§ 3. Прокуратура в системі правоохоронних органів зарубіжних країн

Прокуратура - це система державних правоохоронних органів, що здій­снюють від імені держави нагляд за дотриманням законодавства, прав, свобод людини і громадянина, а також обвинувальну, представницьку, контрольно- наглядову та інші функції в державі.

На даний час у світі склалися дві основні функціональні моделі прокуратури:

1) як (переважно) орган кримінального переслідування. Цієї моделі дотри­мується абсолютна більшість країн континентальної системи права. Їй значною мірою відповідає інститут аторнейської служби в США. У зазначених країнах прокуратура являє собою орган, функції якого зазвичай полягають у криміналь­ному переслідуванні осіб, які вчинили злочини, у підтриманні публічного обвину­вачення в суді, а також у нагляді за законністю попереднього розслідування злочинів і утримуванням осіб у місцях позбавлення волі;

2) як (переважно) орган по нагляду за законністю. Дана модель є характе­рною для соціалістичних (В'єтнам, КНДР, КНР, Куба) і цілого ряду постсоціаліс- тичних держав. У цих державах прокуратура виступає багатофункціональним органом, що здійснює поряд із загальним наглядом за законністю й іншими на­глядовими функціями також кримінальне переслідування, процесуальне керів­ництво слідством, підтримання обвинувачення в суді. Віднесення до основних наглядової функції прокуратури пояснюється характерними для цих країн неви­соким рівнем правової культури, правовим нігілізмом, відсутністю традицій циві­льного суспільства.

Наведені моделі дають лише загальне уявлення про функції цих право­охоронних органів. Як правило, кожній національній прокуратурі (чи аналогічній їй системі) притаманний свій, специфічний набір функцій і повноважень, обумо­влених як загальною логікою моделі, так і особливостями, традиціями націона­льної правової культури, іншими об'єктивними і суб'єктивними факторами (на­приклад, прагненням політичного керівництва деяких постсоціалістичних країн наслідувати певні західні зразки).

До основних функцій прокуратури належать:

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво інтересів громадянина і держави в суді у передбачених законом випадках;

- нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно- розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у криміна­льних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Крім того, у певних системах кримінального правосуддя до функцій проку­ратори належать:

- здійснення державної кримінальної політики (з урахуванням регіональ­них та місцевих умов);

- проведення розслідування, керівництво ним або здійснення нагляду за ним;

- забезпечення надання ефективної допомоги потерпілим;

- ухвалення рішення щодо заходів, альтернативних кримінальному перес­лідуванню;

- здійснення нагляду за виконанням рішень судів.

За місцем у системі державних органів прокуратура може входити:

1) до складу Міністерства юстиції (Бельгія, Данія, Ізраїль, Японія тощо);

2) до складу судової влади і є складовою суддівського корпусу (магістра­тури) (Азербайджан, Болгарія, Індонезія, Іспанія, Італія);

3) прокуратура взагалі відсутня (Велика Британія, Індія);

4) прокуратуру виокремлено в самостійну систему, вона є підзвітною пар­ламенту або президенту або ж і парламенту і президенту (КНДР).

Сфера повноважень прокуратури в різних зарубіжних державах залежить від її місця в системі державних органів. У випадку, коли прокуратура знаходиться в системі Міністерства юстиції або суду, як правило, до сфери її повноважень належить: кримінальне переслідування осіб, які скоїли злочин; підтримання публі­чного звинувачення в суді; здійснення нагляду за місцями позбавлення волі.

Якщо прокуратура являє собою окрему самостійну систему, котра підзвіт­на парламенту або президенту, то, крім вищевказаних повноважень, вона здійс­нює і функції загального нагляду за законністю, охорону прав і свобод людини і громадянина, інтересів держави тощо.

Отже, в сучасних державах відсутні єдині стандарти побудови та діяльнос­ті прокуратури як з організаційної, так і з функціональної точки зору.

