Сутність і роль принципів права

Принципи права відіграють особливу роль для системи права в цілому, галузі чи інституту права. О. Скрипнюк нагадує, що «ще у класичному римському праві отримала поширення формула “principium est porissima pars cujuque ref” - “принцип є найваж­ливішою часткою всього”» [195, с.51].

Найбільш відомою є дефініція, наведена в «Юридичній енциклопедії», визначає принципи права як «керівні засади (ідеї), які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин....вони в стислому вигляді, концентровано відобра­жають найсуттєвіші риси права, є його квінтесенцією, “обличчям”» [909, с.128] (див. також [390, с.66]).

Не можна заперечувати роль принципів права як «керівних ідей» для системи права чи певної його підсистеми (галузі, інституту). Проте таке визначення принципів дуже загальне й одностороннє й не містить відповіді на низку питань щодо їх ролі і місця у системі права.

Щоправда, деякі правознавці негативно оцінюють категорію принципів права, вва­жаючи, що «поняття “правові принципи” не має ясної наукової дефініції, чітких сутніс- них, типових, родо-видових, ієрархічних, функціональних характеристик» [1176, с.86]. Розглядаємо таку радикально-нігілістичну оцінку як безпідставну, хоча й вважаємо, що категорія «принцип» у науковому контексті належить до категорій наукової методології, свого роду «метанауки». а тому навряд чи може бути вичерпно дефінійована у межах конкретної науки, зокрема наук, які вивчають право. Будучи однією з найбільш загальних категорій, принцип не може отримати дефініцію через інші категорії відповідної науки, які неминуче виявляються менш загальними.

Зазначимо, що розуміння принципів як «керівних ідей» не обмежується лише загаль­ними принципами права; воно mutatis mutandis переноситься і на галузеві та інституційні принципи права.

Для деяких дефініцій характерне звуження значення принципів тільки до сфери проведення виборів (виборчого процесу) [405, с.11]. В. Нестерович акцентує на при­кладних аспектах, розглядаючи принципи виборчого права як «нормативно закріплені основоположні та керівні установки і засади, що визначають зміст і сутність реалізації виборчого права та порядок підготовки і проведення виборів в Україні» [566, с.228]. Киргизькі правознавці вказують, що «принципи виборчого права є керівними засадами, які визначають зміст та дію інших норм, закріплених у цьому Кодексі та інших законо­давчих актах, що регулюють підготовку і проведення виборів» [406, с.17]. По суті, до основ проведення виборів та забезпечення виборчих прав громадян зводиться визначення принципів виборчого права, запропоноване В.

Обмеженим є значення принципів (засад) виборчого права у розумінні польських правознавців, які окреслюють «засади виборчого права... як історично сформовані фун­даментальні положення, що стосуються безпосередньо правових можливостей громадян і відповідних їм завдань органів публічної влади у виборчому процесі» [1295, 8.37], чи вважають, що «основоположні засади виборчого права. це історично сформовані най­важливіші положення, що стосуються прав громадян та інших суб'єктів у виборчому процесі» [1439, 8.169].

Таке звужене (навіть порівняно з загальноприйнятим) тлумачення сенсу принципів виборчого права не відображає їх основоположної ролі у всій системі виборчого права. Значення цих принципів не зводиться лише до регулювання виборчого процесу чи за­безпечення виборчих прав громадян та інших суб'єктів.

Розуміння сутності принципів права взагалі як правового явища (а отже, і принципів виборчого права) повинно досягатися через опис функцій цих основоположних тверджень у рамках системи права. Певне відображення цих функцій надається різними аспектами природи принципів права - онтологічної, епістемологічної, аксіологічної, які підкрес­лює М. Козюбра [389, с.144-147]. У науковій літературі можна знайти різні визначення поняття «принцип права», в яких намагаються відобразити певні аспекти їх природи та різні функції (див., наприклад, [195, с.51; 390, с.70; 1100, с.41; 1160, с.34]). На думку С. Погребняка, «під основоположними принципами права слід розуміти систему найбільш загальних і стабільних імперативних вимог, закріплених у праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права, і визначають її характер і напрямки подальшого розвитку» [650, с.37]. Подібні визначення підкреслюють основні функції принципів права - їх характер основи для системи права та відповідної науки, концентроване вираження суспільно визнаних цінностей, підвищену імперативність, пряме і загальне регуляторне значення.

