган своїм волевиявленням затверджує обсяг видатків та доходів бюджету на плановий рік і цим ставить уряд під свій контроль. Бюджет державний є результатом компромісу між альтернативни­ми поглядами на бажані масштаби і характер діяльності уряду.

Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів. Бюджетний документ відображає рішення у відповідних сферах державних фінансів. Він уособлює й пояснює фінансово-бюджетну політику уряду.

Бюджет державний в економічному розумінні є сукупністю грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання держа­вою її функцій.

Конституційна юриспруденція:

1. Закон про Державний бюджет як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів, інших нормативно- правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов’язань утверджується сутність держави як соці­альної і правової.

2....закон про Державний бюджет має особливу правову природу та є спеціальним законом, оскільки Конституція України: 1) розмежовує повноваження Верховної Ради щодо прийняття законів та затвердження Державного бюджету (пункти 3, 4 частини першої статті 85); 2) визначає спеціального суб’єкта законодавчої ініціативи щодо проекту Державного бюджету, яким є лише Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96, пункт 6 статті 116); 3) закріплює особливий порядок подання Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України проекту закону про Держав­ний бюджет (частина друга статті 96); 4) встановлює окрему процедуру затвердження і внесення змін та виконання Державного бюджету (пункт 4 частини першої статті 85, частина перша статті 96, пункт 6 статті 116); 5) передбачає щорічне затвердження Державного бюджету та визначає період його дії з 1 січня по 31 грудня (частина перша статті 96); 6) передбачає обов’язкове подання Кабінетом Міністрів до Верховної Ради звіту про ви­конання Державного бюджету та його оприлюднення (стаття 97) (Рішення КСУ від 13 січня 2009 № 1-рп).

3. Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бю­джетної системи (стаття 7 Бюджетного кодексу) держава не може довіль­но відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефек­тивно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

4..положення частини третьої статті 95 Конституції України «дер­жава прагне до збалансованості бюджету» у системному зв’язку з поло­женнями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно- правових актів, які можуть вплинути на дохідну і видаткову частини бю­джету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов’язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспіль­ного багатства між громадянами, територіальними громадами враховува­ти загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя (Рішення КСУ від 27листопада 2008року № 26-рп).

Бюджетна система — сукупність бюджетів різних рівнів. До них належать Державний бюджет, бюджет Автономної Респуб­ліки Крим, місцеві бюджети, які включають обласні, міські, район­ні, районні в містах, сільські та селищні бюджети. Бюджет Авто­номнії Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бю­джети районів і міст республіканського підпорядкування автономії. Організація і принципи побудови Бюджетної системи України, її структура, взаємозв'язок між її окремими ланками, що встановлені правовими нормами, називаються бюджетним устроєм. Він визна­чається з урахуванням державного устрою та адміністративно- територіального поділу України і ґрунтується на принципах єднос­ті, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів, що входять до Бюджетної системи України.

Принцип єдності забезпечується єдиною бюджетною класи­фікацією, яка враховує перелік доходів і видатків, єдиною право­вою базою, бюджетною документацією єдиної форми, єдністю грошової системи, єдиною соціально-економічною політикою. Принцип повноти означає, що в бюджеті відображено всі доходи і видатки. Принцип достовірності полягає у формуванні бюджету на науково обґрунтованих і реальних показниках. Принцип наочності забезпечує відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами, з використанням результатів порівняльного аналізу, визначенням темпів і пропорцій розвитку.

Фінансування бюджету — надходження та витрати бюджету, пов'язані зі зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюдже­ту), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.

З метою впорядкування та забезпечення контролю за фінан­суванням бюджету статтею 11 Бюджетного кодексу України закрі­плена класифікація фінансування бюджету. Зокрема, класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ре­сурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями ви­трачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профі­циту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету.

Фінансування бюджету класифікується за: 1) типом кредито­ра ( за критеріями кредиторів або власників боргових зобов’язань); 2) типом боргового зобов’язання (за засобами, що використову­ються для фінансування бюджету).

