§ 4. Конституційно-правові засади організації та діяльності правоохоронних органів України

В Україні на даний час не існує єдиного погляду на те, які органи належать до правоохоронних. Не дає на нього однозначну відповідь і чинне законодавство - в Конституції відсутнє закріплення таких понять, як «правоохоронні органи» та «система правоохоронних органів».

Стаття 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і право­охоронних органів» закріплює перелік органів, що належать до правоохоронних: «органи прокуратури, Національної поліції, Служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, вказуючи, що вони здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції».

Отже, правоохоронні органи України - це державні органи, які здійсню­ють правозастосовні або правоохоронні функції.

До державних правоохоронних органів належать: органи прокуратури, На­ціональної поліції, Служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони дер­жавного кордону тощо.

Організація та діяльність правоохоронних органів регулюються Конститу­цією України та законами.

Національна поліція України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 р. Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом за­безпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністра­тивних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунен­ня; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопо­рушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адмініст­ративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідо­млення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підс­лідності; розшукує осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, зникли безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом, тощо.

Систему поліції утворюють:

1) центральний орган управління поліцією;

2) територіальні органи поліції.

У складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція;

3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція;

6) поліція особливого призначення.

У системі поліції можуть утворюватися науково-дослідні установи та уста­нови забезпечення.

Поліція у своїй діяльності керується принципами верховенства права; до­тримання прав і свобод людини; законності; відкритості і прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності.

Прокуратура. Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р. ви­значає правові засади організації прокуратури України, систему прокуратури, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності прокуратури.

Так, на прокуратуру покладаються такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; на­гляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Систему прокуратури України (ст. 7 Закону) становлять:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури;

3) місцеві прокуратури;

4) військові прокуратури.

5) Спеціальна антикорупційна прокуратура.

Діяльність прокуратури ґрунтується на засадах: 1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпе­ки найвищою соціальною цінністю; 2) законності, справедливості, неупередже­ності та об'єктивності; 3) територіальності; 4) презумпції невинуватості; 5) неза­лежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політич­ного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов'язків; 6) політичної нейтральності прокуратури;

7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів зако­нодавчої, виконавчої і судової влади; 8) поваги до незалежності суддів, що пе­редбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбачено­му процесуальним законом; 9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечу­ється відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання; 10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціа­льного призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Правовою основою діяльності Служби безпеки України є Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. На Службу безпеки Украї­ни покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, терито­ріальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-під­ривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, вияв­лення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, терори­зму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економі­ки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відпо­відальності перед народом України.

В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації.

Систему Служби безпеки України утворюють Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи війсь­кової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Органи охорони державного кордону України - це органи, які забезпечу­ють недоторканність державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорону економічної морської зони України, - прикордонні війська, які зобов’язані: припиняти будь-які спроби незаконного пере­ходу державного кордону; відбивати будь-які незаконні вторгнення на територію України; захищати від злочинних посягань населення і власність у всіх її формах; виявляти і затримувати порушників державного кордону; здійснювати перепуск через державний кордон транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Особливе місце серед органів охорони державного кордону України посі­дає Державна прикордонна служба України - правоохоронний орган спеціа­льного призначення, на який покладаються завдання щодо забезпечення не­доторканності державного кордону України та охорони суверенних прав Укра­їни в її винятковій (морській) економічній зоні.

Діяльність державної прикордонної служби України здійснюється відповід­но до законів, розпоряджень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також ратифікованих Верховною Радою України міжнародних догово­рів України.

Національне антикорупційне бюро України. Правові основи організації та діяльності Національного антикорупційного бюро України визначаються Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовт­ня 2014 р.

Національне антикорупційне бюро України є державним правоохорон­ним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупиійних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Завданням Національного антикорупційного бюро України є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого само­врядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Основними принципами діяльності Національного антикорупційного бю­ро України є: 1) верховенство права; 2) повага та дотримання прав і свобод людини і громадянина; 3) законність; 4) безсторонність та справедливість; 5) не­залежність Національного бюро та його працівників; 6) підконтрольність і підзвіт­ність суспільству та визначеним законом державним органам; 7) відкритість для демократичного цивільного контролю; 8) політична нейтральність і позапартій- ність; 9) взаємодія з іншими державними органами, органами місцевого само­врядування, громадськими об'єднаннями.

Національне антикорупційне бюро України складається із центрального і територіальних управлінь.