Отже, принципи права відіграють для відповідної системи (підсистеми) права такі основні функції:

- принципи права як «керівні ідеї», фундаментальні положення (аксіоми чи постулати), на яких будується відповідна внутрішньо узгоджена система правових положень;

- принципи права як відображення у загальних правових категоріях певних суспіль­них цінностей, визнаних відповідною спільнотою;

- принципи права як основа для пізнання (вивчення) права (пізнавальна функція);

- принципи права як загальні регулятивні вимоги (регулятивна функція).

Перші три функції розглянуті М. Козюброю у вигляді категорій онтологічної, ак- сіологічної та епістемологічної природи принципів права [389]. Тут ми лише коротко охарактеризуємо ці функції. Основне значення для нашого дослідження має остання, регулятивна функція принципів права.

Роль принципів права як «керівних ідей», основоположних правових положень є визначальною. Адже система права (як і будь-яка структурована система) повинна мати внутрішню логіку побудови. Така логіка забезпечується, а сама система виявляється стійкою і внутрішньо несуперечливою, якщо вона заснована на деякій системі основних, базових положень. У різних сферах такі положення мають різні назви - аксіоми, посту­лати, принципи.

В. Нерсесянц стверджував, що пошуки системи загальних юридичних принципів, з яких виводились би конкретні правоположення, здійснювали ще постглосатори [564, с.445]. О. Уварова теж звертає увагу на те, що «при вирішенні конкретних питань римські юристи апелювали до певних основоположних засад» [1123, с.13-14]. Ще більш глибоке коріння принципів права М. Козюбра вбачає у міфології, релігії; на думку науковця, зви­чай як джерело права часто виникав пізніше від первісних принципів права [389, с.144]. Слід, однак, визнати, що принципи права в сучасному їх розумінні з'являються у системі права як її фундаментальні положення лише внаслідок наукового (достатньо абстрагова­ного від конкретних ситуацій) осмислення права, що з'являється на порівняно пізньому етапі його розвитку.

Роль базових (аксіоматичних) положень, яку виконують принципи права, дозволяє їм забезпечити відповідну внутрішню взаємну узгодженість системи права в цілому чи її підсистеми (галузі, інституту), що є необхідним для послідовного і несуперечливого регулювання відповідної сфери суспільних відносин^[121]. За влучним висловом М. Цвіка, принципи «є своєрідними згустками, нервовими центрами права, що цементують усю його систему» [871, с.50]. Розвиваючи цю позицію, С. Погребняк стверджує: «Принципи права є центральною ланкою правового матеріалу, “стрижнем” юридичних конструкцій, “родзинкою” того чи іншого структурного підрозділу системи права. Принципи вико­нують, образно кажучи, функцію головних, несучих елементів конструкції, навколо якої будується вся правова система» [650, с.32]. Підкреслимо, однак, що функцію змістовного узгодження звичайних норм принципи права здійснюють не як посередники між норма­ми, а як спільні для них витоки, базові засади, відповідність яким і забезпечує взаємну узгодженість нормативного регулювання.

Така роль принципів права як фундаментальних елементів, на яких розбудовуєть­ся система права, галузі права чи правового інституту, неодноразово підкреслювалася науковцями. Так, Ф. фон Гаєк підкреслював: «Складові правової системи не стільки взаємно припасовані згідно з якимсь всеосяжним загальним підходом, скільки поступово пристосовані одна до одної шляхом послідовного застосування загальних принципів до конкретних проблем» [1148, с.97]. Якщо у рамках англосаксонської правової сім'ї таке «поступове пристосування» здійснюється у підсумку правотворчої діяльності судів, то для континентальної правової сім'ї (до якої належить вітчизняна правова система) таке застосування принципів є перш за все підсумком усвідомленої діяльності законодавця.

Відповідну роль основних положень (аксіом чи постулатів) відіграють для своєї галузі і принципи виборчого права.

