Мета завчасного сповіщення про зібрання
Норма Конституції України щодо завчасного сповіщення про мирне зібрання є нормою забезпечувального характеру (має сприяти такій організації та проведенню мирних зібрань, що виключатиме завдання шкоди національній безпеці, громадському порядку тощо), яка, однак, має тлумачитися та застосуватися крізь призму права на свободу мирних зібрань.
Інакше кажучи, вона має своїм призначенням не обмеження права на свободу мирних зібрань, а гарантування його реалізації в ім'я безпеки як власне учасників зібрання, так і держави. Ця теза доволі явно випливає з рішення ЄСПЛ у справі «Сергій Кузнєцов проти Російської Федерації», де суд наголосив, що завчасне сповіщення створює для органів влади можливість вжити розумних та необхідних заходів для забезпечення мирного проведення зібрання, зустрічі або сходки[188].Розвиваючи сформульовану позицію, наголосимо, що мета завчасного сповіщення - пересвідчитися у тому, що компетентні адміністративні органи можуть гарантувати належний рівень безпеки учасникам зібрання, а також що вони володіють усіма необхідними для цього засобами. Час від моменту сповіщення про зібрання до його початку, зрозуміло, може бути використано владою також і для проведення необхідних підготовчих заходів, спрямованих, знову ж таки, на забезпечення мирного та безпечного проведення запланованого заходу; для узгодження інтересів учасників зібрання та осіб, які бажають, наприклад, провести контрзібрання або виступають взагалі проти проведення запланованого мирного зібрання. Саме цей час має бути використано для комунікації органу місцевого самоврядування (органу виконавчої влади) з органами охорони правопорядку на предмет наявності/відсутності фактичних даних, що їх необхідно врахувати під час підготовки до запланованого заходу; для внесення змін до маршрутів руху транспортних засобів у місці проведення зібрання тощо. Зрозуміло, що цей час (у разі необхідності) має використовуватися органом місцевого самоврядування (органом виконавчої влади) і для підготовки адміністративного позову до адміністративного суду з вимогою про обмеження мирного зібрання.
Важливим цей час є також і для налагодження комунікативної кооперації між організатором (керівником) зібрання та адміністративним органом, до якого надійшло повідомлення про запланований захід.Отже, можна зробити проміжний висновок, що процедура завчасного сповіщення слугує забезпеченню реалізації та балансуванню інтересів усіх осіб, яких тією або іншою мірою може стосуватися заплановане зібрання.
Ця конституційна норма, зокрема, покладає на організатора (керівника) зібрання також і відповідні інформаційні зобов'язання, що вимагають від нього надання адміністративному органу інформації, необхідної останньому для реалізації згаданих вище заходів. Суть цих інформаційних зобов'язань, тобто перелік і зміст інформації, що має надаватися адміністративному органу організатором (керівником) зібрання, визначається, знову ж таки, згаданими вище заходами, які мають бути вчинені напередодні зібрання органом місцевого самоврядування (органом виконавчої влади).
Сповіщення має стосуватися чітко визначеного, тобто конкретного зібрання. Відповідно, воно не може бути зробленим «наперед» щодо тих зібрань, які ще залишаються неконкретизованими у своїх головних моментах (час, місце, коло учасників тощо). Виключається здійснення сповіщення також і за відсутності реального бажання (наміру) проводити зібрання, наприклад з метою перешкодити проведенню іншого зібрання шляхом «бронювання» певної площі чи вулиці.
Завчасне сповіщення про зібрання у жодному разі не може розглядатися крізь призму дозвільної процедури, оскільки повідомлення, як наголошує ЄСПЛ, не є клопотанням про дозвіл. Законодавчі положення про завчасне сповіщення мають передбачати лише вимогу щодо подання повідомлення про наміри провести зібрання, а не заяви про надання дозволу на його проведення[189]. Відповідно, для проведення мирного зібрання не потрібен жодний дозвіл. Це, зокрема, означає також, що від організатора (керівника) зібрання не можуть вимагатися будь-які інші дозволи, наприклад дозвіл на встановлення палаток чи дозвіл на використання засобів підсилення гучності мовлення, оскільки такі дозволи стали б способом (формою) обмеження гарантованого Конституцією України права на свободу мирних зібрань.
Проте при цьому ще раз слід наголосити на тому, що бездозвільний порядок стосується лише тих заходів (процесів, ініціатив тощо) учасників зібрання, які тісно пов'язані з цим зібранням і без яких його реалізація стала б неможливою або суттєво б ускладнилася. Водночас якщо, наприклад, учасники зібрання бажають торгувати сувенірною продукцією у межах зібрання, на таку діяльність їм необхідно отримати окремий дозвіл.Обов'язок щодо сповіщення про зібрання може повною мірою реалізовуватися лише щодо тих заходів, які плануються заздалегідь. Що ж до спонтанних та невідкладних зібрань, то дія такого обов'язку буде обмеженою. Спонтанні зібрання, як випливає вже з їх назви, виникають без проведення жодних підготовчих дій. Не мають вони, відповідно, і організатора, що, як наслідок, виключає власне факт завчасного сповіщення про них. При цьому ще раз акцентуємо на тому, що спонтанні зібрання є дозволеною формою масових заходів, які, у разі їх мирного характеру, перебуватимуть під охороною ст. 39 Конституції України. Завчасне сповіщення про невідкладне зібрання, тобто те, проведення якого пов'язується з конкретною історичною датою чи політичною подією, що виникла раптово, має реалізовуватися лише в тому випадку, якщо це не створить перешкод для його проведення у запланований день чи час. В іншому разі невідкладне зібрання може проводитися без завчасного сповіщення.
2.3.