До обов’язків Національного антикорупційного бюро України належать:

1) здійснення оперативно-розшукових заходів з метою попередження, ви­явлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно-розшукових справах, витре­буваних від інших правоохоронних органів;

2) здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслі­дування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом;

3) вжиття заходів щодо розшуку та арешту коштів та іншого майна, які мо­жуть бути предметом конфіскації або спеціальної конфіскації у кримінальних правопорушеннях, віднесених до підслідності Національного бюро, здійснення діяльності щодо зберігання коштів та іншого майна, на яке накладено арешт;

4) взаємодія з іншими державними органами, органами місцевого само­врядування та іншими суб'єктами для виконання своїх обов'язків;

5) здійснення інформаційно-аналітичної роботи з метою виявлення та усу­нення причин і умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного бюро;

6) забезпечення особистої безпеки працівників Національного бюро та ін­ших визначених законом осіб, захист від протиправних посягань на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у підслідних йому кримінальних правопорушеннях;

7) забезпечення на умовах конфіденційності та добровільності співпраці з особами, які повідомляють про корупційні правопорушення;

8) звітування про свою діяльність у порядку, визначеному законом, та ін­формування суспільства про результати своєї роботи;

9) здійснення міжнародного співробітництва у межах своєї компетенції від­повідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

В Україні діє низка недержавних інституцій, які сприяють діяльності пра­воохоронних органів, здійснюючи правозахисну діяльність. До таких інституцій можемо віднести адвокатуру; громадські організації, створені відповідно до ст. 36 Конституції України для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задо­волення відповідних інтересів у сфері охорони правопорядку; підприємницькі судово-експертні організації; недержавні охоронні, розшукові та інші установи.

Зокрема, для забезпечення права на захист від обвинувачення та для на­дання правової допомоги при вирішенні справ у судах та в інших державних органах в Україні діє адвокатура (ст. 59 Конституції України), яка покликана надавати правову допомогу населенню, сприяти захисту прав і свобод та пред­ставляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб.

Правові засади організації та діяльності адвокатури та здійснення адво­катської діяльності в Україні регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р.

Відповідно до ст. 2 адвокатура - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питан­ня організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому законом.

Адвокатуру України утворюють усі адвокати України, які мають право здій­снювати адвокатську діяльність. Адвокатська діяльність здійснюється на прин­ципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уник­нення конфлікту інтересів.

Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатсь­кої діяльності.

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше 2 років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Не може бути адвокатом особа, яка:

1) має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку суди­мість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину серед­ньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;

2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;

3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю - протягом 2 ро­ків з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення - протягом 3 років з дня такого звіль­нення.

Адвокатська діяльність може здійснюватись як індивідуально, так і колек­тивно - через адвокатське бюро або адвокатське об'єднання.

Видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових пи­тань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинувачено­го, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирі­шується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстради­цію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмі­ністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридич­ними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування криміналь­них покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не забороне­ні законом.

Діяльність громадських організацій, створених відповідно до ст. 36 Консти­туції України для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення відпо­відних інтересів у сфері охорони правопорядку, регламентується, зокрема, Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і держа­вного кордону» від 22 червня 2000 р. Зокрема, громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати в установленому порядку громад­ські об'єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Держа­вній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадо­вим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і зло­чинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного ко­рдону можуть створюватись на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння Націона­льній поліції та Державній прикордонній службі України, асоціації громадських формувань тощо.

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного ко­рдону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Державною прикордонною службою України, органами виконавчої влади та органами місце­вого самоврядування, додержуючись принципів гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і закон­них інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань.

Координацію діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону здійснюють, відповідно, місцеві державні адмініст­рації та органи місцевого самоврядування.

Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами Національної поліції, підрозділами Державної прикордонної служби України.

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного ко­рдону не мають права займатися підприємницькою або іншою діяльністю з ме­тою одержання прибутку.

Використання громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону України для виконання завдань, не передбачених законом, забороняється.

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного ко­рдону створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян.

Рішення про створення громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону приймається на зборах (конференціях) громадян. На збори можуть бути запрошені представники трудових колективів, навчальних закладів, правоохоронних органів, підрозділів Державної прикордонної служби України та громадськості. Громадські формування з охорони громадського по­рядку і державного кордону створюються у складі не менше ніж 10 осіб.

Основними завданнями громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є:

1) у сфері охорони громадського порядку:

- надання допомоги органам Національної поліції у забезпеченні громадсь­кого порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним проступкам і злочинам;

- інформування органів Національної поліції про вчинені або ті, що готу­ються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань;

- сприяння органам Національної поліції у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх;

2) у сфері охорони державного кордону:

- надання допомоги підрозділам Державної прикордонної служби України у виявленні та затриманні осіб, які порушили або намагаються порушити держав­ний кордон чи провадять іншу протиправну діяльність на кордоні;

- сприяння військовослужбовцям Державної прикордонної служби України в охороні державного кордону, виключної (морської) економічної зони України, а також здійснення контролю за дотриманням режиму державного кордону, прикор­донного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, прове­дення разом з ними пропуску громадян до місць відпочинку і роботи;