Слід підкреслити, що за своїм походженням принципи права як аксіоми чи постулати у системі права істотно відрізняються від аксіом у математиці чи постулатів природничих наук. В останньому випадку аксіоми чи постулати є логіко-індуктивним (узагальненим) відображенням експериментальних даних, тобто випливають з об'єктивно істинних твер­джень. Проте у праві, яке належить до суспільних явищ, «суттєве значення має духовне начало, іманентною характеристикою якого виступають цінності» [383, с.45]. Тому вихідні базові положення, якими є принципи права, відображають не природно-об'єктивні (під­тверджені експериментом) істини^[122], а вироблені у процесі суспільного розвитку і сприйняті суспільством цінності, які є категоріями ідеологічними, моральними^[123], навіть цивіліза- ційними^[124], що змушує розглядати їх в аксіологічному аспекті. М. Козюбра підкреслює, що цінності - це передусім сфера світогляду, а не науки [389, с.148]. У цьому контексті Ґ. Чернобель нагадує про вчення Ґ. Лейбніца, який розрізняв «принципи, що діють у при­роді, які є об'єктивно детермінованими, і принципи духовного порядку, що формуються людською свідомістю» [1176, с.85]. Однак ціннісна, ідеологічна функція принципів права не може бути абсолютизована (як це роблять деякі науковці [1176, с.87, 88]) у тому сенсі, що вона не виключає інших функцій принципів права, насамперед регуляторну функцію.

Правознавці, які дотримуються позитивістського підходу, інакше уявляють походження принципів права. Так, А. Зінов'єв та І. Поляшова вважають, що «принципи є наслідком узагальнення правових норм, які виникають в міру розвитку правових звичаїв і законо­давчої діяльності органів державної влади» [266, с.56], тобто виводяться індуктивно із позитивного права, в основному твореного державою.

Така «державо-центристська» позиція обґрунтовано заперечується. Так, М. Козюбра стверджує, що «генезис принципів права пов'язаний не з нормативно-державним волеви­явленням» [389, с. 144]. С. Погребняк підкреслює, що «держава не створює основоположні принципи права, а тільки закріплює їх в юридичних актах... Цим принципи яскраво відрізняються від звичайних норм права, формування і виникнення яких у багатьох випадках відбувається за активним творчим сприянням держави» [650, с.26]. Науковці вказують на переважно природно-правове походження таких уявлень: «коли право виво­диться із природних ідей, принципи лежать в основі права, формують його, визначають зміст і спрямованість його норм» [1075, с.201]. Зауважимо, що таке виведення може бути здійснене лише шляхом наукового осмислення відповідних категорій.

Зазначені відмінності у розумінні походження принципів випливають із різних кон­цепцій права: як зауважив Р. Дворкін, маючи на увазі норми - принципи права, «деякі з норм, на які посилаються судді та юристи, становлять особливі проблеми для пози­тивізму» [185, с.114]. О. Уварова вказує, що питання про роль принципів у правовому регулюванні є одним з тих питань, що становлять предмет дискусії між юснатуралістами і позитивістами^[125] [1123, с.10].

Те, що принципи права є відображенням у правових категоріях певних суспільних цінностей^[126], а отже, мають змістовно первинний (пріоритетний щодо звичайних норм) характер, визнається багатьма науковцями. Так, О. Уварова зазначає, що «нормативний характер принципів права має своїм джерелом цінності, які знаходять вираз у принципах»; дослідниця переконує, що «формування правил поведінки правового характеру в суспіль­стві відбувається під безпосереднім впливом і на захист визнаних у цьому суспільстві цінностей, які становлять зміст принципів права» [1123, с.40, 81]. С. Погребняк вказує: «загальні принципи права надають правопорядку (внутрі держави і на міжнародному рівні) його необхідний аксіологічний вимір; вони... вказують на цінності, які визначають правопорядок у цілому» [652, с.287].

