Рівність правового статусу партій як суб’єктів виборчого процесу
Вимога рівності правового статусу партій як суб'єктів виборчого процесу, як і у випадку рівності статусу кандидатів, полягає у рівному змісті та обсязі похідних прав. Однак у цьому випадку з'являється певна особливість, пов'язана зі специфікою партій як носія номінаційного права.
По-перше, право висувати кандидатів на виборах не кваліфікується як суб'єктивне і конституційне (це право не закріплене Конституцією), а тому до нього не застосовується стаття 64 Конституції, тобто припустиме встановлення його обмежень на рівні закону. По-друге, політична партія є колективним суб'єктом, а тому належні їй права не можуть розглядатися на тому ж рівні, що й суб'єктивні права громадян.Специфіка номінаційного виборчого права, яке реалізується політичними партіями, створює можливості застосування підходу пропорційної рівності, тобто врахування різних характеристик відповідних суб'єктів - його носіїв навіть за умов однакової їх правової природи (більш «тонке» застосування максими «до різного ставитися по-різному»). Так, П. Ґаррон зазначає, що поряд із «строгою» рівністю до партій може застосовуватися вимога «пропорційної рівності»; «“строга” рівність означає, що політичні партії розглядаються безвідносно до їх актуальної впливовості у парламенті чи серед електорату....“Пропорційна” рівність передбачає врахування результатів партії на виборах (у термінах голосів чи мандатів). Пропорційна рівність може бути модифікована по-різному» [1342, р.22-23]. Така пропорційна рівність передбачена міжнародними виборчим стандартами; зокрема, Кодекс належної практики у виборчих справах, допускаючи застосування абсолютної або пропорційної рівності, вказує: «У випадку пропорційної рівності ставлення до політичних партій має визначатися відповідно до результатів, досягнутих ними на виборах» (пункт І.2.3.Ь Кодексу [363, с.147]).
Вітчизняне виборче право визнає обидва види рівності політичних партій стосовно їх правового статусу у виборчому процесі.
Проте вважаємо, що цей підхід не може бути застосований щодо реалізації номінаційного права (тобто процесу висування і реєстрації кандидатів), як це підкреслив Конституційний Суд України у рішенні 1998 р. [940]. Причина незастосовності пропорційної рівності у цьому випадку полягає в тому, що саме цей аспект реалізації номінаційного виборчого права тісно пов'язаний із реалізацією пасивного виборчого права - конституційного суб'єктивного права, яке вимагає строгої рівності. Подібну позицію поділяють польські правознавці, наголошуючи, що «у процесі висування кандидатів не надається привілеїв найсильнішим політичним партіям з одночасною дискримінацією інших» [1386, s.173]. Водночас цього підходу дотримуються не всюди; так, за свідченням Ґ. Кришеня, «у ФРН партії, не представлені після останніх виборів у Бундестазі або парламенті відповідної землі принаймні п'ятьма депутатами, повинні зібрати на підтримку кандидата, висунутого в одномандатному виборчому окрузі, щонайменше 200 підписів виборців відповідного округу, а на підтримку земельного списку кандидатів - 2.000 виборців, які проживають у відповідній землі» [1386, s.174], тоді як «парламентські» партії звільнені від вимоги такої підтримки. Аналогічні відмінності демонструє і російське виборче законодавство; так, відповідно до частини другої статті 44 Федерального закону «Про вибори депутатів Державної Думи...», не потребує збору підписів на підтримку висунутих кандидатів (списків кандидатів) партія, яка отримала на попередніх парламентських виборах не менше 3 відсотків голосів виборців або представлена у представницькому (законодавчому) органі хоча б одного суб'єкта федерації [575]. Така різниця в умовах висування і реєстрації кандидатів є класичною ілюстрацією пропорційної рівності партій як суб'єктів висування кандидатів. Подібне регулювання С. Васильєва розцінює як порушення принципу рівноправності з тих мотивів, що електоральна підтримка таких партій на час нових виборів може істотно впасти, що позбавляє мотивації надання їм преференцій перед іншими виборчими об'єднаннями [109, с.20]. Вважаємо таке порушення рівності неприпустимим із більш вагомих підстав, пов'язаних із пасивним виборчим правом.У повній аналогії з тим, як це має місце для пасивного виборчого права, рівність правового статусу партій - суб'єктів номінації кандидатів має забезпечуватися однаковими (як за сутністю, так і за обсягом) похідними виборчими правами та обов'язками партій у виборчому процесі.
Права політичних партій, похідні від номінаційного права, включають зокрема: право на спеціальне представництво у виборчому процесі, право на подання кандидатур до складу виборчих комісій, право на спостереження, право на оскарження, право ведення передвиборної агітації. Як і у випадку кандидатів, останній випадок має свою специфіку, яку доцільно розглядати у контексті рівних можливостей діяти у виборчому процесі; проте, на відміну від вимоги рівності пасивного виборчого права, зміст та обсяг похідних прав партій мають свої особливості.
