Строк завчасного сповіщення про зібрання

Принциповим є питання про строк завчасного сповіщення, особливо з огляду на те, що у ст. 39 Конституції України його не визначено. Проте, незважаючи на це, практика організації та проведення мирних зібрань вимагає конкретизації цього питання, оскільки саме тут дуже часто виникають непорозуміння між активістами та представниками влади, які, на жаль, доволі часто призводять до неправомірного обмеження права на свободу мирних зібрань.

Спробу дати відповідь на питання про строк завчасного сповіщення про мирне зібрання в одному зі своїх рішень зробив Конституційний Суд України, зазначивши: «Положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей»^[190]. Така не надто конкретизована позиція органу конституційної юрисдикції, зрозуміло, не може задовольняти потребам практики, а відтак - у цьому питанні необхідно орієнтуватися на більш конкретизовані рішення ЄСПЛ, які, нагадаємо, є джерелом права в Україні.

ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Верєнцов проти України» зазначив, що «строк завчасного сповіщення не повинен бути надто тривалим (зазвичай не більше кількох днів), але при цьому слід передбачити достатньо часу до заявленої дати проведення зібрання для того, щоб відповідні державні органи могли спланувати та підготуватись до заходу (залучити працівників поліції, встановити обладнання тощо), а також для того, щоб регуляторний орган міг надати офіційну відповідь на повідомлення або подати термінову апеляцію до будь-якого трибуналу або суду у разі оспорювання в суді законності будь-якого з накладених обмежень»^[191]. Аналіз цього рішення ЄСПЛ у сукупності з висновком Конституційного Суду України про те, що строк завчасного сповіщення має слугувати гарантією реалізації права на свободу мирних зібрань, та результатами вивчення відповідного досвіду інших європейських країн^[192] дає змогу зробити висновок, що оптимально мінімальний строк завчасного сповіщення про мирне зібрання має становити три робочих дні.

Що стосується максимально можливого строку завчасного сповіщення про запланований захід, то, знову ж таки, з огляду на європейську практику, доцільно передбачити правило про те, що сповіщення про мирне зібрання не може прийматися раніше ніж за тридцять днів до дати проведення мирного зібрання.

2.4.