Бюджетний кодекс України визначає джерела фінансування бюджету. Зокрема, відповідно до статті 15 Бюджетного кодексу України джерелами фінансування бюджету є: 1) кошти від держав­них (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень; 2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації) — щодо держав­ного бюджету; 3) повернення бюджетних коштів з депозитів, над­ходження внаслідок продажу/ пред’явлення цінних паперів; 4) ві­льний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначе­них Бюджетним кодексом України.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості — гара­нтований державою у межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються від­повідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу між бюджетних трансфертів.

Відповідно до статті 94 Бюджетного кодексу України фінан­совий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість населення чи спо­живачів гарантованих послуг тощо.

Загальний обсяг фінансових ресурсів за кожним видом видат­ків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних транс­фертів, розраховується на підставі державних соціальних стандар­тів і нормативів, які встановлюються законом та іншими норматив­но-правовими актами.

Бюджетним кодексом України передбачено, що при розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбача­тися обсяг нерозподілених видатків, який об'єднує видатки на ті повноваження, встановлення нормативів за якими є недоцільним.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості є єдиним для місцевих бюджетів усіх рівнів та дорівнює середнім по країні ви­даткам на одного бюджетного споживача конкретної бюджетної послуги за кожним видом бюджетних видатків.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів корегуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання гарантованих послуг залежно від: 1) кількості на­селення та споживачів гарантованих послуг; 2) соціально- економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць. Координуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Мі­ністрів України.

Державне запозичення — операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх за­позичень у межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов'язки за дорученням Кабінету Мініст­рів України. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсот­кову ставку державного запозичення.

Бюджетним кодексом передбачено, що у разі зменшення об­сягу коштів від державних внутрішніх або зовнішніх запозичень порівняно з обсягом визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних внутрішніх або зовнішніх запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу. У разі зменшення або збіль­шення платежів з погашенням державного боргу у зв'язку з поліп­шення або погіршенням умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, зменшується або збільшується обсяг державних запозичень з до­триманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.

До державних зовнішніх запозичень на кредитилежать (пози­ки), що залучаються державою від іноземних держав, банків і між­народних фінансових організацій для реалізації інвестиційних про­грам (проектів). Відповідно до укладених кредитних договорів ко­шти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (по­зик), передбачаються у законі про Державний бюджет України про­тягом усього строку дії кредитних договорів. Такі кредитні догово­ри не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.

Під час здійснення державних запозичень та надання держав­них гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінет Мініс­трів України має право брати зобов'язання від імені України, пов'язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо від­мови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зо­бов'язання з повернення запозичених коштів.

Власні надходження бюджетних установ — кошти, отри­мані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку про­дукції чи майна та іншої діяльності.

Статтею 13 Бюджетного кодексу України встановлено право­вий режим власних надходжень бюджетних установ.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатко­во до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціаль­ного фонду бюджету. Власні надходження бюджетних установ по­діляються на такі групи: перша група — надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законо­давством, яка включає: підгрупу 1 — плату за послуги, що нада­ються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; 2 — надходження бюджетних установ від додаткової (господарсь­кої) діяльності; підгрупу 3 — плату за оренду майна бюджетних установ; підгрупу 4 — надходження бюджетних установ від реалі­зації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна); друга група — інші джерела власних надходжень бюджетних уста­нов, яка включає підгрупу 1 — благодійні внески, гранти та дарун­ки; підгрупу 2 — кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів; підгрупу 3 — кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від роз­міщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Власні надходження бюджетних установ використовуються на: покриття витрат, пов’язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетним установам згідно з їх основною діяльніс­тю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацією додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за раху­нок надходжень підгрупи 2 першої групи); утримання, облашту­вання, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізації. А та­кож придбання нових необоротних активів та матеріальних ціннос­тей, покриття витрат, пов’язаних з організацією збирання і транс­портування відходів та брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи); господарські потреби бю­джетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енерго­носіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); органі­зацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надхо­джень підгруп 1 і 3 другої групи); виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Бюджетний процес — сукупності дій уповноважених органів держави та місцевого самоврядування щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, а також складання, розгляду і затвердження звіту про їх виконання, здійснюваних відповідно до норм бюджетного права. Зважаючи на це, бюджетний процес є дія­льністю відповідних органів, яке ґрунтується на владних повнова­женнях і підпорядкована суворим процедурам у галузі бюджету. У статті 2 Бюджетного кодексу України подано дещо інше визначення бюджетного процесу: регламентована нормами правова діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх ви­конанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про вико­нання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

