§ 2. Система галузі конституційного права

Конституційно-правові норми: поняття, види та особли­вості; структура конституційно-правових норм; консти­туційно-правові інститути та їх види

Система галузі конституційного права України — це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю та взаємодією елементів цієї системи, до яких відносяться конс­титуційно-правові норми та конституційно-правові інститути.

Конститущйно-правова норма — це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі конституційного права.

Конституційно-правові норми характеризуються загальни­ми рисами, притаманними всім видам правових норм: а) вони виступають регулятором суспільних відносин; б) встановлю­ють загальнообов’язкові правила поведінки; в) носять фор­мально визначений характер; г) мають письмову, докумен­тальну форму, містяться в нормативно-правових актах; д) їхнє виконання забезпечується примусовою силою держави.

У той же час конституційно-правовим нормам властиві також деякі специфічні риси. Так, на відміну від інших правових норм вони характеризуються:

1) специфічним змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що складають предмет галузі консти­туційного права України;

2) установчим характером приписів, що містяться в цих нормах, — вони визначають систему органів державної влади, встановлюють форму правових актів (наприклад, закони, ука­зи, постанови, розпорядження) та порядок їхнього прийняття, оприлюднення тощо;

3) джерелами, в яких вони виражені;

4) вищою юридичною силою по відношенню до інших право­вих норм;

5) особливостями структури, оскільки для них, як правило, не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санкція). Так, деякі конституційно-правові норми взагалі ма­ють лише диспозицію, наприклад, «Україна є республікою» (ст.

6) особливостями кола суб’єктів, відносини між якими вони регулюють;

7) загально регулятивним характером значної частини конституційно-правових норм (норми-принципи, норми-дек- ларації, норми-дефініції, норми-програми, норми-роз’яснення норми-довідки тощо). Зокрема, норми загально регулятивного характеру містяться в Преамбулі та першому розділі Консти­туції України, наприклад: «Україна є унітарною державою» (ст. 2); «В Україні існує єдине громадянство» (ст. 4); «В Україні діє та визнається принцип верховенства права» (ст. 8). Подібні норми характеризуються особливим механізмом реалізації — внаслідок їхньої реалізації виникають не конкретні, а загальні правові відносини або правові стани (стан громадянства, статус Автономної Республіки Крим у складі України тощо).

Конституційно-правові норми з метою вивчення їх особли­востей та ефективного застосування класифікуються за різни­ми підставами:

1. За змістом, тобто в залежності від того, які сфери суспіль­них відносин, що складають предмет галузі конституційного права, вони регулюють. Відповідно, виділяють норми, які за­кріплюють засади конституційного ладу України, основи пра­вового статусу людини і громадянина, систему органів держав­ної влади, територіальний устрій України тощо.

2. За юридичною силою виділяють норми, що містяться в Конституції та законах України, указах Президента Украї­ни, постановах Кабінету Міністрів України, актах органів міс­цевого самоврядування тощо.

3. За ступенем визначеності припису, що міститься в нор­мі, виділяють диспозитивні та імперативні конституційно-пра­вові норми.

4. За призначенням у механізмі правового регулювання конституційно-правові норми поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми передбачають вплив на суспільні відносини шляхом безпосереднього правового регу­лювання. Вони визначають структуру і порядок утворення ор­ганів державної влади та органів місцевого самоврядування, встановлюють правовий статус людини і громадянина тощо. Наприклад, «органи місцевого самоврядування в межах пов­новажень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території» (ч. 1 ст. 144 Конституції України). Процесуальні норми визначають форми, в яких реалізуються матеріальні конституційно-пра­вові норми: «рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування» (ч. 2 ст. 84 Конституції України).

5. За терміном дії конституційно-правові норми поділя­ються на тимчасові та постійні. Тимчасові норми містяться в актах тимчасової дії, до яких, наприклад, можна віднести Конституційний Договір між Президентом України і Верхов­ною Радою України про організацію державної влади та місце­вого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року. Постійні конституційно-пра­вові норми містяться в актах, які не мають визначеного строку дії, наприклад, Конституція України.

6. За територією дії розрізняють конституційно-правові нор­ми, що діють на території України, Автономної Республіки Крим або в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Крім того конституційно-правові норми, так само, як і нор­ми інших галузей права, класифікуються за характером при­писів, що міститься в них (уповноважувальні, зобов’язувальні, заборонні), їх функціональним спрямуванням (регулятивні, охоронні) тощо.

Конституційно-правовий інститут — це відносно самостій­ний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну ок­рему сферу або групу однорідних суспільних відносин. Консти­туційно-правові інститути суттєво відрізняються між собою кількістю правових норм, предметом правового регулювання тощо. У сучасній літературі (рис. 2), із позицій системного підходу, виділяють три різновиди конституційно-правових інститутів: загальні (генеральні), головні та початкові¹.

Рис. 2. Види конституційно-правових інститутів

Загальні конституційно-правові інститути мають комплекс­ний характер і становлять значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відно­син. Загальні інститути об’єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них належать такі інститути:

1) загальних засад конституційного ладу України;

2) основ правового статусу людини і громадянина; ^[1]

3) прямого волевиявлення (вибори, референдум);

4) конституційної системи органів державної влади;

5) територіального устрою України;

6) конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

Головні конституційно-правові інститути в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характе­ризуються більш вузькою предметною і функціональною спеціалі­зацією. Наприклад, до загального конституційно-правового інсти­туту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.

Початкові конституційно-правові інститути в межах голов­них інститутів об’єднують невелику частину конституційно- правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відно­син. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут втрати громадянства України.