Від місця прокуратури в системі державних органів залежить і те, хто буде здійснювати керування даними органами. Так, органи прокуратури США очолює міністр юстиції, він же державний аторней, який виступає представником вико­навчої влади в судах із цивільних і кримінальних справ; виконує функції урядово­го юрисконсульта; виступає радником Президента з відповідних питань. У Польщі прокуратура також підпорядковується міністру юстиції, котрий здійснює функції Генерального прокурора. В Румунії органи прокуратури здійснюють свою діяльність під адміністративним керівництвом Міністерства юстиції. В Республіці Білорусь прокуратура являє собою єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор. Він призначається на посаду Президентом Республіки Білорусь за згодою парламенту.

Правовий статус прокуратури може бути визначений на рівні конституції держави (Болгарія, Бразилія, КНДР, Україна тощо). Зокрема, в Конституції Бол­гарії закріплено, що «структура прокуратури відповідає структурі судів». У спеці­альному розділі Конституції Бразилії визначено, що «прокуратура здійснює «юрисдикційну функцію держави», має на меті захист демократичного режиму, інтересів суспільства і держави». Цей державний орган являє собою єдину централізовану систему під керівництвом генерального прокурора, до якої вхо­дять: федеральна прокуратура, трудова прокуратура, військова прокуратура, прокуратура федерального округу, прокуратури штатів. Конституцією КНДР встановлено, що до системи органів прокуратури входять: Центральна прокура­тура (очолює систему органів прокуратури), провінційні, міські (районні), повітові прокуратури, спеціальні прокуратури.

Разом з тим існують держави, в конституціях яких не містяться норми що­до регламентації діяльності органів прокуратури (США, Франція, ФРН, Чехія). Структура і діяльність цих органів регламентуються відповідним законодавством.

Правовою основою організації прокуратур у Японії є Закон про прокурату­ри, згідно з яким чотирирівнева структура органів прокуратури забезпечує подіб­ність із судовою ієрархією: Генеральна прокуратура (сайко кэнсацуте) подібна верховному суду; вищі прокуратури (кото кэнсацуте) - вищим судам; районні прокуратури (тихо кэнсацуте) - районним судам; дільничні прокуратури (ку кэн- сацуте) - первинним судам.

Порядок призначення і термін повноважень прокурорів у державах є різ­ним. У Болгарії Головного прокурора призначає Президент Республіки за подан­ням Вищої судової ради на термін 7 років без права повторного призначення. В Словаччині Генеральний прокурор призначається і відкликається Президентом за поданням Національної ради. У ФРН - Федеральний генеральний прокурор приз­начається Федеральним президентом за поданням міністра юстиції за згодою Бундесрату. У Франції всі прокурори призначаються і звільняються з посади Пре­зидентом Республіки за відповідними рекомендаціями міністра юстиції. В КНР генеральний прокурор призначається Всекитайськими зборами народних предста­вників, а члени Верховної народної прокуратури - Постійним комітетом ВЗНП.

У конституціях ряду країн містяться положення щодо несумісництва діяль­ності прокурорів. Так, у Польщі прокурори не можуть бути членами політичних партій та займатись політичною діяльністю. Пункт четвертий ст. 125 Конституції Республіки Молдова закріплює, що посада прокурора несумісна з будь-якою іншою державною або приватною посадою, за винятком викладацької та науко­вої діяльності.

Досить часто в конституціях закріплюється положення і щодо незалежності прокурорів.

Важливою гарантією незалежності прокурорів є їх недоторканність. Напри­клад, у Болгарії прокурори користуються недоторканністю нарівні с народними представниками. Рішення щодо позбавлення недоторканності прокурора може прийматися лише у визначених законом випадках Вищою судовою радою.

Прокуратура в сучасному демократичному суспільстві виконує надзвичай­но важливу правоохоронну роль, зміст діяльності якої визначається її місцем у системі органів державної влади, функціями та напрямами її діяльності, надани­ми законом повноваженнями для їх виконання.