Рівність правовогостатусу кандидатів

Правовий статус кандидата, який бере участь у виборах, істотно залежить від типу виборів, навіть якщо такі вибори проводяться одночасно. У свою чергу, це має наслідком відмінності в обсязі відповідних прав.

Вимога рівності статусу усіх кандидатів, які беруть участь у тих же виборах, є визначальною для дотримання принципу рівності пасивного виборчого права. У різних формах ця вимога висловлювалася різними дослідниками. Так, Ю. Тодика стверджував: «Всі кандидати в депутати повинні мати рівні права і нести рівні обов'язки на всіх стадіях виборчого процесу» [433, с.351)]. На думку Д. Худолея, який розрізняє принцип рівності кандидатів і принцип рівного виборчого права, наслідком обох принципів є, зокрема, рівність прав кандидатів [1158, с.14]. і. Видрін підкреслює, що «повною мірою принцип рівного виборчого права стосується кандидатів у депутати, на виборні посади. За за­гальним правилом вони беруть участь у виборах на рівних засадах, маючи рівні права і несучи рівні обов'язки» [145, с.17]. Подібно Л. Нудненко вважає, що «рівність кандида­тів. знаходить свій вияв у рівності їх прав і рівності обов'язків» [573, с.46]. М. Хмай і В. Скшидло вважають, що усі кандидати повинні мати рівні права [1295, 8.48], що по суті означає рівний правовий статус.

Вимогу рівності правового статусу кандидатів підкреслив Конституційний суд РФ, розглядаючи законодавче положення, відповідно до якого вибуття з балотування одного з перших трьох кандидатів виборчого списку партії мало наслідком скасування реєстрації усього списку. Визнаючи таке положення неконституційним, Суд наголосив: «Принцип рівного виборчого права... передбачає юридичну рівність, рівний правовий статус кандидатів, включених до. федерального списку, незалежно від того, яке місце вони у ньому займають» (абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини постанови Конституційного суду РФ від 25 квітня 2000 р. [697, с.36]).

Дослідники відзначають важливість дотримання принципу рівності правового ста­тусу кандидатів; так, М. Бучин вважає; «за змішаної виборчої системи необхідно, щоб до кандидатів, які висунуті політичними партіями, і до кандидатів, які балотуються за мажоритарною виборчою системою, ставилися однакові вимоги щодо необхідних процедур та дій під час виборчого процесу» [103, с.112]. Проте у дійсності на виборах народних депутатів України в умовах застосування виборчої системи «паралельного змішування» (див. [322, с.77]) як зміст, так і обсяг зазначених прав істотно залежить від складової виборчої системи - мажоритарної чи пропорційної, - за якою бере участь у виборах кандидат^[575]. Так, кандидати, що балотуються за пропорційною складовою, із перелічених вище похідних прав мають лише право вести передвиборну агітацію; проте обсяг цього права для них істотно відрізняється від аналогічного права кандидатів, зареєстрованих в одномандатних виборчих округах (близький до обсягу права виборця на участь в агітації). Причина цього полягає у відсутності у кандидатів, висунутих у складі списку, власних передвиборних фондів, виключно за рахунок коштів яких Закон дозволяє оплачувати оренду приміщень, виготовляти друковані матеріали передвиборної агітації, розміщувати відповідні матеріали на носіях зовнішньої реклами чи у засобах масової інформації. Вже це свідчить про порушення принципу рівного пасивного виборчого права (у розумінні рівного правового статусу) внаслідок застосування виборчої системи «паралельного змі­шування»: кандидати, що балотуються за мажоритарною складовою виборчої системи, мають більший обсяг (більше правових можливостей) права на участь у передвиборній агітації порівняно з кандидатами, що балотуються за пропорційною складовою^[576].

Ще більше така нерівність стосується інших зазначених вище прав, похідних від пасивного виборчого права: вони належать виключно кандидатам, зареєстрованим в одномандатних округах. Так, лише ці кандидати мають право подання кандидатур до складу дільничних виборчих комісій^[577] (частина четверта статті 28 Закону [734]); лише вони можуть мати довірених осіб, які представляють їх у виборчому процесі (частина третя статті 76), та мають право номінувати офіційних спостерігачів (частина п'ята стат­ті 78 зазначеного Закону).