Деякі з похідних прав, пов'язаних з номінаційним правом партій, забезпечуються в умовах строгої рівності; щоправда, їх обсяг може залежати від типу виборів (ступеня їх персоніфікації). Так, вище вже зверталася увага (див. підрозділ 2.6) на те, що у виборах Президента України права на спеціальне представництво у виборчому процесі партії - суб'єкти номінації кандидатів не мають (таке право належить лише кандидатам на пост Президента; див. статті 66, 67 Закону «Про вибори Президента України» [739]); аналогічна ситуація має місце на виборах сільських, селищних, міських голів, а також на виборах депутатів сільських, селищних міських рад, які відбуваються за мажоритарною системою в одномандатних округах (частина перша статті 63 Закону «Про місцеві вибори» [808]). На виборах колегіальних органів у пропорційній складовій виборів це право належить суб'єктам висування - партіям чи їх місцевим організаціям (див. статтю 75 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], статтю 61 Закону «По місцеві вибори» [808]); при цьому в межах конкретних виборів усі партії (усі відповідні місцеві організації партій) мають рівне за змістом та обсягом таке право (строга рівність).
Залежить від типу виборів також і зміст (наявність) та обсяг права подання кандидатур до складу виборчих комісій. Так, на виборах Президента України це право у партій - суб'єктів висування кандидатів відсутнє. На виборах народних депутатів України партії - суб'єкти висування виборчих списків кандидатів у загальнодержавному виборчому окрузі таке право мають (можуть подати по одній кандидатурі до складу кожної окружної чи дільничної виборчої комісії; див. пункт другий частини другої статті 27 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734]). Відповідно до первинної редакції 2011 р. відповідного положення Закону, право подання кандидатур до складу виборчих комісій мали усі партії - суб'єкти виборчого процесу, тобто й ті, які висунули кандидатів тільки в одномандатних округах чи навіть в одному такому окрузі [733]. Таке положення забезпечувало строгу рівність права партій - суб'єктів виборчого процесу на подання кандидатур; проте ця рівність знайшла свій парадоксальний прояв у тому, що на парламентських виборах 2012 р. партії, які висували своїх кандидатів у невеликій кількості одномандатних округів, за підсумками жеребкування отримали у сукупності більшість місць у складі окружних виборчих комісій в абсолютній більшості округів, тоді як деякі впливові партії (які згодом підтвердили цю характеристику участю у розподілі мандатів у загальнодержавному окрузі за підсумками виборів) не отримали жодного місця в окружних комісіях. У зв'язку з цим було визнано за необхідне звузити коло партій - носіїв права подання кандидатур до складу виборчих комісій лише до партій, які висунули списки кандидатів у загальнодержавному окрузі. Таке звуження можна кваліфікувати як порушення рівності статусу партій - суб'єктів виборчого процесу, аналогічне до нерівності статусу кандидатів, зареєстрованих для участі у виборах у рамках двох підсистем «змішаної» виборчої системи.
Слід зазначити, що наявність у партії права подання кандидатур не гарантує включення її представника до складу виборчої комісії.
Оскільки кількість членів комісії на виборах народних депутатів України обмежена[613] (див. частину першу статті 27, частину другу статті 28 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734]), у разі перевищення верхньої межі складу виборчих комісій відбір кандидатур здійснюється з допомогою процедури жеребкування. Як зазначає С. Погребняк, в основі інституту жеребкування лежить процедурна справедливість [650, с.57], яка хоч і не тотожна рівності, однак близька до неї за змістом. Однак зазначимо, що між правом подати кандидатуру до складу комісії та включенням цієї кандидатури до її складу існує співвідношення, подібне до того, що існує між правом висування кандидатів та їх обранням. Тому можна стверджувати, що процедура жеребкування (за умови чесного проведення), взагалі кажучи, не порушує права на подання кандидатур.Право подання кандидатур до складу виборчих комісій, окрім партій - суб'єктів виборчого процесу, мають також партії, представлені фракціями у поточному скликанні парламенту[614] (пункт перший частини другої статті 27 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734]). Особливість цих суб'єктів полягає в тому, що кандидатури, внесені ними, включаються до складу виборчих комісій обов'язково, без проходження жеребкування (частина третя статті 27, частина п'ята статті 28 зазначеного Закону). У цій особливості знаходить свій вияв пропорційна рівність права подання кандидатур до складу виборчих комісій щодо його результативності: статус парламентської партії надає їй певні переваги порівняно з партіями, не представленими у парламенті поточного скликання. Наявність такої переваги парламентських партій часом кваліфікується у політичних дискусіях як порушення рівності партій. Наголосимо, однак, що ця перевага випливає із певного суспільного інтересу, пов’язаного із необхідністю своєчасного формування повноцінного складу виборчих комісій. Як засвідчує практика проведення виборів (див., наприклад, [527; 633]), непарламентські партії часто неспроможні в повному обсязі скористатися правом подання кандидатур (особливо до дільничних виборчих комісій), що створює труднощі у забезпеченні належної організації виборчого процесу. Підкреслимо, що підстава застосування пропорційної рівності у цьому випадку відповідає цитованим вище критеріям її припустимості, встановленим міжнародними стандартами, - врахування їх результатів, отриманих на попередніх виборах
Отже, рівність правового статусу партій - суб'єктів номінації кандидатів забезпечується рівністю їх прав та обов'язків у виборчому процесі; однак їх рівність в окремих випадках може мати не строгий, а пропорційний характер залежно від особливостей їх позавиборчого (парламентського) статусу, що відображає рівень суспільно-політичної впливовості партій.
3.4.4.