Аксіологічна функція характерна не лише для загальноправових, але й для галу­зевих принципів. О. Скрипнюк до основних ознак принципів конституційного права відносить те, що вони «є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей» [195, с.51]. Н. Пархоменко вказує, що правові принципи - «це світові стандарти в галузі прав людини та європейські цінності демократії, плюралізму, гласності, свободи слова та ін.» [1100, с.41]. У зв'язку з цим необхідно підкреслити їх взаємозв'язок з міжнародними правовими стандартами, які часто мають вигляд загальноправових чи галузевих принципів (див. підрозділ 1.3.1).

Наведена характеристика правових принципів цілком стосується і часткового ви­падку галузевих принципів виборчого права. Вони виражають певні суспільно-політичні цінності й ідеали, які є визнаними у демократичному суспільстві (пріоритет волевияв­лення народу, основні виборчі права громадян, рівність, свободу політичної діяльності, підпорядкованість політики праву та інші).

Аксіологічна функція принципів права разом із зазначеною вище здатністю більш загальних принципів «проектуватися» на нижчі структурні рівні права породжує спокусу спробувати вивести усі принципи з одного, найбільш загального (первісного, основного) положення, яке відображає певну фундаментальну суспільну цінність. Так, О. Уварова пропонує уявляти всю систему принципів права як «певне розгортання принципу справед­ливості» [1123, с.56]. Такий підхід, заснований лише на принципі справедливості, навряд чи може бути реалізований у сфері публічного права. Подібні ідеї часом висловлюються і стосовно принципів виборчого права. Відзначимо у цьому контексті спробу російського дослідника Д. Худолея вивести усі принципи виборчого права із трьох загальноправових принципів свободи, рівності і справедливості [1159, с.46]. Польський науковець С. Явор- ський, за його власним висловлюванням, «ризикує твердженням», що основні засади виборчого права «випливають із принципу вільних і чесних виборів, закодованого у нормах міжнародного права» [1381, 8.467-468]. Деякі дослідники пов'язують принципи виборчого права з ідеєю демократії. Прикладом такого підходу може служити позиція В. Пилипишина, який стверджує, що всі «базові» принципи виборчого права «можуть бути логічно виведеними із загального поняття “демократія” та з основних прав і свобод людини і громадянина» [641, с.11]. У зв'язку з цим нагадаємо, що європейський консти­туційний (зокрема, виборчий) доробок спирається на три ціннісні «опори» - демократію, верховенство права та права людини [231, с.12]. Проте зв'язок між цими основополож­ними (світоглядними, цивілізаційними) цінностями та принципами виборчого права не формально-логічний (дедуктивний), а скоріше ідеологічний, оціночний, заснований на доцільності (у загальносуспільному, а не кон'юнктурно-політичному сенсі цього слова).

Важливою є пізнавальна роль принципів виборчого права як концептуальних тверджень на достатньо високому рівні узагальнення. Ця роль істотна як у наукових дослідженнях^[127], так і у викладанні виборчого права. Будучи побудованою системно, наука виборчого права (і наука права взагалі), подібно до системи права, будується на певних вихідних базових твердженнях-постулатах, роль яких виконують саме принципи права. Як зазначає Ґ. Чернобель, «всякий науковий розвиток права починається з правових принципів, що пронизують усю систему конкретних правових відносин» [1176, с.89]. Не менш важливо при вивченні виборчого права базувати виклад на принципах галузі, розкриваючи через їх зміст і функції відповідні навчальні теми, що відображають окремі інститути вибор­чого права [342]. Саме тому М. Козюбра характеризує цей аспект як «епістемологічну природу» принципів права [389, с.145-146].

Таким чином, як загальні, так і галузеві принципи права не лише визначають сутніс- ні, змістовні характеристики правового регулювання, але й є основою методів пізнання (наукового вивчення) відповідних правових явищ і на цій основі належного тлумачення норм права. Тому вивчення принципів виборчого права має як практичне, так і теоретичне (пізнавальне) значення [513, с.107].