Описані вище відмінності у наявності в кандидатів у народні депутати України прав, похідних від пасивного виборчого права, та їх обсягу засвідчує істотне порушен­ня принципу рівності правового статусу кандидатів^[578]. Зазначена нерівність кандидатів нерозривно пов'язана із природою «змішаної» виборчої системи, встановленої чинним виборчим законодавством: рівний правовий статус мають окремо кандидати, включені до виборчих списків партій, та окремо кандидати, зареєстровані в одномандатних виборчих округах. Про дотримання рівного правового статусу кандидатів можна говорити, лише якщо вважати, що механічне незалежне застосування двох виборчих систем означає проведення паралельних і незалежних між собою виборів окремо двох половин складу Верховної Ради України. Проте таке розуміння виборів народних депутатів України жодним чином не випливає з положень статей 76 та 77 Конституції [432]; воно також не відповідає єдиному (незалежному від способу обрання) правовому статусу народного де­путата України, встановленому Законом «Про статус народного депутата України» [858]. Тому доходимо висновку, що така виборча система породжує порушення конституційних засад демократичних виборів і міжнародних виборчих стандартів, зокрема, принципу рівного виборчого права, а отже, не повинна застосовуватися. Останній висновок випли­ває з того факту, що положення про неприпустимість використання виборчої системи, яка порушує основні принципи виборчого права, є міжнародним виборчим стандартом: пункт ІІ.4 Кодексу належної практики у виборчих справах [363] дозволяє використання лише таких виборчих систем, які не допускають порушення основних принципів демо­кратичних виборів, встановлених Кодексом (і, як уже вказувалося, закріплених у статті 70 Конституції України).

Подібну оцінку ситуації з дотриманням принципу рівності в умовах системи па­ралельного змішування надає відомий російський дослідник С. Юсов, на думку якого, «існуюча в Росії мажоритарно-пропорційна система дозволяє говорити більшою мірою про “відносну рівність”»^[579] [1230, с.12]. Конституційний суд РФ зайняв, проте, позицію визнання різних статусів таких кандидатів: «Правовий статус таких суб'єктів виборчого процесу, як кандидат, висунутий в одномандатному окрузі (тобто в рамках мажоритарної частини виборчої системи), і кандидат, включений до федерального списку (тобто вису­нутий в рамках пропорційної частини виборчої системи), розрізняється якраз стосовно правил визначення результатів виборів» (абзац четвертий пункту 2 ухвали Конституцій­ного суду РФ від 9 червня 2004 р. [601, с.33]. Вважаємо, що така позиція, реалізована послідовно і повно, мала б не лише визнати незалежність виборів у двох підсистемах, але й відмінності у статусі депутатів, обраних за різними підсистемами. Без такого ви­знання позиція, зайнята Конституційним судом РФ, є непослідовною та такою, що не має достатнього обґрунтування: дійсно, правила встановлення результатів виборів та розподілу мандатів стосуються не статусу кандидатів, а їх можливостей реалізувати свій законний інтерес - бути обраними.

Рівність правового статусу означає рівність не лише прав (у нашому випадку - по­хідних виборчих прав), але й рівність обов'язків. Кандидати, зареєстровані для участі у виборах, мають один важливий обов'язок у виборчому процесі - утворити свій виборчий фонд, виключно з якого фінансуються заходи передвиборної агітації, ініційовані самим кандидатом. Такий обов'язок, наприклад, передбачений для усіх кандидатів на пост Пре­зидента України (частина четверта статті 41 Закону «Про вибори Президента України» [739]), чим забезпечується вимога рівності кандидатів щодо цього обов'язку. Однак Закон «Про вибори народних депутатів України» в умовах виборчої системи «паралельного змішування» передбачає обов'язок утворення виборчого фонду лише кандидатами, за­реєстрованими в одномандатних округах (частина перша статті 48 Закону [734]). Таким чином, Закон передбачає різні обов'язки для кандидатів, зареєстрованих для участі у виборах за двома підсистемами виборчої системи, що є ще одним свідченням порушення принципу рівності в аспекті правового статусу кандидатів.

Отже,рівність статусу кандидатів має забезпечуватися однаковими (як за змістом, так і за обсягом) похідними правами й обов'язками зареєстрованих кандидатів під час виборчого процесу.

3.3.2.