- надання допомоги підрозділам Державної прикордонної служби України у виявленні умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяльності на кордоні, і вжиття заходів до їх усунення;

- участь у спостереженні за місцями роботи і відпочинку поблизу кордону та за прикордонними інженерними спорудами;

- участь у заходах Державної прикордонної служби України з профілактики порушень або спроб порушення державного кордону і режиму в пунктах пропус­ку через державний кордон, незаконного переміщення через державний кордон вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна;

3) у разі виникнення надзвичайних ситуацій:

- надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних ви­падків чи правопорушень;

- участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського порядку у разі стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Проведення судових експертиз є важливим напрямом правоохоронної дія­льності. Судова експертиза може проводитись як державними, так і недержав­ними установами.

Відповідно до Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках - також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповід­них галузей знань у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких за­садах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разо­вими договорами. Порядок видачі ліцензії визначається Кабінетом Міністрів України.

Судово-експертна діяльність може здійснюватись також на підприємниць­ких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії) або громадянами за разовими договорами. Атестації судових експертів із числа працівників підприє­мницьких структур і громадян проводиться Міністерством юстиції України або Міністерством охорони здоров'я України. Міністерство юстиції України веде спеціальний Реєстр атестованих судових експертів державних організацій, підп­риємницьких структур та громадян. Органи дізнання, попереднього слідства і суди доручають проведення експертиз переважно фахівцям, внесеним до цього Реєстру.

Будь-яка структурна одиниця, чи то спеціалізована експертно-криміналіс­тична служба, чи ліцензована підприємницька структура, несе велику відповіда­льність за одержані результати та зроблені на їх основі висновки щодо відповід­ності перевірених матеріалів, зразків та інших об'єктів експертизи вимогам їх специфікацій.

Потреба належної реалізації загальнонаціональної політики щодо надійно­го захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, забезпечення охорони власності, а також децентралізація правоохоронної функції зумовила появу недержавних охоронних організацій. Порядок організації та здійснення заходів охорони та безпеки регулюється Законом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р., а також підзаконними нормативно-правовими актами (пос­тановами, наказами, інструкціями), що визначають повноваження суб'єктів охо­ронної діяльності, а також цивільно-правовими угодами.

Охорона майна та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб забезпе­чується шляхом:

- організації охорони місць зберігання майна, особистої охорони фізичних осіб;

- технічного укріплення місць зберігання майна, постійного або тимчасово­го перебування фізичних осіб (будівлі, відокремлені приміщення, території) за рішенням або згодою власників цих об'єктів; здійснення щодо цих об'єктів захо­дів фізичного або технічного контролю за станом їх екологічної безпеки із засто­суванням пропускного чи внутрішньооб'єктного пропускного режиму, встановле­ного власником, використанням інженерно-технічних засобів охоронної сигналі­зації та контролю за доступом, а також службових собак;

- здійснення заходів фізичної охорони;

- припинення очевидних протиправних дій щодо об'єктів охорони та фізи­чних осіб шляхом здійснення заходів оперативного реагування на них.

Суб’єктами недержавної охоронної діяльності виступають підприємства та організації недержавної форми власності, статутом (положенням) яких пе­редбачено цей вид діяльності, а також громадяни-підприємці, що одержали в установленому порядку дозвіл або ліцензію на її здійснення.

Суб'єкт недержавної охоронної діяльності - суб'єкт підприємницької діяль­ності з надання на договірній основі послуг юридичним і фізичним особам по здійсненню заходів охорони та безпеки, а також суб'єкт господарювання, засно­ваний на недержавній формі власності, що здійснює охоронну діяльність щодо належного йому майна, забезпечення особистої безпеки своїх засновників та/або посадових осіб, є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює охоронну діяльність з метою одержання прибутку (доходу).

Задля забезпечення ефективного контролю якості послуги в охоронній га­лузі існує дієвий засіб - договір надання охоронних послуг, що регламентує вимоги до здійснення послуг охорони.

На сьогодні в Україні має місце створення нових правозахисних інституцій (наприклад, приватні виконавці) та удосконалення нормативного регулювання діяльності інших (зокрема, органів нотаріату, адвокатури тощо). Правозахисна діяльність містить декілька складників. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їх прав і обов'язків; здійсненні правовстановлюючих та правозабез- печувальних функцій тощо.

Отже, предмет правозахисної діяльності є значно вужчим, ніж правоохо­ронної, а її зміст полягає в наданні кожному, хто цього потребує, правової допо­моги у суперечливих питаннях, державному гарантуванні охорони прав грома­дян, захисті фізичних осіб від обвинувачення тощо. Але і правоохоронна, і пра- возахисна діяльність спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і грома­дянина як найвищої соціальної цінності Української держави.