Наукове вивчення виборчого права є важливим шляхом пізнання правових явищ, зокрема, пов'язаних з виборами як суспільно-політичним явищем. Саме правова наука дозволяє сформувати communis opinio doctorum, що стає основою правової доктрини - одного з важливих, хоча й не основних джерел права [176, с.121]. Роль принципів права для формування доктрини незаперечна. За влучним зауваженням С. Погребняка, власне принципи «відображають opinio juris, яка утворює основу для формування права» [652, с.286]. На думку Р. Кабріяка, «наслідком визнаного за принципами верховенства може бути їх піднесення до рангу деяких фундаментальних постулатів, які необхідно враховувати при тлумаченні інших норм» [284, с.380].

Принципи права як основа наукового вивчення права виступають як втілення світо­глядних, ідеологічних цінностей, а отже, мають не стільки істинний, скільки світогляд­ний, не позбавлений суб'єктивних рис характер. Ця обставина, як вказує М. Козюбра, є відображенням специфіки соціального, зокрема правового пізнання, що істотно відрізня­ється від природничого. Науковець підкреслює, що «в соціальному пізнанні обійтися без “суб'єктивації” об'єкта, тобто привнесення в його образ властивостей суб'єкта пізнання, його світоглядних установок, уявлень..., практично неможливо» [383, с.41]. Поділяючи позицію М. Козюбри про те, що «наукове знання має бути позаособистісним, незалежним від світоглядної позиції та моральних ідеалів дослідника» [383, с.41], все ж вважаємо, що сприйняття дослідником загальносуспільних (а не індивідуальних) цінностей та пов'язаних з ними світоглядних ідеалів здатне подолати надмірну «суб'єктивацію» об'єкта дослі­дження і надати вивченню відповідних правових явищ достатньої (хоча й, звичайно, не такої, як у природничих наук) об'єктивності та наукового характеру. Тому, на наше пере­конання, галузеві правові науки (а отже, і наука виборчого права) належать до тих сфер правознавства, де, за спостереженням М. Козюбри, «право виступає як “живий організм”, об'єктивований щодо свідомості, як об'єктивна реальність, що функціонує і розвивається за власною внутрішньою логікою, законами, які можна виявити і сформулювати» [383, с.45]. І хоча слід погодитися з науковцем, що абсолютної «стерильності» правової науки стосовно суб'єктивного ставлення дослідника досягти неможливо, за своєю побудовою наука права наближається до природничих, заснованих на певних вихідних принципах, основних законах чи постулатах. В якості базових положень (постулатів) такої науки виступають відповідні принципи права - загальні, галузеві чи інституційні. Послідовне врахування принципів виборчого права, належне усвідомлення первинності їх змісту допомагає формувати цілісне сприйняття та розуміння усього масиву норм виборчого права як для учасників виборчих правовідносин, так і для правозастосовних органів - виборчих комісій та судів. На думку О. Марцеляка, ці принципи «окреслюють вихідні параметри, в рамках яких формується механізм правового регулювання електоральних правовідносин, і вони ж виступають як своєрідний вектор, що визначає розвиток самого виборчого права» [513, с.107].

Звідси випливає прикладне значення принципів виборчого права і побудованої на них науки виборчого права, орієнтоване на законодавчу і правозастосовну діяльність. Як зазначає М. Козюбра, «будь-яка правова наука вивчає право та інші правові явища для того, щоб виробити певні практичні пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового регулювання, правозастосовної практики, врахування виявлених тенденцій і закономірностей їхнього розвитку у правовій політиці тощо» [383, с.53]. Виборче право містить багато прикладів таких практичних пропозицій, реалізованих чи хоча б ініційова­них на підставі відповідного наукового розуміння основних принципів виборчого права.

Нарешті, не можна ігнорувати пізнавальну роль права (зокрема виборчого права) у формуванні правосвідомості громадян. За спостереженням А. Колодія, який спирається на соціологічні дослідження, «люди здебільшого добре засвоюють загальні вимоги права, що увійшли до правової свідомості як соціальні цінності, як соціальні основи, як генеральні ідеї, а водночас конкретні приписи права не завжди їм відомі» [395, с.19]. Як засвідчує багаторічна практика викладання автором курсу виборчого права, а також участі у під­готовці членів виборчих комісій, усвідомлені принципи виборчого права допомагають краще і більш системно засвоїти і конкретні норми виборчого права.

1.1.4.