Бюджетна діяльність має циклічний і періодичний характер. Бюджетний цикл, на відміну від бюджетного періоду, який дорів­нює календарному року, охоплює проміжок часу від початку фор­мування бюджету на плановий рік до затвердження звіту про його виконання. Отже, бюджетний цикл охоплює: 1) період формування бюджету; 2) виконання бюджету; 3) пільгові бюджетні терміни (час дії тогорічних асигнувань на капітальні вкладення); 4) період звіт­ності. Нині бюджетний цикл в Україні становить близько 2,5 роки.

Бюджетний процес складається з відповідних стадій, що ви­значаються змістом і характером діяльності державних органів, завдяки цьому така діяльність набуває нових якостей. Традиційно у бюджетному процесі виокремлюють п'ять стадій: 1) розроблення та складання проекту бюджету; 2) розгляд проекту бюджету; 3) за­твердження проекту бюджету; 4) виконання бюджету; 5) складан­ня, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

Виділення таких стадій зумовлене логікою та історичною природою самого бюджетного процесу, оскільки вони охоплюють усю діяльність державних органів, починаючи від усвідомлення необхідності здійснення видатків на відповідні потреби, їх прогно­зування, виявлення джерел доходу для їх покриття тощо. Але у статті 19 Бюджетного кодексу України закріплено чотири стадії бюджетного процесу, а саме: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі за потреби внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Конституційна юриспруденція:

1. Основоположний Закон встановлює загальні положення бюджет­ного процесу і визначає його учасників на окремих стадіях цього процесу. Зокрема, Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Держа­вний бюджет на наступний рік і подає до Верховної Ради України, забез­печує виконання затвердженого Верховною Радою Державного бюджету, звітує перед Верховною Радою про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, пункт 6 статті 116 Конституції).

Верховна Рада України затверджує Державний бюджет та вносить зміни до нього, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, приймає рішення щодо звіту про його виконання (пункт 4 частини першої статті 85, частина перша статті 96 Конституції) (Рішення КСУ від 17 тра­вня 2001 року № 5-рп).

2. Положення частини першої статті 93 Конституції України перед­бачають вичерпний перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи на початковій стадії законодавчого процесу — ініціювання законопроекту шляхом внесення його на розгляд Верховної Ради.

Розроблення проекту закону є окремим видом діяльності, що пере­дує стадії подання (внесення) законопроекту, і, таким чином, не стосуєть­ся безпосередньо суб’єктів, визначених у частині першій статті 93 Кон­ституції України.

Виходячи з цього Конституційний Суд вважає, що розроблення проек­ту закону про Державний бюджет (пункт 6 статті 116 Конституції, частина перша статті 32 Бюджетного кодексу) та його подання до Верховної Ради (частина друга статті 96 Конституції, частина друга статті 37 Кодексу) — це самостійні стадії бюджетного процесу.

Положення частини другої статті 52, частини третьої статті 53, час­тини другої статті 54 Бюджетного кодексу в аспекті положень частини першої статті 93, частини другої статті 96 Конституції слід розуміти так, що подання до Верховної Ради України проектів законів про внесення змін до закону про Державний бюджет не є виключним правом Кабінету Мініст­рів України (Рішення КСУ від 13 січня 2009 року № 1-рп).

Література: Бюджетний кодекс України від 26.01.2001 р.; Жибер Т.В. Бюджетний процес та його оптимізація в Україні: Дис. к. екон. н. К., 2005; Фінансове право України. За вимогами кредитно-модульної системи / За ред. Л. К. Воронової. К., 2008.