§ 2. Поліція (міліція): поняття та види. Функції та повноваження поліції (міліції) в зарубіжних країнах

Провідне місце у системі правоохоронних органів зарубіжних країн посідає поліція.

Поліція (фр. police, від давньогр. тЛітєіа - «держава») - орган державної влади (система державних органів), що займається охороною громадського порядку і боротьбою з правопорушеннями (у тому числі зі злочинністю).

Існує певна закономірність у тому, що органи, які містять у назві слово «поліція» мають найбільш широку юрисдикцію і поєднують різні функції. Однак світовий досвід не дає відповіді на питання про те, що є оптимальною інститу- ційною моделлю правоохоронної системи. В кожній країні це вирішується індиві­дуально відповідно до традицій, особливостей організації органів державної влади і конкретних завдань правоохоронної системи.

На відміну від поліції, міліцією було прийнято позначати (і в цьому зна­ченні воно використовується в більшості держав світу) нерегулярні збройні формування, які використовуються як для військових цілей, так і для підтрим­ки громадського порядку, створювані з місцевого населення, часто на добро­вільній основі (ополчення), і не входять до складу системи державних регуляр­них військових і правоохоронних органів. В окремих випадках вони співпрацю­ють з органами поліції, переймаючи на себе частину їх функцій. Прикладом міліцейського формування може слугувати Posse Comitatus - організація, яка заклала основи існування міліцейського руху в США.

Залежно від особливостей конкретної держави поліція може входити до складу міністерства внутрішніх справ (Чехія), чи до складу міністерства юстиції (Швеція), або ж до складу самостійного адміністративного органу (наприклад, національного поліцейського агентства), котрий (самостійний орган) може бути або окремим органом виконавчої влади або ж входити до складу правоохоронного органу з більш широкими повноваженнями (наприклад, Національне поліцейське агентство Японії є складовою Комітету державної громадської безпеки Японії).

Як правило, поліція поділяється на кілька видів:

1. За місцем правоохоронних органів у системі органів публічної влади:

а) державні правоохоронні органи - як правило, входять до складу відпо­відних міністерств, відомств або департаментів (залежно від виду підпорядку­вання - загальнодержавний або на рівні суб'єкта федерації). В окремих випадках державні правоохоронні органи можуть бути автономними (у рамках виконавчої гілки влади). У такому разі вони підпорядковуються першим особам держави.

б) муніципальні правоохоронні органи - підпорядковуються виконавчим структурам місцевих громад;

2. За функціональною спрямованістю:

а) поліція управління - здійснює нагляд за транспортом і вуличним рухом, санітарним станом міст тощо;

б) поліція безпеки - забезпечує дотримання громадського порядку під час проведення маніфестацій, зборів громадян, вирішує паспортні питання;

в) кримінальна поліція - веде боротьбу з особами, які скоїли злочини (роз­шук злочинців, арешт, затримання, конвоювання, іноді - охорона місць ув'яз­нення), проводить оперативно-розшукові заходи щодо розшуку злочинців, спря­мовані на розкриття злочинів, затримання злочинців; проводить первинні слідчі дії; співпрацює зі слідчими органами, судовими органами, органами політичного розшуку, розвідки або контррозвідки;

г) адміністративна поліція - займається координацією роботи між різними ланками поліцейського апарату шляхом здійснення підготовки документів, уза­гальнень практики, статистики, підготовки довідкових та статистичних документів;

ґ) політична поліція - здійснює моніторинг політичної атмосфери, може займатися перевіркою благонадійності кандидатів на посади в державний апа­рат, на певні важливі посади.

Існують спеціальні різновиди поліції: жандармерія (Франція) - має деяку схожість із військовою поліцією; карабінери (Італія - «фінансова гвардія») - спе­ціальна податкова поліція тощо. Дані поліцейські підрозділи займаються протидією масовим заворушенням, проведенням спеціальних поліцейських операцій тощо.

Кожна країна має певні особливості діяльності поліцейських органів. Так, враховуючи специфіку територіального устрою Канади, можна виділити: загаль- нофедеральну поліцію Канади - Королівську канадську кінну поліцію, провінцій­ну поліцію (наприклад, поліція Квебеку), муніципальну поліцію. Специфікою Канади є те, що не кожна провінція або муніципалітет має свою власну поліцію. У такому випадку функції поліції в певному регіоні виконує Королівська канадсь­ка кінна поліція на договірній (контрактній) основі.

Характерним для Європи є намагання відокремити правоохоронну діяль­ність від роботи спецслужб. Вважається, що це зміцнює демократичні інститути і створює бар'єри для можливих зловживань. Спецслужби більшості європейсь­ких країн мають чітко обмежені повноваження. Вони уповноваженні збирати та аналізувати інформацію, використовуючи, у тому числі, спеціальні методи, але не мають права проводити кримінальне розслідування, самостійно затримувати та арештовувати підозрюваних у протиправній діяльності.

Ключовою функцією поліції є протидія злочинності.

У більшості країн існує розподіл повноважень щодо розслідування незнач­них правопорушень і тяжких злочинів. За цією ознакою поліцейські підрозділи іноді розділяють на «звичайну» і кримінальну поліцію (criminal police). В деяких країнах, наприклад Бельгії і Франції, вона має назву судової поліції (police judiciaire), що призводить до певної термінологічної плутанини, оскільки в бага­тьох інших країнах судовою поліцією називають спеціальні поліцейські підрозді­ли, що забезпечують безпеку в судах.

Загальною функцією кримінальної поліції є виявлення і розслідування зло­чинів. Її робота може бути організована у різний спосіб: це можуть бути окремі підрозділи, департаменти та агенції, як, наприклад, у ФРН, або офіцери з певним правовим статусом у загальних поліцейських підрозділах, як, наприклад, у Великій Британії. Характерною ознакою кримінальної поліції є цивільний одяг, тому її часто називають «поліцією у цивільному» на відміну від «звичайної» поліції в уніформі.

У рамках досудового слідства сучасних країнах виокремлюють дві основні системи: інквізиційну та змагальну.

У рамках інквізиційної системи слідства (в якій слідство викриває злочин­ця) існують дві базові моделі взаємодії кримінальної поліції з прокуратурою і судами у процесі слідства. У першій моделі загальний нагляд над слідством здійснює суд, в другій - прокуратура. У країнах з розвиненою демократією влас­не розслідування проводиться кримінальною поліцією, суди та прокуратура не мають оперативних можливостей для цього. Перша модель застосовується в таких країнах, як Іспанія, Люксембург, Франція (для певних злочинів). Друга модель - в Італії, Нідерландах, Португалії.

У змагальній системі кримінальної юстиції слідчі органи збирають дока­зову базу і надають її як стороні звинувачення (прокурору), так і захисту (адвока­ту), які під час судового розгляду встановлюють істину. В країнах з такою систе­мою - Великій Британії, Греції, Данії, Ірландії - правоохоронні органи несуть власну відповідальність за слідство. Дотримання закону забезпечується тим, що само слідство не має карального спрямування.

У системі кримінальної юстиції більшості країн світу поліція взаємодіє з прокуратурою і судами.