Реалізація приватною особою основоположного (конституційного) або іншого права вимагає неодмінного існування певних обмежень, оскільки без них користування правами може бути ускладнено чи взагалі заблоковано.
Найбільш загальним обмеженням є правило, відповідно до якого реалізація приватною особою певного права не повинна супроводжуватися чи здійснюватися за рахунок порушення права іншої особи.
Обмеження щодо реалізації прав приватних осіб, таким чином, можуть запроваджуватися або на користь гарантування прав інших приватних осіб, або на користь забезпечення функціонування держави, яка, відповідно, може надавати таким обмеженням законодавчого оформлення. Проте при цьому слід пам'ятати, що будь-яке обмеження того або іншого права має бути соціально релевантним, базуватися на принципі пропорційності.Так, з приводу обмеження права на мирне зібрання Федеральний Конституційний Суд Німеччини в одному зі своїх рішень зазначив, що обмеження реалізації права на мирне зібрання може запроваджуватися лише з метою захисту щонайменше рівноцінного правового блага та за умови суворого дотримання принципу пропорційності. При цьому, однак, додатково наголошувалося, що як рівноцінне правове благо розглядаються насамперед ті блага, що стосуються елементарних правових благ. Що стосується такого правового блага, як громадський порядок у загальному розумінні, то його порушення далеко не завжди може бути підставою для обмеження права на мирне зібрання[168]. Хоча, зрозуміло, питання про можливість/ неможливість обмеження такого права, виходячи з необхідності охорони громадського порядку, має вирішуватись у кожному конкретному випадку індивідуально, із урахуванням обставин, що склалися.
У ч. 2 ст. 39 Конституції України зазначається, що обмеження в частині реалізації права на свободу мирних зібрань може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Перелік обмежень, на підставі яких може здійснюватися «вторгнення» у сферу реалізації права на свободу мирних зібрань, має вичерпний характер, який не може бути розширеним, у тому числі на рівні спеціального закону про мирні зібрання.
У разі запровадження таких, «більш широких» обмежень останні визнаватимуться неправовими.Разом із тим зазначимо, що у майбутньому законі про мирні зібрання повинні існувати й «обмеження обмежень», оскільки вільне тлумачення обмежень, про які йдеться у ч. 2 ст. 39 Конституції України, може призводити до прийняття рішень про заборону проведення мирних зібрань, що за своєю суттю суперечитимуть стандартам демократичного суспільства. Інакше кажучи, без дотримання таких «обмежень» запроваджені у законодавчому порядку обмеження права на свободу мирних зібрань набудуть неконституційного характеру[169]. Так, якщо згадати, наприклад, про відсутність чіткого розуміння категорії «громадський порядок», стає зрозумілим, що з метою його забезпечення може бути прийнято чималу кількість «сумнівних» обмежень реалізації права на мирне зібрання, особливо коли йдеться про громадський порядок у країнах, що характеризуються низьким або недостатнім рівнем демократії. Як «обмеження обмежень», таким чином, необхідно розглядати словосполучення «обмеження, необхідні у демократичному суспільстві»[170], що дістало закріплення у ч. 2 ст. 11 Конвенції, проте залишається, на жаль, невідомим Конституції України. Функцію «обмеження обмежень» виконує також принцип пропорційності, так само як і вимога юридичної визначеності, якої, нагадаємо, слід дотримуватися під час правотворчої діяльності взагалі та у сфері регулювання порядку реалізації права на свободу мирних зібрань зокрема.
Отже, рішення про запровадження того або іншого обмеження реалізації права на мирне зібрання має одночасно відповідати усім названим нижче вимогам:
• затверджується законом. При цьому варто наголосити на тому, що у такому разі не обов'язково має йтися про спеціальний закон про мирні зібрання. Обмеження реалізації права на свободу мирних зібрань може вводитися у дію будь-яким законом. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»[171] проведення зборів, мітингів, демонстрацій та інших громадських заходів на території ядерної установки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, та в санітарно-захисній зоні забороняється;
• приймається в інтересах національної та громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб;
• є необхідним у демократичному суспільстві та сформульоване з дотриманням принципу пропорційності й необхідного рівня юридичної визначеності.
Проаналізуємо докладніше названі вище обмеження.
1.1.